<<
>>

розділ 5. віл-ПОзитивНість та її ПсихОлОгіЧНі Наслідки. груПи дОПОмОги віл-ПОзитивНим. сПецифіка ПсихОлОгіЧНОгО кОНсультуваННя віл-ПОзитивНих

ВІЛ як стигматизоване захворювання.

Зовнішня і внутрішня стигма. Методи зменшення впливу стигми на суспільство. Ета- пи життя з ВІЛ та їх специфіка. Депресія ВІЛ-позитивних. Ген- дерна специфіка переживань у зв’язку з ВІЛ. Стратегії життя з ВІЛ. Психологічна допомога ВІЛ-позитивним клієнтам.

ВІЛ-інфекція – унікальне явище в історії людства: навіть епідемії чуми та сифілісу не забирали життя всіх уражених хворобою, лишаючи за собою багато мертвих, але серед них і живих. Трагізм пандемії СНІД у тому, що, незалежно від якості допомоги та умов життя, він не зали- шає шансів інфікованій людині.

Психологічна наука, усвідомлюючи всю серйозність ситуації, зосе- реджується на шляхах психологічного впливу на людину, які зумовили б поліпшення якщо і не тривалості, проте якості життя. Питання якості життя ВІЛ-інфікованої людини – це завжди питання сили особистості та її відповідальності за своє життя та власний вибір.

Часто доводиться чути про те, що хвороба повністю змінила людину, примусила переоцінити пріоритети, стосунки з оточуючими, допомогла більше насолоджуватись життям, стати щирішим та відкритішим до інших, обрати власний шлях, а не бути тим, на кого від неї очікують (Життєві кризи особистості, 1998).

Важливим психологічним аспектом захворювання на ВІЛ-інфекцію

є те, що навіть якщо вірус, потрапивши до організму людини, не вияв-

розділ 5. віл-позитивність та її психологічні наслідки. групи допомоги віл-позитивним. специфіка психологічного консультування віл-позитивних

ляє себе досить тривалий період часу, саме знання щодо наявності в неї ВІЛ-інфекції завжди викликає зміни у її житті.

Існують певні обстави- ни, що поєднують людей, які живуть із ВІЛ. Це – дискримінація та стиг- матизація. Стигматизація – це соціально-психологічне обмеження та ущемлення певної групи людей, поєднаних деякою рисою чи характерис- тикою. Існує чимало хронічних захворювань, які за умов недбалості па- цієнта призводять до скорої смерті. Скажімо, цукровий діабет: з точ- ки зору медицини, між ним та ВІЛ-інфекцією багато спільного. Проте ставлення суспільства до цих двох хвороб кардинально відрізняється. ВІЛ-інфекція належить до стигматизованих захворювань: це означає, що у суспільстві прижились несправедливі стереотипи стосовно людей, у яких є ВІЛ. Стигма – дослівно «клеймо»: стереотипне та негативне ставлення до людей, яким притаманна певна риса.

Виділяють дві ознаки будь-якої стигми: (1) розбіжності між людьми вважаються важливими та акцентуються; (2) людям із даною характерис- тикою атрибуються негативні властивості. Ми всі – різні, проте не вважа- ємо колір очей істотним для формування точки зору щодо людини. Проте коли йдеться про ВІЛ-позитивність або негативність, ці розбіжності од- разу ж привертають увагу. Якщо взяти приклади інших стереотипів, зга- даємо про стать: жінки, наприклад, традиційно сприймаються як добрі- ші та турботливіші. Але якщо йдеться про стигму, розбіжності вважають чимось негативним: пересічна людина скаже, що люди з ВІЛ «самі винні у передачі вірусу», або що в силу властивостей характеру вони прагнуть інфікувати інших (Башкатов, 2002; Бєляєва, 2003).

Розрізнюють зовнішню та внутрішню стигми. Під першою розу- міють несправедливе та спрощено-негативне ставлення до осіб, які належать до певної групи (скажімо, до людей із ВІЛ). Друга виража- ється у спровокованому переконаннями суспільства ставленні ВІЛ- позитивного до себе. Саме внутрішня стигма, що виявляється у побою- ваннях забобонів та дискримінації, примушує людину уникати тесту- вання на ВІЛ та медичної допомоги, почуватись знехтуваною та при- ховувати свій ВІЛ-статус (Єгорова, 2009; Стигма и дискриминация,

2009)7.

