1.2.4. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права

Адміністративне право є класичною галуззю публічного пра­ва. Проте норми цієї галузі тісно дотичні як до інших галузей публічного права, так і до приватного.

Уже цитований французький професор Гі Бребан зауважив, що адміністративне право регулює організацію і функціонуван­ня державного апарату управління, його взаємовідносини з ок­ремими громадянами, але не регулює:

— частини діяльності адміністративних структур, що забез­печується нормами цивільного права (наприклад, укладення до­говору з приватною фірмою про ремонт будівлі адміністрації);

формування політики — це вважається прерогативою парла­менту, уряду чи глави держави і підпадає під режим конститу­ційного права.

— судову діяльність з вирішення спорів між громадянами (цивільне процесуальне право) та притягнення до відповідаль­ності осіб, що вчинили злочини або проступки (кримінальне процесуальне право). Проте є два дуже істотні винятки, де ре­гулювання здійснюється адміністративно-правовими нормами: управління правосуддям та адміністративна юстиція22.

Спробуємо проаналізувати співвідношення адміністративно­го права із галузями, що вважаються базовими у будь-якій пра­вовій системі.

1) Конституційне та адміністративне право.

Конституція кожної країни є головним нормативним дже­релом устрою та діяльності адміністрації, а також правовою підставою невпинного процесу зважування загальних та індиві­дуальних інтересів, що становить юридичний зміст виконання адміністрацією покладених на неї завдань23. Отже, конституцій­не право закріплює основні принципи організації публічної ад­міністрації, місце 'її суб'єктів у державному механізмі, правові основи їх створення та взаємовідносини з суб'єктами інших гі­лок влади, а також окреслює права і свободи громадян, які ре­алізуються у цій сфері.

Адміністративне право деталізує та конкретизує норми кон­ституційного права, визначаючи при цьому компетенцію різних ланок системи публічної адміністрації, форми та процедури її діяльності, юридичні механізми реалізації і захисту прав та сво­бод громадян та юридичних осіб в адміністративних відносинах. Відповідно до вищеназваного поділу адміністративно-правового масиву на три умовні частини, пряма дотичність конституційно­го та адміністративного права існує лише щодо структурно-ор­ганізаційного права, процедурне ж та матеріальне право — це виключна сфера аналізованої нами галузі.

2) Цивільне та адміністративне право.

Цивільне право регулює здебільшого майнові відносини, адміністративне ж може також їх регулювати, але за участю обов'язкового суб'єкта — органа публічної адміністрації (чи іншого уповноваженого суб'єкта) або між такими суб'єктами. Відмінність полягає у тому, на підставі яких форм права урегу­льовані відносини: 'цивільно-правового договору з його диспо- зитивністю чи адміністративного акта (імперативного) або ад­міністративного договору.

Крім того, норми адміністративного права фактично обмежу­ють дію норм цивільного права. Наприклад, уряд або централь­на агенція встановлюють методику розрахунку орендної плати за державне майно, і таким чином сторони договору (приватна особа і уповноважений державою орган) не можуть встановлю­вати ціну у договорі оренди державного майна довільно, як це відбувається в цивільно-правовому регулюванні.

3) Трудове та адміністративне право.

Трудове право спільно з адміністративним регулює відноси­ни публічної служби. Вважається, що правове регулювання пра­ці в органах публічної адміністрації інших найманих осіб (нап­риклад, водіїв чи інших технічних працівників) — це виключна прерогатива трудового права. А от щодо осіб, яких називаємо публічними службовцями, спостерігаємо комплексний вплив норм обох галузей.

Адміністративне право встановлює для публічних службов­ців спеціальний правовий статус, який передбачає особливості:

— набору на службу;

— службової кар'єри;

— прав і обов'язків службовців;

— відповідальності службовців;

— припинення служби.

Водночас на публічних службовців поширюються загальні для всіх працівників норми трудового права, наприклад, які встановлюють час праці та відпочинку.

Тут варто наголосити, що зазначений поділ стосується здебільшого країн континентальної правової системи, а от в анг- ло-американській право публічної служби як окремий інститут адміністративного права не виділяється.

— Фінансове та адміністративне право.

Фінансове право в багатьох країнах вважається особливою частиною адміністративного, проте з огляду на широкий пред­мет регулювання його майже повсюдно виділяють окремо. До- тичність обох галузей виявляється у спільному регулюванні функціонування фінансових органів держави (державних бан­ків, міністерства фінансів чи податкової служби). Проте, якщо фінансовим правом регулюються самі фінансові відносини з мо­білізації, розподілу та використання грошових засобів держави, то адміністративним — порядок утворення фінансових органів, організація їх роботи, реєстрація та ліцензування діяльності ко­мерційних банків тощо.

5) Кримінальне та адміністративне право.

В Україні та інших країнах СНД адміністративне право є дуже близьким до кримінального у зв'язку з наявністю окре­мого інституту адміністративної відповідальності. У більшості ж країн як континентальної, так і англо-американської право­вої системи норми, що встановлюють відповідальність за дрібні правопорушення, відносять або до окремої галузі (права про про­ступки) або до кримінального права. Адже названий вид юри­дичної відповідальності за незначні правопорушення спрямова­ний здебільшого проти приватних осіб, що суперечить основній ідеї адміністративно-правового регулювання щодо юридичного обмеження публічної адміністрації.