<<
>>

Розділ 5 ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ В ГАЛУЗІ ПСИХІАТРІЇ

Порушення прав людини, стосовно яких вирішується питання про надання примусової психіатричної допомоги, у Більшості випадків зумовлене неналежним право- застосуванням судами чинного законодавства, яке регулює надання медичної допомоги взагалі.

Складається враження, що суди застосовують «презумпцію психічної хвороби людини» передусім тоді, коли до суду звертаються представники психіатричного закладу1.

У 2013 році були внесені зміни[52] [53] до ст. 22 Закону України «Про психіатричну допомогу» щодо порядку судового розгляду заяв про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку. Цю статтю було доповнено такими положеннями: «Особа, щодо якої суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, має право на безоплатну правову допомогу в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, протягом розгляду справи в суді».

Але у відповідності до положєнь щодо поетапного впровадження вторинної правової допомоги безоплатного адвоката особи, відносно яких у суді вирішується питання про психіатричну допомогу в примусовому порядку, отримають тільки з 1 січня 2015 року[54].

Проте наявність або відсутність адвоката у справі не гарантує дотримання прав людини, стосовно якої в суді розглядається питання щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку. У «справі Радченко» від початку (з першої доби) був адвокат, але йому не надавали можливості зустрітися з клієнтом. У цій справі були й інші процесуальні порушення, на які адвокат не мав можливості впливати.

Справа Руденка[55]

Оскарження примусового поміщення до психіатричного закладу (справа ЄСПЛ Руденко проти України)

17 квітня 2014 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення, згідно з яким визнав незаконним примусове поміщення та подальше утримання протягом 1 року 1 місяця та 12 днів 52-річного підприємця з Дніпропетровщини у психіатричній лікарні.

Так, у 2006 та 2007 роках проти гр. Руденка було порушено кілька кримінальних справ за підозрами в діях, що заважали ремонту газопроводів, вимаганні грошових коштів від місцевого політика під загрозою поширення компрометуючих відомостей про нього та ще одну особу. З метою встановлення можливості постати перед судом, через наклепницькі заяви та неадекватну поведінку Дзержинський районний суд Кривого Рогу в червні 2007 року

4 Case of Anatoliy Rudenko. http://hudoc.echr.coe.int/ sites/eng/pages/search.aspx?i=001-142421

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ухвалив провести судово-психіатричну експертизу гр. Руденка.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза від 26.07.2007 р. встановила, що гр. Руденко ніколи не страждав і не страждає в даний час на Будь-яке хронічне психічне захворювання. При цьому у висновку зазначено:

г

«Протягом усього свого життя заявник виявив такі риси особистості, як егоцентризм, надзвичайно висока самооцінка, схильність робити категоричні і суб'єктивні судження, сприйнятливість і надзвичайну чутливість до поразок і ситуацій, які зачіпають його особисті інтереси, тенденції до спотвореного сприйняття дійсності і ставлення оточуючих, войовничого і наполегливого затвердження своєї правоти і значущості, суб'єктивізму, жорсткості думки та емоцій, схильність до тенденційності і надуманості у формуванні суджень, і завзятість в обороні та реалізації своїх ідей. Вищезазначені характеристики особистості не проявляються в значній мірі, не супроводжуються серйозними порушеннями пам'яті, мислення, критичних здібностей або психотичних симптомів, та не підірвало б його здатність бути в курсі й контролювати свої дії в момент скоєння злочину, в якому він був звинувачений. Теперішній психіатричної стан є таким, що він усвідомлює і може контролювати свої дії (або бездіяльність). Він не вимагає примусового лікування».

__________________________________ А

У грудні 2008 року суд ухвалив провести ще одну судово-психіатричну експертизу, на підставі чого 26.12.2009 р.

стаціонарна судово-психіатрична експертиза (до речі, до комісії входили З із 6 фахівців, які проводили першу експертизу 26.07.2007 р.) встановила, що гр. Руденко:

W

«На момент подій страждав, і страждає в даний час, від хронічного психічного захворювання у формі параноїдного розладу особистості з маячними включеннями». Основною підставою ж цього висновку стали ті ж самі обставини (егоцентризм, надзвичайно висока самооцінка, схильність робити категоричні і суб'єктивні судження...), що й були в наявності у попередній експертизі. Однак на цей раз «вищезазначені характеристики особистості проявляються в такій високій мірі, що вони можуть бути розглянуті як такі, що підірвали його здатність бути в курсі і контролювати свої дії в момент злочину, в якому він був звинувачений. Нинішній психіатричний стан не дозволяє йому бути в курсі своїх дій (чи бездіяльності ) або керувати ними. Він потребує примусового лікування шляхом прийому до психіатричної лікарні із звичайним наглядом».

