<<
>>

5.3. Внутрішній адміністративний контроль: сутність, переваги та недоліки, види

Внутрішній адміністративний контроль - це вид контролю, що здійснюється у порядку підлеглості в межах адміністра­тивної ієрархії. Тут вищий орган (його спеціалізовані структу­ри та посадові особи) перевіряє виконання покладених завдань та функцій нижчим адміністративним органом.

Таким чином внутрішній адміністративний контроль істотно відрізняється від зовнішнього, який провадять незалежні від адміністрації структури, і характеризується при цьому певними недоліками та перевагами.

До недоліків внутрішнього адміністративного контролю тра­диційно відносять його "відомчість". Іншими словами, контроль в межах однієї системи адміністративних органів або вужче - одного відомства не завжди здійснюється об'єктивно. Це пояс­нюється як взаємозв'язками (взаємозалежністю) посадових осіб між собою, що може переростати у корупційні явища, а також небажання контролюючих осіб "виносити сміття із хати", тобто оприлюднювати інформацію про порушення у межах одного ві­домства (системи).

Це особливо характерно для країн, що пере­бувають на початкових етапах запровадження демократичних основ публічної адміністрації. З іншого боку, цей фактор не вар­то переоцінювати, особливо у розвинутих правових державах.

Серед переваг внутрішнього адміністративного контролю варто відзначити:

— професіоналізм його здійснення - у більшості випадків контрольна діяльність є основною функцією певних служб або посадових осіб, що збільшує фаховість проведення перевірок;

— більша оперативність, на відміну, зокрема, від зовніш­нього судового контролю, розгляд справ при якому часто займає надто багато часу;

— ширший обсяг контролю — він здійснюється не лише на предмет законності діяльності адміністрації, але й доціль­ності, що не завжди можуть робити суди, які визначають право­мірність діяльності адміністративних органів.

Оскільки внутрішній адміністративний контроль здійсню­ють відповідні структури в межах самої адміністрації, то, від­повідно, його можна класифікувати подібно до адміністратив­них процедур на два основні види:

1) контроль, що здійснюється з ініціативи органів публічної адміністрації;

2) контроль, що здійснюється з ініціативи приватних осіб.

Асі 1) Першу групу, своєю чергою, можна поділити на:

— ієрархічний контроль — забезпечується органами та по­садовими особами щодо підпорядкованих адміністративних структур та їх службовців. Також ієрархічний контроль поді­ляють на службовий (постійний оперативний контроль керівни­ків органів та структурних підрозділів за своїми підлеглими) та відомчий (періодичний контроль в межах ієрархії певної цент­ральної адміністративної структури вищих органів або уповно­важених ними підрозділів над нижчими);

— надвідомчий контроль — здійснюється уповноваженими органами та посадовими особами щодо структур та осіб, які під­порядковані іншим адміністративними органам, проте у певній сфері підлягають контролю з боку спеціально уповноважених органів. До надвідомчого контролю відносять також аналізова­ний у попередньому параграфі контроль з боку глав держав. Як приклад, наводять право Президента Фінляндії в будь-який час вимагати звіту від керівників відомств202.

Лише в деяких країнах існує окремий корпус (служба), яка здійснює контроль за діяльністю усіх службовців публічної ад­міністрації. В більшості ж європейських держав переважає внут­рішньовідомчий контроль. У Франції його здійснюють групи ге­неральних інспекторів у різних секторах публічної адміністрації — освіти, фінансів, поліції. На місцях контроль за діяльністю місцевих адміністративних органів здійснюють префекти як представники держави загалом. У Польщі контроль за актами органів місцевого самоврядування усіх рівнів також здійснюють представники держави у реґіонах — воєводи, які забезпечені до­волі чисельним штатом юристів для забезпечення контрольної функції.

Як зазначає російський дослідник А.

Б. Зєлєнцов, основни­ми прийомами і засобами контролю, що здійснюється самою ад­міністрацією з власної ініціативи є:

а) перевірки, тобто, встановлення фактичних даних, що ха­рактеризують виконання вимог юридичних норм, доцільність адміністративних актів та дій, правомірність або етичність по­ведінки державних службовців;

б) отримання звітів та інформації;

в) вирішення конфліктів між нижчими органами і посадови­ми особами;

г) візування, апробації, скасування дозволів, відтермінувань тощо 203.

Асі 2) До контролю, що здійснюється з ініціативи приватних осіб,відноситься:

— Контроль, що здійснюється внаслідок адміністративного оскарження.

