<<
>>

§4. Виконання зобов'язання

Виконання зобов'язання полягає у виконанні особою, яка взяла на себе зобов'язання, певної дії, що становить зміст зобов'язання - це щось дати, нада­ти, зробити. У стародавні часи усі ці дії супроводжувалися різними обрядами та формальностями, і лише в класичну епоху такі формальності відпали.

А проте виконання зобов'язання характеризуються багатьма різними відтінка­ми, елементами, вимогами. Щоб уникнути спорів щодо невиконання або неналежного його виконання, римські юристи розробили чіткі критерії, яким повинно відповідати виконання зобов'язання, і недотримання хоча б одного з них тягне за собою певні негативні наслідки, а іноді визнання зобов'язання невиконаним. Розроблені римлянами загальні правила виконання зобов'язан­ня передбачають сувору відповідальність за порушення принципів його виконання.

За своєю природою будь-яке зобов'язання - це тимчасове правове відно­шення, яке повинно колись припинитися. У грошових зобов'язаннях виконання називалося платежем (іноді заліком), в інших - передачею речі.

Зобов'язання визнавалося належно виконаним за таких умов.

1. Якщо виконання приймав сам кредитор, визнаний здатним до прийнят­тя, тобто він мав бути дієздатним. Самовільне, без згоди кредитора, виконання зобов'язання на користь інших осіб не допускалося і не визнавалося викона­ним з усіма наслідками, які з цього випливали. Щоправда, кредитор міг перенести своє право вимоги виконання зобов'язання на іншу особу за цесією. Якщо кредитор був недієздатним, то за нього приймав виконання його закон­ний представник - опікун або піклувальник. Нарешті, кредитор міг доручити третій особі прийняти виконане зобов'язання, а на випадок смерті кредитора борг могли приймати його спадкоємці.

2. Виконання зобов'язання боржником. Для кредитора немає значення, хто сплатить борг за позикою - чи сам боржник, чи хтось інший, важливо лише, щоб борг був сплачений.

Однак ця байдужість кредитора не була безумовною. Якщо зобов'язання було тісно пов'язане з особою боржника, його природни­ми здібностями (наприклад, художник, поет), то кредитор вправі вимагати виконати зобов'язання саме цим боржником, в усіх інших випадках виконува­ти зобов'язання за його дорученням могла будь-яка третя особа, але за умови, що боржник здатний до виконання, може розпоряджатися своїм майном, тоб­то був дієздатним. У випадку недієздатності боржника зобов'язання виконував його законний представник.

3. Місце виконання зобов'язання. Римське рабовласницьке суспільство при­близно з II ст. до н. є. стає суспільством високорозвинутого товарного обороту. З розвитком середземноморської торгівлі в практику увійшли дого­вори між особами, які жили в різних місцях Римської імперії, і стосовно товарів,

що знаходилися в тих місцевостях, де укладався договір (договори переважно укладалися на ринках), тому вказівка місця виконання зобов'язання мала ве­лике значення. Наприклад, постачальник знаходився в Африці, а склад покупця в Римі. Доставка товару покладалась на продавця, який повинен визначити транспортні витрати. З місцем виконання зобов'язання пов'язували момент переходу права власності на куплений товар, а також відповідальність за ви­падкову загибель речі під час транспортування. Усе це зумовлювало необхідність точного визначення місця виконання зобов'язання. Якщо місце виконання не було точно визначено то діяло загальне правило. У тих випад­ках, коли предметом зобов'язання були нерухомі речі (земля, будинки), то зобов'язання виконувалось за місцем знаходження цих речей. Якщо ж вико­нання зобов'язання визначалося альтернативою, то право вибору належало боржнику. В інших випадках місце виконання зобов'язання визначалося місцем можливого пред'явлення позову з певного зобов'язання. Таким місцем вважа­лося місце проживання боржника або Рим.

4. Час виконання зобов'язання. Це найважливіша вимога, яка зумовлює стійкість цивільного обороту. Саме строки визначають нормальний ритм гос­подарського життя і саме цим пояснюється та велика увага, яку надавали римські юристи правовому значенню строків виконання зобов'язання.

