Зміст дидактичної одиниці

Поняття і види прав на чужі речі. Сервітути: поняття і класифікація. Господарське значення і зміст сервітутів. Земельні сервітути. Особисті сервітути. Узуфрукт та узус. Виникнення, захист та втрата сервітутів.

Заставне право. Виникнення та припинення застави. Захист застави. Фідуціарна угода. Ручна застава. Іпотека.

Література

- ДождевД.В. Римское частное право. - М., 1977.

- Макарчук В.С. Основи римського приватного права. - К., 2000.

- Новицкий И.Б. Основьі римского гражданского права. - М , 1972.

- Підопригора О.А. Основи римського приватного права. - К., 1997.

- Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. -К., 2003.

- Тищик Б.И., О/юч Є.М. Основи римского приватного права. - Львів, 1994.

- Черниловский З.М. Римское частное право. Злементарньїй курс. - М., 1997.

- Матеріал для вивчення

- Право на чужі речі є одним з істотних обмежень права приватної власності. Суть права на чужі речі полягає в тому, що суб'єкт цього права має змогу користуватися чужою річчю або навіть розпоряджатися нею.

- Римське приватне право розрізняло три види прав на чужі речі:

- а) сервітути; б) суперфіцій і емфітевзис; в)заставне право.

- Сервітути

- Виникнення сервітутів у Римі пов'язане із поземельними відносинами. Із встановленням приватної власності на землю стало проблематично задовольняти потреби одного власника за рахунок іншого, а іноді це було неможливо. Договір, який нерідко ставав регулятором таких відносин, був ненадійним правовим засобом і мав особистісний характер. При зміні власника ділянки він втрачав силу.

- Необхідно було віднайти більш усталені форми регулювання відносин. Ними і стали сервітути (від латинського ,_гіеп>іге" - служити).

- Надійність задоволення потреб власника шляхом такої правової форми полягала в речовому характері сервітутного права: предметом сервітутного права була сама земельна ділянка, а не дії тої чи іншої особи, яка надавала чи не надавала відповідний дозвіл на користування своєю власністю.

- (.Наприклад, правом прогону худоби через сусідню ділянку до водопою можна було користуватися незалежно від капризів її власника).

- Сервітут не залежав від власника: власник міг змінюватися, сервітут залишався. Згодом сервітути поширилися на інші речі, поділяючись на земельні та особисті.

- Земельні сервітути

- Головною особливістю земельних сервітутів було те, що їх предметом була земля: сільська (сільські сервітути) або міська (міські сервітути).

- Умовою виникнення земельного сервітуту була наявність двох, безпосередньо сусідніх ділянок, з яких одна (панівна) обслуговує іншу (обслуговуюча).

- Земельні сервітути не обмежуються термінами, переходять у спадщину, відчужуються разом із земельною ділянкою.

- Особисті сервітути. Це сервітути на право користування чужою річчю або майном в інтересах конкретної особи (фізичної або юридичної).

- Такі сервітути встановлювалися як на рухоме, так і на нерухоме майно, довічно (для фізичної особи) або на час існування юридичної особи. Іноді терміни дії сервітутів могли бути коротшими.

-

До особистих сервітутів належали:

- Узуфрукт - право користування чужою річчю і отримувати від неї плоди із збереженням цілісності самої речі (наприклад, передачі пасіки пасічнику в знак вдячності господаря за бездоганну службу).

Узуфрукт не міг відчужуватися і не передавався у спадок. Як правило, він установлювався заповітом.

- Узус право користування річчю, але без права отримання від неї плодів чи прибутку. (Наприклад, надання кімнати няні дитини для довічного проживання).

По суті це було лише володіння, а не користування, хоча користуватися плодами від речі узуарій міг, але лише для особистих потреб, без отримання доходу. Тут обсяг прав був менший, ніж у узуфруктарія.

Виникнення, втрата і захист сервітута

Римське право визначало різноманітні шляхи виникнення сервітута:

а) за волею власника речі. Це можна було зробити як одностороннім актом (наприклад, заповітом, дорученням), так і договором,

б) за рішенням суду.

в) в силу закону. (Наприклад, римське право встановлювало узуфрукт батька на майно підвладного сина).

г) набуття сервітута за давністю. Воно визначалось 10 роками безперевного користування перевагами іншої ділянки.

Втрата сервітута визначалась за таких умов:

- загибелі речі; користування якою було предметом сервітута або вилучення її із цивільного обігу (юридична загибель речі);

- особистий сервітут припинявся зі смертю його суб'єкта;

- сервітут припинявся у випадку, коли чужа річ (наприклад, ділянка сусіда) ставала власністю суб'єкта сервітутного права (наприклад, куплялась сусідом);

- внаслідок відмови від нього суб'єкта такого права або невикористання цього права безперервно впродовж 10 років чи з перервами - 20 років.

