<<
>>

§3. Умови вступу в шлюб, порядок його укладення та

розривання

Римській правосвідомості було зовсім чуже уявлення про шлюб, яке прий­шло з'християнством, як про таїнство, що відбувається на небесах, хоч Модестін, як уже було зазначено вище, говорив про шлюб, як про союз чоловіка і жінки, союз на все життя, оснований на праві божому і людському.

Оскільки шлюб - це союз чоловіка й жінки, то для вступу в цей союз передба­чається виконання таких умов:

– згода на шлюбнареченого і нареченої, а коли вони перебували під вла­дою домовладики, то і його згода. Якщо з якихось причин домовладика не давав такої згоди, то його можна було примусити до цього через магістрат;

– важливою умовою вступу в шлюб була наявність права вступагав шлюб jus connubii. Цим правом тривалий час наділялися тільки римські громадяни і деякі латини. Лише з 212 р. це обмеження було анульовано. Едик­том імператора Каракали всім підданим Римської імперії було надане римське громадянство;

– додержання шлюбного віку для жінок 12 , а для чоловіків 14 років. Рим­ляни вважали, що саме в цьому віці досягається зрілість, з чим пов'язувалася здатність народжувати дітей, і глибоке усвідомлення того, що шлюб є пост-

64

65

шним спільним союзом і пожружня вірність жінки - це сувора умова, яка за­безпечує перехід спадкового майна до безсумнівних дітей батька;

– не можна було вступати в другий шлюб, не розірвавши першого.

Вступ у повторний шлюб після розірвання першого упродовж усього республікансь­кого і класичного періоду не натрапляв на перешкоди з боку закону, який не встановлював для особи, що вступила в новий шлюб, ніяких обмежень. У післякласичний період відомі вже деякі обмеження, метою яких було забезпе­чити інтереси дітей від першого шлюбу;

– недопущення близького споріднення між нареченими. Споріднення по прямій лінії завжди було перешкодою для вступу в шлюб.

По бічній лінії в стародавній час шлюби між родичами заборонялися до шостого коліна, в пер­іод пізньої республіки і на початку імперії - до другого - третього коліна. Перешкодою до вступу в шлюб було також близьке свояцтво. Зокрема, мо­лодший брат не міг брати за дружину вдову старшого брата, і навпаки;

– дотримання року жалоби. Вдова, яка вступала в новий шлюб, повинна була дотриматися так званого жалобного року, який визначався десятьма міся­цями з часу припинення першого шлюбу. Вважалося, що це є проявом поваги з її боку щодо померлого, разом з тим усувалися будь-які сумніви у визна­ченні батьківства дитини, яка за цей час народилася. Якщо вдова порушувала цю умову й одружувалася у рік жалоби, то її шлюб визнавався дійсним, однак сама вона піддавалася безчестю у формі іnfamіа, і деяким обмеженням у сфері спадкування.

Тут перелічені лише деякі основні умови, додержуючись яких можна було перешкодити сторанам вступати у шлюб.

У римській історії відомі декілька форм шлюбних церемоній, які, однак, залежали від того, який саме шлюб укладався. Шлюб cum maou міг бути укладений одним з описаних нижче способів.

1. Особливою формальністю відзначався складний ритуал, який мав яск­раво виражене релігійне забарвлення. Він здійснювався у присутності десяти свідків, які були представниками десяти курій, за участю жерців, виконували­ся різні сакральні обряди, які супроводжувалися проголошенням різних формул і жертвопринесенням. Серед цих обрядів основне місце займає посвячення і вкушаняя молодими особливого хліба, завчасно для того приготовленого. У період імперії ця церемонія як найстародавніша і по-своєму релігійна здійсню­валась головним чином у жрецьких родинах з тим, щоб народжений від такого шлюбу син міг успадкувати сан свого батька. Подібна процедура укладення такого шлюбу між плебеями не допускалася.

2. Плебейська церемонія укладення шлюбу здійснювалася за допомогою "міді і ваги", як це звичайно робили, якщо справа торкалася купівлі певних речей.

