Розділ 8 ПРАВО НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДЕЙ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ЛГБТ-СПІЛЬНОТИ

Права трансгендерів

Зміна (корекція) статевої належності»¹

Сам термін «зміна статевої належності», зафіксований у Наказі Міністерства охорони здоров'я України №60 від 03.02.2011 р.

Бажання індивіда змінити стать вважається психіатричною патологією, зафіксованою у Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду у вигляді діагнозу F64.0 «Транссексу- алізм» (Gender Identity Disorder). Існує досить бурхлива полеміка в медичному дискурсі з приводу того, наскільки правомірна така класифікація.

Фактично лікування стану «транссексуа- лізм» зводиться до зміни зовнішності людини на максимально близьку до зовнішності представників іншої статі (шляхом замісної гормонотерапії, а також проведенням низки хірургічних операцій і косметичних процедур) та зміну соціального статусу (шляхом зміни ім'я та відмітки про це у посвідченні особи). Таким чином, уже на рівні термінології спостерігається підміна понять, яка зумовлена соціальними факторами: наявність чіткої бінарної системи і традиційного гендерного порядку не передбачає проміжних станів.

³ Ibd.

ПРАВО НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДЕЙ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ЛГБТ-СПІЛЬНОТИ

ми конфесіями), його зміна стає проблемою як для самого індивіда, так і для системи, що не передбачає інших варіантів у рамках бінарної моделі. «Операції», які проводяться в дитинстві над інтерсексуальними людьми та які не передбачають вільного вибору, є ще одним відображенням тенденції до «приведення у відповідність», бо нерідко вони насправді завдають шкоди самому індивіду^[108].

Механізм зміни статі зафіксовано у чинному наказі МОЗ № 60: особа, яка бажає «змінити стать», зобов'язана спершу пройти обов'язкове обстеження у закритому психіатричному стаціонарі тривалістю від 30 до 45 днів, за результатами якого їй ставлять діагноз «транссексуалізм». Наскільки доцільним є спостереження особи з гендерною дисфорією в умовах стаціонару — питання дискусійне. На сьогодні Україна є єдиною країною в Європі, що вимагає подібних умов обстеження: в інших країнах медики обмежуються амбулаторним наглядом^[109].

Після отримання діагнозу «транссексуалізм» особа повинна пройти огляд спеціальною Комісією, до складу якої входять медичні фахівці різного профілю — психіатри, ендокринологи, хірурги і т. д. Комісія має підтвердити поставлений діагноз і видати дозвіл на медичне та хірургічне втручання. і тут знову ж таки виникає ряд колізій, коріння яких лєжить далеко за межами медицини. Наказ МОЗ № 60, що регламентує «медико-біологічні та соціально-психологічні» протипоказання до «зміни статі», містить, зокрема, вимогу не перебувати у шлюбі на момент огляду. Яким чином сімейний стан може бути медичним протипоказанням до лікування і підставою для відмови в наданні медичних послуг? — питання риторичне.

Ще одним протипоказанням є наявність дітей віком до 18 років. Дана норма знову-таки зумовлена юридичними труднощами:

• Яким чином записувати батька у свідоцтві про народження (як батька чи як матір), чи можна називати матір'ю людину з чоловічою статтю та чоловічим ім'ям у паспорті (і навпаки)?

• Як вбудувати в чиннє законодавство наявність у дитини де-юре двох батьків або двох матерів?

Цю колізію наказ МОЗ № 60 вирішує просто і вкрай негуманно: людина з діагнозом «Транссексуалізм», що має неповнолітніх дітей, позбавлена права на отримання медичних послуг та зміну статі в паспорті, незалежно від свого стану і потреб.

Обсяг діагностичних і лікувальних заходів порушує права трансгендерів

Питання можливої наявності у транссексуальної людини дітей також постає після вивчення такого пункту наказу МОЗ № 60: «незгода з обсягом діагностичних і лікувальних заходів, рекомендованих Комісією», є протипоказанням і підставою для відмови в наданні медичних послуг та в заміні документів.

