тераПія гОмОсексуалізму

Визначення понять: стать, гендер, квір, статеворольова іден- тичність.

Цілком закономірне запитання: чому феномен гомосексуальності розглядається саме в межах даного курсу? Відповідь очевидна: в нашо- му досить консервативному суспільстві усвідомлення власної «іншос- ті», несхожості на оточуючих може призвести до глибоких переживань та переосмислень⁵. У цьому разі таке розуміння та його наслідки при- рівнюватимуться до справжньої життєвої кризи, з притаманними їй пе- реоцінкою цінностей, трансформацією бачення свого буття тощо. За- мисліться: практично кожний з батьків пов’язує з дитиною найгранді- озніші життєві плани, це очікування на онуків та продовження роду, потреба у набутті певного статусу в суспільстві.

Явище гомосексуалізму активно входить у наше життя – зокрема через ЗМІ. Проте інформація, що надходить, не відбиває реальної сут- ності феномену і часто є викривленою саме через поведінку самих го- мосексуалів. Обираючи агресивну позицію захисту своїх прав та сво- бод, вони викликають ще більший страх та неприйняття суспільства. Зовсім не дивною тоді у цьому контексті здається й сумна статисти- ка щодо суїцидальної поведінки серед молодих геїв та лесбіянок (Ісаєв,

2009). Ці юнаки та дівчата вмирають не від своєї статевої орієнтації, а від страху перед нею. Факторами, що значно підвищують ризик само- губства для людей гомосексуальної орієнтації, є, зокрема, такі:

а) раннє розуміння власної гомосексуальності;

б) підлягання гонінням та переслідуванням;

в) самотність та ізоляція, навіть з боку родини (Клейн, 2000; Нарто-

ва, 2004; Саранков, 2006).

⁵Водночас, західне суспільство стає все лояльнішим до т. зв. cексуальних меншин. Так, Гарвардський університет незабаром відкриє «кафедру гомосек- суальних дисциплін», де на регулярній основі будуть вивчатись гомосексуаль- ні, бісексуальні та транссексуальні стосунки (Ed Pilkinton, The Guardian, 2009).

72 73

Перш ніж розпочати аналіз гомосексуальності як психологічно- го явища, визначимо основні поняття, якими будемо оперувати. По- перше, окреслимо поняття статі: на даний момент науковці розрізню- ють біологічну, морфологічну, психічну та соціальну стать (Словарь практического психолога, 1998; Кон, 2003). Завдяки методологам так званих gay and lesbian studies (гей та лесбі досліджень – до речі, майже відсутніх як окрема галузь науки у вітчизняній традиції) останнім ча- сом підкреслюється, переважно, що стать – це генетично закріплені за людиною особливості будови статевих органів, які визначають її роль у процесі запліднення (Кон, 2003; Бейлькін, 1998).

Таким чином, як бачимо, у вищенаведеному визначенні під статтю взагалі мають на увазі біологічну та морфологічну стать. Для визначен- ня психічної (або психологічної) статі користуються поняттям гендер, яке охоплює будь-які психічні та поведінкові властивості, що асоцію- ються з маскулінністю або фемінністю, та, як вважається, відрізня- ють чоловіків від жінок (Берн, 2001). Тоді соціальна стать – це комп- лекс різноманітних характеристик, що розвивається в онтогенезі та забезпечує індивіду особистий, соціальний та правовий статус чоловіка або жінки (Головін, 1998). Навіть зверхній аналіз цих визначень дово- дить: усі вказані поняття не тотожні, зокрема, серед двох останніх друге включає набуті людиною статеві характеристики в процесі соціалізації та виховання, а перше – так би мовити, отриманий результат, безвіднос- но та незалежно від джерела.

Ще одним терміном, широко використовуваним на даний час, є квір (у перекладі з англійської «інший», «чужий», «незрозумілий»), створювачі якого зауважують на недостатній увазі до сексуальності людини, приділеній у межах поняття гендер, та критикують висновки щодо єдино можливої гетеросексуальної орієнтації.

2002; Суковата, 2004).

