<<
>>

§ 4. Зміст права власності

1. Право власності — це основний інститут в системі речового права, до якого, крім інституту права власності, входять право володіння, сервітут, емфітевзис, застава, суперфіцій. Щоб відрізни­ти право власності від інших правових інститутів, треба дати їх визначення, оскільки в чинному законодавстві вони не вживають­ся, крім застави.

Речове право — це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом безпосереднього впливу на річ (май­но) без сприяння інших осіб. Перехід права власності від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, за окремими винятками.

Сервітут — це право обмеженого користування чужими реча­ми (майном, земельною ділянкою) певною мірою. Таке право може бути встановлене на користь власника сусідньої земельної ділянки (земельні сервітути) або на користь певної особи (особисті сервіту­ти). Так, згідно зі ст. 4, п. 6 Закону України «Про власність» у випадках і в порядку, встановлених законодавством України, влас­ника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами1.

За правилами емфітевзису емфітевта має право користуватися землею власника у повному обсязі та за призначенням, що обумо­влені емфітевзисом. Емфітевта має право відчужувати емфітевзис будь-кому, в тому числі і власникові, будь-яким способом, що не заборонений законом. Емфітевзис може переходити у спадок — як за законом, так і за заповітом.

Право користування чужою землею для забудови називається суперфіцієм. За правилами суперфіцію власник земельної ділянки має право надати земельну ділянку або її частину в користування суперфіціарію — фізичнійкчи юридичній особі — для будівництва промислових, побутовиХуСоціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель безо.шіатно або за обумовлену плату.

Власник нерухомого майна, що побудоване на земельній ділянці, переданій йому в суперфіцій, має довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право користування цією ділянкою.

У деяких випадках майно чи земля надається фізичній або юридичній особі у володіння чи у користування, в тому числі на умовах оренди, за плату або ж безоплатно. Володіння чи користу­вання може бути постійним, довгостроковим і короткостроковим. Так, на праві користування громадянам можуть надаватися службо­ві квартири на період перебування їх на певній посаді (для посадо­вих осіб) чи для виконання певних робіт (для двірників). У постійне користування надаються земельні ділянки під забудову промисло­вих об'єктів для ведення сільського господарства.

Заставою називається спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержагель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед інши­ми кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

Серед цих майнових прав — право власності найбільш широке. Законом України «Про власність» (ст. 2) право власності визначає­ться як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження належним власникові майном.

Відносини власності закріплені в Конституції України (статті 13, 41, 143), Цивільному кодексі України, Законі України «Про власність», Земельному кодексі та в інших законодавчих актах України. У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право прива­тної власності набувається в порядку, визначеному законом. Гро­мадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єк­тами права державної та комунальної власності».

2. Оскільки суб'єктами права власності в кооперації є коопе­ратив (товариство) чи об'єднання кооперативів (їх спілки), то кож­ний з цих суб'єктів як юридична особа має право вчиняти щодо майна, яке йому належить на праві власності, будь-які дії, шо не суперечать закону.

У законодавчому порядку ці питання вирішені в Законі України «Про споживчу кооперацію». Відповідно до цього закону споживче товариство, спілка використовує належне йому майно на цілі, передбачені ст. 1 закону, тобто для ведення господа­рської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соці­ального стану. У ст. 10 закону записано, що забороняється відволі­кання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю. Цією ж статтею закону передбачено, що майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, пере­дано, здано в оренду, надано в позичку і безоплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперати­вним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим гро­мадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференції та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ним органів.

Правомочності власника щодо використання належного сіль­ськогосподарським кооперативам майна здійснюються у відповід­ності з їх статутами, належним чином затвердженими та зареєстро­ваними державними органами в установленому порядку (статті 7, 20—28 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). При цьому статути цих кооперативів мають відповідати також цивільному законодавству і Конституції України.

3. Кооперативам та їх об'єднанням (спілкам) забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. У зв'язку з цим держава безпо­середньо не втручається в господарську діяльність кооперативів та їх об'єднань (спілок). Всі питання господарської діяльності і нап­рями використання власності вони вирішують самостійно.

Проте при використанні власного майна кооперативи та їх об'єднання як суб'єкти права власності мають дотримуватись пев­них правил. Право власності на майно, в т.ч. на землю, породжує для власника певні встановлені законом чи договором обов'язки. У відповідності із ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.

Ці конституційні вимоги стосуються як використання майна (ст. 4 Закону України «Про власність»), так і використання землі (статті 40, 82-87 Земельного кодексу України).

Статтею 40 Земельного кодексу України встановлено, що вла­сники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутріго­сподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення економічної обстановки на території в результаті своєї господарсь­кої діяльності; здійснювати комплекс заходів шодо охорони земель, передбачених в ст. 84 кодексу, своєчасно вносити земельний пода­ток або орендну плату за землю; не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, — у тому числі орендарів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, ме­режі зрошувальних і осушувальних систем; дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються; додержува- ін правил добросусідства. У порядку сервітуту власники земельних ділянок зобов'язані дозволяти власникам і користувачам сусідніх земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків та споруд; не чинити перешкод у проведенні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій; вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.

4. Від права власності на майно кооперативу чи спілки як юридичної особи, які є єдиним суб'єктом права власності, відріз­няється спільна власність двох чи більше юридичних осіб, або ж юридичних і фізичних осіб (без створення на спільну власність спільного підприємства, нової юридичної особи). Правовий режим спільної власності врегульований Цивільним кодексом. За своїм змістом в діяльності кооперативів застосовується спільна сумісна і спільна часткова (пайова) власність.

Володіння, користування і розпорядження майном чи земель­ною ділянкою, які належать двом чи більше кооперативам або іншим юридичним особам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів пропорційно розміру часток у спільному об'єкті. При спільній сумісній власності ці питання вирішуються спільно. Порядок та умови прийняття рішен­ня про використання спільного об'єкта вирішуються співвласника­ми. Розмір частки співвласника у спільній сумісній власності виз­начається при виході одного із співвласників із спільної діяльності або ж при припиненні спільної власності.

<< | >>
Источник: В.И. Семчик. Кооперативне право. 1998

Еще по теме § 4. Зміст права власності:

  1. §2. Зміст права власності
  2. § 1. Поняття і зміст правової охорони кооперативної власності
  3. 1. Економічний зміст власності, її місце і роль в економічній системі
  4. §3. Обмеження права власності
  5. §1. Поняття та виникнення права власності
  6. §4. Види права власності
  7. §5. Способи набуття і припинення права власності
  8. § 3. Об'єкти права власності кооперативів та їх об'єднань
  9. Набуття права приватної власності
  10. Співвідношення права власності акціонерів та АТ на капітал.
  11. §6. Захист права власності
  12. § 1. Поняття права кооперативної власності
  13. Підтвердження права власності на акції
  14. Формування майна та права власності корпорації.
  15. § 4. Підстави набуття права власності на майно та його припинення. Безпідставне набуття майна
  16. Модуль 2. ПРАВО ВЛАСНОСТІ