<<
>>

2. Діагностика рівня соціальної безпеки.

Дослідження рівня соціальної безпеки виступає важливим засобом констатації і формалізації якісних та кількісних параметрів суспільного розвитку. Будучи за своєю суттю цілеспрямованою діяльністю по встановленню ступені відповідності характеру розвитку соціально-економічних процесів критеріям реалізації національних інтересів в соціальній сфері та запобіганню відповідних загроз, діагностування покликано вирішити дві найважливіші задачі в області соціальної безпеки будь-якої держави.

По-перше, розкрити логіку і методологію дослідження, оцінки рівня соціальної безпеки на основі аналізу системи глибинних причинно-наслідкових зв'язків її формування. По-друге, визначити методи і механізми, що дають можливість максимально ефективно впливати на параметри соціальної безпеки, приводити її рівень у відповідність з вимогами економічного розвитку України.

Процес дослідження рівня соціальної безпеки, та тенденцій його формування розгортається в площині субстанціонального та структурно-функціонального рівнів.

Перший з наведених рівнів інтегрує в собі базисні прояви відносин з приводу безпеки соціально-економічного функціонування та розвитку. Дослідити субстанціональні сторони процесу формування рівня соціальної безпеки означає виділити найбільш суттєві сторони системи виробничих відносин, з’ясувати систему суспільних протиріч та тенденцій їх вирішення. Логіка такого дослідження має базуватися на виявленні особливостей взаємозв’язку “соціально-економічні інтереси – соціальні загрози”. Динамічне співвідношення наведених категорій – важливий спонукальний мотив перетворюючий діяльності, який обумовлює хід розвитку соціальних явищ незалежно від суб’єктного рівня або окремих функціональних напрямів дослідження стану безпеки. Відповідно структурно - функціональний рівень дослідження безпеки акцентує увагу на суб’єктній структурі соціуму, функціональних сферах та формах прояву соціально-економічних відносин.

Якщо змістовну сторону субстанціонального рівня демонструє співвідношення “соціально-економічні інтереси - соціальні загрози”, то на структурно-функціональному рівні це співвідношення трансформується во взаємозв’язок “суб’єкт соціальної безпеки – функціональна сфера прояву його ролі”. Отже наведений рівень досліджень має розгортатись як в напряму з’ясування специфічних ролей окремих суб’єктів і соціальних структур в механізмі національної безпеки, так і по сферах соціально-економічної активності. Наявність зв’язку наведених рівнів дослідження обумовлює можливість руху процесів пізнання відносин з приводу безпеки як в напряму від загального, абстрактного (субстанціональний рівень) до одиничного, конкретного (структурно-функціональний рівень) так і в зворотному напряму відповідно до обраних цілей і критеріїв. Взаємообумовленість та відносна самостійність субстанціональної та структурно-функціональної ланок єдиної методології досліджень – важливий фактор розвитку наукових підходів до визначення рівня безпеки соціальної сфери.

Характеризуючи змістовну сторону субстанціонального рівня дослідження слід визначити важливу методологічну посилку - необхідність задоволення всієї сукупності потреб на основі реалізації системи економічних інтересів. Феномен і ієрархія потреб детально розглядається в трудах таких вчених як А.Маслоу, Ф.Герцберг, К. Альдерфер. У рамках розроблених ними моделей ієрархії представлені такі їх види як потреби в безпеці і захищеності (у Маслоу безпосередньо як елемент ієрархії, в моделях Герцберга і Алдерфера опосередковано). Сучасна соціальна проекція потреб в безпеці обумовлює підвищення їх ієрархічного рівня, розгляду як важливого елемента соціальних потреб. Разом з тим соціальний рівень потреб вимагає і їх соціальної рефлексії, усвідомлення необхідності їх задоволення в системі виробничих відносин. У цьому аспекті потреби виявляються в формі усвідомленого прагнення економічних суб'єктів здійснити діяльність по їх задоволенню, тобто в формі соціально-економічного інтересу.

Найчастіше економічні інтереси розглядаються як базові цінності що виражаються у вигляді ідеального або нормативного комплексу цілей. Такий підхід виражає вже практичний аспект дослідження рівня соціальної безпеки. Соціальні інтереси формалізовані у вигляді системи цілей є основою діяльності по їх досягненню, в ході якої і формується рівень соціально-економічної безпеки. Система соціальних цілей може як в повній мірі характеризувати соціально-економічні інтереси, так і відображати їх окремі сторони в залежності від міри сформованості механізмів реалізації інтересів.

