<<
>>

ПревеНція суїцидів11

Визначення понять: самогубство, спроба самогубства, пресуї- цидальний період, недиференційоване підґрунтя суїцидальної пове- дінки, парасуїцидальні тенденції.

Ідеологічний, медичний та соціо- логічний аспекти феномену суїциду. Теорії суїцидальної поведінки. Форми суїциду. Психологічні складові акту самогубства. Псиході- агностика суїцидальної поведінки.

Кожної хвилини хтось у світі вдається до спроби навмисного са- могубства. Ці спроби 60–70 разів на день завершуються вдало. Проте справжня кількість суїцидів завжди більша, ніж повідомляє статисти- ка, адже багато смертей реєструються під «смертю від нещасного ви- падку» (Кондрашенко, 1988). Зараз уважають, що в середньому на одну

«вдалу» спробу самогубства припадає 30–40 спроб, які не спричинили смерть (Washington Profile, 2009). В Україні від суїциду вмирають біль- ше людей, ніж від рук злочинців.

На 100 000 населення у 1990 році було

20,6 суїциду, у 1995-му – 28,3, у 2002-му – 26 (нагадаємо, що «критична відмітка» згідно з Всесвітньою організацією охорони здоров’я – 20 осіб на 100 000). Водночас, прес-служба Міністерства охорони здоров’я по- відомила про стабілізацію кількості тих, хто хоче добровільно позбави- ти себе життя (Кім, 2004).

Останнім часом соціологи та психологи обговорюють помолод- шання суїциду, причому це – загальносвітова тенденція. Зауважимо, що тільки 17–20 % від загальної кількості добровільних смертей скою-

11Віднесення суїциду до криз, спричинених зовнішніми впливами, зви- чайно, дуже умовне й узагальнене. Г. В. Старшенбаум, скажімо, виокремлює суїцидонебезпечні реакції трьох типів: реакції дезадаптації, викликані впли- вом об’єктивно та суб’єктивно значущих факторів середовища, що призводять до фрустрації життєво важливих потреб та породжують стан психологічної кризи (і саме такі реакції підпадають під тлумачення суїциду як зовнішньо- зумовленої кризи), а також невротичні реакції, притаманні хворим на невро- зи, зокрема істеричні, та психопатичні – зумовлені т.

зв. «суїцидальним роз- витком» на тлі акцентуації характеру, що, однак, не досягає ступеня психопа- тії (Старшенбаум, 2005).

182

183

ються у стані божевілля. Значна частина самогубств здійснюється пси- хічно здоровими людьми в результаті соціально-психічної дезадаптації особистості в умовах так званого «мікросоціального конфлікту». Реалії сьогодення вносять свою специфіку у феномен суїциду. Так, існують Інтернет-спільноти тих, хто прагне покінчити життя самогубством, де відвідувачі просять один одного порад, як краще позбавити себе життя або навіть шукають однодумців для спільного скоєння запланованого. Звичайних відвідувачів, хто прагне відмовити учасників від прийнято- го рішення, вони з презирством називають «shiny happies» (сяючі щас- ливчики) та цькують12.

Суїцидологи вже давно відмовились від пошуку єдиної або домі-

нуючої причини, що зумовлює суїцидальну поведінку, як і від того,

щоб створити спільний або «характерний» портрет суїцидента. Спільна

думка, до якої приходять спеціалісти, – вивчення суїциду не можна зво-

дити до аналізу тільки завершених суїцидів та суїцидальних спроб. До

розгляду треба також включати весь спектр відповідних реакцій – ду-

мок, погроз, імітацій, демонстрацій намірів.

Визначимо коло основних термінів. Cамогубство – стан особис-

тості в умовах невирішеного конфлікту, результатом якого є реаліза-

ція усвідомленого бажання добровільно піти з життя (Grollman, 1988).

Виділяють також спробу самогубства – невдале намагання позбавити

себе життя (Амбрумова, 1980). У формуванні суїцидальної реакції ви-

діляють пресуїцидальний період – період від виникнення перших суї-

цидальних переживань до їх реалізації. Недиференційоване підґрунтя

суїцидальної поведінки – ситуація, коли людина констатує для себе від-

сутність бажання жити, проте воно ще не дорівнює бажанню не жити.

