<<
>>

зразОк викОНаННя іНдивідуальНОгО завдаННя

Робота виконана студенткою гр. ДСм-07-1 Шаповал М. Д. Збережено стиль автора.

Дана робота була спрямована на вивчення особливостей життєвих криз особистості, які не є закономірними в ході розвитку людини, а також дослі- дження можливостей подолання кризи такого характеру конкретною людиною.

З цією метою в ході роботи було проведене клінічне інтерв’ю з жінкою 60 років, якій приблизно рік тому було встановлено діагноз «рак молочної зало- зи». На момент інтерв`ю вона перебувала у клініці на черговому (одному з пе- ріодничних) лікувань.

У процесі проведення клінічного інтерв`ю хворій було запропоновано від- повісти на ряд запитань приблизно такого плану (вони змінювались та уточню- вались, іноді сама хвора розповідала щось з власної ініціативи).

1. Розкажіть, будь ласка, як ви дізналися про захворювання? Як відреагу- вали? Розкажіть про ваш стан на той момент. Чи був із вами хтось на момент обстеження, очікування на результати?

2. Як відреагували ваші близькі, ваша родина?

3.

Чи змінились ваші стосунки в родині? На роботі? З друзями?

4. Як ви почуваєтесь зараз? Розкажіть про ваш емоційний стан зараз.

5. Що ви знаєте про вашу хворобу? Чи читали ви якусь спеціальну літера- туру з цього приводу?

6. Чи змінилось щось у вашому житті з того моменту, як ви дізнались про хворобу?

7. Як ви вважаєте, яка вірогідність одужання? Що для цього потрібно зро- бити? Хто повинен це зробити?

8. Яким ви бачите ваше майбутнє, ваш завтрашній день? Що плануєте зро- бити, коли вийдете з лікарні?

Надалі дані, отримані в ході інтерв`ю, були проаналізовані. Виходячи з вичленених проблемних моментів, були запропоновані можливі варіанти ро- боти з ними.

хвора в. м., 60 років, вища освіта. Працівник школи.

До хвороби працювала. Зараз відпустка на роботі скінчилась, вона на лі- карняному.

Про хворобу дізналась рік тому. Випадково знайшла у себе у грудях неве- лике затвердіння. «Відразу зрозуміла, що нічого доброго це означати не може». Одразу ж розповіла чоловікові. Через три дні звернулась до лікаря, зробили біо- псію. «Увесь цей час чоловік був поряд. Очікування результатів було дуже важким – були паніка, страх, жах. Плакала постійно. Боялась, що вже пізно, що жити залишилось зовсім мало. Чоловік мене заспокоював, казав, що ще ні- чого не відомо.

«Коли мені повідомили результати, я все ще не могла повірити, думала, що просто забули додати частку «не» (не злоякісна пухлина). А коли дізналась про результати, просто холодок пробіг спиною. Відчула, нібито це не зі мною відбувається, сподівалась, що це якась помилка. Попросила лікаря зробити ще один аналіз. Результат підтвердився.

«Я довго плакала, не знала, що робити, куди бігти, до кого звертатись. Ба- гато думала, сиділа одна. Міркувала: чому я? Чому Бог покарав саме мене? Адже ці ракові клітини є у всіх. Вони є у всьому організмі. Але вони не актив- ні. А в мене – ожили. Отже, я щось зробила не так. Можливо, вела неправиль- ний спосіб життя, можливо, не слідкувала за організмом. Зараз пригадую – ні- бито не зі мною було. Жахливий стан.

Потім пішла до лікаря і прямо запитала, наскільки все погано. Він підтри- мав мене, сказав, що це – рання стадія, будемо лікувати.

Після першої «хімії» думала, не виживу. Жахливо почувалась фізично. Як зомбі. Депресія була. Часто бачила сни. Снилось очікування результатів, і ось виходить лікар і каже, що жити залишилось зовсім не довго. Потім ще снилось, що я вмираю, і снився мій похорон.