Разом с тим слід зазначити що розгляд соціально-економічних інтересів констатованих в системі цілей соціальної діяльності як єдиної субстанціональної основи дослідження рівня економічної безпеки є дещо спрощеним. Сучасна економічна система несе в собі весь спектр взаємодій в рамках виробничих відносин, включає підсистеми ринкового, державного, саморегулювання, зумовлює і наявність різних чинників які в тій або іншій мірі ускладнюють або роблять неможливою реалізацію соціально-економічних інтересів, досягнення поставлених цілей функціонування і розвитку. Сукупність таких явищ в ході концептуального аналізу соціальної безпеки визначають категорією загрози. Саме загрози в співвідношенні з економічними інтересами виступають на нашу думку другим найважливішим об’єктом дослідження субстанціонального рівня соціальноної безпеки. Раніше ми розглядали загрозу як одну з форм інтенсивності прояву небезпеки. Однак виявлення змісту даної категорії відповідно до сфери соціальної безпеки вимагає його деталізації. Так аналіз сучасної економічної літератури дає змогу привести декілька трактувань загроз:

- зумовлене природною, зовнішньою або внутрішньою соціальною, економічною, або будь-якою іншою ситуацією, виникнення можливості нанесення шкоди соціальним інтересам, або формування виразної тенденції виникнення такої можливості;

- сукупність умов і чинників що створюють небезпеку життєво важливим соціальним інтересам особистості, суспільства і держави;

- явні або потенційні дії, що ускладнюють або роблять неможливою реалізацію національних інтересів, створюють небезпеку для соціально-економічної і політичної системи, національним цінностям, життєзабезпеченню нації або окремої особи.

В якості джерел загроз доцільно виділити, по-перше, відмінності в соціально-економічних інтересах і механізмах їх реалізації, по-друге, обмеженість природних ресурсів, різну міру забезпеченості ними, відмінності в умовах здійснення господарської діяльності, та встановлення соціального статусу.

В процесі дослідження рівня соціальної безпеки загрози виступають, з одного боку, як об’єктивний чинник спрямування соціально-економічної активності внаслідок об’єктивних обмежень економічного середовища, а з другого, як суб’єктивна інтерпретація можливих наслідків її реалізації. Зазначимо, що зв’язок “соціально-економічні інтереси - соціальні загрози” на субстанціональному рівні дослідження стану соціальної безпеки доцільно розглядати як загальну тенденцію домінування тих чи інших сторін соціально-економічних відносин та напрямів її реалізації. З’ясування стану безпеки на вказаному рівні означає, перш за все, виділення базисних протиріч соціального життя, загального рівня конфліктності соціально-економічної взаємодії та принципових можливостей по вирішенню вказаних протиріч. Такий абстрактно-теоретичний напрям досліджень має виявити рушійні сили встановлення рівня соціальної безпеки, сформувати спектр загально методологічних підходів до оцінки становища в соціальній сфері. Разом з тим субстанціональний рівень досліджень невзмозі охопити весь спектр проявів багатогранної системи відносин з приводу соціальної безпеки. Важливі питання визначення функціональної сфери реалізації соціальних протиріч, виявлення факторів, якісних і кількісних параметрів оцінки стану безпеки, необхідність використання висновків досліджень стану соціальної безпеки в ході здійснення практичної діяльності об’єктивно вимагають конкретизації досліджень, реального посилення зв’язку з економічною практикою. Вирішення цих задач здійснюється на структурно-функціональному рівні дослідження. Спрямованість аналізу на цьому рівні обумовлює розгляд процесів формування рівня соціальної безпеки відповідно до особливостей суб’єктної структури соціуму, та окремих функціональних напрямів реалізації соціально-економічних інтересів.

Такий підхід обумовлює вельми широку предметну область пізнання соціальної безпеки, різноманіття наукових підходів і методів щодо виявлення її рівня. Врахування особливостей ролі окремих соціальних суб’єктів в суспільних відносинах, вирішення конкретних протиріч в рамках конкретних функціональних сфер соціально-економічної діяльності в процесі відтворення, забезпечення на цій основі інтегрального впливу на рівень соціальної безпеки – всі ці важливі проблеми стають об’єктом уваги на структурно-функціональному рівні розгляду соціальної безпеки. Відповідно змінюється і інструментарії досліджень: від абстрактно-теоретичного до функціонально-практичного з широким застосування розгалуженої системи критеріїв, параметрів, показників соціальної безпеки.