Саме на цій стадії відчувається неспроможність існування в обстави-

нах, що склались. Найчастіше така ситуація супроводжується думками,

які виникають у напівсонному стані: «навіщо я прокинулась?», «мені

так погано, що зовсім немає сил жити», «чому люди бояться вмирати?».

В інших протягом дня спливають переживання «я не зможу так жити

далі». При цьому думки про смерть мають наліт теоретизування, а ідеї

щодо самогубства поки не виникає.

На наступному етапі припускається можливість смерті або суїци-

ду – це етап внутрішньої готовності до самогубства, який настає за де-

12Запеклі дискусії ще й досі викликає позиція спільноти «Хемлок», учас- ники та ідейний лідер якої виступають за повагу до права людини на автоев- таназію та стверджують: якщо вмирання важке і болісне, людина може свідо- мо обрати смерть на кілька тижнів (років) раніше природного завершення жит- тя (Хемфрі, 1992).

кілька днів-тижнів до суїциду. У людини формуються парасуїцидальні тенденції, тобто активні фантазії про власну смерть, але не про само- губство. «От би під машину попасти, все б скінчилось», «просто дуже хотілось, щоб зі мною щось трапилось». Інший варіант – припущення можливості «щось із собою зробити»: «іноді жартома думала про цю можливість».

Таким чином, розрізнюють декілька етапів переходу суїцидальної поведінки у зовнішню форму. Пасивні суїцидальні думки, фантазії на тему власної смерті з часом можуть перетворюватись на суїцидальні замисли, коли обмірковуються форми суїциду, час і місце дії. Наступ- на фаза – суїцидальні наміри, коли до замислу приєднується вольовий компонент. Останні можуть завершитись безпосереднім переходом у зовнішню форму (Мартиненко, 2005).

Проблема суїциду є, без сумніву, не тільки психологічною, а і соці- альною, медичною, філософською і навіть ідеологічною. Адже суїцид, так само як ВІЛ або гомосексуалізм, є поліфеноменом. Рішення позба- вити себе життя залежить від багатьох факторів, не тільки від суми об- ставин життєвого шляху конкретної людини.

Психологічний аспект суїцидальної поведінки буде розглянуто в ході лекції, зараз надамо стислу характеристику деяких визначених вище моментів.

Філософська та ідеологічна детермінанти суїциду полягають у на- становах та переконаннях стосовно себе, інших та світу взагалі, які існують у суспільстві, де розвивається особистість.

Ставлення до по- збавлення себе життя за різних часів було різним. Стародавні сканди- навські племена відомі їх ідеологією альтруїстичного самогубства ста- рими людьми, яке звільняє плем’я від невтішних турбот; у готів існува- ла «скеля предків», з якої кидались униз через страх природної смерті. Суїцид оцінювався не тільки позитивно, а й навіть естетизувався у ри- туальних формах харакірі (Японія) та саті (Індія). Через звичай саті (са- могубство, як живильне джерело життя душі, пропонує жінці, що після смерті чоловіка вона повинна спалити себе на його кремаційному вог- нищі) відсоток самогубств в Індії серед жінок значно вищий, ніж серед чоловіків.

Відомо, що у християнській традиції самогубство належить до форм поведінки, які не заохочуються. Гріх самогубства вважають од- ним із найважчих: самогубця не ховають за церковними звичаями, він уважається позбавленим надії на загробне спасіння як той, хто порушив заповідь «не вбий».

184

185

Маючи на увазі медичну зумовленість суїциду, говорять про низь- кий рівень серотоніну – гормону задоволеності та спокою, – у більшос- ті самогубців. Окрім того, обговорюється й спадковість, вплив якої може бути не таким очевидним: якщо в роду людини були суїциденти, це може свідчити про певний спосіб реагування на життєві складнощі, адже він – продукт родинного виховання та середовища, в якому люди- на розвивається. У такому разі їй можуть бути властиві фаталізм, що за- сновується на успадкованих від предків емоційно-вольових особливос- тях, які у певний момент можуть підштовхнути до прийняття сумного рішення (Юр’єва, 1999).