Нарешті, аналіз питання статі, гендеру та статеворольової іден- тифікації не обходиться без згадування про концепцію андрогінії, яка з’явилась порівняно нещодавно. Слово поєднує два грецькі корені («ан- дро» – «чоловічий» та «гін» – «жіночий») та означає певне поєднання чоловічих і жіночих рис та властивостей в одній людині (Бєлкін, 2000). Послідовники даної теорії стверджують: ті чи інші властивості виявля-

ються в нас залежно від ситуації, сфери діяльності, життєвих обставин, і ця особливість дуже сприяє адаптації, адже людина з андрогінним ха- рактером не втрачає рис жодної статі, навпаки, набуває якостей, прита- манних обом статям одразу. Таким чином, невдалим здається і викорис- тання дихотомічного протиставлення фемінності та маскулінності: на противагу йому, пропонується використовувати ідею континууму, що описує психологічну андрогінність. У результаті замість традиційного розподілу поведінки та чоловічу та жіночу маємо чотири психологічні типи у межах однієї статі (див. рис. 2).

рис. 2. Поведінкові типи у межах чоловічої статі

(згідно з концепцією андрогінії)

Як бачимо, подібний підхід є вельми зручним, адже дозволяє роз- різняти, скажімо, серед представників чоловічої статі такі поведінкові типи:

а) маскулінних чоловіків, тобто тих, хто характеризується високи- ми показниками за шкалою чоловічих властивостей та якостей та низь- кими показниками за шкалою жіночих якостей;

б) фемінних чоловіків, яким притаманні високі показники за шка- лою типово жіночих властивостей та низькі показники за шкалою чо- ловічих якостей;

в) андрогінних чоловіків – тих, хто демонструє високі показники за обома шкалами;

г) психологічно недиференційованих чоловіків, які є носіями низь- ких показників за обома шкалами.

Послідовники концепції, до речі, вважають найбільш вірогід- ним вибір гомосексуальної орієнтації для всіх типів, окрім андро-

74 75

гінного – надалі ми ще повернемось до цього питання та обговори- мо, чому.

Аналізуючи феномен гомосексуалізму, психологи оперують термі- ном статеворольова ідентичність, під якою мають на увазі всі якості індивідуальних комбінацій чоловічих та жіночих рис, що визначають- ся великою кількістю біологічних, психологічних, соціальних та куль- турних факторів. Біологічні фактори поєднуються з психологічними: після отримання звістки про біологічну стать своєї дитини поведінка батьків починає слідувати певному зразку, зумовленому тим, дівчинка це або хлопчик. Статеворольова ідентичність не є синонімом статевої ідентичності: під першою розуміють і всі зумовлені статтю дитини сві- домі й несвідомі патерни взаємодії з іншими людьми, які великою мі- рою визначаються культурним середовищем, у якому розвивається ди- тина (Тайсон, 2006; Шапарь, 2007).

Відштовхуючись від даної концепції, спеціалісти встановлюють, наскільки комфортно або некомфортно людині у прийнятій нею ролі. Процес статеворольової ідентифікації відбувається у декілька етапів, а для майбутніх гомосексуалів супроводжується підвищенням внутріш- ньої конфліктності: юнаки та дівчата можуть відчувати моральні муки у необхідності зробити вибір, який змусить їх вступити у протиріччя з нормами більшості.

Поряд із феноменом гомосексуальності часто згадують про явище гомофобії – одного з різновидів ксенофобії, який полягає у страху пе- ред гомосексуалізмом та людьми нетрадиційної сексуальної орієнтації. Гомофоби зазвичай дуже гостро і навіть агресивно реагують на будь-які прояви не-гетеросексуальності. Аналіз такої поведінки доводить: вони самі відчувають неусвідомлений потяг до людей своєї статі, але, побо- юючись, що їх «ненормальність» буде викрито, закликають до жорсто- кої розправи з гомосексуалами (Касянчук, 2008). До речі, виражена смі- хова реакція на анекдоти та чорні жарти з приводу гомосексуалізму теж свідчить про вищеописані переживання (Нартова, 2004; Ценьов, 2009; Neisen, 1990).

Віддаючи належне історії психологічної науки, розглянемо кілька найвідоміших теорій гомосексуалізму. Так, З. Фройд вважав, що гомо- сексуальність – результат природженої схильності людини до бісек- суальності. Зазвичай розвиток дитини іде гетеросексуальним шляхом. Проте інколи, наприклад, за умов неправильного вирішення комплексу Едипа, нормальний розвиток може зупинитись на «незрілій» стадії, що й призведе до гомосексуальності. Фройд наголошував: оскільки у кож-

ного з нас є прихована схильність до гомосексуальності, за певних об- ставин вона може виявитись лише у зрілому віці (Фройд, 2008).

