<<
>>

2.5.2. Реґіональні та місцеві органи державної адміністрації

Існування місцевих органів державної адміністрації зумов­лене тим, що органи місцевого самоврядування, на яких ми ще зупинимось, не в стані і не повинні виконувати усього обсягу завдань публічної адміністрації в реґіонах та на місцях.

Адже завданням самоврядної адміністрації є насамперед задоволен­ня інтересів населення, що проживає на відповідній території і лише після цього — загальнодержавних інтересів. Тому при законодавчому розподілі повноважень між органами державної та самоврядної адміністрації виділяють кілька напрямів діяль­ності, які традиційно відносять до компетенції державних ор­ганів на місцях:

— справи, що виходять поза сферу інтересів локальних та регіональних спільнот, наприклад: оборона держави, статисти­ка, реєстрація актів цивільного стану;

— справи, які не можуть забезпечуватись органами місцево­го самоврядування з технічних причин, наприклад: енергетика, будівництво залізниць та автомобільних доріг;

— інші справи, що регламентує адміністрація, але не пов'язані безпосередньо із задоволенням інтересів місцевих та регіональних спільнот63.

Як випливає з викладеної у попередньому параграфі кла­сифікації, в країнах континентальної правової системи існують органи державної адміністрації загальної компетенції, що представляють інтереси держави в загалом в конкретній адміністра­тивно-територіальній одиниці. Посади цих представників де­ржави на місцях можуть мати різні назви:

— у Франції - префекти та супрефекти;

— в Данії - амтсманди (буквально - посадові особи);

— в Німеччині - ландрати (земельні радники), оберкрайсди- ректори (вищі директори районів);

— в Іспанії - цивільні губернатори;

— у Люксембурзі - районні комісари;

— у Нідерландах - комісари королеви;

— в Італії - урядові комісари;

— у Польщі - воєводи.

Підпорядкування цих органів (посадових осіб) може бути двояким. У більшості випадків, вони вважаються представника­ми уряду чи, принаймні, прем'єр-міністра (це стосується Фран­ції, Іспанії, Нідерландів, Польщі).

Проте у багатьох країнах

- Данії, Люксембургу, Португалії та Італії - вони розглядаються як представники міністра внутрішніх справ64.

у французькій Республіці та орієнтованих на її законодавс­тво країнах роль цих представників держави (префектів) в сис­темі публічної адміністрації на місцях є традиційно значною і передбачає таке:

1) префект є «носієм влади держави» в департаменті і в цій якості слідкує за виконанням законів, постанов і рішень уряду;

2) префект є «делегатом уряду, безпосередньо представляю­чи кожного з міністрів»;

3) виконуючи вказівки компетентних міністрів, префект сти­мулює і координує діяльність департаментських (міністерських) служб державної адміністрації і забезпечує загальне керівниц­тво діяльністю чиновників цих служб65.

З наведеного випливає, що префекти істотно впливають на територіальні органи спеціальної компетенції. З іншого боку, представники держави в країнах континентальної правової системи мають чималі повноваження щодо органів місцевого самоврядування. Зокрема, відповідно до закону Польської Рес­публіки 1998 року «Про урядову адміністрацію в воєводстві», воєводи як представники польського уряду не лише управляють підлеглими їм територіальними органами урядової (державної) адміністрації, але й забезпечують:

— контроль виконання органами місцевого самоврядування делегованих повноважень урядової адміністрації, що здійсню­ються відповідно до закону або адміністративного договору;

— застосування цілей урядової політики із врахуванням міс­цевих особливостей, і, зокрема, щодо реалізації регіональної політики держави на території воєводства та координації вико­нання поставлених в цьому напрямі завдань;

— забезпечення взаємодії усіх організаційних структур де­ржавної та самоврядної адміністрації, що функціонують на території воєводства у сферах запобігання загрозам життю, здоров'ю, власності, безпеці держави, надзвичайних ситуацій, а також підтримання громадського порядку66.

Вищезгадувані територіальні органи спеціальної компетен­ції (за французькою доктриною - державні периферійні служби) мають здебільшого подвійне підпорядкування: «по вертикалі» - міністерству або іншій центральній адміністративній струк­турі та «по горизонталі» - відповідному представнику держави на певній території.