Для захисту сервітутів існував спеціальний позов, який надавався об'єкту сервітута і спрямовувався проти будь-кого, хто заважав йому здійснювати сервітутні права.

Емфітевзис та суперфіцій

Утворення великих земельних латифундій і зосередження землі в руках небагатьох римських сімей призвело до довгострокової і успадкованої оренди.

Договірна оренда не могла достатньою мірою захистити інтереси орендаторів від посягань третіх осіб. Особливо це було утруднено, коли орендовані ділянки знаходились у далекій провінції. Тому преторська практика виробила спеціальні позови для захисту прав орендарів, які фактично переводили договірну оренду в речове право користування чужою землею.

Так виникли своєрідні правові інститути користування чужою землею:

а) емфітевзис - прийшов у римське право із Стародавньої Греції, де успадковувана оренда землі мала достатнє поширення. Він установлювався договорами або іншими нормативними актами, серед яких найпоширеніший був емфігевзисний контракт.

До змісту емфітевзису належало право користуванням земельною ділянкою з дозволом зміни її характеру, але не погіршуючи землю.

При відчуженні емфівзису його суб'єкт повинен був попередити власника про можливі свої дії, а при здійсненні відчуження господар мав право отримати два відсотки покупної вартості землі.

Суб'єкт емфівтезису був зобов'язаний сплачувати власну орендну плату, а також вносити державний земельний податок. Невнесення орендної земельної плати впродовж трьох років призводило до припинення емфівтезису.

Для захисту емфітевзису застосовувались такі ж самі позови, як і для захисту права власності, але у формі позовів за аналогією (вектигальні позови).

Суперфіцій - відчужуване успадковуване речове право зведення будівель на чужій ділянці в місті з правом користування цими будівлями.

Право власності на будівлі належало власнику земельної ділянки за правилом „будівлі слідують за землею".

Всі інші умови (орендна плата, поземельський податок, межі правомочності суперфіціарія та ін.) були такими ж як і у емфітевзисі. Ті ж самі були обставини припинення і засоби захисту суперфіція.

Заставне право

Будучи різновидом права на чужі речі, заставне право мало своїм призначенням забезпечувати виконання зобов'язань.

Підставою для виникання заставного права був договір застави, який укладався паралельно з основним договором як доповнення до нього. Тому застава тут виконувала допоміжну роль: договір застави вступав у дію за умови невиконання основного зобов'язання (наприклад, неповернення боргу).

Такий вид договору називався договором з відкладною умовою (якщо умова не наставала, то застава не діяла).

Заставне право встановлювалось передачею боржником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) заздалегідь обумовленої речі (предмета застави). Речове право заставодержателя полягало не в користуванні чужою річчю (як це має місце у інших правах на чужі речі), а в праві розпорядження заставленою річчю (тобто продати її).

Римському праву було відомо три види застави (рис. 13):

а) фідуціарна угода;

б) ручна застава;

в) іпотека.

Рис.

Розглянемо кожну з них.

Фідуціарна угода Являє собою первісну форму застави, суть якої полягає у передачі боржником кредитору замість одержаних у позику грошей будь-яку річ у власність. При передачі предмета застави робилося застереження, що у випадку виконання обов'язку боржником застава повертається.

Зауважимо: така умова має лише моральне, а не правове значення, оскільки кредитор відразу ставав власником заставленої речі і міг розпорядитись нею на свій розсуд.

Ручна застава являє собою угоду, при якій предмет застави передавався кредитору не у власність, а у володіння.

Тут власником застави залишався боржник, і при виконанні обов'язку кредитор був зобов'язаний повернути заставу.

Однак ручна застава була невигідна:

а) кредитору, оскільки він позбавлявся права користуватися переданою в заставу річчю і був забов'язаний тримати її у схоронності;

б) боржнику, тому що нерідко предметом застави була річ, вкрай необхідна йому у господарстві (кінь, сільськогосподарські знаряддя праці, раб тощо), або були предметами його професійної діяльності (млин, майстерня ремісника, ділянка поля тощо).

Іпотека являє собою найрозвинутішу форму застави, коли предмет застави не передавався ні у власність, ні у володіння кредитору, а залишався у його власника (боржника).

Перевагою такої форми застави було те, що у його користуванні, володінні і розпорядженні залишалася заставлена річ. Це давало змогу швидше погасити заборгованість, відкривало можливості заставляти одну й ту ж річ різним кредиторам (попередивши їх про це) або навіть продати предмет застави, обравши для цього вдалий момент і вдалого покупця. Правда, і тут попередження покупця було обов'язкове, оскільки застава переносилась на нового власника. Заставне право припинялося у випадках.

а) загибелі речі (предмета застави);

б) поєднання в одній особі заставного права і права власності на заставлену

річ;

в) припинення зобов'язання, в забезпечення якого була закладена річ.