Інший психоаналітик – І. Бібер – та його колеги, розвиваючи ідеї Фройда, зауважували, що причиною гомосексуалізму можуть бути не- правильні стосунки між батьками та дітьми. Згідно з їх дослідження- ми, у багатьох гомосексуалів були занадто агресивні матері та пасивні батьки, на відміну від гетеросексуалів, у яких таке співвідношення тра- плялось рідко (Ніколосі, 2008). Логічний висновок, якого дійшли вчені: гомосексуальність породжується страхом перед стосунками з особами протилежної статі (Мондімор, 2002).

Послідовники біхевіоризму зводять процес формування статевої орієнтації до вироблення у ранньому віці умовних рефлексів – спільно з позитивним або негативним підкріпленням за певну сексуальну пове- дінку (за Кон, 2003). Така позиція, хоч і здається дещо спрощеною, про- те може пояснити, чому деякі гетеросексуали стають гомосексуалами вже у досить зрілому віці: якщо людина пережила неприємний сексу- альний досвід спільно з вдалими гомосексуальними стосунками, вона може з часом перейти до одностатевих відносин – відомо, наприклад, що певний процент жінок, що були зґвалтовані, згодом стають лесбіян- ками (Купріянова, 2003; Рассел, 1996).

На даний момент у психологічній науці виділяють декілька вели- ких груп факторів, що зумовлюють формування гомосексуальної орі- єнтації.

1. Спеціалісти виділяють біологічну (природжену, ядерну) гомосек- суальність. За різними джерелами, вона пояснює від 0,2 до 10 % випад- ків одностатевої орієнтації (Саранков, 2006; Black et al., 2000; Diamond,

1993).

Уже в ранньому віці у такої дитини виникають проблеми із стате- ворольвою ідентифікацією: скажімо, їй твердять, що вона – дівчинка, але вона прагне спілкуватись та гратись із хлопцями, адже дівчата їй незрозумілі та чужі. У спільних іграх хлопці – істинні гомосексуали бе- руть несподівані ролі: мами, бабусі, тітки або дочки. Коли в період юна- цтва такі хлопці та дівчата починають відчувати інтерес до представни-

76 77

ків власної статі, то розцінюють це як прояви дружби і не розуміють, чому вона з’явилась лише зараз, а не раніше, коли їх дражнили через її відсутність. Проте переживання цієї дружби занадто емоційне: якщо друг або подруга закохується у представника іншої статі, гомосексуал відчуває це як справжню зраду. Перебуваючи у вирі болю та страждань, хлопець вперше замислюється: «А чи чоловік я?..» Висновок, якого він дійде, може стати справжньою травмою.

Дорослому істинному гомосексуалу притаманні такі риси як актив- на соціалізація за вираженого прагнення відмежуватись від навколиш- нього світу та відсутності близьких дружніх стосунків. Він часто відчу- ває себе незрозумілим, неадекватно оціненим, змушений усе життя іс- нувати серед чужих суспільних норм та діяти супроти власних стате- вих потреб, а тому ніколи не буде напоказ демонструвати власну орі- єнтацію. Такі люди часто сублімуються у творчості, інколи – в бізнесі. Завдання кризового психолога в роботі з таким клієнтом – підтриман- ня та укріплення його ідентичності, адже її зміна неможлива з біологіч- них причин.

2. Соціальна зумовленість гомосексуалізму виражається в певних устоях, нормах суспільства або середовища, куди потрапляє суб’єкт (Фуко, 1998). Скажімо, у Стародавній Греції одностатеві контакти були звичними, про що у своїх творах згадували Платон, Ксенофонт, Арис- тотель та інші митці (Ліхт, 1995). Приналежність до богеми у сучасно- му шоу-бізнесі інколи вимагає від людини вибору одностатевих стосун- ків, адже, як уважається, вони свідчать про її неординарність, винятко- вість (навіть якщо спочатку вона не відчуває тяжіння до осіб своєї статі).

Перебування у тюрмі, армії, тривалій експедиції та інших типах за- критого середовища, в якому присутні тільки представники однієї ста- ті (навіть у школі-інтернаті або таборі відпочинку), також сприяють на- буттю людиною гомосексуального досвіду (Бондаренко, 2006; Купрія- нова, 2002). Саме тому надмаскулінність розглядається як можлива пе- редумова гомосексуалізму: її носії вважають за приниження мати ста- теві стосунки з жінками.

Неабияку роль у наслідуванні певної поведінки відіграють кумири та значущі особи (наприклад, в особі Фредді Мерк’юрі або Елтона Джо- на для їх прихильників).

