<<
>>

Розділ 1. Вступ до дисципліни

Поняття життєвої кризи. Класифікація криз.

Визначення сис- теми «особистість – ситуація». Стадії розвитку кризи. Психоло- гічно здорова особистість. Психологічний час. Компетентність у часі. Горювання. ПТСР. Гостра та тривала стресові реакції.

типологія критичних ситуацій за ф. є. василюком

Онтологічне поле

Тип активності

Внутрішня необхідність

Нормальні умови

Тип критичної ситуації

«Вітальність»

Життєдіяльність організму

Тут і зараз

Безпосередня даність життєвих благ

Стрес

Окреме життєве ставлення

Діяльність

Реалізація мотиву

Трудність

Фрустрація

Внутрішній світ

Свідомість

Внутрішня узгодженість

Складність

Конфлікт

Життя як ціле

Воля

Реалізація життєвого замислу

Трудність

і складність

Криза

(Психология экстремальных ситуаций, 2001)

Таблиця 1

Слово «криза» має цікаве походження: грецькою воно означає «рі- шення», а у китайській мові позначується ієрогліфом, що складається з двох частин – «небезпека» або «страх» та «переломний момент» або

«сприятлива можливість» (Гроф, 2002).

Критичні ситуації – такі, які потенційно можуть спровокувати роз- виток кризи. Змістовну класифікацію критичних ситуацій було запро- поновано російським психотерапевтом Ф. Василюком (див. табл. 1).

З таблиці 1 видно, що, говорячи про кризу, зазвичай мають на увазі подію масштабу всього життєвого шляху людини.

Стосовно даної кла- сифікації необхідно зауважити: різні типи ситуацій впливають один на одного через внутрішні стани та поведінку.

Критичний період у житті людини завжди характеризується не- обхідністю зміни усталеної системи цінностей та переконань, їх пере- гляду. Як уважає М. Уайт, емоційний дистрес у відповідь на травму є данню людей «відмові відпустити або бути відірваними від того, що було так зганьблено, висміяно, умалено в контексті травми… але, все ж, люди продовжують це шанувати та захищати» (White, 2003, с. 40). У кризі поєднані афект та інтелект: емоційна реакція, часто негативна, на ситуацію розвитку та прагнення зрозуміти її якомога повніше і, якщо можливо, переструктурувати, змінити (Титаренко, 1998).

Виділяють кризи власне психологічні, пов’язані з особистісними змінами, та кризи, витоками яких є не внутрішні трансформації, а зо- внішні стимули – переїзди, війни, революції, катастрофи тощо (Кар- пинський, 2008; Ромек та ін., 2005). До власне психологічних належать, перш за все, кризи розвитку, або онтогенетичні кризи, які є природним моментом самого процесу психічного розвитку. Їх сутність пов’язана з якісним переходом людини на новий етап (зумовлений, у тому числі, і суто фізіологічними змінами в організмі), де відкривається нова карти- на світу, нові смисли та стосунки з людьми, переглядаються багато цін- ностей (Божович, 1979; Выготский, 1984; Еріксон, 1996 та ін.). Авто- ри часто розглядають кризи ідентичності та близькі до них кризи сенсу життя як «підведення балансу» певного періоду життя, а це пов’язано з усвідомленням його здобутків та втрат, продуктивності цього періоду, визнання цінностей та ідеалів, що визначають діяльність людини (Ти- таренко, 1998).

Онтогенетична криза може бути ініційована як внутрішніми змін- ними (глобальними перебудовами на рівні індивіда, рефлексією, актуа- лізацією потреби у самореалізації, диференціацією Я-концепції тощо), так і зовнішніми, пов’язаними з різкими змінами соціальної ситуації, трансформацією статусу, втратою близької людини – особливо у тому випадку, коли вона була об’єктом ідентифікації (Хоф, 2006).

У дитини

8 9

смерть близької людини може збігтися з віковою кризою та прискори- ти й ускладнити її.