Проте в багатьох випадках ці спеціалізовані адміністративні структури підпорядковуються лише центру. Зокрема, у Франції з підпорядкування префектам регіону та де­партаменту виведені:

1) територіальні служби міністерства оборони (вони органі­зовуються на базі військових округів, які за своїми розмірами значно перевищують територію департаменту або реґіону);

2) територіальні служби міністерства юстиції (виведені із підпорядкування префектів з огляду на необхідність дотриман­ня принципу розподілу влади);

3) служби міністерства освіти (вони традиційно функціо­нують в межах так званих академій, якими керують спеціальні представники державної адміністрації — ректори академій);

4) різні територіальні служби міністерства економіки, фі­нансів та промисловості — податкові служби, генеральне каз­начейство, служба державного майна, регіональні митні управ­ління (вилучення цих служб з-під влади префектів пояснюється особливим впливом, який має це міністерство в уряді)67.

Як бачимо, розподіл влади між місцевими органами держав­ної адміністрації та органами місцевого самоврядування в краї­нах континентальної правової системи є доволі складним. Тому є необхідною чітка законодавча регламентація сфер діяльності між цими двома гілками публічної адміністрації. В протилеж­ному випадку збільшуються ризики виникнення компетенційних спорів між різними адміністративними структурами, та й загалом погіршується рівень надання адміністративних послуг, яких надається найбільше саме на місцевому рівні.

У країнах англо-американської правової системи система органів публічної адміністрації в регіонах та на місцях з огляду на відсутність характерних для континентальної Європи пред­ставників держави видається загалом простішою та логічнішою, адже тут не виникає можливості конкуренції повноважень між органами державної та самоврядної адміністрації загальної компетенції. При тому не варто забувати про щонайменше два фактори. По-перше, наявність у Великій Британії окремих цен­тральних адміністративних структур, компетенція яких поши­рюється на певну територію — Шотландського, Уельського та Північноірландського офісів. Усі вони розміщені в адміністра­тивних центрах відповідних територій, а їх повноваження пев­ною мірою співрозмірні з повноваженнями представників держави у континентальній Європі. По-друге, в усіх країнах, включно з належними до англо-американської правової систе­ми, на регіональному та місцевому рівні функціонують органи спеціальної компетенції, підпорядковані міністерствам та ін­шим центральним адміністративним структурам. Однак на кож­ному територіальному рівні в Сполучених Штатах Америки ор­гани публічної адміністрації виконують рішення відповідного представницького органу: федеральні функціонери виконують федеральні рішення, функціонери штатів — рішення штатів, а місцеві службовці — місцевих властей68.

<< | >>
Источник: Школик А.М.. Порівняльне адміністративне право. 0000

Еще по теме 2.5.2. Реґіональні та місцеві органи державної адміністрації:

  1. 2.5. Регіональні та місцеві адміністративні структури 2.5.1. Системи організації публічної адміністрації в реґіонах та на місцях
  2. 2.5.3. Органи самоврядної адміністрації
  3. § 1. Вищий представницький орган державної влади
  4. § 1. Поняття влади. Співвідношення політичної та державної влади, державної влади і держави
  5. 4.1. Форми діяльності публічної адміністрації
  6. 2.1. Система органів публічної адміністрації
  7. 4.2.3. Підстави та процедури прийняття нормативних актів адміністрації
  8. § 78. Структура Державної канцелярії
  9. 2.2. Повноваження глав держав щодо публічної адміністрації
  10. Правове конституювання і організація державної влади
  11. § 3. Основа державної влади
  12. РОЗДІЛ IV ДІЯЛЬНІСТЬ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
  13. § 4, Легітимність і легальність державної влади
  14. § 2. Поняття і методи здійснення державної влади
  15. § 76. Статус Державної канцелярії
  16. 1.1.2. Теорія публічної адміністрації та її взаємодія з адміністративним правом
  17. § 4. Функції і компетенція органів державної влади, місцевого самоврядування у питаннях діяльності кооперативів та їх об'єднань (спілок)
  18. Участие в арбитражном процессе государственных органов, органов местного самоуправления и иных органов.
  19. Право і забезпечення контролю за діяльністю державної влади
  20. Рассмотрение дел об оспаривании ненормативных правовых актов, решений и действий (бездействия) государственных органов, органов местного самоуправления, иных органов, должностных лиц.