<<
>>

Історична трансформація раціонального знання та ноосферний дискурс

Ноосферологія органічно приєднується до поля наукового раціонального знання. Становлячи його частину вона використовує методи й процедури продукування гіпотез і теоретичних конструктів необхідних для пізнання ноосфери.

Конституювання ноосферології як академічної дисципліни неможливо без інтеграції її методологічних засад у змінне поле раціонального знання, яке має довгу історію розвитку. Воно історично трансформувалося, набуваючи великої точності, наближаючись до об'єктивності та практичної ефективності. Вирізнимо найважливіші типи продукування раціонального знання й це допоможе зрозуміти місце ноосферології в полі сучасного наукового знання.

Античний тип знання (episteme) став основою знання раціонального дискурсу (включаючи понятійність, критичну функцію самопізнання, рефлексивність).

Середньовічний тип знання (doctrina) у межах схоластики продовжує епістемологічну лінію античної філософії, посилюються позиції арістотелівської силогістики (формальної логіки). На основі освітнього комплексу «Сімох вільних наук» (тривіум і квадривіум) у середньовічній Європі з'являється синтетична форма науки й педагогіки – університет, що забезпечує наступність педагогічної традиції.

Зберігається консервативність освітніх цінностей і продовжується продукування раціонального знання. Університетська наука характеризується високим професіоналізмом і демократичністю доступу до масивів інформації. Європейський університет з XIII до XIX століття структурно й функціонально зберіг принципи перетворення раціонального знання, закріплюючи найважливішу інтелектуальну складову європейської культури.

Знання в епоху Ренесансу й Гуманізму розвивається на основі реставрації пізньоантичного антропологічно орієнтованого світогляду. Тому гуманітарні дисципліни (humaniora, humanitas) і філологія найбільшою мірою, ніж інші форми знання, стають домінуючими в ренесансній культурі.

У період Реформації посилюється інтерес до археології та текстологічних «штудій» (продовжуються дослідження в галузі латині, грецької та староєврейської мов). Природознавство зведене до відновлення принципів античної натурфілософії.

У епоху Нового часу вплив філософських методів пізнання на формування раціонального пізнання істотно зменшується. Природознавство стає спеціалізованою галуззю раціонального знання. Вплив математичних методів зростає в наукових колах, що помітно у філософських текстах Бекона, Декарта, Спінози, Гоббса і Лейбніца. Для Канта математика є ідеальною формою продукування чистих апріорних думок. Фізико-математичне аксіоматичне знання справляє вражаючий ефект точності та ясності, приводить до досягнення об'єктивної істини про природу.

Емпіризм і математизація знання з часів першого позитивізму (Конт, Спенсер, Мілль), тобто з 30-х років ХІХ століття, аж до «заходу» логічного позитивізму в 50-ті роки ХХ століття стали настільки впливовими тенденціями, що сцієнтизм (абсолютизований тип наукового мислення) міцно утвердився в інтелектуальних співтовариствах другої половини минулого століття. Вплив «математичного розуму» у філософії вочевидь виявляється в роботах Гуссерля, Вітгенштейна, Уайтхеда, Рассела, Поппера. Навряд чи їхні філософські ідеї змогли б сформуватися й конкурувати з іншими концепціями, коли б не фундаментальна математична освіта цих мислителів.

Починаючи з XVII століття математичне знання та методи природознавства в ідеалізованій формі «універсальної науки» (mathesis universalis) лідируть у полі академічного знання, «учений» і «філософ» стають синонімами.

Постмодерний тип знання (deconstruction) сформувався в кінці 60-х років ХХ століття. У роботах Барта та Фуко, Ліотара, Бодрійяра, Дерріда й Дельоза постструктуралістська й постмодерністська думка характеризується епістемологічним плюралізмом і ціннісним релятивізмом. Теоретики цього напряму відмовляються від пошуку об'єктивної істини, надаючи перевагу розгвинчуванню раціональних стратегій.

На відміну від академічної традиції, філософи-постмодерністи уникають точних визначень і раціональної методології. Постмодернізм у культурі та філософії претендує на здійснення «інтелектуальної революції» в постіндустріальному суспільстві.

Ноосферологічна пізнавальна стратегія деяким чином повертається до модерністських принципів універсальності, об'єктивності істини, прогнозування подій і системності наукових уявлень. Однією з причин виявилася тенденція посилення «технологічного розуму». Крім того глобальні трансформації чи просто глобалізація виявляє цілісність, взаємозалежність світу й посилює міжнародну наукову кооперацію. Для розуміння причинно-наслідкових економічних, соціальних й екологічних зв'язків у планетарному масштабі необхідне подолання постмодерністської смислової багатозначності й епістемологічної двозначності. У ноосферології реалізується потреба сучасного наукового знання в холістичному підході, системності, каузальній визначеності, еволюційному підході, інтервальності, історичності й достовірному прогнозуванні майбутнього.

<< | >>
Источник: БУРЯК В.В.. Основи вчення про ноосферу. 2010

Еще по теме Історична трансформація раціонального знання та ноосферний дискурс:

  1. Тема 8. Ноосферологія в системі раціонального знання
  2. Дисциплінарна різноманітність раціонального дискурсу
  3. § 2. Трансформація відносин власності
  4. § 2 Трансформація соціальної структури в умовах перхідної економіки
  5. Тема 1. Світогляд і ноосферне мислення
  6. Тема 9. Теоретичні проблеми ноосферних досліджень
  7. ІСТОРИЧНА ШКОЛА ПРАВА
  8. Сучасний світогляд і ноосферне мислення
  9. Наші знання про свободу формувалися в умовах соціа­лізму, в межах ідеології марксизму.
  10. Правила юридичного дискурсу
  11. § 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
  12. § 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
  13. Трансформация ноосферного менталитета в софиосферный
  14. Передумови ноосферного мислення в античній культурі
  15. Интеллектуальные сопротивления колониальному дискурсу
  16. ВЕЛИЧКО МИХАИЛ ВИКТОРОВИЧ. ЕФИМОВ ВАСИЛИЙ ВИКТОРОВИЧ.. ЭКОНОМИКА И НООСФЕРА. Научно-методологические основы государственного управления социально-экономическим развитием в условиях глобализации Ноосферный (этико-экологический) подход. 2012, 2012
  17. 9.7. Этико-ноосферно обусловленное целеполагание в отношении социально-экономического развития
  18. Левин Г. Д.. Философские категории в современном дискурсе., 2007
  19. Философия и литература: современный дискурс
  20. Критика негритюда и африканского дискурса