У самому наказі цей обсяг не прописаний, але згідно з офіційною відповіддю Комісії він включає повне видалення репродуктивних органів, тобто стерилізацію. У поєднанні з тим, що «Транссексуалізм» є протипоказанням для застосування ДРТ (допоміжних репродуктивних технологій) згідно з Додатком № 1 до Порядку, затвердженого наказом МОЗ № 579 від 29.11.2004 р., а також ураховуючи,

що транссексуальні люди не мають права бути усиновлювачами (згідно з наказом МОЗ від 20 серпня 2008 року № 479 «Про затвердження Переліку захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем»), створюється ситуація, у якій транссексуальна людина повністю позбавляється репродуктивних і батьківських прав.

Аргументація на користь збереження норм, що позбавляють репродуктивних і батьківських прав трансгендерів, не є переконливою:

З погляду мєдицини: психіатричне обстеження транссексуальної людини перед проходженням процедури спрямоване на виключення в неї психопатології, що впливає на адекватність і свідомість у прийнятті рішень, тобто про недієздатність не може бути мови.

З погляду соціального: на сьогодні немає жодного дослідження, що підтверджує негативний вплив транссексуальності батька на його здатність виховувати дитину і піклуватися про неї. Найчастіше наводяться доводи, в яких апелюють до можливого соціального тиску і неприйняття суспільством такої сім'ї, до проявів дискримінації та ксенофобії, що негативно може вплинути на розвиток дитини.

Недопущення насильницької стерилізації

Як було підкреслено на П'ятому національному конгресі з Біоєтики (далі — Конгрес), що відбувся у Києві з 23 по 25 вересня 2013 року, за останні кілька дєсятиліть істотно змінилася парадигма рецепції трансгендерності в соціальній політиці країн — членів Ради Європи, зокрема, це стосується і таких сфер, як репродуктивні права і право на батьківство (материнство). Також було висвітлєно невідповідність українського законодавства про заборону усиновлення, використання ДРТ та стерилізації трансгендерних людей в Україні сучасним дослідженням в галузі доказової медицини та загальноєвропейським тенденціям лібералізації поняття прав людини.

У рамках Конгресу було висвітлєно генезис європейського консенсусу про заборону примусової стерилізації трансгендерних людей. Було відзначено, що ще 2008 року Комісар з прав людини Ради Європи вказав на те, що вимога недобровільної стерилізації йде в розріз з повагою до Фізичної недоторканності особи. Згодом, у 2010 році Резолюція № 1728 (2010) Парламентської Асамблеї Ради Європи закликала держави, що входять до неї, гарантувати в законодавстві і на практиці право трансгендерних людей на отримання офіційних документів, що відображають ідентифікацію обраної ними статі, без попереднього обов'язкового проходження стерилізації.

26 червня 2013 року Парламентська Асамблея Ради Європи підтримала резолюцію «Покласти край насильницької стерилізації та кастрації», яка встановила, що «примусова, необоротна стерилізація і кастрація є грубим порушенням прав людини та людської гідності і не прийнятна в країнах — членах Ради Європи». Асамблея також закликала «створити чіткі гарантії для запобігання зловживанням у цій сфері та для забезпечення відшкодувань жертвам примусової стерилізації та кастрації», фактично прирівнявши таких жертв до жертв примусової стерилізації часів нацистської Німеччини.

26 липня 2013 року питання стерилізації трансгендерних осіб було включене до Заключних зауважень до сьомого періодичного звіту по Україні, ухвалених Комітетом з прав людини ООН. Україні було рекомендовано змінити Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про удосконалення надання медичної допомоги особам, які потребують зміни (корекції) статевої належності» № 60 від 03.02.2011 р. та інші закони і нормативні акти, що забороняють внесення змін до документів у зв'язку зі зміною (корекцією) статевої належності, виключивши з них вимогу стерилізації та інших небажаних пацієнтом операцій.

