<<
>>

Додаток 1. Дебрифінг як метод психотерапевтичної роботи з наслідками кризових ситуацій та його можлива альтернатива

Як ефективну першу допомогу учасникам кризової події часто опи- сують процедури дебрифінгу та схожого на нього диф’юзингу (Кра- вець, 2002; Лушин, 2005; Петрова, 2004; Ромек, 2005).

«Дебрифінг кри-

16 17

тичного інциденту» (Critical Incident Stress Debriefing) був розроблений американським психологом Дж. Мітчелом у 1983 році для представни- ків «небезпечних професій», до яких належать рятівники, пожежники, поліцейські та інші. На даний момент метод дебрифінгу здобув визнан- ня і серед кризових психологів.

Дебрифінг полягає у детальному розпитуванні людини про те, що відбулось, тобто у своєрідному інтерв’юванні, адже, як доводить тера- певтичний досвід, у багатьох є природна потреба все розповісти. Реко- мендується до проведення не пізніше ніж через 48 годин після інциден- ту.

Процедура складається з кількох елементів. В одну аудиторію зби- раються учасники події, їх просять поділитись своїми розповідями, вони обмінюються власними індивідуальними реакціями, а психолог висвітлює свою позицію, сутність якої – у визнанні нормальності будь- якої реакції у даній ситуації. Потім аналізуються наявні ресурси.

Для проведення дебрифінгу спеціалісти рекомендують розміщува- ти учасників (групу з 10–15 осіб) навкруги столу, що відрізняється від моделі традиційної групової терапії, коли стільці розставлені по колу з пустим полем посередині. Вважається, що пустота підсилює тривогу і може навіть сприйматись як загрозлива (Lebigot, 2001). Усі сторонні втручання (телефонні дзвінки, відвідувачі тощо) виключаються.

Важливим моментом процедури є поведінка терапевта: він пови- нен не лише слухати, а й перекладати почуте на мову модальностей (го- ворячи термінологією НЛП) – зорову, слухову, кінестетичну. «Якими були запахи? Що ти чув? Що відчував? Що бачив?» і так далі. Розпиту- вання повинно бути спокійним, делікатним, проводитись у зацікавле- ній, проте не переляканій манері.

Нижче наводиться приблизна структура інтерв’ю.

1. Вступ. Терапевт відрекомендовується, пояснює мету розпиту- вань.

2. Спочатку надається опис самої події й ставляться такі запитання:

як ви дізнались про подію? Що відбувалось до неї? Де були ви?

3. Наступний крок – з’ясування очікувань людини: на що ви очіку- вали і що відбулось насправді? Про що ви думали під час події? Що ви зробили і чому?

4. Далі з’ясовуються основні враження, викликані подією: які вра- ження про те, що відбулось, лишились у вашій пам’яті? Що ви бачили / чули, чого торкались, який відчували запах та смак?

5. Після встановлення вражень, отриманих за всіма каналами, те- рапевт розпитує свідка про його почуття: що було найжахливішим? Що ви відчували у той момент? Від чого було найболісніше? Чи плака- ли ви? Чому ви плакали? Мета цієї стадії – надати людині можливість висловити навіть специфічний біль (наприклад, висловлювання про загиблого рідного: «мені було боляче, що лежало неприкрите тіло»).

6. З’ясовуються наступні реакції, які мали місце вже після травма- тичної події: як ви почуваєтесь зараз? Окремо потрібно дізнатись про те, що відбувалося з людиною під час залишення місця подій: що від- бувалось, коли вас привезли до лікарні? А коли ви вийшли з лікарні?

7. Стадія нормалізації: людині надається інформація щодо стадій

ПТСР, про те, що всі її реакції є нормальними та закономірними.

8. Окреслення перспектив: чого ви і ваша родина зараз потребуєте? Ресурси, до яких ви можете звернутись?

9. Терапевт дякує опитуваному, вони прощаються.