Часто людина неохоче повідомляє про свій ВІЛ-статус, підси-

7Зазначимо у цьому контексті, що останнім часом ситуація з дискримі- нацією ВІЛ-позитивних змінюється на краще. Активісти із захисту прав лю- дини взагалі стверджують, що необхідність обов’язкового інформування ВІЛ- позитивним пацієнтом інших щодо наявності вірусу в його крові зайва. Згідно з їх думкою, якщо лікарський персонал клініки слідує всім правилам безпеки та санітарно-епідеміологічного режиму, єдиним стримувальним фактором у ро- боті з пацієнтами, незалежно від їх захворювання, є психологічний.

98 99

люючи тим самим почуття власної ізоляції (Паллиативная помощь при

СПИДе, 2001).

Спеціалісти досі вирішують проблему, як зменшити стигму та її вплив на суспільство. Ефективними у цьому сенсі вважають два такі методи:

Інформування: доступна та різнобічна інформація стимулюватиме перегляд страхів та нелогічних уявлень. Важливо, щоб люди отримува- ли знання не лише про шляхи передачі вірусу та перебіг хвороби, а й про саму стигму і дискримінацію у зв’язку з ВІЛ.

Empowerment (набуття сили): процес, у ході якого самі ВІЛ- позитивні набувають знання та навички, що дозволяють їм опанувати внутрішню стигму та протистояти поглядам більшості та дискриміна- ції (Актуальные вопросы ВИЧ-инфекции, 2006; Життєві кризи особис- тості, 1998).

Діагноз «ВІЛ-інфекція» – серйозна криза, яка з першого дня супро- воджується гострими переживаннями. Новина про наявність інфекції ВІЛ в організмі людини приносить цілу низку змін: порушення між- особистісних стосунків, зниження емоційного фону та рівня самооцін- ки тощо. Виділяють етапи життя з ВІЛ, які більшою чи меншою мі- рою притаманні всім ВІЛ-позитивним.

1. Отримання діагнозу. У перший момент після отримання діагно- зу більшість людей переживає найсильніший шок (тому згодом часто кажуть, що «не пам’ятають подробиць»). Не існує однакової, типової реакції на цю звістку, всі сприймають її по-різному, проте даному пе- ріоду притаманні однакові негативні переживання – провина, сором, страх, тривога, гнів, відчай, відчуття несправедливості тощо.

Людина замислюється: як і з ким вона тепер буде жити, як зміниться її життя, скільки вона проживе, дехто замислюється про самогубство – більшість змушена переглядати свої уявлення щодо буденного життя.

2. Поява перших болісних симптомів. Навіть якщо ці прояви не ма- ють відношення до ВІЛ-інфекції, вони можуть сприйматись як симпто- ми розвитку хвороби. Такий розвиток ситуації часто приводить до пе- реоцінки цінностей, серйознішого ставлення до власного здоров’я, ви- знання факту захворювання та необхідності лікування.

3. Необхідність почати регулярно вживати ліки. Більшість людей з ВІЛ – молоді люди, які раніше не мали досвіду тривалого лікування та регулярного (за годинами) прийому медичних препаратів (Покров- ський, 1998). Їх може лякати думка про неспроможність імунної систе-

ми власноруч боротись із вірусом або про складність прийому та мож- ливі побічні симптоми (ВИЧ-инфекция: клиника, диагностика, лечение,

2003). Для осіб, які дізнались про свій статус багато років тому, цей пе- ріод характеризується особливою складністю, адже часто вони не роз- раховували на те, що проживуть стільки років.

4. Серйозні болісні симптоми та необхідність лягти до лікарні. Багато ВІЛ-позитивних важко переживають той факт, що віднині їхнє життя буде пов’язане з постійними болем, ліками та лікарнею; що че- рез особливості перебігу хвороби вони змушені залишити звичне жит- тя – роботу або навчання. Сам факт перебування у СНІД-центрі може розкрити ВІЛ-статус іншим, що також викликає страхи, сором, триво- гу тощо.

5. Особливим переживанням є тяжка хвороба або смерть знайо-

мої ВІЛ-позитивної людини.

У контексті обговорення переживань ВІЛ-позитивних варто згада- ти і про притаманну їм депресію. Важливо пам’ятати, що емоційний біль, спричинений, наприклад, страхом смерті, почуттям провини або думками про безглуздість існування, може бути таким же реальним та фізично відчутним, як і фізичний біль. Згідно зі статистикою, більшість людей з ВІЛ хоча б одного разу пережили стан клінічної депресії.