Остання закономірність – наслідування певного способу реагуван- ня на ситуацію – перетинається і з соціальною детермінантою суїци- дальної поведінки. До соціальних факторів, що супроводжують суїцид, відносять також урбанізацію населення, вплив ЗМІ та заразливість і колективність самого феномену самогубства (так, після самогубства Курта Кобейна, лідера гурту «Nirvana», світом прокотилась хвиля само- губств серед підлітків та молоді), послабшання інституту сім’ї тощо (Сорокін, 2003).

Важливим соціальним фактором, пов’язаним з існуванням фено- мену суїциду таким, який він є зараз у нашому суспільстві, є табуйо- ваність теми смерті, що вже згадувалась у контексті розгляду термі- нальних хвороб та горювання. Смерть не прийнято обговорювати, це не тема для відкритої, щирої дискусії, скажімо, в школі, у родинному колі. Більше того, сучасна культура пропонує нам приховування почуттів, які ми переживаємо, – інакше нас вважають невитриманими, невихова- ними. Табуйованість тем смерті є одним із пояснень хвиль підліткових самогубств – «бо не відають, що творять».

Не на користь самогубцю виявляє себе ступінь соціалізації люди- ни. Скажімо, у Південно-Африканській Республіці кількість самогуб- ців серед білого населення перевищує відповідну цифру серед менш благополучного чорного населення. У США понад 70 % суїцидів від- буваються у середовищі білих, а не чорних, менше забезпечених соці- альними правами мешканців. Підсумовуючи, зазначимо, що до суїцидо- небезпечної референтної групи входять такі категорії:

• молодь: із порушеннями міжособистісних стосунків, «одинаки», що зловживають алкоголем або наркотиками, відрізняються девіант- ною або кримінальною поведінкою, включаючи фізичне насильство (Кондрашенко, 1988);

• гомосексуалісти;

• ув’язнені в тюрмах;

• ветерани війн та локальних конфліктів;

• лікарі та представники інших професій, які перебувають у розкві- ті своєї кар’єри, при цьому занадто критичні до себе і / або зловживають наркотичними речовинами / страждають через приниження або трагічні втрати, що нещодавно відбулись;

• люди зрілого віку, фрустровані невідповідністю між очікуваними успіхами у житті та реальними досягненнями;

• люди похилого віку, які страждають на різні хвороби та полишені оточенням (Львова, 2002; Старшенбаум, 2005).

Стосовно асоціальних факторів, які стабільно супроводжують акт суїциду, зазначимо такі:

• час дня (полудень, з ранку до 12-ї або від 13 до 15-ї);

• стать (у світі на одну жінку-самогубця припадає, в середньому, три чоловіки);

• вік (найрезультативніші суїциди здійснюють чоловіки у віці стар- ше 50);

• сезон (існують так звані «весняні кризи», небезпечна також осінь, місяці – травень та червень) (Кондрашенко, 1988; Grollman, 1988).

Аналіз феномену суїциду доречно продовжити, розглянувши деякі з відомих теорій суїцидальної поведінки.

1. Зигмунд Фройд, аналізуючи суїцид у відомій роботі «Сум та ме- ланхолія», розглядає самогубство як результат протидії двох притаман- них людині інстинктів – Ероса, інстинкту життя, та Танатоса, інстинк- ту смерті. Суїцид та вбивство є проявами імпульсивного та руйнівного впливу Танатоса: вбивство – це агресія, спрямована на інших, суїцид – агресія, спрямована на себе (Фрейд, 1994; Фрейд, 1998).

2. Висловлювання Альфреда Адлера «бути людиною – значить, відчувати власну неповноцінність» пояснює і погляд мислителя на са- могубство. Прагнення вирішити свої життєві проблеми, на його думку, спонукає людей до переборення своєї неповноцінності. Через руйну- вання себе людина намагається викликати співчуття до себе та засу- дження відповідальних за її занижену самооцінку (Сидоренко, 2002).

3. Еміль Дюркгейм вивчав взаємозв’язок між вчинками конкретної людини та оточенням, в якому вона існує. Автор виділяв три типи суї- циду:

а) руйнування себе може пояснюватись через те, що індивід відчу- ває себе відчуженим та роз’єднаним із суспільством, родиною та дру- зями;

186

187

б) аномічне (від «аномія» – «безправ’я») самогубство відбувається, коли людина зазнає невдачі в адаптації до соціальних змін;

в) альтруїстичне самогубство має місце тоді, коли авторитет гру- пи над індивідом є настільки значним, що людина втрачає ідентичність і через це жертвує собою на благо спільноти (Дюркгейм, 1998).