У законодавстві багатьох зарубіжних країн розрізняють два підвиди скарг, що може бути подано в адміністративному по­рядку: до органу, що прийняв первинне рішення (вчинив дію або допустив бездіяльність) або до ієрархічно вищого органу. Наприклад, Акт з загального адміністративного права Королівс­тва Нідерланди розмежовує два види скарг: заперечення та ад­міністративну апеляцію. Під «поданням заперечення» за цим за­коном треба розуміти використання наданого статутною нормою права вимоги проти розпорядження від того адміністративного органу, який видав розпорядження, а під «адміністративною апеляцією» — від іншого адміністративного органу, ніж той, що видав розпорядження204 (за загальним правилом — вищого в ад­міністративній ієрархії). Інститут заперечення має на меті вип­равлення помилки самими адміністративним органом, якщо ж цього не відбувається (або приватна особа не вважає за доцільне подавати заперечення), то подається адміністративна апеляція до вищого органу.

— Контроль, що здійснюється під час проведення різного роду примирних процедур.

Наприклад, в Японії на центральному рівні існує незалежний контрольний орган — Агенція з адміністративного менеджменту, яка в контексті адміністративних перевірок розглядає заяви «про незгоду», подані приватними особами щодо дій адміністра­тивних органів і виступає в ролі посередника.

На місцевому рівні також існують чисельні системи конфліктного посередництва, під час яких здійснюється контроль за діяльністю адміністрації. У Франції існує схожий інститут адміністративного арбітражу, сутність якого зводиться до того, що спір між приватними особа­ми та органами публічної адміністрації передається третій особі (незалежному одноособовому чи колегіальному органу), який після розгляду справи пропонує рішення, яке може влаштува­ти обидві сторони. Таке рішення в окремих процедурах носить обов'язковий характер для учасників спору, а в інших — реко­мендаційний, що зумовлює звернення незадоволеної сторони до інших видів контролю, передусім, судового.

Особливістю публічної адміністрації Великої Британії є на­явність цілковито інших утворень, однією із основних фун­кцій яких є здійснення контролю за органами публічної ад­міністрації.

По-перше, це так звані міністерські розслідування (інспек­ції). Контроль тут здійснюється непрямим чином при прове­денні розслідування певної спірної ситуації інспектором, якого призначає міністр або керівник агенції. При цьому позиція інс­пектора має рекомендаційний характер для керівника відомс­тва, що приймає остаточне рішення по справі. Інспекції дуже поширені при вирішенні будівельних, транспортних та земель­них питань.

По-друге, це — адміністративні трибунали. Вони здійснюють контроль, розглядаючи скарги громадян або юридичних осіб на дії адміністрації. Фактично трибунали є квазісудовими орга­нами, що забезпечують реалізацію тих чи інших прав громадян у їх правовідносинах з адміністрацією і визнають (або не визна­ють) законність претензії на певне право, наприклад, на користу­вання соціальною допомогою. Наявність адміністративних три­буналів у Великій Британії та державах, що орієнтуються на її право зумовлена відсутністю спеціалізованих адміністративних судів у цих країнах. Тут цілком обґрунтовано вважають, що чи­мала частка адміністративних спорів може бути ефективніше вирішена в межах самої публічної адміністрації, без звернення до тривалого та не дешевого судового процесу.

Наприкінці зазначимо, що серед внутрішнього адміністра­тивного контролю особливе місце займає фінансовий контроль. У всіх державах він розцінюється як найбільше обмеження, яко­го зазнає адміністрація. Основним його призначенням є перевір­ка правильності використання видаткової частини державного бюджету адміністративними органами.

<< | >>
Источник: Школик А.М.. Порівняльне адміністративне право. 0000

Еще по теме 5.3. Внутрішній адміністративний контроль: сутність, переваги та недоліки, види:

  1. 21. Сутність фінансів, їх види. Структура державного бюджету. Види, цілі та інструменти фіскальної політики. Дискреційна та недискреційна фіскальна політика.
  2. § 93. Мета і організація адміністративного контролю
  3. Глава 7 Адміністративний контроль
  4. 2.4. Центральні адміністративні структури: види та повноваження 2.4.1. Класифікація центральних адміністративних структур
  5. 1.2. Адміністративне право у правових системах сучасності 1.2.1. Історія формування адміністративного права у зарубіжних країнах
  6. Міжнародна торгівля і принцип порівняльних переваг
  7. § 3. Внутрішні функції держави »
  8. § 3. Внутрішні функції держави »
  9. Субъекты государственного финансового контроля: Счетная палата РФ, Министерство финансов РФ, налоговые органы РФ, банковский контроль. Внутрихозяйственный контроль, аудиторский (независимый) финансовый контроль. Бюджетное право, бюджетная система, бюджетный процесс (общие понятия)
  10. Статья 19.6.1. Несоблюдение должностными лицами органов государственного контроля (надзора), органов муниципального контроля требований законодательства о государственном контроле (надзоре), муниципальном контроле Комментарий к статье 19.6.1