<<
>>

§ 3. Особливості соціальної економіки в перехідних умовах.

Стратегія трансформаційних перетворень повинна формуватися з урахуванням тих кроків перехідної економіки, безперспективність яких в Україні очевидна, що виявилося в безпрецендентному для мирних умов рівня деградації всіх галузей соціальної сфери.

Відомо, що суб’єктивною основою ринкової економіки є стійке існування в соціальній структурі середнього класу (на Заході це близько 70%). В Україні, де 28% населення існує на межі бідності, 14% на рівні злидарського існування, тобто 41% всіх громадян вимушені фізично виживати, розв’язання проблеми середнього класу, якщо і можна говорити про це, відноситься до вельми віддаленої перспективи. В Україні 1-2% багатих людей отримують приблизно 25% всіх прибутків, розрив між ними і бідними постійно збільшується. Все це говорить про те, що соціальна нестабільність перетворилася у державі в реальну загрозу національної безпеки. За даними опитування Українського центра економічних і політичних досліджень імені А.Разумкова, проведеного в жовтні 2001 року, тільки 2% українців задоволені станом справ в державі, 57,7% оцінили його як важке, 19,2% як катастрофічне.
При цьому 18,8% опитаних вважає, що ситуація буде гірше, а 13,7% вважають, що істотно. Ситуація, отже, не може служити основою довіри до влади і її підтримки з боку народу. Це логічний результат односторонньо монетаристської орієнтації реформ, нерозуміння того, що ринок не самоціль, а лише засіб створення високоефективної і соціально-орієнтованої економіку, досягнення високих життєвих стандартів. З іншою ж, відомо, що необхідною передумовою становлення економічно незалежної держави, її життєдіяльності є наявність проінформованої еліти, наділеної безкорисливим патріотизмом і самовіддачею. У зв’язку з цим В.Ворона звертає увагу на те, що Київська Русь загинула через егоїзм і “шкурницькі інтереси” правлячої еліти, не здатної на самопожертвування ради безкорисливого патріотизму.
Дуже не хотілося б, щоб історія повторювалася.

Звідси висновок – соціальні витрати і потрясіння не повинні стати ціною реформ. Більш того, в перехідний період розвитку суспільства потреба в соціальних гарантіях зростає, соціальні завоювання минулого необхідно використати як основу розвитку і вдосконалення законодавства, регульованих соціальних нормативів, що забезпечуються та встановлюються. Різке зниження уваги, об’єктивно не зумовлене, з боку держави до соціальних проблем, дискредитує ідею ринкових відносин як більш ефективну, ніж централізована економіка, форму господарювання. Вже в перші роки реформи соціальні виплати були зменшені в набагато більшій мірі, ніж був знижений обсяг виробництва товарів. Це дезорієнтує суспільну волю і цілеспрямованість, виступає чинником деградації і власне виробництва, оскільки дозволяє його витрати здійснювати за рахунок життєвих стандартів основної маси народу, що все більше знижуються. Соціальна функція економіки є не навантаженням на неї, а її органічною складовою, одним з найважливіших внутрішніх ресурсів і стимуляторів економічного розвитку. Без реалізації цієї функції вже в середньостроковому періоді економіка втрачає здібність не тільки до підвищення своєї ефективності, але і до простого відтворювання. Застій в цьому стані веде до того, що не прагнення до підвищення ефективності виробництва, а соціальні проблеми, необхідність зупинити падіння соціальної сфери, все більше стає чинником, передумовою і метою економічних перетворень.

Необхідність соціалізації перехідної економіки зумовлюється і станом трудового потенціалу країни. Виявилася серйозна тенденція до скорочення значної чисельності населення країни на 3 млн. чоловік за останні 10 років, як за рахунок дворазового перевищення смертності над народжуваністю, так і, починаючи з 1994 року за рахунок перевищення еміграції над міграцією. По прогнозу ж працівників Ради по вивченню виробничих сил України НАНУ населення країни в 2075 році становитиме 10 млн. чоловік. У 2000 році на диспансерному обліку стояло 53,4% населення (в 1990 р.