Тяжкі переживання, пов’язані з насильством, екстремальними

ситуаціями, – тобто кризи, викликані зовнішніми чинниками, – мають більш ускладнену зовнішню симптоматику, проте психологічна приро- да криз абсолютно ідентична. Навіть неглибокий аналіз доводить, що кризи, які мають суто зовнішнє походження, ніколи не обмежуються змінами соціальної ситуації, але завжди призводять до переструктуру- вання внутрішнього смислу цієї ситуації, ставлення людини до себе са- мої та інших. Скажімо, образ «Я» змінюється як при втраті сенсу жит- тя, так і при серйозній фізичній травмі, а емпіричні дані доводять, що після досвіду катастрофи, екстремальної ситуації може початись роз- пад основних форм ідентичності (соматичної, статевої), і процес психо- логічної роботи розпочинається з їх відновлення (Корюкин, 2005; Тара- бріна, 1996; Тарабріна, 2001).

Іншою класифікацією криз, уживаною в психологічній науці, є по- діл їх на нормальні та анормальні. Так, говорячи про вікові кризи, ми усвідомлюємо, що це, так би мовити, природні кризи існування люди- ни, яких не можна уникнути, вони пов’язані із завершенням певного етапу психічного розвитку індивіда. Але людина може переживати по- дії, які докорінно змінюють її та її долю, та інші періоди життя, такі, що з погляду на динаміку психічного розвитку вважаються стабільни- ми, – тоді говорять про анормальну кризу. Звичайно, ситуація одного виду може накладатись на іншу: наприклад, глибоке негативне пережи- вання кризи середини життя, підкріплене наявністю великої кількості буденних стресових подій та відсутністю щирих стосунків, може при- звести до спроби самогубства як одного із засобів розв’язання внутріш- нього конфлікту.

Нарешті, останнім варіантом класифікації криз є виділення саме життєвої кризи, за умов якої вже напрацьовані способи здійснення життєвого шляху не дають бажаного результату (Василюк, 1984); віко- вих криз та смисложиттєвих криз, визначення яких уже було наведене вище; ціннісної кризи, що виникає за умови втрати важливого складни- ка ієрархії цінностей1.

1Аналіз літературних джерел доводить, що вітчизняні автори часто під кризою життєвого шляху мають на увазі саме кризу цінностей (дивіться, на- приклад: Калінін, 2000; Лисогорська, 2005; Путиловський, 2002 та ін.). Типо- вим визначенням життєвої кризи, на наш погляд, є запропоноване І. Калініним:

«Мы определяем «жизненный кризис» как временной период переживаний

Перебіг кризи можна умовно поділити на декілька етапів:

▪ прискорення подій (або «первинної напруги»): людина розуміє, що накопичується низка подій, які вона не може контролювати із засто- суванням звичних методів та засобів – ситуація вирішується, якщо від- бувається плідна робота з власними ресурсами;

▪ дезорганізація: почуття тривоги та дискомфорту зростають, на- пруга збільшується, людина звертається до ресурсів другого рівня (зна- йомі, священики, шофери таксі тощо), але якщо і ці можливості не спра- цьовують, відчуття безпорадності сильнішає, знижується самооцінка;

▪ поворотна точка: стадія характеризується зверненням до ресурсів третього покоління (соціальних інститутів – телефон довіри, психоте- рапевти тощо); напруга, спричинена невдалими спробами мобілізації ресурсів, зростає, виникає загроза суїцидальних спроб;

▪ реорганізація: людина переоцінює ресурси – зовнішні та внутріш- ні, приходить до нового розуміння проблемної ситуації, вирішує, якої лінії поведінки додержуватись надалі;

▪ відновлення: встановлюється нормальний рівень функціонуван- ня, повертається відчуття життєвої стабільності (Руководство по теле- фонному консультированию, 1994).

Небезпечний варіант розвитку кризи – гальмування на певному етапі, коли подальший розвиток особистості блокується фіксацією на старих мисленнєвих та поведінкових патернах.

Робота спеціаліста-психолога в будь-якому випадку зводиться до психотерапевтичної взаємодії з клієнтом, а її головним завданням є трансформація негативного досвіду в позитивний. При цьому така взає- модія може ускладнюватись фізичним та соматичним факторами у над- звичайних ситуаціях та катастрофах.

