<<
>>

3.5 Обов’язки публічних службовців

Правовий статус публічних службовців як сукупність їх прав та обов'язків можна розглядати на двох рівнях:

— загальні права та обов'язки, тобто передбачені законо­давством для усіх категорій службовців, наприклад, у спеціаль­ному французькому законі «Про права і обов'язки публічних службовців» або у окремих розділах загальних законів про пуб­лічну службу;

— спеціальні права і обов'язки, тобто, повноваження, що покладаються на осіб, що обіймають конкретні посади в органах публічної адміністрації (вони містяться в нормативно-правових актах різного рівня: посадових інструкціях, положеннях про по­сади чи навіть у законах для посад вищого рівня).

У нашому огляді буде висвітлено передусім перший загаль­нонаціональний рівень, причому аспекти, що найбільше відріз­няють правовий статус публічних службовців від інших праців­ників, що не мають цього статусу.

У більшості зарубіжних країн закони першою чергою за­кріплюють обов'язки, і лише після того — права публічних службовців. Це зумовлено згадуваною концепцією первинності (пріоритету) прав і свобод приватних осіб, що їх зобов'язані за­безпечувати публічні службовці.

Серед загальних обов'язків варто виділити:

1) Добросовісне виконання покладених обов'язків. Таке по­ложення на перший погляд видається само собою зрозумілим, проте закони багатьох держав акцентують на цьому спеціально. Наприклад, у польському законі «Про цивільну службу» зазна­чено, що член корпусу цивільної служби має обов'язок «ста­ранно і безсторонньо, справно і швидко виконувати доручені завдання»90. Естонський закон «Про публічну службу» також детально формулює таке положення: «публічний службовець зобов'язаний точно, вчасно, сумлінно, доцільно і безкорисливо виконувати свої службові обов'язки, керуючись публічними ін­тересами»91.

2). Лояльність до держави та її інституцій.

Зокрема, у латвій­ському законі «Про державну цивільну службу» до загальних обов'язків службовців віднесено «бути лояльним демократично обраному уряду, незалежно від його (її) особистих політичних поглядів»92.

3). Ефективність використання державного та муніципаль­ного майна та коштів. У вищезгадуваному польському законі міститься норма про обов'язок цивільних службовців «раціо­нально розпоряджатись публічними засобами»93. Чеський закон також закріплює такий обов'язок, відповідно до його норми де­ржавні службовці зобов'язані «використовувати за призначен­ням кошти, ввірені їм службовою установою, а також охороняти та захищати власність, ввірену їм, проти пошкодження, втрати, руйнування і зловживання»94. Литовське законодавство додає до цього, що публічні службовці повинні «утримуватись від ви­користання державного або муніципального майна для діяль­ності, що не стосується роботи»95.

4). Збереження державної та службової таємниці. Така вимо­га наявна в законодавстві практично всіх держав. Наприклад, в естонському законі зазначено, що «публічний службовець по­винен як у період дії-службових відносин, так і після звільнення зі служби зберігати державну і комерційну таємниці, що стали йому відомими у зв'язку зі службою, відомості, що стосуються сімейного і особистого життя інших людей, а також іншу конфі­денційну інформацію»96.

5). Дотримання етичних норм. Підвищені вимоги етичного характеру до публічних службовців містяться у спеціальних нормативно-правових актах, наприклад, болгарському Кодексі поведінки службовця державної адміністрації. Цей обов'язок відповідає також вимозі, щоб службовці своєю поведінкою не за­вдавали шкоди престижу публічної служби. Службовці повин­ні дотримуватись етичних норм не лише при виконанні своїх безпосередніх обов'язків, але й поза ними, тобто, у приватному житті. Не випадково у польському законі визначено обов'язок службовців «гідно поводитись на службі та поза нею»97.

1) Вдосконалення професійної кваліфікації. Взагалі ж додат­кове навчання є умовою просування по службі — для обіймання посад вищого рівня часто треба здобути вищий освітній рівень.