________________ __________________ А

У грудні 2010 року була проведена ще одна експертиза (вже третя), висновок якої загалом був практично ідентичним висновку від 26.12.2009 р.

На цій підставі суд 08.04.2010 р. прийняв рішення про поміщення гр. Руденка до психіатричної лікарні, через це 14.09.2011 р. він був переведений із СІЗО до психоневрологічної лікарні. Фахівці лікарні періодично проводили обстеження, які підтверджували, що примусове лікування має продовжуватись.

14.09.2012 р., тобто рівно через рік, лікарі знову оглянули гр. Руденка і вирішили, «що незважаючи на його хронічний параноїдаль- ний розлад особистості з «маячними включеннями», він (гр. Руденко) демонстрував нормалізацію поведінки і стабільний настрій, без агресивних тенденцій. Він шкодував про свою попередню поведінку і представилось, що він зрозумів, що це було не так».

У зв'язку з цим психіатричним висновком, лікарі прагнули скасування примусового лікування, яке було накладено судом, і заміни на амбулаторне психіатричне лікування, що

08.10.2012 р.

суд задовольнив. 26.10.2012 р. гр. Руденко був виписаний із лікарні.

За власним бажанням гр. Руденка була проведена експертиза в Харківському обласному бюро судово-медичних експертиз, згідно з висновком від 20.05.201 З р. «діагноз гр. Руден-

ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ В ГАЛУЗІ ПСИХІАТРІЇ

ка не може розглядатися як повністю обґрунтований, оскільки він не відповідає критеріям діагностики Міжнародної статистичної класифікації хвороб». Взагалі, було зроблено висновок: у матеріалах справи не містилося жодних відомостей, які б підтверджували, що заявник страждав від будь-якого серйозного психічного розладу, який перешкоджає йому усвідомлювати і контролювати свої дії, а тому й були відсутні будь-які підстави для примусового психіатричного лікування.

^ Таким чином, гр. Руденко перебував у психіатричній лікарні від 14.09.2011 р. до 26.10.2012 р, тобто понад один рік та один місяць

Відповідно до викладених обставин гр. Руденко звернувся до Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) і скаржився, що його поміщення до психіатричної лікарні було свавільним і непотрібним заходом, що це було інспіровано владою, аби покарати його за громадську діяльність та активну політичну позицію, а також це стало підставою для відмови у його участі в судових засіданнях при розгляді кримінальних справ щодо нього. Скарга до ЄСПЛ не містила посилання на буді-які положення Конвенції.

ЄСПЛ самостійно вирішив за доцільне розглянути цю скаргу відповідно до статті 5 §1 (е) Конвенції, яка говорить таке: «1. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути позбавлений волі інакше як у таких випадках і в порядку, встановленому законом: (E) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, а також душевнохворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг...».

Г

ЄСПЛ зазначив, що «стаття 5 Конвенції, разом із статтями 2, 3 і 4, знаходяться в першому ряду основних прав, які захищають фізичну безпеку людини і як таке її першорядне значення в демократичному суспільстві.

Затримання особи, яка вважається душевнохворою, повинно відбуватись відповідно до мети статті 5 §1 Конвенції, яка полягає у запобіганні позбавленню волі осіб довільним чином, а також з метою обмеження, що міститься у підпункті (е). У цьому останньому відношенні Суд нагадує, що, відповідно до його прецедентного права, людина не може рахуватись «душевнохворою» і бути позбавлена волі, якщо наступні три мінімальні умови не виконані: по-перше, вона надійно має бути визнана за об'єктивною медичною експертизою такою, що є душевнохворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого характеру або ступеня, які б виправдовували обов'язкове позбавлення волі; по-третє, обґрунтованість тривалого позбавлення волі залежить від стійкості такого розладу (див. Winterwerp проти Нідерландів, 24 жовтня 1979, §39, Серія А, № 33).

Завданням Суду не є переглянути різні медичні думки, що передусім входить до компетенції національних судів; він (ЄСПЛ) повинен встановити для себе: чи національні суди, ухвалюючи оскаржуване рішення, мали у своєму розпорядженні достатньо доказів, щоб виправдати утримання під вартою?[56].