На даний момент розрізнюють три форми суїциду:

1. Істинний, коли людина насправді бажає вбити себе, більш при- таманний чоловікам та частіше завершується смертю.

2. Афективний характеризується переважанням емоційного компо- нента і більш притаманний жінкам.

3. Демонстративний суїцид є способом привернути увагу до своєї особистості (Конончук, 1989).

Психологічні складові акту самогубства. Зазвичай акт суїциду аналізують, ідучи від більшої частини до дрібної: смисли самогубства, особистісні характеристики, що впливають на вірогідність прийняття рішення позбавити себе життя, психічні настанови, притаманні суїци- дентам та суїцидонебезпечні психологічні реакції.

У літературі з питання визначається, що, незважаючи на прямі по- відомлення великої кількості суїцидентів про бажання померти, справ- жнє прагнення піти з життя їм не притаманне. У теоретичних дослі- дженнях показано, що кінцева мета акту (смерть) та його психологічний смисл часто неузгоджені. Було виділено такі смисли суїциду:

1. Заклик (або «крик про допомогу»): основний зміст – привернен- ня до себе уваги оточуючих.

2. Протест: активна реакція проти ситуації, що склалась.

3. Парасуїцидальна пауза: відмова або уникнення страждання, не-

обхідність дати собі хоча б коротку перерву у ситуації конфлікту13.

13Як приклад наведемо лист О., 27 років, м. Москва, яка вдалась до спроби самогубства після терористичного акту в супермаркеті, що докорінно змінив її життя: «Уяви собі таку картину. Ти живеш прекрасним життям: у тебе улюбле- на робота, прекрасний та турботливий чоловік, діти-близнюки семи років, яких ти просто обожнюєш. І ось одного разу вранці в неділю ви йдете у великий ма- газин, і чоловік пропонує тобі забрати дітей у відділ іграшок, поки ти займаєш- ся закупівлею продуктів на неділю. Ви розділяєтесь та розходитесь у різні кін- ці приміщення магазину. Ти стоїш перед прилавком і роздумуєш, чим би зди- вувати рідних на вечерю, як РАПТОМ… ти чуєш потужний вибух у другому кінці супермаркету, і це саме туди пішли твої чоловік і діти. У паніці ти кида- єшся туди і бачиш: у напівзруйнованому приміщенні всюди поранені та вбиті люди, чиїсь відірвані руки лежать усюди, поранені кричать від болю, але ти їх не чуєш. Ти кидаєшся шукати своїх, але тебе хтось хапає і виносить на вулицю,

4. Самопокарання: прагнення покарати себе як винного у ситуації, що склалась (Конончук, 1989).

Дослідження доводять, що реалізація суїцидального наміру зале- жить від певних притаманних людині особистісних характеристик, а саме:

а) рішучості, показника, що впливає на швидкість прийняття рі- шення про самогубство;

б) нейротизму, тобто підвищеної емоційної сприйнятливості та по- дразливості, внаслідок яких розвиваються емоційна нестійкість та три- вожність – такі характеристики можна розглядати як показник адапта- ції до швидкозмінюваних або екстремальних ситуацій;

в) агресивності, причому в суїцидальному акті це будуть деструк- тивні дії, спрямовані на себе, тобто автоагресія;