На стадії СНІД депресія притаманна 30 % людей (ВИЧ-инфекция: кли- ника, диагностика, лечение, 2003; Єгорова, 2009; Покровський, 1998). Причинами депресії, зокрема, можуть бути:

а) велика кількість негативних емоцій: страх, тривога, сором, про- вина («ВІЛ – це покарання за всі мої гріхи»), обурення, гнів («чому саме я?») тощо;

б) «конфлікт ролей», спричинений змушеним прихованням свого статусу від оточення;

в) соціальні проблеми: самотність, ізольованість, утиски;

г) хвороби, притаманні ВІЛ-позитивним (наприклад, гепатит), та вживання деяких лікарських препаратів тощо.

У свою чергу, тривожність та депресія є частими причинами хро-

нічної втоми, яка також є притаманною людям, які живуть із ВІЛ.

Існує гендерна специфіка переживань у зв’язку з ВІЛ-інфекцією. Чоловікам більш притаманні думки про самогубство; жінки більше зу- стрічаються із ситуацією розпаду сім’ї, необхідністю самій виховува- ти дитину та домашнім насильством – а тому витрачають більше сил на турботу про дітей, а не про себе. У новостворених стосунках жінки

100

101

більше схильні до жертвенної позиції, раціоналізуючи це тим, що «кра- ще хоча б якісь стосунки, ніж самотність». Ситуація дещо ускладню- ється і тим фактом, що більшість інфікованих чоловіків – геї (Покров- ський, 1998).

Спеціалісти розрізняють дві стратегії життя із ВІЛ (або страте- гії керування стигмою).

1. Реактивні стратегії включають захисні спроби уникнути впли- ву стигми (або пом’якшити його) за умов прийняття домінуючих соці- альних норм та цінностей. Прикладами реалізації даної стратегії є при- ховування ВІЛ-статусу, представлення хвороби як іншої, менш стиг- матизованої (наприклад, раку). Утримання діагнозу в таємниці дозво- ляє повноцінно функціонувати, не даючи оточуючим підстав для дис- кримінації. Іншою поширеною реактивною стратегією є ігнорування небезпеки вірусу. Як правило, люди, що вдаються до неї, добре осві- чені щодо характеру перебігу хвороби та знають на конкретних при- кладах, що нормальне життя із ВІЛ – можливе.

Як наслідок – людина або «живе так, ніби нічого й не трапилось», або вибирає такий спосіб життя, який сприяє фізичному й психологічному саморуйнуванню. Де- які спеціалісти стверджують, що через такі реакції проходять усі ВІЛ- позитивні, принаймні, на самому початку хвороби (European guidelines for the clinical management and treatment of HIV-infected adults in Europe,

2003).

2. Проактивні стратегії кидають виклик стигмі, адже за умов їх ре- алізації суб’єкт відкрито не визнає соціальних норм, покладених у її основу. Прикладами поведінки в межах реалізації даної стратегії є від- критість щодо власного статусу, участь у просвітницькій роботі, спря- мованій на формування правильних уявлень щодо ВІЛ та СНІД – остан- ні варіанти ще відомі під назвою соціальний активізм, тобто поведін- ка, спрямована на конструювання альтернативного бачення ВІЛ, зміну суспільних умов, що визначають життя ВІЛ-позитивних людей.

Один із головних висновків, які можна вже зараз зробити щодо ВІЛ-інфекції, однаковою мірою стосується як інших смертельних хво- роб, так і будь-якої кризової ситуації взагалі: людина, яка бере на себе відповідальність за себе і своє життя і не задовольняється роллю жерт- ви, завжди має більше шансів опанувати складну ситуацію, адаптува- тись до нових умов та жити якісно та насичено.

Психологічна допомога ВІЛ-інфікованим людям повинна базу- ватись на урахуванні всіх специфічних даній хворобі моментів, за-

значених вище. Враховуючи стигматизацію та дискримінацію ВІЛ- позитивних, можна стверджувати, що, перш за все, вони потребують інформації, підтримки та відчуття безпеки. Слід уважно ставитись до тих людей, хто наполягає, що в них «немає жодних проблем», але весь зовнішній вигляд і поведінка яких свідчать про складний психологіч- ний стан.

Аналіз спеціалізованих сайтів та форумів ВІЛ-позитивних, а також свідчень учасників анонімних груп підтримки доводить: навіть відчува- ючи порожнечу та самотність, вони навряд чи звернуться до психоло- га («що він зможе зробити, якщо сам такого не пережив?»), але будуть більше довіряти людині, яка сама має досвід життя із ВІЛ-статусом. Проте з боку підготовленого спеціаліста завжди доречна допомога у вигляді надання інформації щодо прогнозів життя з ВІЛ, новітніх фар- макологічних розробок (АРВ, тобто антиретровірусної, терапії, яка до- зволяє капсулювати вірус та підтримувати життя людини досить трива- лий час), наявних за місцем помешкання груп підтримки та анонімних зібрань ВІЛ-позитивних людей тощо.