Більш повне уявлення тих змін, які відбуваються з людиною в умо- вах кризи, можна сформувати з погляду на ті характеристики, які за-

человека, в рамках которого происходит стремительный процесс «обнуления» (стремления к нулевой точке отсчета) какого-либо параметра мотивационной и/или целевой составляющей личностного смысла по отношению к конкретной ценности, являющейся для человека значимой» (Калінін, 2000, с. 19). Виходячи з цього, загальна схема ціннісної кризи виглядає так. У людини є певний «кар- кас» цінностей – певна ієрархія, на яку вона спирається на життєвому шляху. Через деяку подію – внутрішню або зовнішню – ця ієрархія руйнується, люди- на втрачає рівновагу, адже позбавлена звичної підтримки системи переконань. Ситуація кризового стану буде тривати до тих пір, поки не буде сформована нова ієрархія цінностей (переглянута стара).

10 11

звичай уживають для визначення психологічно здорової, автентичної особистості.

1. Усвідомлення межі між власними очікуваннями та уявленнями та реальністю (у розділі 5, де розглядатиметься проблема суїциду, буде встановлено, що саме ця ознака не притаманна потенційним суїциден- там).

2. Прийняття відповідальності за свої переживання та потреби, по- будування діяльності відповідно до них. Особливо це актуально для он- кологічних хворих (розділ 8), у яких, згідно з дослідженнями, хвороба виступає наслідком неусвідомлених або придушених негативних пере- живань, соматизованим криком про допомогу (Шутценбергер, 1990).

3. Усвідомлення свободи вибору в пошуку засобів задоволення власних потреб. Розділ 4 стосуватиметься кризи гомосексуалістів, для яких звернення до статевих відносин із представниками своєї статі час- то є компульсивним засобом утамувати переживання власної неповно- цінності (Кон, 2003).

4. Розуміння меж своїх можливостей, проте відкритість новим сто- сункам і новому досвіду.

5. Відносна автономія від оточення.

6. Усвідомлений вибір власного життєвого шляху, втілення своєї життєвої орієнтації (на противагу нав’язаних батьками, референтними групами тощо).

Чи існує безкризовий розвиток? Процес становлення особистос- ті обов’язково супроводжується певною кількістю суперечностей та складнощів. Саме в їх переборенні й відбувається розвиток, адже на цих етапах проживання кризової ситуації має місце якісна трансформа- ція всіх особистісних структур. У відносно стабільні періоди існування відбувається закріплення набутих новоутворень.

Згідно з дослідженнями Станіслава та Крістіни Гроф (Гроф, 2003), інколи індивіди проходять через кризову ситуацію, щоб винести з неї значний духовний потенціал, і замість того, щоб зануритись у безум- ство, виходять з неї духовно збагаченими, функціонуючи більш ефек- тивно, ніж раніше. Таким чином, під впливом «тренування» стресоген- ними факторами адаптаційні можливості людини не лише не вичер- пуються, а навіть розширюються. П. В. Лушин зазначає: «Все болез- ни и страдания личности, которые встречаются на ее жизненном пути, выступают источниками ее развития, поэтому устранять их – значит ли- шить личность не просто наполненной жизни, а прервать процесс лич- ностного изменения как выживания, самоорганизации» (Лушин, 2005,

с. 87). Співзвучна йому і думка К. В. Карпинського, який стверджує, що «в целом кризису атрибутируют конструктивную функцию, пола- гая, что он ведет к отбрасыванию непродуктивных личностных свойств и расчищает путь для прогрессивных новообразований» (Карпинський,

2008, с. 9).