Проте з огляду на мобільність суспільних відносин та практич­них технологій публічні службовці повинні робити це, по суті, постійно (як, до речі, юристи та представники ряду інших про­фесій). Для прикладу, латвійський законодавець окремо наго­лошує на такому обов'язку: «цивільний службовець повинен підтримувати свої знання на професійному рівні та вдоскона­лювати професійну кваліфікацію і навички, необхідні для вико­нання службових обов'язків»98.

2) Обмеження заняття іншими видами трудової діяльності. Вважається, що публічні службовці повинні усі зусилля віддава­ти службі і не відволікатись на іншу працю. Наприклад, у Польщі та ФРН, будь-яка робота публічних службовців за сумісництвом потребує попереднього дозволу (згоди) керівника відповідного органу публічної адміністрації. Проте в німецькому законі «Про статус чиновників» встановлюються окремі винятки, коли тако­го дозволу не потрібно, і зокрема у випадках:

— управління або користування майном, яке знаходиться в розпорядженні чиновника;

— письменницької, наукової, мистецької або лекційної діяльності чиновника;

— діяльності в професійних спілках (об'єднаннях) або уста­новах самодопомоги чиновників99.

У кожному разі, якщо уповноважений орган вважатиме, що виконання роботи за сумісництвом перешкоджатиме ефектив­ному виконанню службовцем своїх обов'язків, у видачі дозволу відмовляють.

Заборона прийняття подарунків. За загальним правилом публічні службовці не можуть приймати подарунків та інших вигод у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Німець­ке законодавство передбачає можливість винятку з цієї норми: якщо на отримання подарунка службовцем дасть згоду вища ін­станція100.

9) Декларування своїх доходів. В законах окремих держав наявні норми про обов'язкове декларування доходів службов­цями, зумовлені необхідністю постійного моніторингу за осо­бами, яким довірено публічні ресурси. Наприклад у статті 29а болгарського закону закріплено положення, що «державний службовець повинен кожного року... письмово декларувати пе­ред органом призначення свої комерційні, фінансові чи інші ді­лові інтереси, які він або пов'язані з ним особи мають у зв'язку з функціями адміністрації на будь-якій роботі»101.

Викладений перелік загальних обов'язків публічних служ­бовців не є вичерпним, але дає загальне уявлення про особли­вості цієї частини їх правового статусу. При тому варто зауважи­ти, що деякі обов'язки можна розглядати з іншого боку: — як обмеження певних прав, якому підлягають публічні службовці.

<< | >>
Источник: Школик А.М.. Порівняльне адміністративне право. 0000

Еще по теме 3.5 Обов’язки публічних службовців:

  1. Стаття 15. Обов'язки публічних службовців
  2. Глава IV Обов'язки та права публічних службовців
  3. Стаття 6. Посади публічних службовців Посади публічних службовців поділяються на посади:
  4. Стаття 29. Обов’язки акціонерів
  5. la) Обов’язки держави: державний обов’язок і державна несправедливість; відповідальність держави
  6. § 5. Обов’язки учасників господарського товариства
  7. 3.2.1 Обов’язки директора та конфлікт інтересів
  8. Стаття 47. Організація навчання публічних службовців
  9. Розділ V. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ АКЦІОНЕРІВ
  10. Стаття 18. Переведення кар'єрних публічних службовців на вищі посади та тимчасове переведення на інші посади публічних службов­ців
  11. 3.6. Права публічних службовців
  12. Стаття 21. Кваліфікаційні класи публічних службовців
  13. Стаття 50. Офіційний реєстр публічних службовців
  14. Стаття 45. Типи навчання публічних службовців
  15. 3.7. Відповідальність публічних службовців
  16. 3.2. Класифікація публічних службовців
  17. Стаття 22. Оцінювання публічних службовців та їх діяльності
  18. Стаття 46. Фінансування навчання публічних службовців
  19. Стаття 16. Права публічних службовців
  20. Стаття 35. Відпустки публічних службовців