Так було десь місяців три. Потім взяла себе в руки. Подумала, що двом смертям не бувати, однієї не минути. Мені ж ще не сказали, що все втрачено. Я сподіваюсь, що все налагодиться. Це потрібно пережити. Потрібне терпіння. Я повинна подолати це. Адже трапляються і жахливіші речі. Мабуть, Бог убе- ріг мене від чогось страшнішого.

Зараз почуваюсь упевненіше. Фізичне самопочуття буває поганим, осо- бливо після «хімії».

Але це можна пережити. По-перше, зі мною постійно мої близькі, вони мене підтримують. Без підтримки було б дуже важко. По-друге, дуже важливо, що в мене добрі стосунки з чоловіком, завжди були і є, він дуже допомагає. І, знаєте, я вже в такому віці, коли зовнішність не дуже важлива, навіть якщо доведеться відрізати груди, я не наполягатиму на протезах. Це ні до чого. Адже мене люблять не за це. Хоча, звісно, якби я була молодшою, це мало б величезне значення. Привабливість та інтимні стосунки. Це ж важливо для молодості.

Літературу не читала. Я знаю себе, я дуже недовірлива. Тому намагаюсь не давати собі приводу накручувати зайве.

Дітям сказала, коли вже точно знала результат. У мене два сини і дві не- вістки … дуже підтримували мене. Але тоді мені було не до їхньої підтримки. Мабуть, їм було дуже важко зі мною. Я дуже нервувала, то плакала, то крича- ла. Вони молодці. Бігали, самі про все домовлялись, шукали гроші на лікуван- ня. Постійно приїжджали до мене додому, зараз ось до лікарні приїжджають. І з роботи мене постійно відвідують. Вони з розумінням ставляться, не звільня- ють, кажуть, що я їм ще потрібна. Дуже допомагають матеріально. Допомагає їхнє почуття гумору, надія, оптимізм. Я і сама оптимістка по життю.

Мабуть, усе дуже змінилось. Хвороба – нібито обухом по голові. Не

знаєш: хто ти? Що відбулось і чому? Що тепер буде? Як жити далі? А головне,

232 233

скільки жити? Але в цьому, мабуть, і важливість. Я переконалась, наскільки мене всі люблять і що я важлива для дітей, для чоловіка, для колективу. Адже у повсякденному житті хто звертає на це увагу? Кожний сам по собі, окремо ж усі живемо. Розумієш, що важливо, а що – ні. Стала по-іншому ставитись до смерті. Спочатку дуже боялась, весь час думала про це, дуже багато думала. Те- пер уже не так сильно. Звісно, не можна сказати, що зовсім не боюсь померти. Але ж з нею не посперечаєшся. Усіх забере. Кого раніше, кого пізніше.

Я сподівають на одужання. Я підкорююсь лікарю. Я йому довіряю.

Адже мені довіряють дітей. Нехай кожний робить свою справу. Лікар допомагає тут, на землі, а Бог – на небі. Я ходила до церкви, поставила свічечку за здоров’я. Ставила свічку різним святим (і тому, і тому), ходила на молебень подяки.

Моє майбутнє – це завтра. Мене незабаром відпустять із лікарні… Я ж скоро стану бабусею. Моя невістка повинна народити через кілька місяців. Тому бачу майбутнє щасливим. Не знаю, наскільки довгим, не можу загадува- ти, але щасливим».

Аналіз клінічного інтерв’ю

За матеріалами інтерв’ю можна зробити висновок, що хвора пережила кризовий період у своєму житті. На це вказують такі моменти.

По-перше, зіткнення з об’єктивним фактором, що реально загрожує її життю – хворобою на рак, – який тривалий час приносив їй психологічне й фі- зичне страждання.

