<<
>>

1.2.6. Принципи адміністративного права

В українській літературі під принципами адміністративного права розуміють засадничі (основні) ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відобража­ють закономірності його розвитку і визначають напрями і ме­ханізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин33.

Простіше кажучи, принципи є ідеями, що визнача­ють зміст норм адміністративного права.

Отже, принципи адміністративного права відіграють важ­ливу роль в процесі адміністративного нормотворення. Це зна­чить, що парламент та органи публічної адміністрації повинні керуватись цими принципами при розробці та прийнятті норма­тивно-правових актів. З іншого боку, принципи є важливими і для правозастосування. Службовці публічної адміністрації при вирішенні індивідуальних справ та суди при розгляді публічно- правових спорів також повинні керуватись ними. Особливо це стосується випадків, коли нормативно-правовий акт детально не регламентує конкретних суспільних відносин — у сфері віль­ного адміністративного або судового розсуду.

Тому знання і застосування принципів адміністративного права треба визнати за необхідне для:

— парламентів при прийнятті законів, що містять ад­міністративно-правові норми;

— органів публічної адміністрації при прийнятті підз'акон- них нормативно-правових актів та вирішенні індивідуальних адміністративних справ;

— судів при вирішенні спорів між приватними особами та органами публічної адміністрації.

Принципам адміністративного права традиційно приділя­ють більше уваги в країнах континентальної правової системи, при тому погляди на це питання об'єктивно відрізняються. З ог­ляду на відмінності у національних адміністративно-правових доктринах, вважаємо за доцільне перелік та сутність принципів викласти відповідно до документа, що претендує на роль загаль­ноєвропейського узагальнення.

У 1996 році Рада Європи опра­цювала та видала підручник про основні принципи адміністра­тивного права, які стосуються відносин між адміністративними органами та приватними особами34. Цей документ не може пре­тендувати на винятковість запропонованого у ньому переліку принципів, проте дає достатньо об'ємне уявлення про аналізо­вану матерію.

Автори поділяють принципи адміністративного права на дві групи: засадничі та процедурні, при цьому відзначаючи, що не­можливо провести чітку відмінність між ними35. До засадничих принципів відносять:

1) Законність.

Цей принцип є вимогою чіткого дотримання органами пуб­лічної адміністрації та їх посадовими особами норм законів та правових актів вищого рівня. На відміну від громадян, ад­міністрація повинна діяти відповідно до спеціальнодозвільного принципу «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Іншими словами, йдеться про діяльність у чітких межах зако­ну, а точніше, закріпленої нормативно-правовими актами ком­петенції конкретного органа чи посадової особи.

У європейському підручнику також розтлумачено, що при­нцип законності означає необхідність:

— щоб виконавча влада не порушувала закон;

— щоб всі її рішення ґрунтувались на законі і щоб їх зміст узгоджувався з законом;

— дієве впровадження виконавчою владою вищеназваних вимог.

2) Рівність перед законом передбачає таке:

— при розгляді справ адміністрація повинна однаково трак­тувати випадки, що є об'єктивно схожими і, навпаки, відмін­но у випадку розбіжностей, незалежно від особи, що вступила У правовідносини з нею (стать, раса, мова, релігія, політичні пе- реконанння, соціальний статус);

реакція адміністрації на індивідуальний випадок повин­на бути значною мірою передбачувана в світлі її попередніх актів; не повинно бути відхилень від попередньої практики, якщо для цього немає обґрунтованих причин;

З іншого боку, принцип рівності перед законом не може ви­користовуватись для виправдання ширшого застосування неза­конної практики. Зокрема, ані правопорушник, ні адміністрація при винесенні рішення не можуть посилатись на ту обставину, що в такому випадку на особу не було накладено стягнення.

3) Відповідність до законної мети означає, що:

— адміністрація повинна діяти виключно з метою, на яку її уповноважують відповідні закони;

— приймаючи рішення, адміністрація має керуватись не лише буквою закону, але й його «духом» та правовими при­нципами.

Адміністративні акти, які не узгоджуються із метою закону можуть бути визнані ultra vires (прийняті із перевищенням пов­новажень). Це є, наприклад, випадки, коли адміністративні акти не вмотивовані жодним суспільним інтересом: підприємцеві відмовляють у видачі ліцензії на відкриття бару, маючи на меті, щоб мер населеного пункту або власник іншого бару не зазнавав конкуренції.