Для того щоб покластися на судження вітчизняних владних структур, які дійсно краще можуть оцінити факти конкретної справи, Суд має бути задоволений тим, що вони ретельно оцінили питання, що розглядаються. Ці принципи повною мірою застосовні до ситуацій позбавлення волі, враховуючи фундаментальну важливість цього права в демократичному суспільстві. Національні суди повинні піддавати всі випадки позбавлення волі ретельній перевірці, щоб затримані особи користувалися ефективними процесуальними гарантіями проти довільного затримання на практиці[57].

Суд спостерігає у своєму прецедентному праві, що зміст терміну «душевнохворий» постійно розвивається, що дослідження

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

в психіатри прогресують і зростає гнучкість лікування. Проте підпункт (е) статті 5 §1 не може розглядатись як такий, що дозволяє утримання під вартою особи просто тому, що її погляди або поведінка не відповідають нормам, які переважають у суспільстві.

Вважати інакше не було б сумісним із текстом статті 5 §1, яка встановлює вичерпний перелік винятків, що вимагають вузької інтерпретації.

Крім того, Суд зазначив, що затримання особи є такою серйозною мірою, яка є виправданою лише там, де інші, менш суворі заходи були розглянуті і визнані недостатніми для захисту особи або суспільства. Це означає, що недостатньо того, що позбавлення волі відповідає національному законодавству; воно також має бути необхідне в конкретних обставинах.[58]

Нарешті, з метою дотримання статті 5 §1 (е) Конвенції судові розгляди, що ведуть до примусової госпіталізації фізичної особи до психіатричного стаціонару, мають обов'язково забезпечувати чіткі ефективні гарантії проти свавілля, враховуючи вразливість осіб, які страждають психічними розладами, і необхідність наводити дуже вагомі причини, аби виправдати будь- яке обмеження їхніх прав[59]».

Європейський суд зазначає, що, хоча наявні декілька колективних висновків експертів можна розглядати як фактор того, що цей захід не застосовувався свавільно, цього саме по собі недостатньо, щоб визнавати подальший аналіз непотрібним[60] [61].

А тому на цій підставі суд бере до уваги усі зроблені висновки судово-психіатричних експертиз. Європейський суд вказує, що це завдання не для Суду — переглянути згадані висновки, які були складені професійними психіатричними експертами і які містили протилежні думки, і вирішити, який з них був правильний, а який — ні. Проте його завдання — пересвідчитися, чи ретельно, з необхідною обачністю національні суди перевірили відповідні висновки і забезпечили адекватне обґрунтування їх висновку щодо психіатричного інтернування заявника10.

Суд зазначає, що вимога ретельного дослідження була підкреслена Пленумом Верховного Суду України в Постанові № 7 від 3 червня 2005 року, у якій суди були проінструктовані виходити у своїх рішеннях щодо примусового лікування тільки з обґрунтованих висновків психіатричних експертів. Крім того, відповідно до постанови, суди повинні мати вирішальне значення в оцінці цих висновків і викликати відповідних експертів у разі будь-якої неповноти або двозначності.

Європейський суд вважає, що в розглянутій справі немає ніяких вказівок на те, що національні суди зробили будь- яку критичну оцінку висновкам експертів щодо психічного стану заявника та необхідності його примусового психіатричного лікування. Вони не шукали жодних пояснень того, чому одні й ті ж самі моделі поведінки, яка послідовно проявляється у заявника (егоцентризм, надмірно висока самооцінка...), були оцінені як такі, що не виявляють ніяких психічних захворювань — в одному випадку, і як такі, що виявляють таку хворобу — в іншому. Таким чином, у той час як поведінка заявника, як описано у відповідних судово-медичних психіатричних експертизах, залишалася такою самою (незмінною), динаміка його психічного здоров'я відповідно до цих висновків постійно змінювалась. Кардинальні зміни у висновках експертів залишилися без будь-якого аналізу, хоча це був один з аргументів, висунутих у зверненні сина заявника, що діяв як представник.

Що ж до судово-психіатричних висновків, зроблених фахівцями однієї і тієї ж лікарні «до» та «під час» примусового лікування,

10 Див. також Raudevs проти Латвії, №24086 / 03, §71,17 грудня 2013, щє нє остаточне.

ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ В ГАЛУЗІ ПСИХІАТРІЇ

то Суд підкреслює та звертає увагу на відсутність іншої, незалежної думки.

Суд вважає, що можливість пацієнтів користуватися благами іншої, незалежної психіатричної думки (принцип також включений до Принципів ООН щодо захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіатричної допомоги) є важливою гарантією проти можливого свавілля у прийнятті рішень, де є зацікавленість у продовженні ув'язнення через примусове лікування".

Нарешті, Суд зазначає, що, незважаючи на важливість цього питання для заявника, він не був почутий особисто, йому не була надана можливість прокоментувати висновки експертів у судовому засіданні, що призвело до винесення рішення про його примусове психіатричне ув'язнення12. Як видається, немає ніяких вагомих причин, що виправдовують його виключення з розгляду (його справи). Таким чином, експерти, які описали поведінку заявника як «вільну і доброзичливу [...], відкритий розширений інтелект і гарна пам'ять та аналітичні навички, [хоча] демонструє чітку перевагу і жорсткість у своїх судженнях» не дали жодних пояснень щодо того, чому його психічний стан вважався таким, що виключає його ефективну участь у судових засіданнях.

________________________ А

Висновок

На підставі вищевикладеного Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національна влада не змогла довести переконливим чином і з необхідними процесуальними гарантіями існування і збереження дійсного психічного розладу, природа або ступінь якого були такими, що виправдовують поміщення заявника до психоневрологічної лікарні та його утри-

11 див.: Xпроти Фінляндії, № 34806 / 04, §169 , ЄСПЛ 2012, і М. проти України, згадане вище, §66.

12 Див.: для зворотного прикладу, Klouten проти Німеччини (рішення), № 48057 / 10, §53, 19 березня 2013 року.

мання там. Таким чином, мало місце порушення статті 5 §1 (е) Конвенції[62].

^ Закріплюється право на незалежну, альтернативну психіатричну експертизу та право бути присутнім на судовому засіданні, де розглядається справа про «примусове психіатричне ув'язнення»

Справа Раїси Радченко

Успіх у цій справі було досягнуто завдяки своєчасному висвітленню порушення прав Р. Радченко представниками громадськості та втручанню Омбудсмена України Валерії Володимирівні Лутківської[63].

12 липня 2013 року стало відомо, що громадську активістку із Запоріжжя Раїсу Радченко за рішенням Ленінського райсуду м. Запоріжжя було направлено на примусовий психіатричний огляд. Того ж дня Уповноваженим з прав людини (Омбудсмен України) було відкрито провадження у цій справі, а Регіональний координатор зі зв'язків із громадськістю Омбудсмена України у Запорізькій області отримав доручення вивчити ситуацію та доповісти про попередні висновки у понеділок 15 липня 2013 року.

16 липня 2013 року ситуацію з Раїсою Радченко було обговорено з членами Консультативної ради при Омбудсмені України, до складу якої входять відомі правозахисники та громадські активісти. Члени Консультативної ради запропонували включити до складу виїзної комісії свого представника.

17 липня 2013 року у Запоріжжі працювала виїзна комісія Секретаріату Уповноваженого з прав людини у складі 8 осіб. Члени комісії зустрілись із Раїсою Радченко, її донькою та онуком, а також з керівництвом міської та облас-

ної прокуратури, органів внутрішніх справ, головним психіатром Департаменту охорони здоров'я Запорізької ОДА та мешканцями будинку, в якому проживала родина Радченків.

Заступник керівника Секретаріату Омбудсмена, яка очолювала виїзну комісію, наголосила, що під час особистого спілкування Раїса Радченко поводилася цілком адекватно та розповіла про своє бачення ситуації.

Крім того, за словами члена виїзної комісії — експерта у галузі психіатрії, викликали сумніви обґрунтованість підстав для примусового психіатричного огляду та госпіталізації Раїси Радченко. Але з метою з'ясування всіх обставин справи зібрані матеріали після їх опрацювання були спрямовані до Генеральної прокуратури України та Міністерства охорони здоров'я.

26 липня 2013 року Раїсу Радченко було виписано з Запорізької обласної психіатричної лікарні додому на амбулаторне лікування.

8 серпня 2013 року апеляційний суд Запорізької області за результатами півторагодинного засідання скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, в якому відмовив комунальній установі «Обласна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради в задоволенні заяви про госпіталізацію Раїси Радченко до психіатричної лікарні у примусовому порядку.