Реабілітаційні центри та групи зустрічей допомагають задіяти най- потужніший ресурс опанування стресових ситуацій, доступний людині як соціальній істоті, – соціальну підтримку. При цьому спеціалісти, які працюють у центрах, прагнуть незалежності та відповідальності їх від- відувачів, вміння покладатись на самих себе.

У зв’язку зі стигматизацією ВІЛ-позитивних, активісти боротьби за захист прав людини та відповідні громадські організації створюють для своїх відвідувачів «безпечний простір», де немає забобонів та несправед- ливого ставлення (Кутузова, 2009). Такі «зони комфорту» вже з’явились у нашій країні і за принципами організації є аналогами «drop-in zones», що існуюють на Заході. Тут ВІЛ-позитивні люди можуть отримати кон- сультації всіх потрібних спеціалістів, відвідати групу взаємодопомоги, завести нові знайомства з людьми з досвідом життя з ВІЛ, які змогли опа- нувати свій відчай та знайти шляхи повнішого, продуктивнішого жит- тя. Обов’язкова умова в таких центрах – наявність «закритих» та «від- критих» груп. Перші можуть відвідувати лише ВІЛ-позитивні люди, що дуже важливо на перших етапах життя із ВІЛ, коли людина побоюється розкриття її статусу. Другі – для так званих дискордантних пар, тобто та- ких, де ВІЛ-позитивним є лише один партнер.

102

103

з віл-позитивними клієнтами

У роботі з ВІЛ-позитивними клієнтами часто практикуються впра- ви гуманістичної та екзистенціальної шкіл у психології. Це цілком зро- зуміло і виправдано: хвороба сама по собі, а ще й пов’язані з нею про- блеми соціально-психологічного, етичного та навіть юридичного ха- рактеру примушують людину переоцінити наявні у її житті пріори- тети, відкинути поверхове і зосередитись на істинному. Нижче наве- дено декілька психологічних вправ, успішно використовуваних спе- ціалістами та волонтерами-психологами у практиці консультування ВІЛ-позитивних клієнтів м. Дніпропетровська.

1. Прояснення картини хвороби та зони можливого росту. Нара- тивні практики висувають низку запитань, на які доречно отримати від- повіді ВІЛ-позитивного клієнта психотерапії. Серед них, зокрема, такі:

Як ви переживаєте ВІЛ?

Як ВІЛ впливає на ваше життя та життя близьких вам людей?

Які знання та вміння допомагають вам опановувати ситуацію? Як

ви набули їх?

Що ви хотіли б почути від мене? Що зробило б наші зустрічі більш

приємними для вас? Про що мені варто потурбуватись?

Представники даного напрямку терапії пропонують такий при-

близний перелік тем для обговорення.

▪ Спроможність поглянути в обличчя втратам, визнати розбіжності

та жити новим життям. Перша тема включає запитання: яким чином ми

змінили власні уявлення щодо життя із ВІЛ? Що – цілі, мрії, надії – те-

пер важливо для мене? Які люди – живі або ті, хто вже загинув – спри-

яли появі цих цілей, мрій та сподівань?

▪ Перешкоди, які ми долаємо; сміливість розповісти про свій ді-

агноз. У межах дискусії стосовно другої теми визначаються погляди

клієнта на такі моменти: як зрозуміти, чи варто розповідати про свій

діагноз? На які навички можна спиратись при прийнятті цих рішень?

Якщо ми змогли виробити у собі такі навички, як це говорить про нас?

▪ Піклуватись про себе та інших – допомога таким, як ми. Обгово-

рення теми допомоги іншим торкається того, які стосунки взаємної тур-

боти підтримують нас, яке піклування про інших клієнт вважає украй

важливим тощо.

▪ Окреслити та тренувати навички виживання. Чи є у клієнта навич-

ки, які допомагають йому радіти життю? Яким чином він може розви-

вати та тренувати їх?

гано, вона вимушена спиратись на все, що можна, щоб пережити ці пе-

ріоди. У чому ж полягає сенс життя – і сенс смерті? Важливо знайти способи вірити – що будуть створені нові ліки, що кожній людині бу- дуть відкриватися нові можливості вірити у життя. Яким же чином лю- дина може зберегти віру у себе та в життя?

▪ Створити нове майбутнє. Наші життя пов’язані із життями тих, хто прийде потім. Що ми прагнемо залишити по собі? Як це визначає те, як клієнт живе зараз? (Introducing Narrative Therapy, 1998).

