<<
>>

3.6. Права публічних службовців

Перед характеристикою прав, зазначимо, що публічні служ­бовці, як і усі інші громадяни мають закріплені конституційни­ми нормами права. Проте у деяких сферах ці права (наприклад, на працю чи соціальне забезпечення) значно розширюються, а от в інших (наприклад, на страйк) — навпаки, обмежуються відповідними нормативно-правовими актами.

Поза тим, заува­жимо, що низка прав публічних службовців (наприклад, на від­пустку) забезпечується нормами трудового права (у державах, де виділяється така галузь), але з огляду на наявність регулю­вання цих прав у базових законах про публічну службу частково торкнемось і їх.

Серед прав, що характерні особливим регулюванням саме для публічних службовців виділимо такі:

2) На постійну службу (кар'єру). Як ми відзначали раніше, зайняття постійної посади публічного службовця означає фак­тично довічне працевлаштування, не притаманне роботі у при­ватному секторі. Таке регулювання стосується насамперед де­ржав, що належать до системи кар'єри. Але навіть у державах, що належать до системи посади і формально не гарантують пос­тійного працевлаштування, спостерігається високий рівень ста­більності зайнятості публічних службовців.

3) На просування по службі. Цьому питанню було присвяче­но окремий підрозділ, проте повторимо, що у державах системи кар'єри, за умови успішного виконання своїх обов'язків, публіч­них службовців підвищують. Це також є істотною відмінністю від праці у приватному секторі, де роботодавець не зобов'язаний законом підвищувати працівників.

4) На відповідні умови для виконання службових обов'язків. З одного боку, можна не вважати це особливістю прав публічних службовців. Але законодавці деяких країн (наприклад, Естонії) вважають за доцільне закріпити таке положення у законі. А з доповненням його правом на отримання інформації як від ін­ших публічних і приватних організацій та громадян (Латвія) та правом на безкоштовне забезпечення нормативно-правовими до­кументами і професійною літературою (Чехія), зазначене вище право також відображає специфіку служби.

5) На ознайомлення з особистою справою. Це право детально регламентує німецький федеральний закон «Про статус чинов­ників» і є однією з гарантій об'єктивного процесу просування по службі та й загалом — прозорості у службових відносинах102.

6) На членство в політичних партіях та професійних спілках. Публічні службовці, як і усі інші громадяни, переважно мають право вступу до політичних партій. Винятки з цього правила мо­жуть встановлюватись для окремих категорій службовців. Крім того, може обмежуватись право на обіймання керівних посад у політичних партіях (для вищих посадовців у Чехії103). Проте належність до політичної партії не повинна впливати на неупе­редженість публічних службовців при виконанні своїх функцій. Тому у статті 42 болгарського закону записано, що при виконан­ні службових обов'язків державний службовець не може керу­ватися та захищати інтереси чи волю політичної партії, членом якої він є104.

7) На балотування на виборні (політичні) посади. У країнах континентальної Європи (Франція, Німеччина, Італія, Іспанія) публічні службовці можуть брати активну участь у політичному житті та висувати свої кандидатури на виборах із правом повер­нення на кар'єрну службу. А от у Великій Британії та Ірландії для службовців середнього, а особливо вищого рівня посад необ­хідно обирати між кар'єрою адміністративною та політичною: балотування на місцеві виборні посади вимагає отримання спе­ціального дозволу, а висунення власної кандидатури до парла­менту тягне за собою відставку з цивільної служби105.

8) На адекватну оплату праці. В Німеччині оплату праці роз­глядають не як компенсацію за виконану службу, а лише як га­рантію життєвого рівня, що відповідає посаді, яку він обіймає. Це виражається в тому, що німецький чиновник отримує плат­ню на початку, а не в кінці місяця і з неї нічого не вираховується в забезпечення його пенсії. В країнах континентальної Європи оплата праці зазвичай складається із таких складових:

— основної винагороди, передбаченої для обійманої посади;

— надбавки за вислугу років;

— надбавки за звання (ранг, чин, клас);

— інших надбавок — за володіння іноземними мовами, нау­ковий ступінь, роботу з державною таємницею.

Крім того, варто відзначити, що у багатьох країнах відбу­ваються постійні реформування в контексті спроб додаткової оплати службовців за досягнутими результатами. У державах, що належать до системи посади, можливості в цьому напрямі є значною мірою вищими.

1) На соціальне страхування та пенсійне забезпечення. За загальним правилом для публічних службовців тут діють спе­ціальні норми, які закріплюють достатньо високий рівень забез­печення, що є однією з «принад» публічної служби.

2) На страйк. Щодо цього права у публічних службовців спос­терігаються найбільші розбіжності у законодавстві зарубіжних держав.

Права на страйк законодавчо позбавлені публічні службовці (чиновники та деякі інші категорії) у Бельгії, Данії, Німеччині, Чехії.

У Нідерландах, Ірландії, Великій Британії право на страйк чітко не визнано за публічними службовцями, але його прове­дення не тягне за собою покарань, якщо страйкуючі дотриму­ються загальної юридичної регламентації реалізації цього пра­ва.

У Греції, Іспанії, Франції, Італії, Литві право на страйк виз­нане за більшістю публічних службовців, за винятком певних номенклатурних груп106.

Особливе регулювання міститься в болгарському законі «Про державного службовця»: право на оголошення страйку передба­чено законом, проте він повинен проводитись без припинення виконання службових обов'язків через носіння та виставлення відповідних знаків і символів, протестних плакатів, стрічок та інших відповідних елементів107.

<< | >>
Источник: Школик А.М.. Порівняльне адміністративне право. 0000

Еще по теме 3.6. Права публічних службовців:

  1. Стаття 16. Права публічних службовців
  2. Стаття 6. Посади публічних службовців Посади публічних службовців поділяються на посади:
  3. Глава IV Обов'язки та права публічних службовців
  4. Стаття 47. Організація навчання публічних службовців
  5. Стаття 18. Переведення кар'єрних публічних службовців на вищі посади та тимчасове переведення на інші посади публічних службов­ців
  6. Стаття 21. Кваліфікаційні класи публічних службовців
  7. Стаття 50. Офіційний реєстр публічних службовців
  8. 3.5 Обов’язки публічних службовців
  9. Стаття 45. Типи навчання публічних службовців
  10. 3.2. Класифікація публічних службовців
  11. Стаття 22. Оцінювання публічних службовців та їх діяльності
  12. Стаття 46. Фінансування навчання публічних службовців
  13. 3.7. Відповідальність публічних службовців
  14. Стаття 35. Відпустки публічних службовців