<<
>>

5.4.3. Судовий контроль в континентальній правовій системі

Як зазначалось вище, в багатьох країнах континентальної правової системи створюються спеціалізовані судові органи, основною функцією є розгляд та вирішення публічно-правових спорів приватних осіб з органами публічної адміністрації.

Однак тут необхідно відзначити, що статус цих судових органів істотно відрізняється в окремих державах.

У Франції та деяких країнах, що орієнтуються на її пра­во (зокрема, Італії), спеціалізовані адміністративні суди тісно пов'язані з самою публічною адміністрацією, що виглядає дещо дивним з погляду доктрини поділу влади, а також основної пере­ваги судового контролю над внутрішнім адміністративним — не­залежності судових органів. Такий стан сформувався у Франції історично: на етапі створення адміністративної юстиції, напри­кінці 18 століття, було застосовано принцип «судити адміністра­цію — значить займатись адміністративною діяльністю (іншими словами, «вирішення адміністративних спорів є продовженням адміністративної діяльності»)217.

Проте, незважаючи на наведене, французька адміністратив­на юстиція вважається достатньо досконалою.

Судовий конт­роль охоплює широку сферу адміністративних заходів — від простого муніципального рішення до ордонансів президента, тобто, поширюється на всю систему органів публічної адмініст­рації. Система адміністративного судів є трьохінстанційною:

— 1-ша інстанція — 36 регіональних адміністративних три­буналів;

— 2-га інстанція — 6 апеляційних судів;

— 3-тя інстанція — Державна рада.

Наявність Державної ради є особливістю французької моделі. Безпосередній зв'язок з публічною адміністрацією проявляєть­ся, по-перше, у тому, що її очолює прем'єр-міністр, а за його від­сутності — міністр юстиції. По-друге, відповідно до французько­го Кодексу про адміністративну юстицію, цей орган має не лише судові повноваження, але й повноваження у сфері законодавчої і виконавчої влади218.

Остання група повноважень носить консуль­тативний характер: Державна рада готує висновки на проекти актів парламенту та Президента, консультує прем'єр-міністра та міністрів, а також пропонує зазначеним органам проведення реформ у певних сферах із відповідним прийняттям норматив­но-правових актів. По-третє, зв'язок з виконавчою владою ви­являється у порядку призначення членів Державної Ради — мо­нополією у цьому напрямі володіє Рада Міністрів Французької Республіки219.

Державна рада вважається найвищим судовим органом ад­міністративної юстиції, але безпосередній контроль за діяль­ністю публічної адміністрації здійснює її судовий відділ та його підрозділи. Судовий відділ Державної Ради розглядає найбільш важливі скарги на акти уряду та окремих міністрів, а також є касаційною інстанцією на рішення апеляційних судів, а в окре­мих випадках — і судів першої інстанції.

Адміністративні трибунали та адміністративні апеляційні суди у Франції також виконують не лише судові, але й консуль­тативні функції. Особливий зв'язок з публічною адміністрацією цих органів проявляється також і в тому, що членів їх складу добирають з випускників Національної школи адміністрації та призначають на посади декретом Президента Республіки220.

Як відзначає російський професор А. Н. Козирін, наявність адміністративних судів у Франції не виключає участі судів за­гальної юрисдикції в контролі за адміністративною діяльністю. Це відбувається за двома основними напрямами:

— «попутній» контроль, що передбачає тлумачення і оцін­ку законності адміністративних актів загальним судом при роз­гляді цивільних справ, які належать до його компетенції;

— розгляд адміністративних спорів в загальних судах, на­приклад, щодо адміністративної діяльності, не пов'язаної з за­вданнями публічної адміністрації221.

У зв'язку з цим, в країнах континентальної Європи можуть виникати спори про розмежування підсудності між загальними судами та адміністративними. Для їх врегулювання у Франції було створено спеціальну інстанцію — Трибунал з вирішен­ня конфліктів, що розглядає зазначені компетенційні спори і до складу якого входять по три представники Державної Ради та Касаційного суду загальної юрисдикції222.

На відміну від французької моделі, у Федеративній Рес­публіці Німеччина та державах, що орієнтуються на її право, адміністративні суди чітко відносять до судової гілки влади, а залежність від виконавчої влади мінімізовано. Вже у першому параграфі німецького Положення про адміністративні суди за­кріплено, що «адміністративне судочинство здійснюється неза­лежними від адміністративних органів управління судами»223.

Особливістю судового контролю за діяльністю публічної адміністрації в Німеччині є наявність не лише загальних ад­міністративних судів, які розглядають публічно-правові спори різного характеру, але й вузько спеціалізованих. До спеціалізо­ваних адміністративних судів належать:

— фінансові суди (розглядають передусім спори щодо спла­ти податків і мита);

— соціальні суди (розглядають спори у сфері соціального страхування, тобто, щодо нарахування пенсій, допомог, суб­сидій тощо).

В адміністративній юстиції Німеччини також існує три інс­танції, проте тут це пов'язано з федеративною формою держав­ного устрою. Дві перші інстанції діють на рівні земель а третя — на рівні федерації:

— місцеві адміністративні суди;

— вищі адміністративні суди відповідних земель (суб'єктів федерації);

— Федеральний адміністративний суд.