Важливою психологічною категорією, яку необхідно розглянути у зв’язку з аналізом поведінки індивіда в стресовій ситуації, є психологіч- ний час. Під останнім зазвичай розуміють процес усвідомлення та пере- живання особистістю міжподієвих відносин, суб’єктивної картини жит- тєвого шляху. На цей час активно розвивається причинно-рольова кон- цепція часу особистості, згідно з якою структура особистісного часу трансформується залежно від зміни соціальних умов, наприклад, при загрозі життю, і характеризує особливості життєвих сил індивіда за та- ких умов (Абульханова-Славська, 1991). Мета роботи кризового психо- лога – вироблення у клієнта так званої «компетентності у часі» (термін Абрахама Маслоу), яка налічує такі складові:

а) домірність минулого, теперішнього та майбутнього;

б) реальність теперішнього (чітко усвідомлюється те, що було на- справді, а що могло б бути, проте не відбулось у реальності);

в) вільне пересування лінією часу, чіткі уявлення про те, з чого роз- починались ті чи інші повороти біографії та до чого можуть привести події минулого.

У суб’єкта в стані кризи часто трапляється, що лінія минулого ні- бито «накладається» на теперішнє, скажімо, саме це явище має місце при феномені «муміфікації», коли горювальник роками зберігає речі, обстановку в кімнаті померлої людини, пестуючи ірраціональну надію, що це допоможе її повернути.

Поняттям, нерозривно пов’язаним із феноменами, якими займа- ється кризова психологія, є горювання, тобто процес переживання ста- ну втрати, смерті близьких людей. Сучасні дослідження виявили кіль- ка факторів, пов’язаних із підвищеним ризиком погіршення стану того, хто горює: самотність, відсутність мережі соціальної підтримки, зни- ження ефективності імунної системи (особливо притаманно чолові- кам). У розділі 8, присвяченому термінальним хворим та вмиранню, го- рювання, його стадії та функції будуть розглянуті більш детально.

Останній термін, який необхідно згадати у вступній лекції щодо психології кризових станів – це ПТСР, знайомий з курсу клінічної пси- хології. Вплив тривалих, екстраординарних психотравмуючих ситуа- цій, пов’язаних із загрозою життю, призводить до загострення одних

12 13

преморбідних властивостей та нівелювання інших; можливе й утворен- ня рис, не притаманних суб’єкту до кризи (Осипова, 2005). Спеціалісти зауважують: вплив екстраординарної події на людину не обов’язково викличе розвиток ПТСР. Існує ціла низка факторів, які зумовлюють появу ПТСР при переживанні травматичної події: це обставини перед травмою (наявність нерозв’язаної невротичної симптоматики; особис- тісні риси, що сприяють або перешкоджають невротизації), спадко- вість, вік, а також умови після травми – соціальна підтримка та досвід повторної травматизації (Engdahl, Dikel et al., 1997).

Симптоми ПТСР поділяють на три великі групи: синдром повто- рення певних епізодів стресового досвіду (у вигляді «флеш-беків» або нічних кошмарів), синдром уникнення (суб’єкт свідомо уникає ситуа- цій, які можуть хоча б у віддаленій формі нагадати обставини травми) та синдром гіперзбудження (полягає у постійній готовності до швидких дій з метою протистояння нападу). Крім того, до симптомів ПТСР від- носять емоційну нечутливість, яка може виявлятись у безлічі різнома- нітних форм (Тарабріна, 2001, та ін.).

Визначення стресора, що спричинює формування ПТСР, існує у такій версії: людина була залучена до стресової події (короткої чи три- валої) надзвичайно загрозливого або навіть катастрофічного характе- ру, прикладами якої є природні або спричинені людиною лиха, військо- ві дії, нещасні випадки, ситуація, коли індивід виступає свідком або ді- знається про насильницьку смерть іншого, є свідком або жертвою кату- вання, тероризму, зґвалтування та інших злочинів (Gailiene, 2005).

Посттравматичний стресовий розлад частіше виникає в осіб з ак- центуйованими типами особистості. У межах дисципліни розглядати- муться кілька найпоширеніших видів кризових ситуацій, проте прави- ло для них спільне: тривала травматизація спричиняє схожу динаміку, практично незалежно від фактора, що викликав її. Аналогічна ситуація з гострою травматизацією.

Гострий та тривалий стресові стани характеризуються різною ди- намікою.

