<<
>>

Сімейний стан

Поділ на підвладних і самостійних суб'єктів - найважливіша риса давньоримської сім'ї. Первинний осередок римського суспільства складала сім'я (Гатіїіа). Належність до римської сім'ї вважалася прерогативою римських громадян, а становище, яке римський громадянин посідав у сім'ї, визначало поряд зі свободою і громадянством його правосуб'єктність.

Сім'я в Давньому Римі будувалася на суто патріархальних засадах, нагадуючи автономний світ, повністю підлеглий владі однієї особи - глави сім'ї

/ Влада у сім'ї була безперечною і необмеженою. Інші члени сім'ї однаково підкорялися і були перед ним безправними: він міг піддати їх будь-якому покаранню, продати в рабство і навіть позбавити життя. Це стосувалося не тільки дітей, але і дружини, яка за давньоримськими переконаннями займала (становище дочки) відносно чоловіка і (становище сестри) віднсно власних дітей.

Ця структура римської сім'ї зумовила поділ громадян за їхнім сімейним станом на самостійних і підвладних, або, як говорилося в римських джерелах, на осіб свого права, і осіб чужого права.

Самостійною в сім'ї була тільки одна людина -раїег/атіїіах, - незалежно від того, очолював він сім'ю чи як самостійний не підлягав чиїйсь владі. Лише він вважався здатним до необмеженого правоволодіння і був єдиним суб'єктом усіх майнових прав, придбаних як ним самим, так й іншими членами сім'ї.

Інші члени сім'ї (дружина, діти, їхні подружжя і потомство) вважалися . Будучи суб'єктами права , вони могли від свого імені укладати договори на придбання майна, яке, однак, автоматично вважалося як таке, що належить. Навіть у випадку, коли сам наділяв майном своїх підвладних, таке майно прирівнювалося до пекулія і, залишаючись власністю, лише експлуатувалося членами сім'ї.

Члени сім'ї, раби, речі - над усім цим спочатку мав абсолютну владу).

Однак розвиток товарного виробництва, яке поступово витіснило натуральне господарство, починає мало-помалу підточувати і засновані на ньому патріархальні традиції римської сім'ї. Це відбивалося і на характері влади . Так з часом єдність його влади над усіма підлеглими поступається місцем її диференціації.

Терміном називається вже тільки влада над дружиною. Для позначення влади над дітьми з'являється спеціальне поняття, а влада над рабами називається Термінологічні нововведення заслуговують на увагу тому, що вони відбивають соціальні процеси, які відбувалися всередині римської сім'ї з розвитком товарного виробництва і привели спочатку до появи окремих елементів, а після цього і до поступово зростання самостійності членів сім'ї, раніше необмежено підлеглих ладі. Але навіть на останніх стадіях існування Римської держави, коли самостійність членів сім'ї досягла досить високого рівня, влада яка на той час втратила деспотичні риси, притаманні їй у давнину, все ж не зникла.

Тому поділ на важливий для оцінки правового стану римських громадян в цілому, а не на якомусь окремому історичному етапі.

Всиновлення. Всиновлення було способом встановлення раїгіароіевіа$ над чужими дітьми, а самі його форми відрізнялися залежно від того, йшлося про всиновлення регхопа .уи/умт чи регБопа аііепі іигія.

Всиновлення називалося і спершу проводилося публічно в народному зібранні (куди, як відомо, мали доступ лише чоловіки і у зв'язку з чим всиновлення жінкою чи всиновлення неповнолітнього було виключено). Оскільки (всиновлення наслідує природу), то між тим, хто всиновлював, І тим, кого всиновлюють, обов'язкова 18-річна різниця у віці. Нарешті, всиновлювати мав право лише той, хто сам є могла належати тільки йому, затверджене законодавчим органом народним зібранням, завдяки цьому набувало публічно-правового забарвлення.

У подальшому згадана процедура здійснювалась приватним чином. Важливо лише, щоб про це було проголошено публічно. В імператорський період було скасовано заборону на всиновлення дітей, які не досягли повноліття, а саме всиновлення оформлювалося імператорським рескриптом.

Всиновлення називалося "асіорііо" і означало насправді зміну. якому підкорявся підвладний. Відповідно, воно тягло за собою розірвання кровних зв'язків з колишньою родиною і виникнення спорідненості із сім'єю всиновлювача. Відповідно до такого її призначення і сама процедура асіорііо складалася з двох етапів: на першому відбувалося звільнення підвладного , під якою він знаходився і досі, а на другому - його вступ під усиновлювача.

Для звільнення підвладного сина від необхідний був його трикратний фіктивний продаж з наступним звільненням фіктивним покупцем. У даному випадку мета полягала в тому, щоб підвладний лише виходив з-під, не стаючи у той же час. Тому після того, як "продаж" сина вчинявся втретє, "покупець" не відпускав його "на свободу", а як відповідач позову, який відповідно досягнутій заздалегідь домовленості до нього подавав усиновлювач, є разом з підвладним до претора і там позитивно або шляхом мовчання визнавав позов, після чого претор оголошував підвладного таким, що перебував під усиновителя.

будучи на відміну від приватноправовим актом із самого початку, не містив обмежень для всиновлення повнолітніх і жінок (тим більше, що звільнення жінки від наставало вже після її однократного "продажу"). При Юстиніані двохстадійний процес був замінений заявою перед судом. Крім того, всиновлений продовжував знаходитися під рідного батька, стаючи лише законним спадкоємцем усиновлювача.

<< | >>
Источник: Г.І. Трофанчук, В.І. Подоляк. Основи римського цивільного права. 2004

Еще по теме Сімейний стан:

  1. 1.2. Реальний стан інвестування
  2. Стан громадянства
  3. § 2. Сучасний стан криміналістики в Україні
  4. Стан свободи
  5. Борщ Л.М.. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. 2002, 2002
  6. Споживання, заощадження, інвестиції та стан рівноваги
  7. Розділ 1 ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ТА РЕАЛЬНИЙ СТАН ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНСЬКУ ЕКОНОМІКУ
  8. Розділ 13 СТАН ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОРІЧНОЇ ДОПОВІДІ «ПРАВА ЛЮДИНИ В галузі охорони здоров'я — 2012»
  9. Місце правової системи України серед правових систем сучасності: стан та перспективи
  10. Особливості забезпечення безпечної діяльності працівників правоохоронних органів при реагуванні на сімейні конфлікти
  11. 5.2. Класифікація психічних станів осіб позбавлених волі
  12. Фрустрація
  13. Афект
  14. ЗМІСТ
  15. Обмеження правового стану