2. Планування та цілепокладання. Кореляції між наявністю в лю- дини ВІЛ та ранньою смертністю, як відомо, не встановлено. Тобто суб’єкт спроможний знайти у собі ресурси, спираючись на які він може вести повноцінне, насичене життя.

Кожний, хто живе із хронічним, прогресуючим захворюванням, таким як ВІЛ, інколи відчуває безнадію і безглуздість життя, питаю- чи себе: «Навіщо все це?» Навіщо зберігати позитивний настрій, сліду- вати рекомендаціям лікаря, займатись спортом і приймати нескінченні ліки – тобто навіщо «триматись і не здаватись»? Такі питання – цілком природні, вони – ознака серйозних змін, що відбуваються у житті люди- ни, а відповіді на них допомагають визначити подальший шлях. Дуже важливо обговорити, що теперішнє життя не адекватне і не задоволь- няє людину, і хоч і не можна змінити зовнішні обставини, проте мож- на взяти під контроль власне здоров’я, звички, самопочуття і – плани на майбутнє.

Планування, формулювання і потім втілення у життя спочатку дрібних, легко досяжних, а потім і більш значущих цілей – корисний і дієвий засіб. Наявність у людини мети, якої вона прагне і яку з ча- сом досягає, дає відчуття успішності, контрольованості ситуації, влас- ної активності та продуктивності. Дана вправа полягає у структуруван- ні близького, а потім і більш віддаленого майбутнього. Консультант ра- зом із клієнтом визначають цілі на найближчий час, потім день, тиж- день, місяць, рік і так далі; для останніх корисно прояснити бажання, нездійсненні прагнення людини. Консультант слідкує за тим, щоб цілі, хоча б на перших етапах, були не дуже складними, допомагає сформу- лювати їх більш-менш реальними, прив’язаними до часу та такими, що стосуються різних сфер життя (родина, професія, здоров’я, хобі тощо), а також разом із клієнтом визначає основні заходи, які можуть бути вжиті задля їх реалізації.

104

105

цію: «Закрийте очі і розслабтесь. Уявіть, що відтепер минув місяць (рік,

п’ять, десять років). Хто ви? Чим займаєтесь? Що вас турбує? Які цілі перед вами, чого вже вдалось досягти? Якою є ситуація навколо вас? Які люди поряд із вами?» Обов’язкове обговорення всього побачено- го людиною.

Варіацією даної вправи є таке її продовження: «Відчуйте (перебу- ваючи «там»), що ви набули цінного досвіду та мудрості. Тепер ви по- іншому ставитесь до багатьох речей, по-іншому бачите деякі проблеми. Можливо, вони і не здаються більше проблемами? Подивіться на себе

«звідти», подумайте, що ви хотіли б сказати собі «зараз», якою істиною бажали б поділитись».

4. Розототожнення. Вправа має за мету довести клієнту, що часто нас занадто турбують дріб’язкові проблеми, ми опікуємось та доклада- ємо непомірних зусиль для захисту від загроз нашої репутації (роботи, престижу, сексуальних перемог), які, в дійсності, не становлять жодної цінності для нашого існування. У такому разі суб’єкт нібито перекона- ний: «Я є моя кар’єра», або «Я є моя сексуальна привабливість» тощо. Консультант переконує його: «Ні, ви – не ваша кар’єра, не ваше пре- красне тіло. Ви – це ваше Я, це ядро вашої сутності. Інші речі можуть зникнути, проте ви продовжите існувати».

Клієнта просять написати на картках 8–10 відповідей на запитан- ня «Хто я?» і розташувати їх у порядку значущості: ближче до центру мають бути картки, важливіші для його сутності, на периферії – менш важливі. Потім консультант просить сконцентруватись на верхній карт- ці та обміркувати: що сталося б, якби клієнт був змушений відмовитись

тилін більш «ризиковані», тому їх варто залишити на пізніші сесії. За-

вдання може бути абстрактним («намалюйте ваші почуття / думки / ба- жання у даний момент»); можна обговорити конкретні емоції, прита- манні різним етапам реакції на звістку про ВІЛ (сум, гнів, страх тощо) і запропонувати їх намалювати. Інші варіанти завдань: намалювати свою маску, свій автопортрет (ззовні та прихований), безпечне місце, карту життя тощо. Обов’язковий елемент вправи – обговорення. Інколи тера- певт може звернутись до такого прийому: клієнта просять вибрати пев- ний елемент малюнка та написати монолог від його особи, починаючи з «Я»: «Мене звуть…, я …, я хочу…, я тут, тому що…». Важливе заува- ження полягає в тому, щоб не інтерпретувати людину, а надати їй мож- ливість власноруч вкласти у рисунок той зміст, який вона вважає дореч- ним і правильним.

