<<
>>

Замість закінчення

Потреба закликати науковців і фахівців, учених різних сфер і галузей до продовження комплексного дослідження корпоративного управління виникла після спілкування з деканом одного з університетів Великої Британії, який переймається цією тематикою.

Він склав враження абсолютно освіченої людини з усіх боків корпоративного управління. Його спеціалізація в цій сфері не зводиться лише до цивілістики або до якоїсь іншої правової науки, як то прийнято у нас поділяти науковців. Чому ж не такі справи у нас, хоча всі ми усвідомлюємо, що потреба у вивченні будь-якого правового явища вимагає найповнішого уявлення про нього? В свою чергу це стає можливим лише з урахуванням різних напрямів дослідження, не замикаючись на науці цивільного, фінансового або адміністративного права.

На жаль, так сталося, що вітчизняні юридичні науки, як і вітчизняні галузі права (принаймні, ми так звикли їх називати і ставитися до них як до складових права), поділені на відповідні сектори, які майже не пересікаються. Скажімо, якщо досліджується право власності, то традиційно це вважається справою цивілістів, хоча слід би це робити разом з представниками кримінальних наук, адміністративістами, податківцями, фінансистами, процесуалістами тощо.

Відтак, ми завжди маємо урізаний підхід до його дослідження, не здатний надати повної картини цього різноманітного правового явища. Звісно, що цивілісти не можуть відповісти на питання про оподаткування майна або доходів, які отримуються у процесі його використання, мовляв, це виходить за межі цивіліс- тики. Питання державної та комунальної власності також опинилися далеко від неї.

Так само і корпоративне управління. Будучи складним, із перехрещуваними зв’язками та відносинами, це явище має відповідним чином і досліджуватися. Невірно було б обмежуватися тільки вченням про корпорації як юридичні особи, порядком їх створення та припинення, формуванням органів та захистом прав акціонерів, як то часто робиться в сучасній українській юридичній літературі.

Слід розширити коло питань, включивши до нього ті, що стосуються сфери управління державою пакетами акцій, контролю за їх емісією і ринком цінних паперів, діяльності операторів на цьому ринку та повноважень різних органів та організацій тощо. Важливими є питання оподаткування доходів від діяльності з цінними паперами, регулювання концентрації конкурентним законодавством, відповідальності (в тому числі кримінальної, адміністративної, трудової) за порушення в цій сфері. Зазначені та інші численні аспекти корпоративного управління потребують дослідження з позицій міжнародного приватного права, враховуючи розширення мереж корпорацій, їх зв’язків та інших структурних особливостей.

Кожен із зазначених напрямів досліджень вимагає спеціальних знань, які на сьогодні не готові надати науковці однієї галузі правової науки. Тому потрібні спільні зусилля представників декількох із них, доки ми не побудуємо науку не за галузевим принципом, як то має місце на сьогодні, а за певною проблематикою.

Цьому негативу ми великою мірою зобов’язані і вимогам ВАК, котра, поділивши правові науки на спеціальності, змушує науковців укладатися в ті рамки, які для них визначені цією установою. Тому, хоче хто з колег чи ні, але має утримуватися в своїй «резиденції», яка часто нагадує «резервацію».

Кількість конференцій, «круглих столів», науково-практичних семінарів, що присвячені проблематиці корпоративного управління, свідчить про актуальність та затребуваність цієї тематики, проте, на жаль, ці заходи часто нерезультативні. Вони нерідко зводяться до коментування нашого недосконалого законодавства та його пристосування до потреб у розв’язанні конкретних практичних проблем, як правило, судових спорів. Якщо навіть серед усіх виступів та повідомлень і будуть ті, що містять принципово важливі моменти, то на них аж ніяк не реагує ані судова практика, ані законодавець. Утім, бажано було б, аби саме ці інстанції прислуховувалися до наукових пропозицій, звичайно, якщо вони є виваженими і корисними.