Строк виконання зобов'язання, як правило, встановлювався сторонами в договорі. У позадоговірних зобов'язаннях визначався в більшості випадків за­коном. Труднощі виникали тоді, коли строк виконання зобов'язання не вказувався ні в договорі, ні в законі. У таких випадках римляни вважали, що момент виникнення зобов'язання і його виконання збігаються. Боржник по­винен виконувати зобов'язання негайно після спливу строку, вказаного в договорі. Якщо боржник не зробив цього, то це вважалося порушенням стро­ку платежу і розцінювалося як прострочка (in nora). Прострочення як з боку боржника, так і з боку кредитора за відповідних обставин могло значно зміни­ти саме зобов'язання.

Боржник визнавався в прострочці за таких умов: а) за наявності зобов'я­зання, яке захищається позовом; б) якщо в зазначений строк платіж не сплачено; в) якщо прострочка виникла з вини боржника; г) якщо кредитор нагадував про наближення строку платежу. У розвинутому класичному праві простроч­ка наставала незалежно від нагадування, бо в строкових зобов'язаннях сам строк нагадує боржнику про необхідність платежу.

У разі прострочення платежу боржник був зобов'язаний: а) відшкодувати всі збитки, завдані кредитору невиконанням; б) відповідати за будь-яку вину при пошкодженні і навіть за випадкову втрату речі. У випадку двосторонніх зобов'язань кредитор міг відмовитися від прийняття виконання, якщо до та­кого виконання він втратив інтерес.

Прострочка платежу могла статися і з вини кредитора, який без поважних причин зволікав прийняття боргу у встановлений строк. У цьому випадку відпо­відальність несли вже кредитори. Кредитор був зобов'язаний повернути боржникові збитки, заподіяні у зв'язку з тим, що прострочення виникло через неприйняття ним речі. Ризик випадкової загибелі речі теж переходив на кре­дитора як винуватця в простроченні виконання.

Прострочка виконання припинялася не тільки оплатою боргу, але й іншою дією, зокрема новацією, відстрочкою, належною пропозицією виконання з боку боржника і відшкодування збитків.

Залік. Якщо боржник мав проти свого кредитора однорідну зустрічну ви­могу, то він міг погасити свій борг повністю або частково заліком, який можна було здійснити за згодою з кредитором або ж проти його волі. Для проведен­ня заліку потрібно: а) щоб зустрічна вимога виходила від боржника; б) беззаперечність зустрічної вимоги; в) однорідність вимоги (гроші за гроші). Залік не застосовувався: а) проти позову з договору поклажі; б) проти позову про незаконно захоплену річ; в) проти позову міської общини про сплату по­датків і повинностей. Як і будь-яке приватне право, право заліку здійснювалося на прохання зацікавленої особи.

Новація. Це договір, який скасовував існуюче зобов'язання і породжував нове. Новація поставала за таких умов: а) нове зобов'язання встановлювалось з наміром погасити попереднє; б) поява нового елементу порівняно з попе­реднім зобов'язанням, наприклад нове зобов'язання змінювало підставу (борг з купівлі-продажу перетворювався у зобов'язання з позики), зміст (зобов'язан­ня передати змінювалось зобов'язанням сплатити грошову суму).

Зобов'язання також припинялися, хоч і не були виконані, якщо наставала випадкова об'єктивна неможливість їх виконання. Вона могла бути фізичною і юридичною. Фізична - коли предмет зобов'язання несподівано гинув, а юри­дична - коли предмет зобов'язання вилучався з обігу.

<< | >>
Источник: Орач Євген Михайлович. Тищик Борис Йосипович.. Основи римського приватного права. 2000

Еще по теме §4. Виконання зобов'язання:

  1. §5. Наслідки невиконання зобов'язання
  2. Модуль 3. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
  3. §1. Загальне вчення про зобов'язання
  4. §3. Зобов'язання з ніби-приватних деліктів
  5. §2. Зобов'язання з деліктів
  6. Розділ XIII ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
  7. БЛОК 3. ЗАБОВ ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО Модуль 1. ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
  8. §6. Забезпечення зобов'язань
  9. Розділ 17. Виконання
  10. §1. Зобов'язаний ніби з договору
  11. §3. Сторони у зобов'язанні
  12. §2. Підстави виникнення зобов'язань та їх класифікація
  13. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ
  14. 4.2.4. Процедури прийняття, оскарження та виконання індивідуальних адміністративних актів
  15. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ
  16. §4. Оскарження та виконання судового рішення
  17. зразОк викОНаННя іНдивідуальНОгО завдаННя
  18. §1. Поняття речового і зобов'язального права