Треба зауважити, що питання доступу до реалізації права на материнство (батьківство) і заборона примусової стерилізації трансгендерних людей на сьогоднішній день отримали

ПРАВО НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДЕЙ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ЛГБТ-СПІЛЬНОТИ

статус європейського консенсусу і мають вирішальне значення для формування політики у галузі прав людини кожної окремої країни — члена Ради Європи і, відповідно, України. Актуальність дослідження та аналізу цих питань підтверджується, зокрема, вивченням й обговоренням зазначеного кола проблем на міжнародному рівні^[110].

ВІЛ-позитивні респонденти цих міст уникають контактів з іншими ВІЛ-позитивними ЧСЧ. На противагу цьому високі додатні значення гомофілії в Луганську, Вінниці, Ужгороді й Луцьку свідчать про певну замкненість (або ізольованість) підгрупи ВІЛ-позитивних ЧСЧ цих міст.

Права ЧСЧ та проблеми подолання

віл/снід^{[111] [112]}

Поширеність ВІЛ серед ЧСЧ⁸

У результаті зв'язаного дослідження, проведеного в Україні, виявлено 6% ВІЛ+ респондентів, причому значення цього показника істотно варіюється залежно від регіону: найбільше число уражених у Донецьку та Одесі (19 і 17% відповідно), найменше — у Миколаєві, Чернігові, Тернополі та Луцьку (по 2%). У цілому, на Сході й Півдні спостерігаються дещо вищі значення інфікованості, ніж на Заході та в Центрі України. Водночас значущої кореляції між інфікованістю загального населення та інфіко- ваністю ЧСЧ відповідного регіону немає (коефіцієнт кореляції Пірсона 0,38, р = 0,06).

Слід відзначити високі від'ємні значення гомофілії^{[113] [114]} у Миколаєві, Кіровограді, Тернополі, Сумах і Чернігові. Вони свідчать про те, що

Охоплення ЧСЧ

профілактичними програмами

Охоплення ЧСЧ профілактичними програмами має складну динаміку: до 2009 р. спостерігалось збільшення, а від 2009-го 2011 -го — певне зменшення. Висунута гіпотеза про те, що розширення географії дослідження впливає на ці показники, не справджується при зіставленні показників за окремими містами. Тільки в чотирьох із них виявлена позитивна динаміка (у Дніпропетровську, Донецьку, Ужгороді та Харкові охоплення весь час збільшувалось), у шести показники коливались у межах похибки, а в п'яти (Івано-Франківськ, Львів, Луганськ, Миколаїв, Херсон) після початкового збільшення спострегігалося зменшення значення показника.

Аналогічно, показник базових знань щодо ВІЛ змінюється нерівномірно, причому в Більшості порівнюваних міст статистично значущої динаміки за роками не зафіксовано. Скоріше за все в тих містах, де профілактичні програми діють уже давно (наприклад, Київ, Миколаїв, Львів та ін.), уже досягнуто насичення, а майбутня динаміка визначатиметься «новими» регіонами — тими, де донедавна ЧСЧ-сервіс систематично не працював.

Показник досвіду проходження тестування ЧСЧ теж дещо знизився, причому лише у трьох населених пунктах (Івано-Франківськ, Луганськ та Одеса) він зменшився протягом останніх ро-

приналежності інших до групи,а при значенні -1 — зв'язки формуються тільки з тими, хто неналежить до групи1.

ків, тоді як у решті міст він або не змінюється, або зростає.

Таким чином, за результатами соціологічного досліджєння¹⁰ зроблено такі висновки:

1. Поширеність Віл серед ЧСЧ України становить 6,4%, при цьому значення даного показника істотно відрізняється в різних обласних центрах.

2. Зміни поширеності Віл серед ЧСЧ не відбулося ані на національному рівні, ані на регіональному — вимірювані значення коливаються в межах похибки досліджєння. Варто говорити про результати досліджєння 2011 року як базові для оцінки ситуації з поширеністю Віл в Україні.

3. Не зафіксовано кореляції між поширеністю Віл серед донорів крові та серед ЧСЧ відповідних регіонів.