Більшість же таких заходів створюють лише видимість юридичної активності і не враховують сучасні потреби розвитку корпоративного управління.

Тим не менш, слід замітити, що правники вже накопичили такий потенціал, який дозволить нам вийти на інший рівень досліджень у сфері корпоративного управління. Серед них можна назвати таких молодих вчених, як О. Кібенко, В. Кравчук, О. Щербина, які провадять дійсно комплексні дослідження, не перебуваючи в «науковій залежності» від спеціалізації, якої вимушують нас додержуватися ситуативні потреби.

Хотілося б сподіватися, що праця, яку ви прочитали, буде поштовхом до подальших комплексних досліджень корпоративного управління. Адже саме такий підхід дозволить перевести правові науки на дещо інші засади, що сприятиме формуванню їхнього стійкого союзу для всебічного дослідження такого складного явища, яким є корпоративне управління.

Ще одне, чого також не вистачає українській дійсності, — це раціональні правила, випрацьовані практикою, які довели свою ефективність і виконувалися б громадськістю незалежно від обов’язковості приписів та засобів примусу. Під час громадських обговорень Принципів корпоративного управління висловлювалося чимало думок про недоцільність їх прийняття в Україні через відсутність у них статусу нормативно-правового акта. Насправді це є показовим для нас і демонструє те, що корисність таких поведінкових моделей та пропозицій, використання яких буде в інтересах учасників суспільних відносин (в даному випадку — корпоративних), що викликані саме їх потребами, тим не менш не є переконливою для їх застосування без втілення в форму нормативноправового акта. І навпаки, прийняття такого акта часто сприймається своєрідним чином - з позицій того, як його обійти, аби тільки не виконувати. Обидва підходи свідчать про вади усвідомлення значення регулювання, і це є само по собі настільки глибинною проблемою, над якою слід замислюватися і нерозв’язання якої заважатиме становленню належного рівня праворозуміння та правозастосування.

Отже, проблем вистачає, але слід почати їх розв’язувати. На це сподіваємося і закликаємо продовжити дослідження в комплексному русі.

Професор І. Спасибо-Фатєєва

Відомості про авторів

Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна — доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, член-кореспондент Академії правових наук України, автор понад 200 наукових праць, більшість з яких присвячено тематиці корпоративного права та управління.

Кібенко Олена Рувімівна — доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, автор біля 150 наукових праць, серед яких три монографії з тематики корпоративного права та управління і три навчальні посібники.

Борисова Валентина Іванівна — кандидат юридичних наук, завідувачка кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, автор понад 100 наукових праць, значну кількість яких присвячено тематиці юридичних осіб та їх участі в цивільному обороті.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Замість закінчення:

  1. Стаття 31. Закінчення дисциплінарної санкції
  2. Використання механізму розкриття інформації як засобу регулювання корпоративних відносин (замість встановлення численних обмежень і заборон здійснення певних дій).
  3. 3.8. Початкові форми самосвідомості. Криза трьох років
  4. Логічна форма
  5. §4. Причини рецепції римського права
  6. 1.8 Позовна давність
  7. ЧАСТИНА X Заключні положення
  8. 3.4 Виникнення первинних флуктуацій.
  9. Стаття 41. Кворум загальних зборів
  10. Цінова еластичність попиту і пропозиції
  11. Основи загальної теорії відносності (ЗТВ).
  12. Стаття 34. Відсторонення з посади
  13. Розділ 2 НАГАЛЬНА ПОТРЕБА НОВОЇ МЕДИЧНОЇ РЕФОРМИ
  14. § 8. Система англійського права
  15. Країна розташована на південному сході Азії, на півострові Індостан, на узбережжі Індійського океану та Південно- Китайського моря. Межує з Малайзією, М’янма (Бірмою), Лаосом, Камбоджею.
  16. Корпоративна власність як результат динамічних процесів використання капіталу.
  17. Стаття 88. Ліквідація акціонерного товариства
  18. Стаття 46. Фінансування навчання публічних службовців