– 37,4%). З такими темпами через 70 років в країні не залишиться здорових людей працездатного віку. Число пенсіонерів в загальній чисельності населення збільшилося з 25,3% в 1991 р. до 30% 2003 р., а їх чисельність досягла приблизно 15 млн. чоловік.

У продаж останніх років знизилася питома вага населення молодшого працездатного віку, прискорюється старіння нації. Між тим, чим більше доводиться на одного зайнятого в працездатному віці непрацездатних, тим ефективнішою повинна бути праця зайнятих для підтримки хоч б на тому ж середньому рівні споживання.

Зростання соціальних гарантій, соціальне благополуччя неможливі без ринкової ефективності, але не менш важливим і зворотній зв’язок: без соціальної стійкості, забезпечення зростання упевненості членів суспільства в соціальних гарантіях неможливі реальна стабілізація і зростання економічної ефективності процесу виробництва матеріальних благ.

Як свідчить досвід перехідних економік, соціалізація відбувається в два етапи. Перший (що протікає в Україні) передбачає жорстке визначення поведінки людини в соціальній сфері і обхват соціальним захистом практично всього населення. Це, так звана патерналістська модель, що орієнтується переважно на збереження масштабів соціальних послуг, що надаються державою. У той же час зусилля, направлені на підвищення ефективності соціальних програм, відступали на другий план. На фоні швидкого падіння ВВП відбувалося збільшення частки питомої ваги соціальних витрат в сукупних витратах держави. До недоліків цієї моделі відносяться: перехресна реалізація соціальних програм, що спричиняє дублювання соціальної допомоги, і невиправдано високі (звичайно, з точки зору фінансових можливостей) витрати на соціальну сферу.

Застосування даної моделі на початковому етапі трансформаційних процесів, зокрема в Україні, незважаючи на її відносну неефективність, викликане рядом об’єктивних обставин:

- різкого падіння рівня життя населення;

- відсутність досвіду вирішення так масштабних задач в області соціальної політики;

- недостатньої визначеності і соціально-економічних пріоритетів держави;

- несформованості соціальної структури суспільства;

- незабезпеченість багатьох задач соціальних реформ;

- необхідності повного використання тих ресурсів, форм і методів роботи, які залишилися від старої системи соціального захисту.

Загострення бюджетно-фінансових проблем в економіці країни, а також в соціальній сфері підтвердило неефективність спроб вирішити соціальні питання лише шляхом подальшого нарощування фінансування без проведення глибоких структурних перетворень в сфері соціальної політики, тим більше, що збереження її традиційних методів вело до прямо протилежних результатів: рівень добробуту багатих прошарків суспільства зростав значніше, ніж бідних. Так, наприклад, за підсумками 2000 року, українська сім’я, що знаходиться на грані бідності, отримувала в середньому 6,1 гривні в місяць у вигляді різних пільг і державних дотацій. Тоді як заможна -–13,1 гривні. При цьому сумарний об’єм держдопомоги в структурі сімейного прибутку малозабезпечених становив 5,5%, а у забезпечених – 8,1%.

Більш ефективною і раціональною вважається модель адресної соціальної допомоги. Але вона вимагає адекватних перетворень в економіці (що формує можливість), і в політиці (що визначає прийняття рішень). Основними характеристиками адресної соціальної системи є:

- визначення пріоритетів соціальної політики ;

- диференціація соціальної спрямованості держави відносно різних верств населення;

- коректне виділення категорій одержувачів соціальної допомоги;

- доведення до одержувачів соціальної допомоги фінансових ресурсів в повному обсязі;

- визначення і розмежування повноважень в реалізації соціальних задач між всіма рівнями бюджетної системи.

На поточному етапі перехідного періоду, його соціалізація пов’язана з рішенням наступних задач:

- більш рівномірний розподіл наслідків кризи між різними групами населення, що неминуче зажадає посилення державного регулювання прибутків;

- збереження потенціалу ключових галузей соціальної сфери і їх порятунок від повного руйнування. Це може викликати скорочення окремих сфер (наприклад, вищої освіти) в ім’я збереження і виживання їх найбільш перспективних структур;

- пожвавлення різних форм самодіяльності населення, таких, як самозайнятість, городництво і садівництво, домоводство (пошиття і ремонт одягу та ін.), комісійна торгівля потриманими речами, як вимушена міра соціального виживання.