Поданню позову до адміністративного суду повинна пере­дувати процедура «попереднього провадження», тобто, оскар­ження рішення, дії чи бездіяльності адміністративного органу в адміністративному порядку. Як відзначає німецький суддя X. Пінкемайер, така обов'язкова процедура служить самокон­тролю адміністративного органу, який має змогу сам скасува­ти власне рішення, якщо упевняється в його помилковості чи недоцільності й в кінцевому підсумку — принципу законності управління. Водночас, попереднє провадження служить право­вому захисту громадянина, бо в його межах рішення ще раз пе­ревіряється у повному обсязі — тобто, у разі прийняття рішен­ня за вільним розсудом, також відносно його доцільності — і, значить, ширше, ніж у суді.

Крім того, попереднє провадження розвантажує суди, бо завдяки йому часто відпадає потреба в су­дових розглядах224.

Громадянин чи юридична особа можуть захистити свої пра­ва в адміністративних судах ФРН, подавши один із таких видів позовів:

1) позов про визнання адміністративного акта недійсним — застосовується передусім у випадках прийняття обтяжуючих адміністративних актів в галузі втручальної адміністрації, а та­кож якщо третя особа вважає свої права зачепленими через ад­міністративний акт, який надає переваги іншим особам;

2) позов про примушення відповідача до виконання обов'язку — використовується у випадках, коли адміністра­тивний орган не прийняв відповідного адміністративного акта, незважаючи на подану заяву або просто необґрунтовано відхи­лив її; цей вид позову застосовується у випадках спорів щодо за­безпечення виконання адміністративних послуг, а також якщо громадянин потребує для певних потреб відповідний дозвіл або допуск;

3) позов про встановлення існування права — служить виз­нанню існування чи не існування правовідносин або визнанню недійсності адміністративного акта225.

Судовий контроль за публічною адміністрацією може здійс­нюватись і в інших формах, зокрема за допомогою абстрактної перевірки дійсності нормативно-правових актів, що видаються адміністративними органами різних рівнів, в тому числі орга­нами місцевого самоврядування (наприклад, планів забудови територій).

Різниця між французькою та німецькою моделями полягає також у різному порядку вирішення питання про відкладальну дію, тобто, зупинення виконання оскаржуваного заходу органу публічної адміністрації. Відповідно до французького Кодексу про адміністративну юстицію, за загальним правилом подання скарги не має зупиняючої дії. Проте з цього правила передбачені винятки: суддя з невідкладних справ може тимчасово зупини­ти виконання адміністративного акта або частини його поло­жень, якщо це виправдано невідкладністю і якщо обґрунтуван­ня скаржника викликають серйозні сумніви щодо законності цього акта226.

За німецьким Положенням про адміністративні суди, заперечення і позов про визнання адміністративного акта недійсним мають відкладальну дію, крім випадків вимоги спла­ти публічних зборів та витрат, та невідкладних розпоряджень та заходів службовців виконавчих органів поліції227.

Повноваження адміністративного суду при розгляді публіч­но-правових спорів є доволі значними і за німецьким законо­давством передбачають можливість:

2) Скасування адміністративного акта. Якщо адміністра­тивний акт є протиправним і внаслідок цього порушені права позивача суд скасовує цей адміністративний акт і можливе рі­шення за запереченням. Якщо адміністративний акт вже вико­нано, то суд також може за заявою визначити, що адміністра­тивний орган повинен повернути виконання і яким чином.

3) Зміна адміністративного акта. Якщо позивач вимагає зміни адміністративного акта, в якому визначена певна грошова сума або зв'язана з нею констатація, суд може визначити інший розмір суми або замінити констатацію іншою.

4) Скасування адміністративного акта із зобов'язанням адміністративного органу забезпечити новий розгляд справи. Якщо суд вважає необхідним подальше дослідження справи, він може, не приймаючи рішення по суті самої справи, скасувати адміністративний акт і рішення за запереченням, якщо ще необ­хідні дослідження. При цьому суд за заявою може до прийняття нового адміністративного акта встановити тимчасове регулю­вання.

5) Зобов'язання адміністративного органу вчинити певну дію. Якщо відхилення або неприйняття адміністративного акта є протиправним і внаслідок цього порушені права позивача, суд може зобов'язати адміністративний орган здійснити дію, сто­совно якої подавалась заява228.

Завершуючи короткий огляд судового контролю за публіч­ною адміністрацією, відзначимо, що низка країн Центральної та Східної Європи застосували у себе надбання німецької доктрини адміністративного судочинства, що й не дивно з огляду на її сис­темність та логічність.

<< | >>
Источник: Школик А.М.. Порівняльне адміністративне право. 0000

Еще по теме 5.4.3. Судовий контроль в континентальній правовій системі:

  1. 1.2.3. Предмет адміністративного права в континентальній правовій системі
  2. 5.4. Судовий контроль за публічною адміністрацією та його моделі 5.4.1. Загальний огляд систем судового контролю за публічною адміністрацією
  3. § 4. Судовий прецедент у системі джерела права
  4. § 5. Індуське право у правовій системі сучасної Індії
  5. § 1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі
  6. § 1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі
  7. § 11. Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і прецеденту
  8. Контроль судов над администрацией
  9. Контроль судов над администрацией
  10. Субъекты государственного финансового контроля: Счетная палата РФ, Министерство финансов РФ, налоговые органы РФ, банковский контроль. Внутрихозяйственный контроль, аудиторский (независимый) финансовый контроль. Бюджетное право, бюджетная система, бюджетный процесс (общие понятия)