Після завершення спеціалісти рекомендують звернути додаткову увагу на тих членів групи, хто викликає найбільше занепокоєння у те- рапевтів, можливо, поговорити з ними наодинці. Крім того, спеціаліс- ти, які проводять дебрифінг постраждалих у кризовій ситуації, повинні обміркувати шляхи профілактики виникнення у себе вторинної травма- тизації: заходи щодо самовідновлення, способи відреагування пережи- тих емоцій тощо.

Останнім часом у літературі з питання з’являються твердження щодо недостатньої ефективності дебрифінгу кризової події порівняно з когнітивно-біхевіоральними методами (Cognitive Behavioral Treatment, СВТ) психотерапевтичного впливу (Clark, 2004). Основними цілями, які ставить перед собою консультант, котрий практикує СВТ, є такі.

1. Удосконалення спогадів потерпілого щодо події: помічено, що для носіїв ПТСР притаманна наявність у пам’яті великої кількості окре- мих «уламків» спогадів, погано поєднаних між собою, присутність еле- ментів, яких насправді не відбувалось, порушення пам’яті щодо поряд- ку подій. Цікавий факт: люди, що переживають ПТСР, свідчать про нестерпні повтори епізодів травматичного досвіду (у вигляді «флеш- беків» або нічних кошмарів), проте водночас відчувають значні склад- нощі, коли намагаються послідовно відтворити логіку події. Вже бу- дучи врятованою після пожежі помешкання і перебуваючи у безпеці, жінка продовжує стверджувати: «Ми помремо, ми всі помремо», ніби- то продовжуючи переживати ситуацію пожежі в актуальному часі. Кон- сультант намагається докласти зусиль, щоб інкорпорувати оновлену ін-

18 19

формацію стосовно потерпілого у його пам'ять: ви тут, я поряд з вами, ви живі, огляньте своє тіло (доторкніться до себе) – все на місці, ви не- ушкоджені, я можу доторкнутись до вас, адже ви жива. Наведене вище твердження потрібно в ході консультацій замінити на «Я жива. Я поряд зі своїми дітьми».

2. Детекція та чітка деталізація сенсорної інформації щодо три- герів, які призводять до погіршення фізіологічного та психологічного стану. Відомо, що для тих, хто переживає ПТСР, притаманна генералі- зація стимулу: так, Девід Кларк описує жінку, яка знепритомніла у холі лікарні тому, що, як з’ясувалось пізніше, побачила зелену вазу, яка ко- льором повернула її спогадами до рятівників, які винесли з уламків бу- дівлі її дочку (Ehlers, 2000). Це – кропітка, але вельми корисна робота, що за структурою нагадує техніку зняття якорів у НЛП.

<< | >>
Источник: О.О. Байєр. ЖИТТЄВІ КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ. 2010

Еще по теме Додаток 1. Дебрифінг як метод психотерапевтичної роботи з наслідками кризових ситуацій та його можлива альтернатива:

  1. дОдатОк 8. інструкції для кризового телефонного консультування. Посібник з телефонного консультування. робота з суїцидом та кризою (ред. лепеха т., лешукова О., зуєва г.) (скорочено)
  2. Зливков В.Л., Лукомська С.О., Федан О.В.. Психодіагностика особистості у кризових життєвих ситуаціях.2016, 2016
  3. г) Межі впроваджуваного права та низка можливостей його впровадження у цих межах
  4. 22. Дефіцит бюджету та проблеми його балансування. Державний борг та проблеми його обслуговування.
  5. ЯК МОЖЛИВА МЕТАФІЗИКА СВОБОДИ У XXI СТОЛІТТІ?
  6. 2. Основні економічні проблеми. Крива виробничих можливостей
  7. дОдатОк 7. Психологія горювання
  8. § 5. Організація правової роботи в кооперативах
  9. Новый подход к созданию роботов
  10. Стаття 4. Організація і порядок роботи Уряду Республіки
  11. 4.4. Виховна робота з умовно засудженими неповнолітніми
  12. 3.4. Соціальна ситуація розвитку
  13. Поняття та класифікація екстремальних ситуацій