По-друге, емоційне реагування хворої на ситуацію відбувається за типом реакції на психотравмуючу подію. Нею було описано чотири притаманні тако- му реагуванню стадії:

а) шок та заперечення («були паніка, страх, жах … постійно плакала»,

«коли мені повідомили результати, я все ще не могла повірити, думала, там просто забули додати частку «не» (не злоякісна пухлина)», «сподівалась, що це якась помилка, просила лікаря зробити повторний аналіз», «коли дізналась про результати, …нібито не зі мною це все відбувається»);

б) агресія («думала, ну, чому я? чому Бог покарав саме мене?» (агресія на Бога, на долю); «адже ці ракові клітини є у всіх, вони є у всьому організмі, але не активні, а в мене вони ожили, отже, я щось зробила не так, вела неправиль- ний спосіб життя, не слідкувала за організмом» (агресія на себе, самозвинува- чення);

в) депресія («депресія була, часто бачила сни, снилось очікування резуль- татів, і ось виходить лікар і говорить мені, що жити залишилось зовсім неба- гато… потім ще снилось, ніби я вмираю, снився мій похорон», «я довго плака- ла, не знала, що робити, багато думала, сиділа одна… зараз пригадую – як не зі мною було, жахливий стан»);

г) прийняття («потім опанувала себе, подумала, що двом смертям не бу- вати, однієї не оминути», «я сподіваюсь, що все буде гаразд, це потрібно пере- жити, потрібне терпіння, я повинна подолати це», «зараз я відчуваю себе впев-

неніше, навіть якщо доведеться вирізати груди, я не наполягатиму на протезах,

це ні до чого, адже мене люблять не за це», «стала по-іншому до смерті стави- тись… з нею ж не посперечаєшся, усіх забере, когось раніше, когось пізніше»).

Така психологічна картина гіпотетично може пояснюватись тим, що до-

сліджувана в даний момент перебуває на стадії «надходження до клініки», якій притаманне зниження інтенсивності переживань (згідно з В.

Д. Менделеви- чем), а також перекладення відповідальності на лікаря, що відбито у звіті до- сліджуваної («я підкоряюсь лікарю, я йому довіряю, адже мені довіряють дітей, нехай кожен робить свою справу»).

На підтримку того, що ця ситуація виявилась кризовою для досліджуваної говорить і факт зміни її системи цінностей («розумієш, що важливо, а що – ні»,

«стала по-іншому ставитись до смерті», «я в такому віці, коли зовнішність вже не дуже важлива, навіть якщо доведеться вирізати груди, я не наполягатиму на протезах, це ні до чого, адже мене люблять не за це»), а також нова ідентифіка- ція власного місця в системі міжособистісних стосунків («я переконалась, на- скільки мене люблять і що я важлива для дітей, для чоловіка, для колективу»,

«я ж незабаром стану бабусею»).

У процесі інтерв’ю було виявлено період, в який через психогенний вплив хвороби, вірогідно, була значно порушена здатність досліджуваної до адап- тації («багато міркувала, сиділа одна», «зараз пригадую – як не зі мною було»,

«як зомбі, депресія була», «тоді було не до їх підтримки, мабуть, їм було дуже важко зі мною, я постійно була вся на нервах, зривалась, то плакала, то крича- ла»).

Характерним є високий рівень психологічного захисту за типом раціо- налізації, який виявляється як у відповідях хворої, так і в тому, що в процесі інтерв’ю вона поводилась дуже стримано, дещо напружено (хоч і досить від- верто); уникала прояву почуттів (хоч і говорила про них). За невербальними виявленнями можна було помітити певну тривожність, але невисокої інтенсив- ності. Яскраво виражених депресивних та іпохондричних проявів не спостері- галось. Дисфоричні та апатичні стани на момент спостереження не притаманні.

Варіанти психологічної роботи. Виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що психічна робота з подолання кризи виконується кон- структивно. Основні проблемні моменти, які можна виділити на момент пси- хологічого обстеження, та варіанти роботи з ними такі.

▪ Активна робота психологічних захистів за типом раціоналізації.

Не мож- на, проте, визначати її як мішень психологічного впливу, адже захист від фак- тора, що погрожує життю, цілком природний та зумовлений психологіним ме- ханізмом – інстинктом самозбереження.

