<<
>>

Еволюційний характер розвитку всесвіту

У точному сенсі Всесвіт містить у собі всі процеси, явища й речі, що існували й актуально існують. Тут слід розрізняти уявлення про «світ у цілому» як об'єкт філософії та у вужчому, фізичному сенсі – це матеріальний світ, що вивчається пізнавальними засобами астрономії та космології як фізичних дисциплін.

Історично знання про Всесвіт трансформувалося й тому застосовувалися різні поняття, які відповідали досягнутому рівню знань: «небесні сфери», «космос» у греків, «універсум» у латиномовних культурах. У Середні віки існували два взаємодоповнювальних поняття «макрокосм» (світ у цілому) і «мікрокосм» (головним чином людина). Оскільки Всесвіт перевищує межі пізнаного людством світу, то більш коректно говорити про «наукові уявлення про Всесвіт» або про «моделі Всесвіту». Спостережувана частина Всесвіту всередині космологічного горизонту називається космосом. Надалі під «космосом» матимемо на увазі структурно організовану, впорядковану, вивчену частину Всесвіту. Або коротко кажучи, космос – це аспект, один з вимірів Усесвіту.
Втім, терміни «Всесвіт» і «космос» можуть використовуватися синонімічно залежно від контексту. Наші знання про виникнення, генезис і структуру Всесвіту постійно змінюються у зв'язку з новими спостереженнями та відкриттями. Еволюційний підхід евристичний і тому широко затребуваний у сучасній науці.

Для того, щоб зрозуміти яке місце людство посідає в Усесвіті, перш за все необхідно пізнати походження космосу, земного світу, що оточує нас. Формування ноосфери доцільно вивчати у зв'язку з еволюцією Всесвіту й еволюцією біосфери. Іншими словами, ноосфера повинна розглядатися в загальному природно-історичному, космологічному та біосферному контексті. Якщо говорити конкретніше, то сучасну ноосферну реальність потрібно розглядати як результат ускладнення систем у багатомільярдній історії універсуму.

Існування розумної діяльності обумовлене не тільки завдяки трансформаціям у біосфері й еволюції біологічних видів. Ноосферні процеси обумовлені також певними фізичними законами, біохімічними процесами й космологічними явищами (активність Сонця, наприклад). На перший погляд усі ці чинники, умови й закономірності дуже далекі від актуального людського розуму, взятого «тут і зараз». Проте цілком очевидно, що наше мислення безпосередньо залежить від будови та функціонування головного мозку, від біохімічних процесів в організмі. Наші тіла й опосередковано думки також залежать від наявності чотирьох основних фізичних взаємодій, присутніх у будь-якій точці Всесвіту. Тому знання про сучасну ноосферну реальність буде більш повним і ґрунтовним, якщо ми розглянемо, нехай у найзагальнішому й коротшому вигляді історію походження космосу, нашої галактики, планети Земля, вивчимо проблему виникнення життя та біосфери, розглянемо передумови походження людини й розвитку наукової і технічної діяльності.

Виникненню ноосфери передували численні події космологічного, геологічного та біологічного плану. Щоб походження й динаміка ноосферних процесів були пізнані об'єктивно й досить точно, необхідно коротко розглянути всі найважливіші етапи еволюції Всесвіту, планети Земля, виникнення життя й еволюції біологічних видів, включаючи homo sapiens. Необхідною умовою успішної ноосферизації біосфери, а потім і найближчого космічного простору стала енцефалізація.

У різних текстах поняття «Всесвіт», «універсум» і «космос» використовуються або синонімічно, або ж мають різний смисловий зміст. Тут під «Усесвітом» ми маємо на увазі «світ в цілому», а під «космосом», відому сучасним астрономам частину Всесвіту, усередині так званого «космологічного горизонту» (про це мова піде нижче).