Під критерієм соціальної безпеки слід розуміти оцінку стану соціальної сфери з точки зору найважливіших процесів, що відображають характер і напрями її зміни. Критеріальна оцінка соціальної безпеки включає в себе оцінки:

- стабільності соціальних відносин і структури;

- наявності умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів;

- позбавлення економічного підґрунтя процесів десоціалізації суспільства.

Наведені критерії диктують вибір певних показників соціальної безпеки, які найбільш адекватно характеризують соціальну сферу держави, рівень кількісних і якісних параметрів її розвитку. При цьому показники соціальної безпеки мають відповідати наступним вимогам:

- наявність високої міри інформативності;

- наявність зв'язку показників з суттєвими тенденціями і процесами розвитку соціально-економічної сфери на кожному етапі функціонування і розвитку;

- можливість їх застосування в практичної діяльності суб'єктів економічної системи.

Як найважливішу вимогу що висувається до показників соціальної безпеки слід назвати їх системний характер, розгляд у взаємозв'язку з показниками, що відображають інші прояви стану національної безпеки, їх структурованість, що підкреслює з одного боку специфічні межі об'єкта дослідження, а з іншою виявляє свою концептуальну єдність з ним.

В ході побудови системи показників соціальної безпеки слід враховувати що процес діагностики рівня соціальної безпеки багато в чому визначається рівнем дослідження. Макро, мезо, мікроекономічний рівень, рівень сім'ї, особистості вимагає використання різних систем показників і принципів діагностики. При цьому суб'єкти більш високого рівня описуються показниками все більш агрегованого характеру. Тому система показників соціальної безпеки повинна включати в себе показники різної міри агрегованості, які мають задовольняти вимогам аналізу різної міри глибини. Зазначимо, що найбільшого поширення в національних системах дослідження рівня соціальної безпеки знайшли загальні макроекономічні показники. Ця група показників включає найбільш значущі взаємозалежні і специфічні параметри, які дають максимально повну характеристику стану соціально-економічної сфери загалом. Найбільше поширення в системах національних спостережень рівня соціальної безпеки отримали наступні показники: рівень зайнятості населення, рівень (норма) безробіття, мінімальна погодинна заробітна плата, питома вага зайнятих що отримують плату на рівні неоподаткованого мінімуму, індекс людського розвитку (тривалість життя, рівень освіти, реальний ВВП на душу населення, в тому числі за паритетом купівельної спроможності), розрив між прибутками 10% самих високодохідних і 10% самих низькодохідних груп населення та інші.

Широке застосування систем показників на структурно-функціональному рівні дослідження економічної безпеки актуалізірує проблему критеріїв оцінки стану безпеки які набувають форми порогових значень параметрів безпеки. Порогові значення показників соціальної безпеки розглядаються як граничні величини, недотримання яких перешкоджає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворення, приводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в соціальній сфері. Важливо підкреслити, що найвища міра безпеки досягається за умов, що весь комплекс показників знаходиться в допустимих межах своїх рубіжних значень, а задовільні значення одного показника досягаються не в збиток іншим. При цьому показники соціальної безпеки набувають властивості індикатора соціально-економічних явищ і процесів.

Прикладами порогових значень показників соціальної безпеки є наступні: частка в населенні громадян, що мають прибутки нижче прожиткового мінімуму - 7%, тривалість життя - 70 років, розрив між прибутками 10% самих високодохідних і 10% самих низькодохідних груп населення - 8 разів, граничне значення по рівню безробіття - 10 -12%. Обсяг ВВП на душу населення - 50% від середнього по “сімці” і 100% від середньосвітового показника ВВП.

Реальний стан відповідності деяких величин показників соціальної безпеки України їх пороговим значенням проілюстровані в таблиці 1.

Доповнюють картину незадовільного стану соціальної безпеки України наступні цифри. За даними фахівців Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України у 2000 р. до 5% населення використало до 30% коштів, що знаходяться в обігу, переважно тіньового або кримінального походження. При цьому 25% населення України використало лише 8% коштів. По офіційній статистичній інформації питома вага вартості харчування в структурі витрат в продовж 1991-2000рр. збільшилася майже в 2 рази і досягла рівня 64%. Для економічно розвинених країн ситуація з витратами третини сімейного бюджету на харчування вважається порогом бідності. Для порівняння підкреслимо, що за різними оцінками у відповідний період розвитку в США питома вага витрат на продукти харчування в загальній масі грошових прибутків становила 15-25%, Франції- 13-25%, ФРН 32%, Японії- 24%.

