<<
>>

Набуття права приватної власності

Життєва ситуація така, що ніколи власність не може належати одній особі довічно. Переміщення власності від однієї особи до іншої завжди було справою непростою і вимагало чіткого юридичного обгрунтування.

Подібно до права володіння (див. тему попереднього модуля), способи набуття права власності поділялися на первісні і похідні.

Первісним називають такий спосіб набуття власності, при якому право набувача встановлювалось незалежно від попереднього права на дану річ

(наприклад, мисливець вбив звіра, який до цього нікому не належав).

До первісного способу належали і такі випадки, коли майно набувалось проти волі колишнього власника (наприклад, конфіскація майна і його реалізація з торгів).

Похідний спосіб полягав у тому, що право власності на річ переходило від однієї особи до іншої за їхньою взаємною волею або згодою (наприклад, купівля-продаж речі).

Первісний спосіб набуття права власності здійснювався у таких формах.

Перше. Загарбання нічийних речей. Об'єктом такого права власності ставали нічийні речі (плоди природи, нічийна земля) або такі, від яких колишній власник відмовився (викинута річ, вигнаний з дому раб).

При цьому не слід плутати викинуті речі із загубленими. Власник загубленої речі не втрачав права власності на неї, і особа яка присвоїла знайдену річ, прирівнювалась до злодія.

Сховані речі вважалися чужою власністю. Але коли вони сховані так давно, що відшукати і встановити їх власника ставало неможливим, вони визнавалися скарбом. За стародавнім римським правом, скарб вважався часткою тієї речі, в яку він був захований (будинок, земля, дерево), а тому належав у половинному поділі (половину - власнику землі, будинку; половину тому, хто його відшукав).

Друге. Набуття за давністю володіння. Це такий спосіб набуття права власності, коли власником визнавалась особа, яка фактично володіла річчю протягом установленого законом терміну.

- У найдавніший період термін давності володіння був досить коротким:

для земельних ділянок - два роки; для інших речей - один рік.

- Пізніше преторськими едиктами давність володіння подовжувалася до 10

років.

- У праві Юстиніана набуття права власності за давністю обґрунтовувалось

за такими умовами:

а) наявність правової основи володіння (договір купівлі - продажу), яка мала місце, але не призвела з якоїсь причини до виникнення права власності;

б) термін володіння визначався: для рухомого майна - 3 роки, для нерухомого - 10 років;

в) добросовісність володільця;

г) безперервність володіння протягом установленого терміну (3 і 10 років);

д) сама річ не повинна бути краденою або бути вилученою з цивільного обігу (тобто мати здатність до набуття права власності на неї).

Третє. Специфікація (переробка речей). Мається на увазі виготовлення з даного матеріалу нової речі або переробка однієї речі на іншу.

Якщо річ зроблена майстром з чужого матеріалу, кому вона належатиме? Римське право однозначної відповіді на це питання не давало.

Тільки в праві Юстиніана було зафіксоване компромісне рішення: якщо річ можна знову повернути в матеріал (наприклад, переплавити золоту каблучку), то її власником буде власник матеріалу; якщо ж ні, то річ переходить до того, хто її виготовив, але при умові надання власнику матеріалу винагороди за нього.

Четверте. З'єднання речей. Мало місце тоді, коли одна річ перетворювалась у складову частку іншої речі так, що їх не можна було роз'єднати. Тоді вона переходила у власність того, кому належала друга річ.

П'яте. Змішування речей. Воно являло собою таке поєднання речей, коли неможливо було встановити, яка річ поглинула одна одну. Внаслідок змішування однорідних речей виникала спільна власність кількох власників.

Отже, ми розглянули різні шляхи первісного набуття права власності.

Основною правовою формою похідного способу набуття права власності є договір (позики, купівлі-продажу, міни, застави та ін.), а також успадкування власності.

В цих випадках перехід права власності від однієї особи до іншої відбувається за їхнім волевиявленням, а право власності набувача базується на праві власності відчужувача.

Однак для переходу права власності від однієї особи до іншої укладення договору недостатньо. Договір є лише правовою основою набуття права власності. Для перенесення права власності від однієї особи до іншої вимагалась фактична передача самої речі. Вона здійснювалась у формі:

а) манципації (див. попередні модулі);

б) поступки правом;

в) традиції (прямої передачі речі).

Втрата права власності мала місце у таких випадках:

1) коли річ гине фізично чи юридично (вилучається із цивільного обігу);

- коли власник відмовляється від свого права на річ;

- коли власник позбавляється свого права на річ помимо своєї волі (наприклад, при конфіскації речі).