де ти бачиш «швидку» та міліцію. Тобі не дозволяють піти всередину, вколю- ють заспокійливе. Прокинувшись у лікарні, ти бачиш, як по телевізору розпові- дають про теракт у магазині. Заходить твій лікар, ти кидаєшся до нього та роз- питуєш про рідних. Він робить сумне обличчя і з інтонацією, яка не обіцяє ні- чого доброго, просить пройти з ним. Ви ідете до пустої палати, де стоять тіль- ки три столи, накриті простирадлами, і ти розумієш, що під ними знаходяться ті, кого ти любила більше за життя. Лікар піднімає простирадло, і ти бачиш тіло чоловіка. Незважаючи на твої невтішні страждання, лікар просить тебе упізна- ти ще два маленькі тіла, що лежать поряд. Повернувшись додому, ти сідаєш у крісло та ридаєш, раз за разом прокручуючи у голові страшні події, що назав- жди змінили твоє життя. Тепер воно перетворюється на один тільки біль, яко- го не можна уникнути. Все навколо нагадує тобі про них, ти намагаєшся заглу- шити біль алкоголем, проте він не зникає. Ти не можеш перебувати удома, де кожна річ нагадує про них, і коли бачиш, як надворі граються діти, занурюєш- ся у спогади. У думках спливають картини понівечених тіл твоїх дітей і кожної ночі ти бачиш кошмари, в яких знову і знову переживаєш події того страшно- го дня. Якщо колись ти і вірила у Бога, то тепер ненавидиш його за те, що він міг таке допустити. На похороні, коли три труни опускають у холодний ґрунт, ти розумієш, що ніхто і нічого у цьому світі тобі вже не потрібно і не тримає. Все, заради чого ти жила, зникло. Світ навколо став сірим та холодним. Кож- ного дня – тільки біль, який не можна вбити або прогнати. Він як наркотик: по- жирає тебе з середини, але ти не можеш відмовитись від нього, адже це значить зрадити пам’ять тих, кого любила більше за всіх на світі. І тоді ти приймаєш рі- шення піти звідси, де немає справедливості та правди, де так багато жорстоко- сті та болю. І ніхто не має права тебе за це засуджувати, адже тільки так мож- на позбавитись від того страждання, на яке перетворилось твоє життя. Якщо воно складається з одних лише мук і в тебе вже немає віри у щастя, який смисл його продовжувати? У цьому випадку самогубство – не слабкість, а єдиний ро- зумний вихід.»

188

189

г) тривожності, тобто показника схильності до автоагресії залеж- но від зовнішніх подразників (тривожність – властивість людини, яка виявляється постійно або ситуативно і полягає у здатності приходити у стан підвищеного неспокою, відчувати страх та тривогу у специфічних соціальних ситуаціях, пов’язаних із випробуваннями).

Найголовніші психічні настанови, що ведуть до самогубства, такі

(Лаврін, 1993):

1. Занадто вузький погляд на ситуацію виражається в тому, що думки людини плинуть одним і тим же руслом, а вона не спроможна вирватись із нього. Інтелект повністю виключений, найпростіші умо- виводи стають занадто важкими. Людина годинами сидить, мозок її на- пружено працює, але вся його робота відбувається навколо одних і тих же думок за типом: «як усе погано», «що робити?», «чому саме я?». Вузькість виражається ще й у тому, що людина бачить тільки поточний момент часу. Вона не може уявити ні минуле, ані майбутнє, виходячи з того, що її життя цілком складається із того страждання, яке вона відчу- ває зараз. Проста думка про те, що біль вщухне, їй недоступна.

2. Надмірний егоцентризм: фіксація на своєму болі, і через це не- спроможність на «погляд відсторонений». Суїцид – це вкрай егоцен- тричний прояв і саме на цьому заснована терапевтична робота з суїци- дентами.

3. Самоізоляція: людина не сприймає інших як реальність. Від спроб допомогти вона відмовляється, адже вони заважають їй сконцен- труватись винятково на собі й власному болі. Усі пропозиції про вихід із ситуації спростовуються. При цьому суїцидентам часто притаманні фантазії про реакції близьких на їх смерть. Можлива і зворотна ситу- ація: людина у відчаї шукає допомоги, але не знаходить її, після чого

«забивається у куток» та припиняє пошуки.

4. Надмірна втома: втрата останніх сил у боротьбі з ситуацією та відмова від подальшої боротьби. Втрата сил супроводжується згасан- ням надії, а коли вмирає надія, вмирає і людина.

Фахівці виокремлюють також п’ять типів особистісних реакцій, що характеризуються потенційною суїцидонебезпечністю. Спостережен- ня за людиною подібної поведінки при наявності знань про її емоційний стан можуть стати корисними з погляду діагностики пресуїциду.