У тому випадку, коли гомосексуальність має перехідний характер, тобто, наприклад, зумовлена відсутністю осіб протилежної статі, її на- зивають транзиторною або замісною.

3. Нарешті, психологічна зумовленість визначається багатьма скла- довими. Зауважимо: для того, щоб людина вибрала гомосексуальні сто- сунки, потрібне поєднання багатьох із наведених нижче факторів, в ін- шому випадку прес суспільних устоїв (принаймні, в українському сус- пільстві) занадто суворий для того, щоб дозволити людині легко зміни- ти настільки нормовану традиціями річ, як статева орієнтація. У разі, коли гомосексуальна активність спричинена блокуванням гетеросексу- альної через певні психологічні причини, говорять про невротичну го- мосексуальність. Отже, серед цих причин такі.

• Порушення батьківських відносин: маються на увазі часті сварки між батьками із застосуванням насильства, що провокують огиду до ге- теросексуальних стосунків поряд із переживанням позитивних емоцій у доброзичливих стосунках із однолітками своєї статі.

Через порушення батьківських стосунків дитині може бути прище- плене негативне сприйняття своєї статевої сутності. Наприклад, дру- жина авторитарного чоловіка, позбавлена багатьох свобод, не відчуває себе повноправною дружиною та господаркою – і передає критичне ставлення до всього, що вважає проявами жіночої ролі, своїй дочці.

• Порушення батьківсько-дитячих взаємовідносин, серед яких можливі безліч варіантів.

◘ Антагонізм стосовно батьків протилежної статі: наприклад, доч- ка може відчувати страх перед авторитарним батьком, який генералі- зується на всю чоловічу стать в цілому. Як уважає В. Ценьов, важли- вим фактором у розвитку статевої орієнтації є той факт, хто карає дити- ну і хто є для неї джерелом соціальних заборон (Ценьов, 2009). У про- цесі розвитку дитина ототожнює себе з тим членом родини, який її ка- рає, саме його вона починає вважати соціальним еталоном, а у дорос- лому житті багато притаманних їй рис характеру будуть аналогічними тим, якими вони були у лідера серед батьків. Пасивний із батьків висту- пає антитезою лідера і прототипом об’єкта майбутніх симпатій та при- хильності. Тому ситуація, коли лідер у родині – чоловік, але він делегує виховальні повноваження жінці, нормальна та сприятлива для доньки (мати сприймається еталоном соціальної поведінки, батько – еталоном майбутнього сексуального інтересу), але небезпечна для сина. Отже, робить висновок автор, чоловіків із гомосексуальною орієнтацією за- вжди буде більше, ніж жінок – серед причин тут і надмірна зайнятість батька у професійній сфері, і всезростаюча кількість матерів-одиначок.

◘ Недостатня увага до дитини з боку одного з батьків, як з боку батьків спільної з дитиною статі, так і з боку батьків протилежної ста-

78 79

ті. Аналіз доводить: у дитинстві багато жінок, які згодом стали лесбі- янками, страждають від материнської холодності та байдужості (Ніко- лосі, 2008). Багато гомосексуальних жінок були позбавлені довірливих та щирих стосунків із матерями, у них не було спільних інтересів, вони не займались разом «жіночими справами». Водночас, хлопчики, які не отримали свою «порцію» обіймів від батька, у дорослому віці відчува- ють дефіцит саме тілесних контактів із чоловіками (Жук, 2005; Rekers,

1977; Rekers, 1979). Якщо йдеться про батьків протилежної статі, то роз- виток дитини може відбуватись за типом гіперкомпенсаторної реакції, коли вона нібито прагне довести, що «вона гарна і в цій ролі». Напри- клад: дівчина, яку батько багато критикував у дитинстві або, як варіант, був повністю байдужим, яка відчувала себе небажаною, непотрібною дитиною, може у дорослому віці демонструвати гіперкомпенсаторну поведінку за чоловічим типом – адже з дитинства вона привчається роз- цінювати чоловічу роль як дещо більш гідне та чіпляється за неї.

До тих же наслідків може призвести очевидне віддання батьками переваги дитині протилежної статі («от якби ти була хлопчиком…»). Деякі жінки занадто прив’язані до батька через штучно створені обста- вини: батько міг вимагати від дівчини виконання специфічної функції (скажімо, він хотів мати сина, а тому заохочував дочку до чоловічих за- нять, виховував у ній відповідні інтереси тощо), унаслідок чого стосун- ки між ними були не повністю природними та вільними. Цілком мож- ливо, що у глибині душі дівчинка відчувала себе незрозумілою, люди- ною, яку приймають не за ту, якою вона є насправді (Нартова, 2004).