Після стабілізації економіки і початку її підйому стане можливим перехід до активної соціальної політики, основні напрямки і мета якої повинні бути визначені вже зараз. Що стосується посилення ролі держави в розподілі і перерозподілі прибутків, як найважливішого чинника соціалізації перехідного періоду, а це зумовлене тим, що власне ринковий механізм передбачає отримання прибутків лише в результаті і відповідно до ефективного використання кожним членом суспільства власних чинників виробництва. У класичному розумінні мова йде про працю, капітал і землю.

Однак в суспільстві є люди, що не володіють жодним з цих чинників виробництва, з тих або інших причин недостатньо або зовсім не підтримуються матеріально яким-небудь одержувачем прибутків. Це, як правило, люди похилого віку, люди, що знаходяться в різного роду незвичайних або екстремальних умовах, хворі, інваліди. Крім того, ринковий механізм тільки передбачає, але не забезпечує власникам чинників виробництва відповідні прибутки. Нерідко чинники виробництва внаслідок несприятливої ринкової кон’юнктури не приносять необхідного прибутку, не можуть знайти відповідного застосування, не дають, таким чином, коштів для існування навіть своїм власникам. Безробітні не можуть, поки не будуть працевлаштовані, самостійно забезпечувати собі прибутки. Все це в тому або іншому суспільстві в більшій або меншій мірі визначається несправедливим. У результаті державі ставиться в обов’язок регулювати і перерозподіляти прибуток.

Найважливішою задачею в сфері соціальної орієнтації повинне стати істотне підвищення її ефективності, концентрація зусиль на розв’язанні найбільш гострих соціальних проблем, вироблення нових механізмів реалізації соціальних програм, що забезпечують скорочення невиправданих бюджетних витрат і більш раціональне використання фінансових і матеріальних ресурсів в соціальній сфері.

Один з найважливіших аспектів зміни моделі соціалізації пов’язаний з переходом від переважно соціальної підтримки до соціального страхування з диференціацією ризиків і залежністю розмірів страхових виплат від страхових внесків.

Це є однією з важливих форм переходу від системи соціального патерналізму до адресної соціальної системи.

Формування адресної соціальної підтримки передбачає введення цільового характеру в системі розподілу і використання соціальних трансфертів, в тому числі і як основи міжбюджетних відносин. Звідси витікає ще одна з основних меж соціалізації перехідної економіки: обхват нижніх ланок господарської ієрархії її муніципалізації, в тому значенні, що соціальна політика повинна зміститися “вниз” до людей, що дозволить підвищити ефективність витрачання бюджетних коштів шляхом надання можливості значною мірою визначити соціальну орієнтацію на муніципальному рівні.

Особливе значення має проблема формування соціального бюджету. Практика прийняття нормативних соціальних актів, що склалася значною мірою зорієнтована на популістські цілі, і часто не витримує фінансово-економічних обґрунтувань. Існуючі зобов’язання держави в соціальній сфері, встановлене законодавчо, значно перевищують реальні фінансові можливості федерального і реального бюджетів.

Необхідна розробка механізму соціального бюджету на всіх рівнях з метою ефективного управління процесами формування і виконання державного бюджету (в соціальній його частині) і процесами регулювання фінансових потоків в соціальній сфері регіонів.

