3.5 Обов’язки публічних службовців

Правовий статус публічних службовців як сукупність їх прав та обов'язків можна розглядати на двох рівнях:

— загальні права та обов'язки, тобто передбачені законо­давством для усіх категорій службовців, наприклад, у спеціаль­ному французькому законі «Про права і обов'язки публічних службовців» або у окремих розділах загальних законів про пуб­лічну службу;

— спеціальні права і обов'язки, тобто, повноваження, що покладаються на осіб, що обіймають конкретні посади в органах публічної адміністрації (вони містяться в нормативно-правових актах різного рівня: посадових інструкціях, положеннях про по­сади чи навіть у законах для посад вищого рівня).

У нашому огляді буде висвітлено передусім перший загаль­нонаціональний рівень, причому аспекти, що найбільше відріз­няють правовий статус публічних службовців від інших праців­ників, що не мають цього статусу.

У більшості зарубіжних країн закони першою чергою за­кріплюють обов'язки, і лише після того — права публічних службовців. Це зумовлено згадуваною концепцією первинності (пріоритету) прав і свобод приватних осіб, що їх зобов'язані за­безпечувати публічні службовці.

1) Добросовісне виконання покладених обов'язків. Таке по­ложення на перший погляд видається само собою зрозумілим, проте закони багатьох держав акцентують на цьому спеціально. Наприклад, у польському законі «Про цивільну службу» зазна­чено, що член корпусу цивільної служби має обов'язок «ста­ранно і безсторонньо, справно і швидко виконувати доручені завдання»90. Естонський закон «Про публічну службу» також детально формулює таке положення: «публічний службовець зобов'язаний точно, вчасно, сумлінно, доцільно і безкорисливо виконувати свої службові обов'язки, керуючись публічними ін­тересами»91.

2). Лояльність до держави та її інституцій.

3). Ефективність використання державного та муніципаль­ного майна та коштів. У вищезгадуваному польському законі міститься норма про обов'язок цивільних службовців «раціо­нально розпоряджатись публічними засобами»93. Чеський закон також закріплює такий обов'язок, відповідно до його норми де­ржавні службовці зобов'язані «використовувати за призначен­ням кошти, ввірені їм службовою установою, а також охороняти та захищати власність, ввірену їм, проти пошкодження, втрати, руйнування і зловживання»94. Литовське законодавство додає до цього, що публічні службовці повинні «утримуватись від ви­користання державного або муніципального майна для діяль­ності, що не стосується роботи»95.

4). Збереження державної та службової таємниці. Така вимо­га наявна в законодавстві практично всіх держав. Наприклад, в естонському законі зазначено, що «публічний службовець по­винен як у період дії-службових відносин, так і після звільнення зі служби зберігати державну і комерційну таємниці, що стали йому відомими у зв'язку зі службою, відомості, що стосуються сімейного і особистого життя інших людей, а також іншу конфі­денційну інформацію»96.

5). Дотримання етичних норм. Підвищені вимоги етичного характеру до публічних службовців містяться у спеціальних нормативно-правових актах, наприклад, болгарському Кодексі поведінки службовця державної адміністрації. Цей обов'язок відповідає також вимозі, щоб службовці своєю поведінкою не за­вдавали шкоди престижу публічної служби. Службовці повин­ні дотримуватись етичних норм не лише при виконанні своїх безпосередніх обов'язків, але й поза ними, тобто, у приватному житті. Не випадково у польському законі визначено обов'язок службовців «гідно поводитись на службі та поза нею»97.

1) Вдосконалення професійної кваліфікації. Взагалі ж додат­кове навчання є умовою просування по службі — для обіймання посад вищого рівня часто треба здобути вищий освітній рівень.

2) Обмеження заняття іншими видами трудової діяльності. Вважається, що публічні службовці повинні усі зусилля віддава­ти службі і не відволікатись на іншу працю. Наприклад, у Польщі та ФРН, будь-яка робота публічних службовців за сумісництвом потребує попереднього дозволу (згоди) керівника відповідного органу публічної адміністрації. Проте в німецькому законі «Про статус чиновників» встановлюються окремі винятки, коли тако­го дозволу не потрібно, і зокрема у випадках:

— управління або користування майном, яке знаходиться в розпорядженні чиновника;

— письменницької, наукової, мистецької або лекційної діяльності чиновника;

— діяльності в професійних спілках (об'єднаннях) або уста­новах самодопомоги чиновників99.

У кожному разі, якщо уповноважений орган вважатиме, що виконання роботи за сумісництвом перешкоджатиме ефектив­ному виконанню службовцем своїх обов'язків, у видачі дозволу відмовляють.

Заборона прийняття подарунків. За загальним правилом публічні службовці не можуть приймати подарунків та інших вигод у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Німець­ке законодавство передбачає можливість винятку з цієї норми: якщо на отримання подарунка службовцем дасть згоду вища ін­станція100.

9) Декларування своїх доходів. В законах окремих держав наявні норми про обов'язкове декларування доходів службов­цями, зумовлені необхідністю постійного моніторингу за осо­бами, яким довірено публічні ресурси. Наприклад у статті 29а болгарського закону закріплено положення, що «державний службовець повинен кожного року... письмово декларувати пе­ред органом призначення свої комерційні, фінансові чи інші ді­лові інтереси, які він або пов'язані з ним особи мають у зв'язку з функціями адміністрації на будь-якій роботі»101.

Викладений перелік загальних обов'язків публічних служ­бовців не є вичерпним, але дає загальне уявлення про особли­вості цієї частини їх правового статусу. При тому варто зауважи­ти, що деякі обов'язки можна розглядати з іншого боку: — як обмеження певних прав, якому підлягають публічні службовці.