• Особливості характеру дитини також мають неабиякий вплив на становлення статеворольової ідентичності. Для дівчат критич- ною є комбінація надмірної замкненості, боязкості, що призводять до проблем у спілкуванні з особами протилежної статі, та комплекс по- творності щодо своєї зовнішності. Частина дівчат, які згодом стали лесбіянками, у дитинстві справді поводились не так жіночно, як їхні подруги-однолітки, і компенсували це напускними безтурботністю та байдужістю, прагненням керувати та наказувати, зневагою до небезпе- ки, демонстрацією агресивності, різкості, грубості (Кон, 2003). Дівчи- на з описаною поведінкою відчуватиме ще більші складнощі із налаго- дженням стосунків із хлопцем, які приносили б їй задоволення.

Після прояснення суті питання звернемось до більш практичної його частини: чи існують варіанти психологічної допомоги гомосексу- алам? І якщо так, то в чому полягає така допомога? Чи потрібна вона взагалі?

Розпочнемо з відповіді на останнє запитання. «Чому мені не до- зволяють бути щасливим таким, який я є?» – можна часто почути від гомосексуалів. Проте насправді важливо зрозуміти, чи можливо це вза- галі. Так званий «навколишній світ» є своєрідним дзеркалом, в якому людина може побачити своє відбиття. І ніколи – відбиття іншої лю- дини, адже несвідомо ми відфільтровуємо від об’єктивної, однакової для всіх реальності те, що вважаємо адекватним самим собі. Отже, чим більше гомосексуал відчуває потребу «боротися» з навколишнім сві- том, тим більше, насправді, він відчуває власну неповноцінність перед ним, тобто поводиться згідно з механізмом гіперкомпенсації (Бермант- Полякова, 2006; Розовая психотерапия, 2001).

Визнання можливості та припустимості наявності гомосексуально- го потягу в здорової людини (тобто тієї, яка не є носієм психіатричних захворювань або відхилень) не скасовує цілого комплексу психологіч- них та соціальних проблем, пов’язаних із нестандартною сексуальною орієнтацією. Пригадайте частину лекції, присвячену зумовленості го- мосексуалізму. Дитина, яка розвивається в описаних вище обставинах, зазвичай збентежена і відчуває неповноцінність стосовно власної ста- теворольової ідентичності. Хлопець упевнений, що він гірший за своїх товаришів, адже йому бракує хлоп’яцтва, рішучості, твердості, відва- ги, сили, у нього недостатньо чоловіча зовнішність і немає здібностей до спорту. Дівчина переживає свою неповноцінність порівняно із одно- літками, адже у неї недостатньо жіночі інтереси, поведінка або фігура. Важливий момент – відсутність відчуття, що ти належиш до чоловічого або жіночого світу, розуміння того, що ти відрізняєшся від інших дівчат або хлопців.

Почуття неповноцінності, яке переживає дитина або підліток, при- зводить до самодраматизації, жалості до себе та викривлює уявлення щодо інших представників своєї статі: він ідеалізує їх, виділяє тих, хто

«кращий», і така «кращість» забезпечується їхніми фізичними даними або властивостями, відсутніми, як він вважає, у нього самого. Прагнен- ня до представника своєї статі, як правило, має пасивний характер і зо- всім не схоже на звичайну закоханість, адже за ним криються почуття безнадії та болю (Кон, 2003; Розовая психотерапия, 2001).

Яка роль психолога у роботі з клієнтом нетрадиційної орієнтації? Залежно від мети, яку ставлять клієнт і терапевт у своїй взаємодії, роз- різнюють гей-афірмативну та гей-конверсивну терапію гомосексуаліз- му. До афірмативної терапії звертаються тоді, коли людина вибирає за- лишити гомосексуальну орієнтацію і прагне підтримки в укріпленні