У цілому ж трансформаційна економіка характеризується наступними основними рисами:

- зростанням соціально активної частини населення і ефективним використанням її трудового і творчого потенціалу;

- відтворюванням товарів і послуг, пріоритетно орієнтованим на масового споживача, адекватно зростанню його платоспроможності;

- відтворюванням умов, як кожної людини, так і загалом народу;

- розвитком соціальної сфери і відповідної ринкової інфраструктури як самоокупного сектора економіки з метою забезпечення доступності використання продуктів її діяльності для широкої маси населення;

- формуванням, розвитком і функціонуванням системи професійної орієнтації, перенавчанням і психологічною підтримкою населення з метою забезпечення його ефективної зайнятості в умовах структурної перебудови економіки;

- розмежуванням частки трудових і соціальних прибутків громадян в ВВП для забезпечення пріорітетної орієнтації економіки на соціальний розвиток і підвищення рівня життя людей;

- соціалізацією економічного середовища на основі розвитку соціального партнерства господарюючих суб’єктів і суб’єктів соціально-трудових відносин при нормативно-регулюючій ролі держави.

Але якими б схемами не описувалися межі соціалізації перехідної економіки, теоретичне її обґрунтування повинно починатися з вибору моделі соціально-економічного устрою суспільства. Відсутність перспективної концепції з цього приводу робить усякі спроби соціалізації незрозумілими, непослідовними, непереконливими. Ще більш негативні наслідки мають популістські рішення, продиктовані кон’юнктурними цілями, що виявляється в руйнуванні логіки соціальних перетворень, в формуванні недовір’я до влади і до реформи, що проводяться.

Соціальна ринкова економіка є поки самим науково обґрунтованим і на практиці самим перевіреним синтезом виправданих, виходячи з реалізму людської діяльності, елементів як регульованої, так і ліберальної системи.

Соціальна ринкова економіка прагне об’єднати принцип ринкової свободи з принципом соціальної рівності. Один із ідеологів соціальної ринкової економіки Людвіг Ерхард підкреслював, що суть соціального ринкового господарства тільки тоді може бути повністю досягнутою, коли відповідно з високою продуктивністю одночасно знижуються ціни, забезпечуючи, тим самим підвищення ринкової заробітної плати.

Ланцюжок соціальності ринкової економіки включає в себе наступні ланки: ефективність виробництва плюс чисто економічний (матеріальний) добробут плюс соціальне (“якісні цінності, що не купуються”) як більш змістовне, суворо кажучи неринкове. Інший же ідеолог Віллі Брандт (колишній канцлер ФРН) зазначав, що соціальну державу, як інституціональний гарант людського достоїнства ми будемо захищати всіма силами і не допустимо, її зневажали і демонтували до невпізнання.

Класичною моделлю соціальної ринкової економіки є німецька, яка розвиток конкурентних начал пов’язує із створенням особливої соціальної інфраструктури, пом’якшувальної нестачі ринку і капіталу, з формуванням багатошарової інституціональної структури суб’єктів соціальної політики. У німецькій моделі держава не встановлює економічні цілі – це лежить в площі індивідуальних ринкових рішень, - а створює надійні правові і соціальні умови для реалізації економічної ініціативи. Такі умови втілюються в цивілізованому суспільстві і соціальній рівності індивідів (рівності прав, стартових можливостей і правовому захисті). Вони фактично складаються з двох основних частин: цивільного і господарського права, з одного боку, і системи заходів по підтримці конкурентного середовища, з іншого. Найважливіша задача держави – забезпечувати баланс між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю. Трактування держави як джерела і захисника правових норм, регулюючої господарську діяльність і конкурентних умов не виходить за межі західної економічної традиції. Але розуміння держави в німецькій моделі і, загалом, в концепції соціальної ринкової економіки відрізняється від розуміння держави в інших ринкових моделях уявленням про більш активне втручання її в економіку.

Німецька модель, що поєднує ринок з високою мірою державного інтервенціонізму, характеризується наступними рисами:

- індивідуальна свобода як умова функціонування ринкових механізмів і децентралізованого прийняття рішення. У свою чергу, ця умова забезпечується активною державною політикою підтримки конкуренції;

- соціальна рівність, ринковий розподіл прибутків зумовлені об’ємом вкладеного капіталу або кількістю індивідуальних зусиль, в той час як досягнення відносної рівності вимагає енергійної соціальної політики.

Соціальна політика спирається на пошук компромісів між групами, що мають протилежні інтереси, а також на пряму участь держави в наданні соціальних благ, наприклад, в житловому будівництві;

- антициклічне регулювання;

- стимулювання технологічних і організаційних інновацій;

- проведення структурної політики;

Захист і заохочення конкуренції.