1. Реакція егоцентричного переключення: виникає гостро та три- ває короткий час, починається з афективних переживань, проте швид- ко генералізується, охоплюючи всі рівні психічної діяльності. Ідея суїциду виникає у свідомості раптово, набуваючи потужної збуджу-

вальної сили. Навколишня реальність змінює свій зміст, своєрідній трансформації підлягає і самосвідомість: охопленість суїцидальним на- міром відбувається за відсутності страху болю та смерті, тілесні відчут- тя витісняються. У результаті не беруться до уваги обставини акту, а тому самогубство може відбутись на очах присутніх, що дозволяє вда- тись до екстрених заходів для рятування суїцидента. Спроби перерва- ти суїцидальний акт часто не приносять успіху, спричиняючи агресію та підсилення. Пам’ять про те, що відбулось, зберігається, але обсяг її обмежений.

Реакції егоцентричного переключення частіше виникають в осіб з рисами збудливості, агресивності, можуть трансформуватись у синдро- ми зміненої свідомості.

2. Реакції психалгії. Суть цих афективних реакцій полягає у відчут- ті «душевного болю», при цьому не відбувається будь-яких трансфор- мацій свідомості, біологічних потреб та вітальних проявів, зберігаєть- ся спроможність до диференціації зовнішніх стимулів. Спостерігається звуження мотиваційної сфери та обмеження спілкування, своєрідним чином змінюється переживання часу. Притаманна стенічна поведінка, пошук та перехід до нових стратегій поведінки, спрямованих на позбав- лення від страждання.

Психалгії виникають при елементах емоційної нестійкості, зни- женні толерантності до емоційних навантажень, можуть трансформу- ватись у депресивні стани.

3. Реакції негативного балансу: суїцидальні стани, змістом яких є раціональне «підсумування результатів життя», оцінка пройденого шляху, визначення реальних перспектив існування, порівняння пози- тивних та негативних моментів продовження життєдіяльності. «Підве- дення балансу» передбачає високий рівень критичності та реалістич- ність суджень, збереження особистісного ядра, поведінка у пресуїци- ді свідчить про відсутність афективної напруженості. Підготовка має ретельно приховуваний характер, вибирається найлетальніший спосіб суїциду. У разі невдачі наміри зберігаються і з великими зусиллями під- лягають зворотному розвитку (Старшенбаум, 2005).

Реакції негативного балансу мають місце за умови гармонійних особистісних структур із стійкою раціональною системою захисних за- собів (Юр’єва, 1999).

Коротко зупинимось на віковій та гендерній специфіці самогубств. Підліткові самогубства є завжди проявом слабкості підлітка стосовно дорослих, навколишнього світу, це – своєрідний захист від них. Саме

190

191

тому фахівці твердять, що не можна заганяти підлітка в кут, «дожима- ти» його, яким би неправим він не був. Смерть може розглядатись як тимчасове сховище. Якщо дитина перебуває у безвихідному станови- щі, вона може вибрати смерть як засіб тимчасово відпочити від гон- ки. Зміст поняття «смерть» вона не розуміє і вважає, що зможе повер- нутись.

Небезпечна і тотальна байдужість до дитини. Якщо батьки майже не спілкуються з нею і при цьому у неї немає друзів, ситуація дуже не- безпечна. Навіть дитина із благополучної родини, за умови, що її люб- лять, перебуває у небезпеці, якщо з нею сталось одразу декілька вели- ких неприємностей. Логіка дитина часто така: «То ви мене образили? Добре! Тоді я вмру, а ви всі будете жалкувати!» Вона вважає, що у та- кий спосіб помститься дорослим, при цьому добре не усвідомлюючи зміст слова «смерть», думає, що буде спостерігати за всім відсторонено.

Діти молодші восьми років звертаються до суїциду вкрай рідко, можливо, тільки за компанію зі старшими дітьми (бувають і колективні дитячі самогубства). Критичний вік припадає на 12–15 років. У старшо- му віці самогубства відбуваються за дорослими сценаріями.

Далі наведемо декілька прикладів дитячих самогубств (Лаврін,

1993). Удома хлопчика 10 років дуже лаяли за «двійки», на ґрунті чого у дитини розвився панічний страх перед батьками. Отримавши чергову

«двійку», хлопець вирішив не повертатись додому, а оскільки іншого притулку в нього не було, вирішив позбавити себе життя і повісився на горищі. Повненьку дівчинку 11 років дражнили «жирною», а діти дуже добре вміють колективно цькувати іншого. Дорослі не втручались. За- лишившись без чиєїсь допомоги, дівчинка повісилась.