^ Динаміка поширеності ВІЛ (20072011 рр.)—загальноукраїнського зменшення поширеності ВІЛ/СНІД серед ЧСЧ не відбувається.

Подальше зростання охоплення ЧСЧ послугами ВІЛ-сервісу можливе за умови системного залучення державної підтримки

4. Показано, що час, упродовж якого респондент практикував одностатевий секс (вік респондента на момент опитування мінус вік першого сексуального контакту з іншим чоловіком), пов'язаний із ВІЛ-статусом.

5. Факторами ризику інфікування ВІЛ є наявність гепатиту C в анамнезі й належність до вікової групи 25 років і старше.

¹⁰ Моніторинг поведінки та поширеності ВІЛ-інФєкціі серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління (аналітичний звіт за результатами Біоповє- дінкового дослідження 2011 року) / Большов Є. C., Касянчук М. Г. та ін. — K.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2012. — 104 с.

6. 53% ЧСЧ є охопленими послугами ВІЛ- сервісу, при цьому значення даного показника суттєво відрізняється в різних містах. Також неоднаковими є тенденції зміни охоплення за період від 2007-го до 2011-го року: у Дніпропетровську, Донецьку, Ужгороді та Харкові охоплення весь час збільшувалось, а в Івано- Франківську, Львові та Миколаєві після початкового зростання спостерігається зниження значення показника.

7. Подальше зростання охоплення ЧСЧ послугами ВІЛ-сервісу можливе за умови системного залучення державної підтримки.

Проблема сексуальної орієнтації

•• • «її

та тендерної ідентичності¹¹

У Запорізькому медичному університеті (ЗМУ) предмет «Біоетика» викладає архієпископ Запорізький і Мелітопольський УПЦ (МП) Лука (Андрій Вячеславович Коваленко). Він має медичну освіту (у 2000 р. отримав ступінь магістра медицини), хоча й не має практичного досвіду. Однак проблема полягає не в його професійних здібностях, а в конфлікті інтересів. Як ієрарх РПЦ він мусить дотримуватися Основ соціальної концепції РПЦ^{[115] [116]}. Проте положення цього документу в багатьох пунктах суттєво розходяться, а інколи й прямо суперечать сучасним загальноприйнятим стандартам медичної біоетики, особливо в таких галузях, як сексуальне здоров'я, репродуктивні технології, питання сексуальної орієнтації, тендерної ідентичності тощо. Нєвідомо, як саме викладаються ці питання в лєкціях А. Коваленка, однак звертаємо увагу на те, що конфлікт інтересів між його релігійними поглядами та загальноприйнятими медичними стандартами в даному випадку просто неминучий. До того ж треба зауважити, що, за повідомленнями студентів

ПРАВО НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДЕЙ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ЛГБТ-СПІЛЬНОТИ

ЗМУ, на лекції цей викладач ходить у своєму церковному вбранні, а в навчальному розкладі фігурує не під своїм загальногромадянським іменем, а саме як «Архієпископ Лука»^[117].

Зважаючи на таку політику МОЗ, не дивно, що в деяких чинних посібниках з медицини, що використовуються в процесі підготовки майбутніх лікарів та отримали рекомендації міністерства, гомосексуальність досі характеризується як захворювання, психічний розлад, статеве збочення тощо, що суперечить як сучасним медичним поглядам у цілому, так і офіційно затвердженій в Україні ще з 1999 року Міжнародній класифікації хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду.

В офіційній відповіді № 73 від 05.03.2012 на лист Ради ЛГБТ представник міністерства — головний сексопатолог МОЗ України Горпінчен- ко і. і. — на питання «Чи були всі регуляторні документи, підручники з медицини та навчальні матеріали, які могли раніше відносити гомосексуальність до захворювань, виправлені або вилучені?» відповів: «Підручники з медицини та навчальні матеріали, які видаються останніми роками, не відносять гомосексуальність до захворювань».