Основні категорії і поняття

Сервітут, суперфіцій, емфітевзис, узуфрукт, узус.

Словник термінів та визначень

Сервітут - узаконене і врегулюване правом обмеження права власності однієї особи на користь іншої.

Суперфіцій - урегулюване правом право спорудження будівель на міській території, яка належала іншому власнику.

Емфітевзис - успадковане право користування землею сільськогосподарського призначення.

Узуфрукт - право користування чужою власністю з отриманням від неї доходів. Узус - право користування чужою річчю без отримання доходів від неї.

Курсові завдання

- Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний словник.

- Питання підготовки до заліку.

- Поняття і види прав на чужі речі.

- Поняття і види сервітутів.

- Земельні та особисті сервітути.

- Виникнення, припинення, втрата та захист сервітутів.

- Емфітевзис та суперфіцій.

- Поняття і мета застави.

- Форми застави.

3. Питання для самоконтролю. (Відповіді можна перевірити за додатком)

3.39. В чому суть права на чужі речі?

3.40. Назвіть види прав на чужі речі.

3.41. Що є предметом земельного сервітута?

3.42. Назвіть умови виникнення земельного сервітута?

3.43. На який термін встановлювались особисті сервітути?

3.44.У якого виду особистого сервітута обсяг прав для його власника ширший?

3.45. Яким терміном визначалось набуття сервітута за давністю?

3.46. Якими позовами захищався емфітевзис?

3.47. У чию власність переходить будинок, збудований за суперфіцієм?

3.48. Що було підставою для виникнення заставного права?

3.49. Чим була невигідною фідуціарна угода для боржника?

Додаток до модуля З

Відповіді на запитання для самоконтролю

3.1. Суть права на чужі речі полягає в тому, що особа отримує змогу користуватися чужою річчю або навіть розпоряджатися нею.

3.2. Три види прав на чужі речі: сервітутне право, суперфіцій і емфітевзис,

заставне право.

3.3. Предметом земельного сервітуту є саме земельна ділянка, а не дія особи

щодо неї.

3.4. Такою умовою є наявність двох безпосередньо сусідніх ділянок землі, одна з

яких має перевагу над іншою

3.5. Довічно (для фізичної особи) або на період існування юридичної особи.

3.6. У узуфрукта.

3.7. Терміном у 10 років.

3.8. Вектигальними позовами.

3.9. У власність власника із земської ділянки.

3.10. Такою підставою був договір застави.

3.11. Тим, що кредитор не ніс юридичної відповідальності щодо повернення заставленої речі і міг розпоряджатися нею на свій розсуд.

Тест-тренінг до модулів блока 2 рівня 2

- Перелічіть відмінності речового права від зобов'язального.

- Чому захист зобов'язальних прав мав відносний характер?

- Назвіть правило необмеженої віндикації.

- Ситуаційна задача. Дикий олень, поранений клеймованою стрілою, був уже майже схоплений мисливцем, але в останній момент зумів вирватися і втекти. Через короткий час у лісі він був убитий іншим мисливцем, який виявив на його тілі клеймовану стрілу. Хто є власником здобичі?

- В чому полягав смисл поділу речей на родові та індивідуально- визначені?

- Вкажіть на відмінності власника від володільця.

- Ситуаційна задача. В сукупності успадкованих речей син успадкував земельну ділянку. Яким є це набуття права власності- первісним чи похідним?

- Наведіть приклади незаконного добросовісного та незаконного недобросовісного володіння.

- Розкрийте зародження та зміст посесорного захисту права володіння.

- Яку мету переслідували претори, запроваджуючи у ІІІ-ІІ ст. до н. е. володільницькі інтердикти?

- Вкажіть на різницю між посесорним і петиторним захистами володіння.

- Дайте пояснення, чому право приватної власності римляни називали правом "виключним" і "необмеженим"?

- В чому полягав взаємозв'язок квіритської і преторської власності?

- Ситуаційна задача. За загальним правилом, особа, яка не мала права власності, не могла передати це право іншій особі. Як бути у тому випадку, коли до числа успадкованих речей попала річ, яка виявилася:

а) вкраденою; б) загубленою?

- Які обставини обумовили появу права власності перегринів?

- Чим відрізнялась провінційна власність від квіритської?

- Дайте тлумачення твердженню: не може бути кількох прав власності на одну річ, але одне право власності на річ може належати кільком особам.

- Чим відрізнялись сховані речі від скарбу?

- За яких обставин претором застосовувався публіціанський позов для захисту права власності?

- В чому полягала надійність сервітутного права щодо задоволення потреб власника?

- Наведіть приклади виникнення сервітута в силу закону?

- В чому полягала допоміжна роль договору застави?

- В чому полягав архаі'зм фідуціарної угоди?

- Назвіть переваги і прогресивний характер іпотеки у порівнянні з попередніми формами застави.