Омбудсменом України 05.08.2013 р. було здійснено подання до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя, голови цього ж суду Галини Савченко. Подання було зроблене у зв'язку з ухваленням нею рішення із суттєвими порушеннями норм процесуального та матеріального права у справі щодо примусового психіатричного огляду Раїси Радченко.

28.11.2013 р. Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відкрито дисциплінарну справу щодо судді Галини Савченко за поданням Уповноваженого та поданням народних депутатів України Валентина Наливайченка та Олександри Кужель. 27.03.2014 р. рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України судді Галині Савченко оголошено догану[64].

Справа Сергія X.

Обставини справи

4 січня 2013 року мешканець Вишгорода Сергій X., 1985 р. н., завітав у кав'ярню. До нього підійшли двоє в цивільному і, пред'явивши міліцейські посвідчення, запропонували проїхати з ними, не пояснюючи куди і з якої причини. Особу одного з них нам незабаром вдалося встановити. Ним виявився дільничний з м. Вишгорода лейтенант міліції Андрій Ярощук[65].

Не бажаючи вступати в конфлікт із представниками органів правопорядку, Сергій, хоч і не отримав відповіді на причини його затримання, добровільно сів у машину з міліціянтами. Однак повезли його, як виявилося, не до відділку. Авто попрямувало безпосередньо до обласної психоневрологічної лікарні № 2 у м. Ворзелі, де його й передали з рук у руки лікарів.

Аналіз ситуації

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. А згідно зі ст. 4 того ж закону, психіатрична допомога надається на засадах добровільності.

Однак можливою є й примусова госпіталізація, але лише такої особи, дії якої становлять безпосередню небезпеку для неї самої або для інших осіб.

Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про психіатричну допомогу», примусовий психіатричний огляд і лікування можливі лише за рішенням суду після

ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ В ГАЛУЗІ ПСИХІАТРІЇ

звернення до нього керівника або представника медичного закладу. У заяві повинні бути зазначені підстави для такої госпіталізації.

В абзаці 9 ст. 11 ЗУ «Про психіатричну допомогу» зазначено: у невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, заява про психіатричний огляд особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психі- атром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним НЕГАЙНО».

Отже, можна було б припустити, що відносно Сергія X. надійшла заява про те, що він становить небезпеку для оточуючих. Однак і в такому разі до рішення суду представники правоохоронних органів могли бути залученими до його госпіталізації лише за наявності рішення суду та заяви медичних працівників про потребу в наданні допомоги в госпіталізації особи. Без рішення суду — міліція до таких заходів НЕ ЗАЛУЧАЄТЬСЯ. Отже, такий спосіб госпіталізації за будь-яких умов є не лише порушенням прав людини, порушенням закону, а й може бути кваліфікований як викрадення. Це — по-перше[66].

По-друге. Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря- психіатра, підлягає обов'язковому, протягом 24 годин з часу госпіталізації, огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною й особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, вона підлягає негайній виписці[67].

Щодо Сергія X. жодного огляду комісією лікарів здійснено до сьогодні не було. Пішла десята доба його немотивованого примусового перебування в психіатричному закладі. Єдиний «огляд», якому його було піддано, здійснювався черговим лікарем у присутності двох медичних сестер у день його прибуття до лікувального закладу.

По-третє. Госпіталізована особа має право на ознайомлення зі своєю історією хвороби (медичною карткою), на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги. її скарги та заяви повинні бути розглянуті в установленому законом порядку. Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов'язаний відрекомендуватися особі, яка підлягає огляду, як лікар-психіатр, назвати своє прізвище, місце роботи та викласти мету огляду (абзац 11 ст. 11 ЗУ «Про психіатричну допомогу»).

Однак і на десяту добу незаконного утримування Сергій усе ще не був поінформований про причини свого перебування в лікарні. Також його письмові заяви на ім'я головного лікаря з вимогою надати можливість ознайомитися з діагнозом, записами в медичній картці, з'ясувати причину свого примусового перебування в лікарні та вимогою негайної виписки залишилися без розгляду. Лікарнею до сьогодні не доправлені до суду документи щодо примусового перебування там X. (на момент складання статті).

Представникам громадських організацій, які 8 січня 2013 року прибули до психіатричної лікарні, у зустрічі з Сергієм було відмовлено. Як було відмовлено й у спілкуванні з черговим лікарем.