Однак було встановлено такі факти, що суперечать відповіді головного сексопатолога МОЗ України:

— Мавров і. Статеві хвороби («Укрмед- книга», Тернопіль, 2005). Рекомендовано Центральним методичним кабінетом МОЗ України як навчальний посібник для студентів і лікарів- інтернів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації. Цей посібник відкрито класифікує гомосексуальність як психічний розлад — див. главу 8.3 «Статеві збочення» розділ «Гомосексуалізм (Гомоеротизм)». Ця книга доступна на офіційному веб-сайті Тернопільського державного медичного університету^[118]. Наведемо лише дві цитати зі с. 116 задля ілюстрації:

г

Лікування гомосексуалізму. Основним напрямком лікування є систематичне ретельне обговорення з хворим всіх особливостей генези його перверсного потягу з констатацією того, що його «надбання» на цьому шляху за суттю виявляються втратами.

У випадках гомосексуалізму, обумовленого вираженими ендокринними порушеннями, показані застосування гормонів і пересадження залоз від одностатевих осіб.

__________________________________ А

— Гавенко Л. В., Бітєнський В. С. Психіатрія і наркологія («Здоров'я», Київ, 2009). Рекомендовано МОЗ України як підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації. С. 438:

г

Крім того, існують статеві збочення, за яких порушується або заміщається об'єкт статевого потягу. До них відносять: гомосексуалізм, педофілію, геронтофілію, зоофілію, некрофілію, фетишизм, ексгібіціонізм, а також садизм і мазохізм.

________________________________________ А

— Напреєнко О. K., Влох і. й., Голубков О. 3. Психіатрія («Здоров'я», Київ, 2001). Допущено Міністерством охорони здоров'я України як підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації. Глава 10. Розлади потягів:

г

Статеві перверзії виявляються зміною спрямування статевого потягу та форм його реалізації. Їх можна вважати істинними тільки тоді, коли спотворений статевий потяг реалізується, заміщуючи нормальне статеве життя.

Статеві збочення досить різноманітні. Це можуть бути порушення статевої самосвідомості (транссексуалізм), психо- сексуальних орієнтацій за об'єктом, віком та статтю об'єкта.

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

Гомосексуалізм (сексуальна інверсія) — порушення психосексуальної орієнтації, статевий потяг до осіб однойменної статі. Чоловічий гомосексуалізм називають урбанізмом (педерастією), жіночий — лесбіян- ством, лесбійською любов'ю, сафізмом.

__________________________________ А

Ці книги фігурують як чинні підручники у каталогах багатьох бібліотек українських медичних вишів. Кафедра психіатрії, психології та сексології Львівського НМУ ім. Данила Галицького навіть пишається їх виданням¹⁵.

Вочевидь, ці матеріали широко застосовуються у підготовці медичних працівників в Україні. М'яко кажучи, те, що написано про гомосексуальність у цих затверджених МОЗ України підручниках та посібниках, — очевидне мракобісся з погляду сучасної психології та медицини, що прямо суперечить чинній в Україні Міжнародній статистичній класифікації хвороб. Таким чином, інформація з відповіді МОЗ не відповідає дійсності, й, вочевидь, не тільки не всі застарілі документи були виправлені або вилучені, але й досі видаються офіційні публікації подібного змісту. Більш того, опитування Центру «Наш світ» (2010-2011 рр.) виявило, що три респонденти, чия гомосексуальна орієнтація була відома персоналу державних медичних закладів, піддавалися спробам «лікування від гомосексуальності»¹⁶, про яке вони не просили, хоча в Україні гомосексуальність офіційно не вважається захворюванням або психічним розладом.

На лист Ради ЛГБТ до МОЗ з приводу існування та використання подібних навчальних посібників було отримано у відповідь лист № 0801-45/39/718 від 10.01.2013 р., у якому не міститься жодних зрозумілих роз'яснень з цього приводу, а також не згадується про жодні наміри міністерства з виправлення ситуації.