Очевидно, це була вдавана купівля жінки в їїдомовладики або опікуна, яка подібно до інших покупок у той час здійснювалася за правилами манци-

66

пації. У присутності п'яти свідків, вагаря з вагою наречений проголошував певну формулу, а потім передавав батькові нареченої злиток міді, який слу­жив символічною купівельною платою. Цьому актові передував обмін питаннями про згоду молодих вступити в шлюб. Наприклад: "Чи будеш ти для мене гідною домовладичицею?" - запитував наречений. "Ти мене знайдеш там, де будеш ти", - відповідала наречена. Ці запитання і відповіді супровод­жувалися також виконанням певних обрядів. Проте юридична суть акту полягала не в цих шлюбних обрядах, а в акті манципації, оскільки вважали, що на більш ранньому етапі Римської держави купівля жінки була реальною, а не вдаваною.

Крім цих"двох форм, шлюб міг бути укладений також шляхом так званого usus, тобто фактичного шлюбного співжиття протягом року. У цьому випадку маємо застосування до сімейних відносин речево-правового інституту давності. Подібно до того як володіння річчю протягом двох років для нерухомих і од­ного року для рухомих речей перетворювалися у власність, так і співжиття протягом року давало чоловікові владу (manus) над жінкою.

Але і цей звичай не вирішив проблеми підкорення жінки чоловікові. Скла­лася така ситуація, коли жінка особливо аристократичного роду, почала відмовлятися вступати в шлюб. Тому вже Закони XII таблиць, санкціонуючи встановлення m a n u s за допомогою usus, зазначають у той же час, що жінка може перешкодити встановленню manus, перервати сплив давності, не ночу­ючи в домі чоловіка три ночі підряд, повторючи це щорічно жінка тим самим відвертала виникнення над нею влади чоловіка, хоч шлюбні відносини між ними вважалися юридично встановленими. Звичайно, з юридичного погляду таке Співжиття не повинно було б вважатися шлюбом. Однак римське право вже ранньої епохи визнавало його законним шлюбом. Діти від такого співжиття вважалися законними, а не позашлюбними.

Вони підлягали владі батька, вхо­дили як агнати в його сім'ю. Жінка ставала законною дружиною свого чоловіка, а не була наложницею, однак вона не підлягала manus, була вільною і само­стійною.

Деякі дослідники римського права вважають, що usus був історично пер­шим способом укладення шлюбу sine m a n u , який вже в епоху класичної юриспруденції став єдиним видом шлюбу в Римі. Виникнувши з простого шлюбного співжиття для відвернення manus, новий шлюб став укладатися шляхом простої згоди сторін, за якою чоловік приводив жінку до свого дому. Це, звичайно, супроводжувалося різними обрядами, які, однак, ніякого юри­дичного значення не мали. Повна безформальність шлюбу sine manu при формальності інших менш важливих юридичних актів викликає подив. Проте це можна пояснити саме історичним походженням шлюбу sine manu. Недодержання будь-яких формальностей у шлюбі sine manu. збереглися в

67

римському праві до самого кінця Римської держави. Лише у Візантії була вста­новлена необхідність церковного вінчання.

Від порядку укладення шлюбу залежав і порядок його розірвання. У шлюбі cum manu розлучення потребувало виконання формальностей, подібно до тих, які здійснювалися під час укладення шлюбу. Якщо шлюб укладався за допомогою релігійного акту, то і під час розлучення мали бути присутніми десять свідків, жерці і здійснені відповідні сакральні обряди. Якщо шлюб ук­ладався шляхом удаваної купівлі жінки, то потрібна була присутність п'яти свідків, вагаря, проголошувались певні формули, передавали метал та ін.

Шлюб sine manu, навпаки, міг бути розірваним не тільки за взаємною згодою обох сторін, але й односторонньою заявою як з боку чоловіка, так і жінки. Будь-яких законних причин для розлучення зовсім не вимагалося.

Усе це свідчить про те, що однією з головних засад римського сімейного права було додержання принципу абсолютної свободи розлучення майже у всі часи. У.стародавні часи, перебуваючи в шлюбі cum manu, розлучення мав право вимагати тільки чоловік, а жінка як підвладна особа ніякої ініціативи в цьому не могла виявляти.

Така свобода розлучення мала певні негативні на­слідки. У кінці республіканського періоду під впливом морального розкладу родинні відносини зазнають гострої кризи. Тому в імператорський період, особ­ливо з утвердженням християнства, були вироблені звичаї, згодом закріплені законом, які суттєво обмежували право чоловіка на розлучення. Чоловік мав право на розлучення лише за таких обставин: подружньої зради; постригу в монахині; чаклунства щодо дітей; вчинення перешкод чоловікові до вживання алкоголю.