Подані того ж 8 січня 2013 року до Головного Управління MBC України в Київській області та до обласної прокуратури заяви про викрадення людини та незаконне примусове утримання її у психіатричному закладі мали своїм наслідком лише те, що згаданий вище дільничний Андрій Ярощук зв'язався з X. та просив його заднім числом підписати документи про добровільне перебування в лікарні. Такі ж документи його примушували підписати в лікарі. X. категорично відмовився.

Особливо у цій ситуації дивувала позиція правоохоронних органів та лікарні, які, складалось враження, не ознайомлені з вимогою Закону України «Про психіатричну допомогу». На зауваження представників громадськості про те, що примусове доправлення з участю працівників міліції громадянина до психлікарні можливе лише за рішення суду, в усіх правоохоронних органах реакція була поді6ною:«Якє рішення суду?! Лікарі сказали, що він хворий. А дружина попросила по-дружньому дільничного про допомогу. Де тут порушення закону?».

Отже, щодо Сергія, який, за свідченнями його колег і друзів, ніколи й до моменту запро- торення до психлікарні не мав жодних відхилень у поведінці, жодного діагнозу тощо (а хоч би й мав, правового змісту ситуації це не змінює!), здійснювались протизаконні дії як з боку лікарів, так і з боку правоохоронців. і були підстави вважати, що наразі був черговий випадок застосування психіатрії з карально-виховною метою. Те, що такі дії не мають політичного підтексту, а спричинені виключно побутовою мотивацією, не робить їх Більш законними чи менш загрозливими для суспільства.

Є усі підстави констатувати: психіатрична медична допомога й до сьогодні у деяких випадках використовується не з метою надання допомоги, а як засіб вплинути на особу. і до сьогодні ніхто не застрахований від того, що його дружина чи чоловік або якийсь інший родич чи сусід з допомогою знайомих працівників міліції не ув'язнить його задля «виховання» психотропними засобами.

Рекомендації та зауваження

Умисне подання заяви про психіатричний огляд особи, що містить завідомо неправдиві або неточні відомості щодо стану психічного

здоров'я цієї особи, тягне за собою відповідальність, передбачену законами України. Зокрема, Кримінальний кодекс України (ст. 151) передбачає покарання за поміщення до психіатричного закладу завідомо психічно здорової особи. Таке діяння карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пєвною діяльністю на строк до трьох років.

Що ж до дій представників правоохоронних органів у даній ситуації, то ст. 146 ККУ за викрадення людини передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк. Однак оскільки викрадення з кав'ярні серед Білого дня було здійснене групою осіб, то покарання має бути дещо більшим: позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років[68].

1. Розповсюджувати як соціальну рекламу контактні дані громадських приймалень громадських організацій, які надають безоплатну правову допомогу.

2. Громадським приймальням неурядових організацій підвищувати свій експертний потенціал щодо ведення медичних справ з метою запобігання порушенню прав у сфері психіатрії.

3. Громадським організаціям підсилювати співпрацю з офісом Омбудсмена України як ефективним механізмом захисту прав людини.

4. Юристам громадських організацій використовувати рішення ЄСПЛ як джерела права.

<< | >>
Источник: А.О. Роханський. Права людини в галузі охорони здоров'я — 2013. Доповідь правозахисних організацій. — Харків: Права людини, 2014— 128 с.. 2014

Еще по теме Розділ 5 ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ В ГАЛУЗІ ПСИХІАТРІЇ:

  1. Розділ 12 УНІВЕРСАЛЬНИЙ ПЕРІОДИЧНИЙ ОГЛЯД — МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ООН
  2. § 2. Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини
  3. § 8. Міжнародний захист прав людини
  4. § 7. Соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони та захисту) прав людини
  5. Розділ 13 СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОРІЧНОЇ ДОПОВІДІ «ПРАВА ЛЮДИНИ В галузі охорони здоров'я — 2012»
  6. § 1. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини
  7. А.О. Роханський. Права людини в галузі охорони здоров'я — 2013. Доповідь правозахисних організацій. — Харків: Права людини, 2014— 128 с., 2014
  8. Еволюція прав людини. Покоління прав людини
  9. Розділ 2 ПРАВО I ЛЮДИНА ПРАВА ЛЮДИНИ
  10. Забезпечення прав акціонерів встановленням механізму реалізації їх прав на інформацію та захист.
  11. § 1. Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика. Обов'язки людини і громадянина