Вирази «еволюція науки», «еволюція технології», «техно-соціальна еволюція», «еволюція поглядів ученого» та інші можуть використовуватися як метафори, як квазінаукова риторика, але можуть бути відрефлексованими й обґрунтованими концептами – все залежить від наукової якості конкретного тексту.

Відомо, що ми існуємо в постійно мінливому і, очевидно, еволюціонуючому світі, причому на всіх рівнях: космічному, планетарному, біосферному, ноосферному, соціальному й особистісному. Для ноосферології безсумнівно пріоритетними є екзистенціальні загальнолюдські проблеми, пов'язані з трансформаціями суспільства, людини, природи й довколишнього космосу. Звідси й найважливіші для сучасної цивілізації питання: «Чому, яким чином і в якому напрямі відбуваються загальні зміни?», «Чи можливо їх контролювати й коректувати спираючись на раціональні методи й розумні дії?», «Наскільки небезпечно керувати еволюцією?».

Кожна людина в тій чи іншій мірі ідентифікує своє актуальне існування з місцем свого постійного мешкання. Навіть якщо це сучасний надзвичайно мобільний «громадянин світу», то все одно «тут і зараз» у нього є деяке фіксоване місце проживання. Усі ми, незалежно від переміщень у просторі та часі живемо на планеті Земля. А це одна з планет Сонячної системи. У свою чергу, Сонячна система є однією з 150 мільярдів зірок (великих або менших за розміром, ніж наше Сонце), що знаходяться в галактиці Чумацький шлях. З безлічі таких і подібних до них галактик і туманностей складається Всесвіт. Космічні об'єкти значно відрізняються один від одного будовою та величиною. Наприклад, є зірки за об'ємом більші ніж Сонце в 14 мільярдів раз і невеликі зірки-карлики, що важать не більше 4 тисяч тонн.

Проте, ми не можемо спостерігати процеси у всьому Всесвіті навіть за допомогою найпотужніших телескопів. Та її частина, яку ми можемо спостерігати й відповідно – вивчати, називається Метагалактикою. Якщо людина неозброєна астрономічними приладами уважно розглядатиме нічне зоряне небо в ясну погоду, то зможе побачити близько 3 тисяч зірок. Завдяки астрономам людство постійно вже тисячі років накопичує все більше знань про космічні об'єкти та будову космосу. Однією з найбільш важливих для сучасної астрономії проблем є питання про походження Всесвіту з вакууму (або «ядерної краплі»), її фантастично швидкому розширенні.

Імовірно Всесвіт з'явився протягом однієї хвилини близько 15 мільярдів років назад. Цей важливий момент космологи називають «Великим Вибухом», коли надстисла матерія буквально «вибухнула» й речовина «розлетілася» в сторони від центру. Одним зі серйозних доказів теорії Великого Вибуху є реліктове випромінювання, яке можна спостерігати в будь-якій точці Всесвіту. Це фонова космічна радіація, мікрохвильове випромінювання, зафіксоване експериментально ще в 1965 році. Це залишковий слід енергії, яка виділилася у момент вибуху.

Розміри та кінцеву форму Всесвіту неможливо принципово визначити тому, що наші засоби пізнання всього, що є в космічному просторі, обмежені так званим «космологічним горизонтом» – умовною межею пізнання Всесвіту на підставі достовірних астрономічних спостережень. Те, що перебуває за межами космологічного горизонту, для нас є невідомим світом. Відома нам безліч космічних об'єктів, як зазначалося вище, це Метагалактика. Радіус космологічного горизонту (Земля перебуває в центрі цього гіпотетичного космічного кола) для астрономів постійно збільшується щомиті зі швидкістю 300 тисяч кілометрів. Це несумірно мало порівняно з відомими нам сьогодні масштабами космосу. Для істотного збільшення наших знань про розміри та форму Всесвіту необхідне значне розширення космологічного горизонту (поява нових астрономічних фактів). А це може відбутися тільки через декілька мільярдів років.