Майже всі самогубства через кохання без взаємності скоюються ді- вчатами. Типовий випадок: дівчина закохалась у хлопця, він не відповів взаємністю, а ще й образливо насміхався з неї, розповів друзям і почав зустрічатись з іншою дівчиною.

Особливий випадок підліткових самогубств – це суїциди серед квір-тінейджерів, тобто підлітків – «білих ворон», неприйнятих, не зро- зумілих іншими та загнаних у глухий кут однолітками.

Знедавна мотивами самогубства серед підлітків почали виступати і релігійні. Якщо у дитини, скажімо, загинули батьки, а у церкві «нової формації», яку вона відвідує, її втішали розповідями про те, що вони за- раз у раю і колись зустрінуть її, дитина може прийняти рішення приско- рити момент зустрічі.

Стосовно гендерних розбіжностей, відомо, що сильна стать за- звичай вибирає більш насильницький метод позбавити себе життя, отже, спроби самогубства часто видаються успішними. Жінки, звер- таючись до менш рішучих методів, нерідко повертаються до життя, а тому до статистики не потрапляють. Окрім того, демонстративні са- могубства, які, як правило, не завершуються смертю, теж більш при- таманні жінкам.

Психодіагностика суїцидальної поведінки. Для кризових психо- логів, як і для консультантів на телефоні довіри, важливий момент роз- пізнання суїцидальної загрози. Думка про те, що ті, хто говорить про са- могубство, ніколи його не скоюють, як доведено, є міфом, помилковим та небезпечним. Навпаки, багато людей позбавляють себе життя, го- ворячи про це, розкриваючи свої наміри. Спочатку загроза може бути неусвідомленим закликом про допомогу, захист, втручання. Пізніше, якщо не знаходиться ніхто, справді зацікавлений у допомозі, людина може намітити спосіб самогубства. Дехто говорить про свої наміри до- сить відкрито: «я не можу цього витримати, я не хочу більше жити, хочу покінчити з собою». Але існують і замасковані повідомлення: «ви не повинні турбуватись про мене, я не буду створювати для вас пробле- ми», «хочу заснути і ніколи не прокинутись», «дуже скоро все буде по- заду», «всі ви будете жалкувати, коли я вас покину», «хотілося б знати, де батько ховає зброю». У будь-якому разі такі висловлювання не мож- на ігнорувати.

Існують і невербальні індикатори суїциду. Підготовка до самогуб- ства залежить від рис особистості та зовнішніх обставин, в яких людина перебуває. Часто вона полягає у «приведенні справ до ладу»: це може бути оформлення заповіту або перегляд паперів, написання довгих лис- тів або примирення з рідними та сусідами. Підліток може роздати цін- ні для нього особисті речі. Такі підготовлення робляться дуже швидко, після чого миттєво слідує суїцид.

З метою розпізнання суїцидонебезпечної поведінки у консульта- ційній практиці можуть використовуватись проективні методики. Блан- кові тести у таких випадках рідко дають адекватну інформацію: резуль- тат клієнта являє собою так званий «втоплений профіль», тобто ней- тральний за всіма досліджуваними показниками.

Досвід українських дослідників доводить перспективність вико- ристання з цією метою тесту чорнильних плям Роршаха. Автори свід- чать, що діагностичними будуть такі спостереження:

192

193

• Наявність великої кількості – більше двох – «світлотіньових від- повідей» (наприклад, на чорно-білій плямі клієнт бачить тіні від свічки, тінисту алею тощо).

• Шок «чорного кольору» (клієнт відчуває складнощі в інтерпре- тації плями з переважанням чорного кольору, мовчить протягом 1–2 хвилин, відмовляється відповідати, пропускає карти). Шок чорного ко- льору в комбінації зі світлотіньовими відповідями свідчить про амбі- валентність переживань: прагнення до ризикованої дії та гальмування тривогою, що спричиняє почуття неповноцінності та самозвинувачен- ня, притаманні суїцидентам.