¹⁵ http://www.meduniv.lviv.ua/index.php?option=com_ content&view=article&id=180&itemid=177&lang=uk

¹⁶ http://gay.org.ua/publications/report2011-u.pdf, с. 89

Принципи Джок'якарті

У главі про Універсальну періодичну доповідь було наведено прийняті / неприйняті рекомендації^[119] від країн-учасників до Уряду України, що стосуються прав представників ЛГБТ-спільноти, зокрема рекомендація 97.44 «Застосувати принципи Джок'якарті^[120] (сексуальна орієнтація та тендерна свідомість) у політиці розвитку (Словенія)» — яка не була прийнята урядом України. Ми вважаємо за необхідне викласти ті принципи, які стосуються права на здоров'я.

W

Принцип 17. Право на наивысший достижимый уровень здоровья

Каждый человек имеет право на наивысший достижимый уровень физического и психического здоровья без дискриминации по признаку сексуальной ориентации или гендерной идентичности. Фундаментальным аспектом этого права является сексуальное и репродуктивное здоровье.

Государства:

А. Принимают все необходимые меры законодательного, административного и иного характера с целью обеспечения права на наивысший достижимый уровень здоровья без дискриминации по признаку сексуальной ориентации или гендерной идентичности;

Б. Принимают все необходимые меры законодательного, административного или иного характера с целью обеспечения всем лицам доступа к учреждениям здравоохранения, соответствующим товарам и услугам, в том числе в связи с сексуальным и репродуктивным здоровьем, а также к их собственной медицинской документации без дискриминации по признаку сексуальной ориентации или гендерной идентичности;

В. Обеспечивают нацеленность учреждений здравоохранения, соответствующих товаров и услуг на улучшение состояния здоровья и удовлетворение нужд всех лиц без дискриминации по признаку сексуальной ориентации или гендерной идентичности и с учетом этих обстоятельств, а также конфиденциальность обращения с медицинской документацией, касающейся этих обстоятельств;

Г. Разрабатывают и осуществляют программы, направленные на преодоление дискриминации, предвзятого отношения и других социальных факторов, которые негативно сказываются на здоровье лиц вследствие их сексуальной ориентации или гендерной идентичности;

Д. Обеспечивают всем лицам достаточный уровень информации и представляют возможность принятия — на основе полной информированности — самостоятельных решений, касающихся лечения и ухода, без дискриминации по признаку сексуальной ориентации или гендерной идентичности;

Е. Обеспечивают принятие во внимание многообразия сексуальной ориентации и гендерной идентичности всеми программами и услугами, касающимися просвещения, профилактики, ухода и лечения в области сексуального и репродуктивного здоровья, и равную доступность таких программ и услуг для всех лиц без дискриминации;

Ё. Содействуют лицам, заинтересованным в физической коррекции тела в связи с изменением пола, в получении доступа к компетентному лечению, уходу

ПРАВО НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДЕЙ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ЛГБТ-СПІЛЬНОТИ

и поддержке на недискриминационной основе;

Ж. Обеспечивают отношение всех работников здравоохранения к пациентам и их партнерам без дискриминации по признаку сексуальной ориентации или гендерной идентичности, в том числе в части признания степени близости;

3. Разрабатывают политические установки и программы учебно-методического характера, с тем чтобы все работники здравоохранения обладали необходимыми возможностями для обеспечения наивысшего достижимого уровня здоровья всем лицам при полном уважении сексуальной ориентации и гендерной идентичности каждого человека.

Принцип 18.

Защита от нарушений медицинского характера

Никто не должен принудительно подвергаться какому-либо медицинскому или психиатрическому лечению, процедурам или тестированию либо помещаться в медицинское учреждение на основании сексуальной ориентации или гендерной идентичности. Вне зависимости от любой классификации в пользу обратного ни сексуальная ориентация, ни гендерная идентичность того или иного лица сами по себе не являются медицинскими показаниями и не подлежат лечению, излечению или подавлению.