7. Прояснення очікувань від партнера. Важливість блоку роботи те- рапевта, спрямованої на корекцію стосунків із близькими оточуючими, не викликає сумнівів. Як сама ВІЛ-позитивна людина, так і її родина повинні будуть знайти принципово нові шляхи порозуміння, звернув- шись до відкритого обговорення всіх непрояснених та неоднозначних питань.

Нижче (рис. 3) наведена схема Пірса, яка має за мету допомогти партнерам розібратись у їх стосунках (Pearce, 1989). Схема демонструє, що цикл стосунків має повторюваний характер, а стереотипи партне- рів не дозволяють їм змінити його усталений, навіть якщо вже і некон- структивний, характер.

від цього атрибута? Через дві–три хвилини клієнта просять перейти до наступної картки і так далі. Потім – процедура повторюється у зворот- ному порядку (Ялом, 1999).

5. Створення «аптечки» ресурсів. Полегшити власні переживання можна різними засобами. Комусь допоможе прогулянка лісом, іншо- му – улюблений фільм, зустріч із друзями тощо. Завдання клієнта – ра- зом із консультантом скласти якнайширший перелік таких допоміжних засобів, до яких можна звернутись у період кризи. Інколи доречно на- віть намалювати своєрідну «карту ресурсів», щоб краще усвідомити їх і зробити їх досяжність наочною (Лазарус, 2001).

6. Застосування методів арт-терапії. Мета даного засобу – відреа- гування емоцій та їх визнання, тому акцент рекомендується робити не

очікування від стосунків не обговорюються

партнери не усвідомлюють розбіжностей у своїх очікуваннях

конфліктів у стосунках немає

те, що відбувається, не збігається з очікуваннями партнерів

очікування від стосунків обговорюються

партнери починають усвідомлювати розбіжності у своїх очікуваннях

з’являються конфлікти у стосунках

те, що відбувається, не відрізняється від очікувань партнерів

на результаті, а на процесі вправи. Тут придатний будь-який спосіб ро-

рис. 2. «дивна петля» Пірса

106

107

Переконання партнерів сприяють тому, щоб підтримувати цикліч- ний характер їх стосунків. З’ясування цих переконань у ході терапії та визначення їх ролі у взаємовідносинах викликає конструктивні зміни у стосунках.

Серед переконань, які підтримують «дивну петлю», зокрема, такі:

6. Приклад внутрішньої стигми;

є) Роман говорить, що після того, як дізнався про свій діагноз, тривалий час сторонився людей: йому здавалось, що у нього

«на лобі було написано, що в мене ВІЛ і люди жахаються від мене».

• «обговорення проблеми тільки ускладнює її»;

• «усвідомлення розбіжностей у наших очікуваннях призведе до конфлікту»;

• «наші стосунки не мають перспективи, а тому не варто навіть на- магатись їх змінювати» (Розовая психотерапия, 2001).

завдання до розділу

«віл-позитивність та її психологічні наслідки» та додатка 5

1. Реактивна стратегія керування стигмою; а) Тетяна розповідає: «З часом на роботі стало відомо про мій статус. Мене одразу ж звільнили. Я залишилась без роботи, без грошей, без житла… Була змушена повернутись у гуртожиток»;
2. Проактивна стратегія керування стигмою; б) Анатолій свідчить: «Здавалось, що лише від думки про діагноз я збожеволію. Напевно, це був шок, але рятувало те, що я з самого початку вирішив нікому нічого не розповідати. Скоріш за все, саме це рішення і підтримувало мене надалі»;
3. Приклад задіяного ресурсу соціальної підтримки; в) Подружжя Сергій і Оксана не приховують свій статус та займаються публічною просвітницькою діяльністю. Оксана керує клубом для жінок із ВІЛ, а Сергій нещодавно відкрив власний фонд. Три роки тому Оксана навіть перемогла у конкурсі краси для ВІЛ-інфікованих «Міс позитив»;
4. Приклад дискримінації; г) Ганна ділиться: «Для мене все було скінчено. Я не хотіла вчитись, не хотіла нічого робити. Здавалось, ніби живу останній день. Почала курити анашу, хотіла забутись. Почала пропускати заняття в інституті. Іноді прокидалась… просто йшла гуляти… в нікуди… Ввечері приходили друзі, ми палили, слухали «кислотну» музику, практично не розмовляли. І так кожного дня»;
5. Опис депресії; д) Світлана розповідає: «Ми всі були зовсім різні, проте розуміли одне одного, слухали, співпереживали, заспокоювали, ділились досвідом, пригадували – загалом, просто давали одне одному потужний заряд, сили жити далі»;

І. Виконайте дію співвіднесення.