• Наявність достатньої кількості (більше чотирьох) «кольоро- вих» відповідей, зумовлених кольором карти (наприклад, «вогонь» або

«кров» у коментарях до карт червоного кольору) у поєднанні з їх нега- тивним змістом та великою кількістю людських рухів, помічених у пля- мі (наприклад, «рука, що б’є», «людина, яка втікає»): у такий спосіб ви- ражається неконтрольована імпульсивність, що тяжіє до розрядки.

• Мала кількість популярних відповідей.

• Мала кількість крупних деталей, що свідчить про втрату відчуття реальності та ускладнення у спілкуванні з іншими.

Подібна специфіка в коментарях до плям Роршаха пояснюється, перш за все, тими амбівалентними переживаннями, які повністю охоп- люють потенціального суїцидента. Це – відчай, страх, горе, почуття без- порадності, бажання помститись, перервати тілесні та душевні страж- дання (Пурло, 2006).

Спеціалісти, які працюють із проблемою смерті та суїциду зокре- ма, приділяють особливу увагу емоції страху як базового переживання у зв’язку з нею. Страх може бути недиференційованим, виникати рапто- во та супроводжуватись відчуттям неминучої загрози або катастрофи, тобто мати суто метафізичний характер. Під впливом життєвого досві- ду страх перероджується у специфічні форми, не пов’язані з фізичною загрозою – а тоді може мати місце страх втрати контролю, пов’язаний з утратою основних життєво важливих орієнтирів, страх перед новими, несподіваними внутрішніми станами, що швидко змінюють один іншо- го, страх смерті як найбільш непередбачуваної та важливої зміни.

Страх смерті часто підтримує у людини ілюзію стабільності її жит- тя та робить занадто захищеною для того, щоб рухатись далі. Подібний страх може в результаті складних зовнішніх обставин інвертуватись на свою протилежність, і тоді людина рішуче повертається до того, від

чого ховалась та втікала – до смерті.

<< | >>
Источник: О.О. Байєр. ЖИТТЄВІ КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ. 2010

Еще по теме ПревеНція суїцидів11:

  1. завдання для самоконтролю до розділу «Психологія суїцидальної поведінки. Психологічна допомога суїцидентам. Превенція суїцидів» та додатка 8
  2. дОдатОк 8. інструкції для кризового телефонного консультування. Посібник з телефонного консультування. робота з суїцидом та кризою (ред. лепеха т., лешукова О., зуєва г.) (скорочено)
  3. Павликов С. Н., Убанкин Е. И., Левашов Ю.А.. Общая теория связи. [Текст]: учеб. пособие для вузов – Владивосток: ВГУЭС,2016. – 288 с., 2016
  4. Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
  5. Лаптев С.А.. АДМИНИСТРАТИВНОЕ ПРАВО. Рабочая программа учебной дисциплины Владивосток. Издательство ВГУЭС - 2016, 2016
  6. Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
  7. Иваненко Н.В.и др.. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ и защите ВЫПУСКНОЙ КВАЛИФИКАЦИОННОЙ РАБОТЫ МАГИСТРАНТОВ по направлению подготовки 05.04.06 Экология и природопользование. Владивосток 2016, 2016
  8. Астафурова И.С.. СТАТИСТИКА ПРЕДПРИЯТИЯ. Учебно-практическое пособие. Владивосток 2016, 2016
  9. Т.А. Зайцева, Н.П. Милова, Т.А. Кравцова. Основы цветоведения. Учебное пособие. Владивосток, Издательство ВГУЭС - 2015, 2015
  10. Близкий Р.С., Бедрачук И.А., Лебединская Ю.С.. БИЗНЕС-ПЛАНИРОВАНИЕ [Текст]: учебное пособие / Р.С. Близкий. – Владивосток: Изд-во ВГУЭС, 2015, 2015
  11. В.А. Андреев, А.Л. Чернышова, Э.В. Королева. Государственный и муниципальный аудит. Учебное пособие., 2015
  12. Кох Л.В., Кох Ю.В.. БАНКОВСКИЙ МЕНЕДЖМЕНТ: Учебное пособие. - Владивосток: Изд-во ВГУЭС,2006. - 280 с., 2006