Гострий стан пов’язаний із впливом фактора несподіваності та раптовості. Виокремлюють три періоди розвитку гострої ситуації, кож- ний з яких потребує різних інтервенцій кризових спеціалістів (Корюкін,

2005; Осипова, 2005; Ромек, 2005; Слабинский, 2006; Тарабріна, 1996; Тарабріна, 2001 та ін.).

1. Гострий період характеризується загрозою власному життю та життю близьких, що виникла раптово. Він триває від початку впливу до

організації рятівних заходів (це можуть бути хвилини або часи). Потуж- ний екстремальний вплив стосується в цей момент, в основному, життє- вих інстинктів (самозбереження) і зумовлює розвиток неспецифічних, неособистісних психогенних реакцій, основу яких складає страх різної інтенсивності (Лебедєв, 1989). У цей час спостерігаються, переважно, психогенні реакції психотичного та непсихотичного рівня. Особливе місце посідають психічні розлади у тих, хто отримав травми та пора- нення. У таких випадках украй необхідним є проведення кваліфікова- ного диференційно-діагностичного аналізу, спрямованого на виявлення причинно-наслідкового зв’язку психічних порушень як безпосеред- ньо з психогеніями, так і з отриманими пошкодженнями (наприклад, черепно-мозковою травмою, інтоксикацією внаслідок опіку тощо). Ро- бота кризового психолога полягає у здійсненні дебрифінгу (див. дода- ток 1 після основного тексту теми).

2. У другому періоді, перебіг якого припадає на розгортання рятів- них робіт, починається, за образним висловом, «нормальне життя за екстремальних умов». У цей час на формування станів дезадаптації та психічних розладів значно більший вплив чинять особливості особис- тості постраждалого, а також усвідомлення ним не лише небезпеки, яка ще триває, а й можливості появи нових стресових факторів, таких як втрата рідних, дому, майна, роз’єднання сім’ї.

Пролонгованому стресу в цей період значною мірою сприяє очіку- вання на повторні впливи, невідповідність результатів рятівних робіт очікуванням постраждалих, необхідність ідентифікації загиблих рід- них. Психоемоційна напруга, характерна для початку другого періоду, змінюється наприкінці підвищеною втомою та «демобілізацією» з асте- нодепресивними проявами.

3. У третьому періоді, що починається вже після евакуації постраж- далих до безпечних районів, у багатьох відбувається складна емоційна та когнітивна переробка ситуації, оцінюються власні переживання та відчуття, тому цей період отримав умовну назву «калькуляції витрат». Набувають актуальності психогенно-травмуючі фактори, пов’язані зі зміною життєвого стереотипу, яка може втілюватись, наприклад, у проживанні у поруйнованому районі або місці евакуації. Переходячи в хронічну форму, вони сприяють формуванню відносно стійких психо- генних розладів. Поряд із неспецифічними невротичними реакціями та станами в цей період починають домінувати патохарактерологічні змі- ни, посттравматичні та соціально-стресові розлади. У таких випадках спостерігають реакції двох типів: «соматизацію» багатьох невротичних

14 15

розладів або протилежну цьому процесу «психопатизацію», пов’язану з усвідомленням травматичних пошкоджень та соматичних захворювань, а також реальними складнощами життя постраждалих. На цьому ета- пі рекомендоване створення та робота терапевтичних груп (Сукіасян,

2003).

Тривалий стрес часто включає в себе шок, притаманний гострому горю, але поряд із цим ускладнений власними фізіологічними особли- востями. Нижче наведені стадії тривалого стресового стану (Косиць- кий, 1985).

1. Стадія мобілізації: супроводжується підвищенням уваги, за- гальної активності суб’єкта. Вважається нормальною, робочою стаді- єю, коли сили організму витрачаються в економному, виправданому за даних обставин режимі. Навіть часті навантаження, що мають місце на цій стадії, стають своєрідним тренуванням, підвищують стресостій- кість організму.

2. Якщо проблема не вирішується, розвивається фаза стенічної не- гативної емоції, на якій виникає надлишок негативних емоцій, що ма- ють активно-дійовий характер – гнів, лють, агресія. Ресурси організму витрачаються неекономно, у спробі досягти свого на карту ставиться все. Така поведінка призводить до поступового виснаження.