ІІ. Розподіліть наведені нижче ознаки на ті, що описують внут-

рішню або зовнішню стигму. Поставте напроти твердження «В»,

якщо воно стосується внутрішньої стигми, та «З» – якщо зовнішньої.

1. Відчуття власної неповноцінності, безпорадності, відсутності

контролю над ситуацією.

2. Уникання контактів та зустрічей із представниками «інших».

3. Насильство та інші форми дискримінації.

4. «Менторське» ставлення, «опіка» та повчання.

5. Негативне уявлення про людей, які не належать до групи «ін-

ших».

6. Презирливі висловлювання, прізвиська.

7. Переконаність, що твоя думка й інтереси нікому не цікаві, а ти не

можеш ні на що вплинути.

8. Спроби довести, що ти кращий, ніж інші представники групи, не

такий, як «вони всі».

ІІІ. Нижче наведені приклади того, як поводитись із випадками ВІЛ-інфекції у колі родини. Виберіть номери тверджень, які ви вважа- єте психологічно обґрунтованими.

1. Для ВІЛ-позитивної дитини якість догляду, харчування та ліку- вання дуже важливі, проте турбота та доброзичливе ставлення оточу- ючих є не менш важливим елементом тривалого та повноцінного жит- тя дитини.

2. З метою уникнення відторгнення та ізоляції з боку членів роди- ни, ВІЛ-позитивна людина повинна виділити час для одноразової, дуже серйозної та насиченої бесіди із близькими стосовно її статусу та біль- ше не повертатись до цієї теми.

3. Розкриття ВІЛ-статусу може призвести до зменшення почуттів ізоляції та тривоги, вибудувати систему підтримки як для дитини, так і для батьків.

4. Той факт, що дитина не звертається до батьків із питаннями сто- совно їх або її ВІЛ-статусу – вірна ознака прийняття та опанування нею ситуації.

5. Однією з причин, яка свідчить на користь розділення батьками таємниці свого діагнозу з дитиною, є те, що чим раніше розповісти ди-

108

109

тині про хворобу та можливу смерть батьків, тим більше вона буде го- това до можливих змін у її житті.

6. Досвід доводить: якщо дитина ще не знає про ВІЛ-статус бать- ків, вона рідко здогадується про те, що відбувається у родині, й не за- мислюється над незрозумілими для неї речами в силу обмеженості роз- витку дитячої психіки.

7. Відсутність зовнішнього прояву емоцій у дітей у відповідь на звістку щодо ВІЛ-позитивності (її або батьків) інколи може свідчити про шок та важкі внутрішні переживання.

8. Інколи причиною небажання батьків проходити тестування на ВІЛ їх дітьми є своєрідний психологічний захист: вони побоюються та соромляться, що хоча самі могли заразитись через незахищений секс або споживання наркотиків, можливе джерело інфекції для їхніх дітей – вони самі.

Бібліографічний список

1. Актуальные вопросы ВИЧ-инфекции. Программа элективный курс. – М. : ФГОУ «ВУНМЦ Росздрава», 2006. – 28 с.

2. Башкатов И. П. Притеснение: обидчики и обиженные / И. П. Баш- катов // Социолог. исследов. – 2002. – № 12. – С. 41–50.

3. Беляева В. В. Консультирование при ВИЧ-инфекции. Пособие для врачей различных специальностей / В. В. Беляева, В. В. Покров- ский, А. В. Кравченко. – М. : Медицина, 2003. – 77 с.

4. ВИЧ-инфекция: клиника, диагностика и лечение / В. В. Покров- ский, Т. Н. Ермак, В. В. Беляева, О. Г. Юрин / Под общ. ред. В. В. По- кровского. – М. : ГЭОТАР-МЕД, 2003. – 488 с.

5. Егорова Н. И. Взаимосвязь выраженности чувств стыда и вины и характеристик межличностного общения у ВИЧ-инфицированных женщин [Электронный ресурс] / Н. И. Егорова. – Режим доступа: http:// snopsy.spb.ru/ bkr/browse.php?id=42. – Загол. с экрана.