▪ Стан психологічної напруги, тривоги. Щодо роботи з цим аспектом, можна було б провести (або навчити такої роботи пацієнтку) релаксаційні тех- ніки та аутогенне тренування. Його радять проводити хворим (зокрема, онко- хворим) при високій психоемоційній напрузі, тривожності.

Якщо говорити в цілому, то на даному етапі переживання кризової по-

дії основну допоміжну роль грає підтримка (рідних, психолога, лікаря), а та-

234 235

кож просто присутність та можливість взаємодіяти (можливість висловити свої думки, страхи, отримати тактильний контакт, зацікавленість з боку інших). Дуже важливою виявляється підтримка рідних (їх постійна присутність), яка в даному випадку відіграє майже вирішальну роль у переживанні кризи.

Саме в даному випадку ефективними б виявились методи переконання з приводу позитивного сприйняття майбутнього, адже рівень загального розвит- ку хворої дозволяє сприйняти логічний ланцюг аргументів, а емоційний стан пацієнтки, скоріш за все, не блокуватиме сприйняття інформації.

Особливим моментом, на якому зауважує й сама хвора, є гумор. За В. Франклом, гумор є проявом свободи особистості, її можливості абстрагува- тись від ситуації, сприйняти її в іншому світлі. Тому, в даному випадку (або на даному етапі), він міг би виступити особливим психотерапевтичним моментом (з погляду гештальттеорії – як особливий психологічний захист, що дозволяє подолати важку ситуацію, тобто девалідизація).

Висновок. У результаті аналізу діагностичного матеріалу можна зробити висновок: кризова ситуація переборюється досить конструктивно. Проте на да- ний момент, треба вважати, вона не опанована остаточно, адже стрес-фактор ще залишається актуальним.

Система цінностей, яка існувала, була зруйнована, але замінена новою, виробленою досліджуваною в результаті саморефлексії. Відбулось прийняття ситуації хвороби, є надія на одужання. Але страх смерті не пророблено: дез- адаптація та складнощі взаємодії в системі міжособистісних стосунків вже не є характерними. Спостерігається дія психологічних захистів, яка є природною реакцією психіки на подолання психотравми.

Досліджувана досить вільно концентрується на подіях минулого (появі та виявленні хвороби), водночас не зациклюючись на ній (немає зайвої концен- трації на минулому). Хвора спроможна міркувати про теперішнє та майбутнє, планувати. У подоланні кризи, насамперед, відіграли важливу роль такі фак- тори.

1. Преморбідні особливості:

▪ психологічні, соціальні, інтелектуальні особливості самої досліджува- ної (оптимізм, активність, освіченість, задіяність у професійній сфері, знання себе – своїх слабких та сильних сторін, володіння стратегіями превенції неба- жаних психологічних наслідків);

▪ психологічна атмосфера в мікросоціумі (стосунки з чоловіком, дітьми –

теплі, щирі; у робочому колективі).

2. Реакція на хворобу рідних, колег, медичного персоналу: підтримка всіх близьких (психологічна, матеріальна), постійна фізична та емоційна присут- ність; підтримка лікаря, надання ним інформації, можливість обговорити з ним та близькими перебіг хвороби.

<< | >>
Источник: О.О. Байєр. ЖИТТЄВІ КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ. 2010

Еще по теме зразОк викОНаННя іНдивідуальНОгО завдаННя:

  1. 4.2.4. Процедури прийняття, оскарження та виконання індивідуальних адміністративних актів
  2. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ
  3. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ
  4. г) Індивідуальна й колективна відповідальність
  5. Розділ 17. Виконання
  6. §4. Виконання зобов'язання
  7. §4. Оскарження та виконання судового рішення
  8. § 6. Правомочності юрисконсульта (адвоката) щодо укладання та забезпечення виконання договорів
  9. 1.2. Завдання вікової психології
  10. § 1. Завдання і функції держави
  11. відПОвіді На завдаННя для самОкОНтрОлЮ
  12. Розділ 13 СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОРІЧНОЇ ДОПОВІДІ «ПРАВА ЛЮДИНИ В галузі охорони здоров'я — 2012»
  13. §1. Поняття, завдання та види допиту