80 81

обраного Я-образу. Показником її успішності можна вважати «coming out», «вихід із підпілля», коли гомосексуал перестає приховувати або соромитись себе та свого вибору (Лев, 2003). Конверсивна терапія має за мету зміну сексуальних переваг та використовується тоді, коли лю- дина вирішила перебороти гомосексуальні патерни поведінки. Вкрай важливо, щоб терапевт проробив власні комплекси та страхи щодо го- мосексуальної орієнтації його клієнтів, не намагався «прищепити» їм свою позицію, а повністю орієнтувався на отриманий запит. Як свід- чить практика, в ході терапії (звичайно, належним чином організова- ної, проведеної на високому рівні) запит може змінюватись, а майстер- ність терапевта полягає у спроможності «йти за клієнтом», довіряючи йому та завжди залишаючи можливість робити власний вибір (Нари- цин, 1998; Hanley-Hackenbruck, 1989). Саме ситуація негнучкості тера- певта може пояснювати нерідкі свідчення щодо неефективності психо- терапевтичної роботи зі зміни сексуальної орієнтації: у процесі терапії клієнт може змінити запит, скажімо, на вміння знаходити в собі ресур- си, тобто спиратись на певний «внутрішній стрижень», а ріст особис- тісної зрілості викличе зміну гомосексуальних стосунків на гетеросек- суальні – як «побічний ефект»; водночас, здобувши самоповагу та са- моприйняття в ході терапетивчної роботи, клієнт може змінити запит у протилежний спосіб – тобто знайти в собі сміливість та внутрішню силу здійснити «coming out».

Розглянемо детальніше склад кожного з напрямків терапевтичної роботи. Афірмативна терапія включає:

а) інформаційну терапію: роз’яснення «нормальності» обраної орі- єнтації, надання літератури авторів, толерантних до феномену гомосек- суалізму (в тому числі така інформація вельми потрібна родині клієн- та, адже люди зрілого та похилого віку можуть сприйняти звістку про гомосексуалізм юнака або дівчини дуже болісно – з усіма можливими наслідками: скандалами, утисками, накладанням обмежень, ізоляцією тощо);

б) стрес-менеджмент та навчання релаксаційних технік;

в) прояснення заборон та пов’язаних із ними почуттів: чому ви вва- жаєте, що бути гомосексуалом – погано? Це загрожує вам? Це сором- но? Огидно? Страшно? Де у вашому тілі живуть ці почуття? Як вони себе виявляють? Даний напрямок роботи має всі переваги терапії усві- домлення: значно легше жити з тим ворогом, якого знаєш «в обличчя» (Кочюнас, 2000);

г) формування адаптивних поведінкових стратегій: мається на ува- зі, зокрема, позбавлення так званої компульсивної сексуальності (на- слідками якої може бути відомий феномен небезпечного для здоров’я гомосексуала «туалетного сексу») та вироблення лінії поведінки, яка дозволить рівно, не провокуючи конфліктів і не втрачаючи відчуття власної гідності, реагувати на агресивні або маніпулятивні докучання оточуючих (Кон, 2003);

д) групові форми роботи, які матимуть на меті набуття навичок конструктивної взаємодії з представниками обох статей та підвищення самооцінки клієнта (Аннекен, 1992; Рудестам, 1993).

Елементи конверсивної терапії (інші назви – відновна, репаратив- на) пропонуються в межах різних психологічних шкіл. Нижче наведено перелік найбільш відомих із них:

а) побудування психологічного анамнезу, метою якого є прояснен- ня тих фактів та подій дитинства, які могли б зумовити формування не- традиційної сексуальної орієнтації; робота з батьківськими образами, мета якої – перетворення клієнта на незалежного, дорослого сина сво- їх батьків, який добре до них ставиться, приймає їх такими, які вони є, та не несе в собі руйнівного бажання помститись (Кочюнас, 2000; Ру- дестам, 1993);

б) десенсибілізація, прихована сенсибілізація, фокусом яких є го- мосексуальний інтерес, думки, збудження;

в) руйнування ірраціональних блоків стосовно гетеросексуальнос- ті – через використання перефразу, зміни акцентів у твердженні тощо (див. приклад у табл. 2);

г) набуття навичок взаємодії з власною та протилежною статями –

без компенсаторних дій – у межах групової терапії (Аннекен, 1992).

На останній складовій конверсивної терапії зупинимось більш де- тально. Схильні до гомосексуалізму люди відчувають себе вкрай не- впевнено, перебуваючи серед однолітків-гетеросексуалів, особливо якщо у дитинстві вони переживали складнощі з адаптацією у групах дітей своєї статі.

У групі гомосексуалу можуть бути притаманні характерні поведін- кові тенденції:

• демонстрація себе як людини, що потребує розуміння, підтримки, безумовного прийняття членами групи;

• задоволення потреби у визнанні та схвалюванні;

• самоприниження та знецінювання себе, схильність до декомпен- сації та компульсивного пошуку сексуальних партнерів.

82 83

вправа «магічний квадрат»

Таблиця 2