Перераховані особливості німецької моделі є похідними від основоположних принципів соціальної ринкової економіки, головною з яких є єдність ринку і держави.

Отже, найважливішим елементом соціальної ринкової економіки виступає соціальна держава. З цієї точки зору між німецькою моделлю соціальної ринкової економіки і шведською багато загального, що дозволяє розглядати останню також моделю соціальної ринкової економіки. Творцем шведської моделі є Г.Мюрдаль. Він був прихильником соціальної орієнтації ринку, соціально регульованої економіки, теорії соціальної держави і соціального партнерства. Підкреслюючи регулюючу роль держави Г.Мюрдаль вважав її здатною подолати стихію ринку. Втручання держави, на його думку, перетворює стихійне ринкове господарство в регульовану економіку, вільну від протиріч і недоліків старого ладу, в якій втілено ідеал загальної рівності і створені рівні економічні можливості для всіх. Особлива модель соціальної держави в Швеції побудована на складній системі прямих і непрямих податків, що стягуються з населення.

На думку Мюрдаля, головне в “державі добробуту” це соціальний захист населення, під якими він розумів систему законодавчих економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій, рівні умови для підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва для працездатного населення і створення певного рівня життєзабезпечення для непрацездатних громадян. Створення системи соціального захисту передбачало наступні напрями діяльності держави:

- забезпечення членам суспільства високого пожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому внаслідок об’єктивних причин вона необхідна; встановлення привілеїв незаможним і вилученням привілеїв у тих, хто в них не має потреби;

- створення умов, що дозволяють громадянам заробляти кошти для повноцінного життя будь-якими засобами, що не суперечать закону;

- створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т.д.;

- забезпечення сприятливих умов праці для найманих працівників, захист їх від негативних впливів ринкової економіки;

- забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

- захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової, соціальної держави;

- захист від політичного переслідування і адміністративного свавілля;

- забезпечення свободи духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

- створення сприятливого соціально-психологічного клімату як в суспільстві загалом, так і в окремих його осередках і структурних рівнях, захист від психологічного тиску;

- забезпечення максимальної стабільності суспільного життя. Г.Мюрдаль зазначав, що для реалізації цих заходів необхідно вивчати прагнення людей, які дійсно належать до числа самих важливих соціальних явищ і які у значній мірі визначають історію.

Зрозуміло, що пряме “накладання” зазначеної моделі на умови, наприклад, України, неможливе, але як орієнтир її потрібно вивчати, і з урахуванням української специфіки, використати в трансформаційних процесах.

<< | >>
Источник: О.О. Бєляєв М.І. Диба, В.І. Кириленко, О.М. Комяков, О.В. Сінельник. Соціальна економіка. 2003

Еще по теме § 3. Особливості соціальної економіки в перехідних умовах.:

  1. § 2 Трансформація соціальної структури в умовах перхідної економіки
  2. § 1. Інституційні основи координації соціальної економіки
  3. § 3. Інституційні зміни та соціальні функції держави в умовах соціалізації економіки
  4. § 3. Концепція сталого розвитку як основна теорія соціальної політики в умовах глобалізації
  5. § 3. Типи і моделі соціальної ринкової економіки
  6. § 2. Особливості формування економічного мислення у трансформаційних умовах.
  7. ТЕМА 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
  8. ТЕМА 5. МЕХАНІЗМ КООРДИНАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
  9. Тема 6. СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
  10. § 2. Сутність соціальної ринкової економіки. Еволюція економічних систем
  11. Тема 5. Особливості використання форм та методів безпечної діяльності в екстремальних умовах в процесі підготовки майбутніх працівників правоохоронних органів
  12. Суспільство і економіка. Економіка як об'єкт вивчення і об'єкт управління
  13. О.О. Бєляєв М.І. Диба, В.І. Кириленко, О.М. Комяков, О.В. Сінельник. Соціальна економіка.2003, 2003
  14. §4. Механізм соціальної координації