Таблиця 1.

Показники соціально-економічноїї безпеки України за 1999 рік.

Порогові значення Фактичний стан в Україні Співвідношення фактичного і граничного значень.
1. ВВП на душу населення: від рівня розвинених країн 50 % 10,1 % 0,201
2. ВВП на душу населення: від середньосвітового рівня 100 % 13,2 % 0,132
3. Співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати 1:3 1:2,4
4. Розрив між грошовими доходами 10% найбільш і 10% найменьш забезпечених груп населення, разів 8 % 13 % 0,62
5. Частка населення яка має доходи нижче межі малозабезпеченості (по грошових витратах) 7 % 53,2 % 0,13
6. Рівень злочинності (кількість злочинів на 100 тис населення), тис 5 6,2 0,8
7. Рівень безробіття 7 % 11 % 0,636

Джерело: Сухоруков А.І. Програмно-ціловий підхід до забезпечення економічної безпеки України//Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип.2-3 / Відп. ред. О.П. Степанов. – К.:КНЕУ. – 2000. – С.14-21.

Згідно із звітом складеним Організацією об'єднаних Націй за 2002 р. по показнику рівня життя Україна займає 80 місце серед 173 країн світу. У опублікованої у 2002 р. доповіді Нюрнбергського інституту вивчення ринку про життєвий рівень в європейських країнах вказується, що по цьому показнику Україна входить в трійку країн з самим низьким прожитковим рівнем (прибуток на душу населення 379 євро на рік), нарівні з такими країнами як Албанія (563 євро) і Молдова (223 євро).

В цих умовах констатація параметрів соціальної безпеки має доповнюватись побудовою ефективних механізмів запобігання реалізації загроз, формуванням дієздатної системи забезпечення соціальної безпеки як визначального фактора успішності соціально-економічної трансформації на національному та глобальному рівні.

Сучасна діагностика рівня соціальної безпеки обумовлює необхідність розвитку методології досліджень безпеки. Зокрема зростає необхідність більш широкого впровадження методів оптимізації, аналізу і обробки сценаріїв, методів теорії нечітких систем, теоретико-ігрових та інших специфічних методів з’ясування тенденцій та рівня соціальної безпеки. Наряду з методами спостереження основних макроекономічних показників, оцінки темпів економічного зростання країни; методів опису кількісних і якісних характеристик процесів, що досліджуються, вони мають сформувати загальну методологію дослідження соціальної безпеки здатну оперативно реагувати на динамічні зміни задач наукового пізнання.

<< | >>
Источник: О.О. Бєляєв М.І. Диба, В.І. Кириленко, О.М. Комяков, О.В. Сінельник. Соціальна економіка. 2003

Еще по теме 2. Діагностика рівня соціальної безпеки.:

  1. § 3.Механізм забезпечення соціальної безпеки: сутність, функції, принципи функціонування
  2. § 1. Сутність соціальної безпеки держави
  3. 4.6. Діагностика шкільної зрілості
  4. Діагностика схильності до стресів
  5. Методика вимірювання рівня тривожності (шкала Дж. Тейлора).
  6. 10.2. Методи діагностики когнітивного розвитку
  7. Загальні відомості про безпеку діяльності
  8. §4. Механізм соціальної координації
  9. § 2. Цілі і пріоритети соціальної політики
  10. Діагностика схильності до стресів
  11. Правовий порядок та колективна безпека[25]
  12. Розділ 3. Органи вищого рівня і верховні органи
  13. 10.4. Методи діагностики емоційного та морального розвитку особистості
  14. § 1. Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху
  15. § 3. Особливості соціальної економіки в перехідних умовах.
  16. §1. Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху
  17. §1. Криміналістична характеристика підпалів та злочинних порушень правил протипожежної безпеки
  18. / Ю.О. Кривченко, Л.Г. Бордюгов, В.В. Сабадаш, А.С. Бєліков, О.М. Моісєєв, Д.І. Фокін, Н.А. Решетнікова, Р.М. Шостак, С.В. Прусакова, І.М. Марченко, Є.Ю. Білогурова.. Методика судової інженерно-технічної експертизи безпеки життєдіяльності.2013, 2013
  19. Тема 7. Діагностика психологічної готовності працівників до дій в екстремальних умовах