Уже тисячі років жерці, астрологи, астрономи та філософи висувають різні гіпотези виникнення космосу й Землі. Деякі з цих описів Усесвіту сьогодні виглядають фантастичними і, як мінімум – неточними. Ще в міфопоетичну епоху люди намагалися зрозуміти походження Сонця та планет, місце Землі у Всесвіті. Стародавні космогонії дають нам уявлення про астрономічні знання в архаїчних культурах. Більшість міфів і протонаукових уявлень виходили з геоцентричності універсуму (де Земля перебувала в центрі світу-космосу). Піфагорійська геліоцентрична модель космосу була мабуть винятком, Сонце знаходилося в центрі, а Земля, планети й зірки оберталися навколо нього.

Звичайно ж про галактики й інші подробиці структури космосу, до появи науки Нового часу було мало що відомо. Астрономічні відкриття Коперника, Кепплера і Галілея дозволили дізнатися про нашу сонячну систему значно більше, ніж за всі попередні тисячоліття. Фізична картина світу Ньютона, не зважаючи на спрощений механізм, показала як «працюють» закони Всесвіту. Однією з важливих достовірних теорій походження сонячної системи стала гіпотеза Канта – Лапласса. Самостійно один від одного німецький філософ І. Кант (1724 – 1804 рр.) і французький математик П. Лапласс (1749 – 1827 рр.) висунули науково обґрунтоване припущення про те, що спочатку з пилової туманності еволюційним чином виникло Сонце, а потім і планети. Кант уважав, що туманність початково була холодною, а Лаплас доводив, що гарячою. На початок ХХ століття більшість учених дійшли згоди в тому, що принаймні планети сонячної системи утворилися з газопилової туманності, що оточувала Сонце. Доведено, що вік Сонця приблизно 5 мільярдів років, а температура ядра цієї зірки ймовірно 15 мільйонів градусів.

Тільки на початку ХХ століття А. Ейнштейн створив принципово нову космологію, засновану на теорії гравітації, що описує стаціонарний стан Усесвіту (1917 р.). Проте, вже в 1922 році А. Фрідман математично довів, що Всесвіт не може перебувати в стаціонарному положенні. Відбувається або постійне розширення Всесвіту, або його звуження. Невдовзі після відкриття Фрідмана, американський астроном Е. Хаббл емпірично підтвердив теорію про нестаціонарність Усесвіту та довів, що вона розширюється. Уточнюючі розрахунки дозволили визначити вік нашого Всесвіту – це 14-15 мільярдів років. Існує також теорія «пульсуючого Всесвіту», тобто наукове уявлення про чергування фаз стискання й розширення космосу. Особливо багато принципових астрономічних відкриттів було зроблено в 60-ті роки минулого століття. До сих пір «квазари», «чорні діри», «реліктове випромінювання» та інші космічні явища стають предметом наукових дискусій і темами науково-фантастичних творів.

<< | >>
Источник: БУРЯК В.В.. Основи вчення про ноосферу. 2010

Еще по теме Еволюційний характер розвитку всесвіту:

  1. Фізична еволюція Всесвіту.
  2. Тема 2. Виникнення та еволюція Всесвіту
  3. 3.5. Особливості розвитку
  4. 2.4. Природне і соціальне у психічному розвитку
  5. 3.4. Соціальна ситуація розвитку
  6. 2.2. Основні закономірності психічного розвитку
  7. 2.1. Поняття та сутність психічного розвитку
  8. 4.2. Соціальна ситуація розвитку
  9. 2.6. Поняття про кризи та стабільні періоди розвитку
  10. 4.2. Родина у розвитку
  11. 2.5. Рушійні сили розвитку психіки
  12. § 8. Фактори формування та розвитку системи законодавства
  13. § 8. Фактори формування та розвитку системи законодавства
  14. 6.1. Соціальна ситуація розвитку
  15. §2. Історія виникнення і розвитку спадкового права