4) Пропорційність передбачає:

— використання адміністрацією засобів, що є відповідними поставленим цілям;

— вжиті заходи повинні встановлювати справедливу рів­новагу між суспільними інтересами та інтересами приватними так, щоб уникати зайвого втручання в права та інтереси приват­них осіб.

Відповідно до цього принципу, адміністративна влада може урізувати права громадян на користь держави тільки до межі, яка є необхідною для захисту суспільного інтересу. Повинен іс­нувати розумний зв'язок між обраними засобами і поставленою ціллю. Це означає, що жодне обмеження прав громадян не тіль­ки повинно відповідати цілі, вказаній законодавством, важли­во, щоб ціль не досягалась іншими засобами. Більше того, не­зручності, які відчуває приватна особа, повинні бути у розумній відповідності до переваг, які приватна особа чи суспільство зага­лом отримують від акта.

5) Об'єктивність та неупередженість полягає у тому,що:

— усі фактори, що стосуються окремого адміністративного акта, повинні братись до уваги з відповідним зважуванням кож­ного з них; відповідно, фактори, які не стосуються акта, не по­винні розглядатись;

— на адміністративний акт не повинні впливати приватні чи особисті інтереси або упередженість особи, яка його приймає; з цим пов'язана вимога сумісності — жоден державний службо­вець не повинен приймати адміністративний акт у справі, що стосується його фінансових чи інших інтересів або інтересів його родичів чи друзів або коли виникли інші обставини, що стоять на заваді його неупередженості.

6) Привселюдність (гласність) характеризується так:

— доступ громадськості до інформації, якою володіють пуб­лічні службовці, з певними винятками (наприклад, встановле­ного законом обмеженого доступу до інформації, що містить де­ржавну таємницю); при цьому право на запит має не лише особа, яка особисто зацікавлена у питанні;

— адміністрація зобов'язана відповісти на запит чи нада­ти необхідну інформацію у «розумно обґрунтований проміжок часу» та у «дієвий і відповідний спосіб».

Дотримання цього принципу зміцнює довіру громадськості до адміністрації.

До процедурних принципів адміністративного права автори аналізованого підручника відносять:

1) доступність послуг публічної адміністрації (насамперед, фінансова, але також організаційна);

2) право приватних осіб «бути почутим» (на подачу доказів У справі, на отримання обґрунтованої відповіді адміністрації);

3) право приватних осіб на представництво та правову допо­могу у відносинах з адміністрацією;

4) часові обмеження розгляду адміністративних справ;

5) обов'язок адміністрації повідомити про прийняття та зміст адміністративного акта та способів його оскарження.

Зазначені переліки принципів не є вичерпними, адже стосу­ються лише зовнішніх відносин адміністрації з приватними осо­бами, оминаючи засади регулювання внутрішньої організації апарату публічної адміністрації. Проте, оскільки на зовнішніхвідносинах акцентує свою увагу зарубіжне адміністративне пра­во, особливо в країнах англо-американської правової системи, нами було розглянуто принципи, що покладені в основу саме цих відносин.

<< | >>
Источник: Школик А.М.. Порівняльне адміністративне право. 0000

Еще по теме 1.2.6. Принципи адміністративного права:

  1. 1.2. Адміністративне право у правових системах сучасності 1.2.1. Історія формування адміністративного права у зарубіжних країнах
  2. 1.2.4. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права
  3. 1.2.5. Джерела адміністративного права
  4. 1.2.3. Предмет адміністративного права в континентальній правовій системі
  5. К какому виду правовых принципов в теории права относится принцип состязательности:
  6. Понятие права (нормативный подход к пониманию права), сущность права, принципы и функции права.
  7. К какому виду правовых принципов в теории права относится принцип равенства граждан перед законом:
  8. Принцип свободных выборов — принцип, нашедший отражение в актах международного права:
  9. Понятие уголовного права. Особенности уголовных правонарушений. Предмет уголовного права. Метод уголовного права. Задачи уголовного права. Функции уголовного права. Принципы уголовного права, их закрепление в Уголовном кодексе Российской Федерации (далее - УК РФ)
  10. 4.1.4. Адміністративний розсуд
  11. ОБЩИЕ ПРИНЦИПЫ И НОРМЫ МЕЖДУНАРОДНОГО ПРАВА КАК ИСТОЧНИКИ ПРАВА
  12. Основополагающим принципом избирательной системы является принцип равного избирательного права,
  13. Глава 7. ПРИНЦИПЫ ПРАВА (СОДЕРЖАНИЕ ПРАВА – ПРОДОЛЖЕНИЕ)