3. Фаза астенічної негативної емоції характеризується домінуван- ням емоцій, що мають пасивно-безсильний, занепадницький характер. Людиною оволодіває відчай, невір’я у можливість вийти із складної ситуації. У літературі з кризових станів зустрічаються описи випадків, коли людина застряє в цій фазі (так званий стан анапсіозу): не реагує на звернення та дії, уповільнює контроль над зовнішніми подіями, їй стають притаманними дії, неадекватні логіці подій, що відбуваються (Петрова, 2002; 2004).

Розвиток апатії, пасивності, іноді з кататоноподібними симпто- мами – найнесприятливіший варіант реакцій на тривалу стресову си- туацію. Людина припиняє притаманну їй активність, не бере участі у подіях, що відбуваються навколо, розцінює ситуацію як безнадійну (Психология экстремальных ситуаций, 2001).

4. Остання стадія – невроз, зрив. Людина повністю деморалізована, вона змирилась із поразкою. Саме тоді приходять наслідки, які стрес за- лишає в організмі – депресія, початкові стадії психосоматичних захво- рювань, що можуть перейти із переважно зворотних порушень у стійкі.

У межах дисципліни «Життєві кризи особистості» буде розглянуто вісім окремих проблем, пов’язаних із тематикою, що вивчається. Дру-

га частина посібника включає розділи, присвячені кризам, викликаним внутрішніми чинниками. Другий розділ стосується вікових криз (а саме кризи дорослого та похилого віку, адже кризи дитинства та юнацтва де- тально вивчаються у курсі «Вікова психологія»). Третій – надає стис- лу характеристику феномену віктимності особистості – явищу, яке чи- малою мірою сприяє потраплянню суб’єкта в критичні ситуації різно- го плану. У четвертому розділі аналізується гомосексуалізм як криза ідентичності особистості, розглядаються можливості психотерапевтич- ної допомоги клієнту-гомосексуалу.

Третя частина посібника стосується криз, спричинених зовнішні- ми факторами, і розпочинається п’ятим розділом, присвяченим пробле- мі ВІЛ та СНІД. Шостий розділ уміщує одразу дві теми, тісно пов’язані між собою: перша з них – психологія та психотерапія учасників бойо- вих дій, друга – психологічні аспекти тероризму. Сьомий розділ при- свячено кризі вмирання – на прикладі онкологічного захворювання – та

психології горювання. У восьмому розділі посібника йдеться про суїци- ди, їх превенцію та психологічну допомогу суїцидентам.

Остання частина посібника містить дев’ятий розділ, що розкриває професійні кризи особистості, не охоплені дисциплінами «Психологія праці» та «Організаційна психологія». Як бачимо, у межах даної дис- ципліни випущено значну частку криз, що стають приводом для звер- нення до психологів та психотерапевтів – різноманітні види криз у ро- динних стосунках, однак останні глибоко та детально розкрито у межах дисциплін «Сімейна психологія» та «Сімейна психотерапія», які викла- даються на факультеті психології ДНУ на третьому та четвертому ро- ках навчання.

Зауважимо ще раз, що вибір саме зазначених вище тем для вивчен- ня зумовлено їх актуальністю та гостротою, а також відсутністю на- вчальних дисциплін, які розкривали б відповідну проблематику, в на-

вчальній програмі магістрів психологічного факультету ДНУ.

<< | >>
Источник: О.О. Байєр. ЖИТТЄВІ КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ. 2010

Еще по теме Розділ 1. Вступ до дисципліни:

  1. завдання для самоконтролю до розділу «вступ до дисципліни» та додатка 1
  2. Розділ I. Вступ
  3. § 7. Державна дисципліна
  4. Державне право зарубіжних країн як наука і як навчальна дисципліна
  5. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ
  6. § 1, Законність, правопорядок і дисципліна
  7. 2.Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін
  8. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ ЯК НАУКА І ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
  9. ВСТУП
  10. ВСТУП