Захист права власності

В Стародавньому Римі він здійснювався речово-правовими засобами, які включали три спеціальні позови: а) віндикаційний; б) негаторний; в) публіціанський.

Розглянемо кожен з них.

Віндикаційний позов полягав у витребуванні своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника.

Позивачем тут виступав тільки власник речі, який з якоїсь причини втратив володіння нею (наприклад, загубив річ). Відповідачем був завжди фактичний володілець речі.

Віндикаційний позов діяв в межах таких правил:

а) застосовувався для відновлення втраченого власником володіння річчю;

б) відповідач був зобов'язаний повернути річ разом з прирощеннями до неї;

в) у випадку, коли володіння річчю вимагало від відповідача певних витрат (наприклад, використання корму для тварин), він мав право вимагати від позивача відшкодування понесених витрат.

Негаторний позов застосовувася для усунення перешкод, що заважали власнику здійснювати своє право власності у повному обсязі. (Наприклад, пред'явлено позов проти сусіда, який проти волі власника переїжджає через його поле).

Позивачем тут виступав власник речі, а відповідачем - особа, яка претендувала на користування чужою річчю або перешкоджала йому здійснювати своє право власності.

Відповідальність зводилася до обов'язку порушника припинити свої неправомірні дії.

Публіціанський позов. За своїм механізмом він був подібний до віндикаційного і застосовувався для захисту добросовісного володіння.

Такий позов був запроваджений преторами для захисту преторської власності і мав місце тоді, коли підстав для пред'явлення віндикаційного позову не існувало.

Основні категорії і поняття

Бонітарна власність, аксіома, скарб, поступка правом.

Словник термінів та визначень Бонітарна власність - власність римських громадян, яка захищалась силою преторської влади.

Аксіома - правило, яке не вимагає доведення.

Скарб - це давно сховані речі, власника яких відшукати і встановити є неможливим.

Поступка правом - уявний судовий процес в присутності претора, при якому набувач вимагав річ, а відчужувач визнавав пред'явлену вимогу.

Курсові завдання

- Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний словник.

- Питання підготовки до заліку.

- Поняття права власності та його зміст.

- Види права власності.

- Правове регулювання відносин спільної власності.

- Способи набуття права приватної власності.

- Форми первісного способу набуття права власності.

- Правове регулювання похідного способу набуття власності.

- Втрата права власності.

- Захист права приватної власності в Римі.

- Питання для самоконтролю. (Відповіді можна перевірити за додатком).

- Назвіть головну якість права власності.

- Що входить до змісту права власності?

- Чому право приватної власності називають найповнішим за обсягом правом?

- Чому право власності є виключним правом?

- Чим відрізнялась провінційна власність від квіритської?

- Чим відрізнялись викинуті власником речі від загублених?

- Згадайте, в чому суть процедури манципації?

Додаток до модуля 2

Відповіді на запитання для самоконтролю

- Головна якість права власності полягала у найбільш абсолютному пануванні особи над річчю з правом розпоряджатися нею.

- До того змісту права власності входять: а) право володіння; б) право користування; в) право розпорядження.

- Тому що інші права на річ поступаються йому;

- Тому що воно неподільне і належить одному лише власнику,

- Тим, що: а) з цих земель стягувались платежі на користь держави; б) регулятором відносин цієї власності було не квіритське, а перегринське право.

- Власник загубленої речі не втрачав права власності на неї, і особа, яка присвоювала знайдену річ, прирівнювалась до злодія.

- Манципація являла собою заформалізовану процедуру відчуження певної категорії речей.

<< | >>
Источник: Г.І. Трофанчук, В.І. Подоляк. Основи римського цивільного права. 2004

Еще по теме Набуття права приватної власності:

  1. § 4. Підстави набуття права власності на майно та його припинення. Безпідставне набуття майна
  2. §5. Способи набуття і припинення права власності
  3. §1. Поняття та виникнення права власності
  4. §4. Види права власності
  5. §3. Обмеження права власності
  6. § 4. Зміст права власності
  7. Співвідношення права власності акціонерів та АТ на капітал.
  8. §6. Захист права власності
  9. §2. Зміст права власності
  10. § 1. Поняття права кооперативної власності
  11. Підтвердження права власності на акції
  12. § 3. Об'єкти права власності кооперативів та їх об'єднань
  13. Формування майна та права власності корпорації.
  14. §2. Набуття і припинення володіння
  15. Модуль 2. ПРАВО ВЛАСНОСТІ