Государства:

А. Принимают все необходимые меры законодательного, административного или иного характера с целью обеспечения полной защиты от вредного медицинского вмешательства, связанного с сексуальной ориентацией или гендерной идентичностью, в том числе связанного со стереотипами культурного или иного характера относительно поведения, внешности или гендерной нормы;

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

Б. Принимают все необходимые меры за конодател ьного, адми нистрати вного и иного характера с целью недопущения необратимых физических изменений у детей с помощью медицинских процедур, направленных на принудительное формирование гендерной идентичности, без полного, свободного и информированного согласия ребенка с учетом его возраста и зрелости, а также исходя из принципа, что любое действие, затрагивающее ребенка, должно в первую очередь максимально учитывать его интересы;

В. Создают механизмы защиты детей, призванные обеспечивать, чтобы ни один ребенок не подвергался риску медицинских нарушений или непосредственно медицинским нарушениям;

Г. Обеспечивают лицам различной сексуальной ориентации или гендерной идентичности защиту от неэтических или недобровольных медицинских процедур или исследований, в том числе в связи с вакцинами, бактерицидами или иными терапевтическими средствами от ВИЧ/ СПИДа и других заболеваний;

Д. Пересматривают и вносят изменения в любые механизмы или программы финансирования здравоохранения, которые могут быть прямо направлены, способствовать или любым иным образом делать возможными такие нарушения;

Е. Не допускают, чтобы при любом медицинском или психиатрическом лечении или консультировании сексуальная ориентация и гендерная идентичность прямо или косвенно считались медицинскими показаниями и подлежали лечению, излечению или подавлению.

________________________ А

до українського уряду з виконання Рекомендації КМРЄ стосовно питань охорони здоров'я, ухвалені Радою ЛГБТ-організацій України

Права трансгендерів

1. Внести зміни до наказу МОЗ № 60 від 3.02.2011 р. «Про удосконалення надання медичної допомоги особам, які потребують зміни (корекції) статевої належності» з метою усунення таких протипоказань до зміни (корекції) статевої належності, як:

• наявність дітей віком до 18 років;

• гомосексуалізм, трансвестизм на фоні трансформації статевої ролі;

• наявність будь-яких сексуально-перверз- них тенденцій;

• морфологічні особливості, які ускладнюють (або унеможливлюють) адаптацію в бажаній статі (гермафродитизм, порушення розвитку статевих органів тощо);

• неможливість проведення ендокринної або хірургічної зміни (корекції) статевої належності у зв'язку з наявністю важких соматичних захворювань;

• незгода особи, яка потребує зміни (корекції) статевої належності, із обсягом діагностично-лікувальних заходів щодо зміни (корекції) статевої належності, що рекомендовані Комісією.

Також внести зміни до Порядку обстеження осіб, які потребують зміни (корекції) статевої належності, затвердженого вищезгаданим наказом, а саме:

• з п. 2.2 Порядку усунути вимогу про стаціонарне психіатричне обстеження в умо-

ПРАВО НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДЕЙ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ЛГБТ-СПІЛЬНОТИ

вах психіатричної лікарні, передбачити можливість такого обстеження в умовах денного стаціонару або амбулаторно;

• з п. 13 Порядку усунути положення про видання медичного Свідчення про зміну (корекцію) статевої належності тільки після проведення хірургічної корекції, передбачити можливість видачі Свідчення без проведення хірургічної корекції.

2. Внести зміни до наказу МОЗ № 479 від 20.08.2008 р. «Про затвердження Переліку захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем», прибравши з п. 9 «Розлади особистості та поведінки у зрілому віці» код F64 («Розлади статевої ідентичності» за МКХ-10).

Права ЧСЧ

1. Включити теми сексуальної орієнтації та тендерної ідентичності до програм медичних вузів і курсів підвищення кваліфікації медичного персоналу.

2. Видати наказ Міністерства охорони здоров'я про перегляд наявних і пропонованих медичних посібників, програм тощо з метою усунення будь-яких формулювань, які характеризують гомосексуальність (бісексу- альність) як захворювання, психічний розлад, сексуальне збочення тощо та / або пропонують «лікування від гомосексуалізму».

3. Системно залучати державну підтримку з метою подальшого розширення охоплення ЧСЧ послугами ВІЛ-сервісу.