6. Життєві кризи особистості: науково-методичний посібник: у 2 частинах Ч. 1. Психологія життєвих криз особистості / Ред. рада: В. М. Доній, Г. Н. Гесен, Н. В. Сохань, І. Г. Єрмаков та ін. – К. : ІЗМН,

1998. – 360 с.

7. Кутузова Д. Жизнь в позитиве: работа нарративных практиков

с сообществом людей, живущих с ВИЧ [Электронный ресурс] / Дарья

Кутузова. – Режим доступа: http://narrlibrus.wordpress.com/2009/05/20/

living-positive-live. – Загол. с экрана.

8. Лазарус А. Краткосрочная мультимодальная психотерапия / Ар- нольд Лазарус. – СПб. : Речь, 2001. – 256 с.

9. Паллиативная помощь при СПИДе / ЮНЭЙДС: Технический об- зор. – Geneva : UNAIDS, 2001. – 24 c.

10. Покровский В. В. Эпидемия ВИЧ-инфекции в России / В. В. По- кровский, Н. Н. Ладная, И. Г. Савченко и др. // Эпидемиология и инфек- ционные болезни. – 1998. – № 5. – С. 4–11.

11. Розовая психотерапия: Руководство по работе с сексуальными меньшинствами / Под ред. Д. Дэйвиса, Ч. Нила. – СПб. : Питер, 2001. –

333 с.

12. Стигма и дискриминация [Электронный ресурс]. – Режим до- ступа: http://shagi.infoshare.ru/arch/?doc= 520. – Загол. с экрана.

13. Титаренко Т. М. Життєві кризи: технології консультування. У 2 частинах / Т. М. Титаренко. – К. : Главник, 2007. – 192 с.

14. Ялом И. Экзистенциальная психотерапия / Ирвин Ялом. – М. : Независимая фирма «Класс», 1999. – 576 с.

15. European guidelines for the clinical management and treatment of

HIV-infected adults in Europe (The EACS Euroguidelines Group) // AIDS. –

2003. – Vol. 17. – Suppl. 2. – S. 3–26.

16. Introducing Narrative Therapy: а collection of practice-based writings / Ch. White, D. Denborough. – Adelaide, South Australia : Dulwich Centre Publications, 1998. – 229 p.

17. Pearce W. B. Communication and the Human Condition / W. B. Pearce. – Edwardswille, IL : Southern Illinois University Press, 1989. –

248 р.

ресурси мережі інтернет

1. Группа взаимопомощи для людей с ВИЧ [Электронный ре- сурс]. – Режим доступа: http://www.hiv-aids.ru. – Загол. с экрана.

2. Сервисы для людей, живущих с ВИЧ [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.plus.aids.ua. – Загол. с экрана.

3. Сеть снижения вреда Центральной и Восточной Европы, Central and Eastern European Harm Reduction Network [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ceehrn.org. – Загол. с экрана.

4. Украино-Американское бюро защиты прав человека [Электрон- ный ресурс]. – Режим доступа: http://www.humanrights.kiev.ua. – Загол. с экрана.

110

111

<< | >>
Источник: О.О. Байєр. ЖИТТЄВІ КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ. 2010

Еще по теме розділ 5. віл-ПОзитивНість та її ПсихОлОгіЧНі Наслідки. груПи дОПОмОги віл-ПОзитивНим. сПецифіка ПсихОлОгіЧНОгО кОНсультуваННя віл-ПОзитивНих:

  1. розділ 6. ПсихОлОгіЧНа дОПОмОга уЧасНикам БОйОвих дій.
  2. розділ 8. ПсихОлОгія суїцидальНОї ПОведіНки. ПсихОлОгіЧНа дОПОмОга суїцидеНтам.
  3. завдання до розділу «Психологічна допомога учасникам бойових дій. Психологія тероризму» та додатка 6
  4. завдання для самоконтролю до розділу «Психологія суїцидальної поведінки. Психологічна допомога суїцидентам. Превенція суїцидів» та додатка 8
  5. §2. Прогалини в позитивному праві
  6. 13.10. Позитивный тип делового партнера
  7. ПОНЯТИЕ ПОЗИТИВНОГО ПРАВА
  8. Позитивное состояние.
  9. IL Идея позитивной философии.
  10. § 2. Позитивные и негативные признаки
  11. Позитивная (проспективная) ответственность.
  12. Позитивная и нормативная экономическая наука
  13. Философия как модус позитивного знания
  14. 58. Три способа возникновения позитивного права
  15. СООТНОШЕНИЕ ИНТУИТИВНОГО И ПОЗИТИВНОГО ПРАВА
  16. Позитивные эмоции при страдании.
  17. Позитивная идея практического разума.