Шлюб cum manu жінок відлякував, тому вони вступали у співжиття, яке мало позашлюбний характер. Борючись з нахилами до позашлюбних відно­син і бездітності, імператор Август вдався до надзвичайних заходів, які передбачали покарання за подружню невірність і співжиття, що мало позаш­любний характер. Так у 18 р. до н.е. був прийнятий закон Юлія, який встановлював покарання за перелюбство. Характерно, що покаранню підда­валися не тільки безпосередні винуватці, але й ті, хто потурав цьому. Зокрема, підлягали покаранню чоловік та батько винної жінки, якщо вони самі не по­рушували питання про її переслідування.

У цей же час були прийняті й інші закони (наприклад, закон Папія і Поппея у 9 р. до н.е.), які скеровані на подолання нахилів до позашлюбних відносин та бездітності. Звільнялося від покарання лише таке співжиття, яке здійснюва­лось з наміром утворити сім'ю, і мало назву конкубінат. Згідно з цими законами, усі чоловіки у віці від 25 до 60 і жінки віком від 20 до 50 років по­винні обов'язково перебувати у шлюбі і мати не менше трьох дітей. Бездітні особи позбавлялися права на спадщину. Проте ці досить суворі закони не досягли своєї мети і не змінили становища. Однак ці закони існували протягом

усього класичного періоду і були анульовані тільки імператором Костянти­ном.

Важливо зазначити, що законодавство Августа не змінило принципу сво­боди розлучення, хоч і були встановлені деякі формальні обмеження. Разом з тим законодавство Августа не залишило поза увагою питання про причини розлучення і за безпідставне розлучення були введені певні матеріальні штра­фи.

Від негативних наслідків звільняли переважно законні причини розлучення, зокрема: а) імпотенція чоловіка протягом трьох років з часу одруження; б) полон або інші причини відсутності чоловіка протягом п'яти років без будь-яких відомостей про нього; в) постриг у ченці одного з подружжя. Розриваючи шлюб s і ne manu сторони звільнялися від сплати штрафу, якщо розлучення відбувалося за їх взаємною згодою.

Такі головні риси виділяються у загальній теорії римського шлюбу. Римське право, яке знало спочатку тільки патріархальний шлюб manus, створенням шлюбу без manus здійснило відразу історичний стрибок і набагато випере­дило інші народи в розвитку шлюбних відносин. Відразу було створено шлюб, в якому жодних прав чоловіка над жінкою не визнавалось. У шлюбі sine ma n u подружжя рівні і незалежні одне від одного. Римське право трактує цей шлюб як цілком вільний союз, який ґрунтується тільки на згоді подружжя. За такою ж вільною взаємною згодою він може бути розірваний.

Практика шлюбних відносин в Римі свідчить, що визнання свободи роз­лучень зовсім не веде ні до руйнуванн і сім'ї, ні до загибелі суспільства.

<< | >>
Источник: Орач Євген Михайлович. Тищик Борис Йосипович.. Основи римського приватного права. 2000

Еще по теме §3. Умови вступу в шлюб, порядок його укладення та:

  1. § 2. Порядок та умови вступу до кооперативу
  2. §2. Шлюб та його види
  3. 3.4. Здійснення кар'єри на публічній службі 3.4.1. Умови вступу на публічну службу
  4. 76. ПОРЯДОК ВОЗБУЖДЕНИЯ И ПЕРЕСМОТРА ДЕЛА ПО ВНОВЬ ОТКРЫВШИМСЯ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАМ РЕШЕНИЙ, ОПРЕДЕЛЕНИЙ И ПОСТАНОВЛЕНИЙ, ВСТУПИВШИХ В ЗАКОННУЮ СИЛУ
  5. 22. Дефіцит бюджету та проблеми його балансування. Державний борг та проблеми його обслуговування.
  6. 1.2 Істотні умови договору
  7. §3. Загальні умови дійсності договору
  8. 4.1.2 Умови видачі ліцензії
  9. 4.1.3 Ліцензійні умови провадження діяльності
  10. § 4. Умови переходу України до соціального ринкового господарства
  11. Стаття 32. Умови матеріальної відповідальності та процедура ком­пенсації за шкоду
  12. ВСТУП
  13. ВСТУП
  14. ВСТУП