<<
>>

§ 3. Соціальні суперечності економіки України та шляхи їх розв’язання

Після майже десятирічної спроби здійснення ринкових перетворень можна констатувати, що в україні до цього часу відсутня чітко сформульована соціальна складова її економічної політики, оскільки з самого початку перетворень реформатори відмовилися від необхідності паралельного пошуку нових критеріїв і механізмів соціалізації загальноекономічного розвитку у марному прагненні забезпечити швидкість реформ, натомість швидкість була забезпечена переважно щодо трансформаційних перетворень власності на користь окремого прошарку населення, що досить рельєфно підкреслило цілі та наслідки такої політики.

Відтак у 90-і роки відбулося надзвичайне зниження життєвого рівня народу, різке розшарування за рівнем доходів та способом життя, скорочення біологічно необхідного рівня споживання продуктів харчування, не кажучи вже про одяг і взуття, можливість оплати за житло та інші комунальні послуги, медичне обслуговування, що невідомо з якими намірами було перетворено переважно на платне, більшою частиною населення, яке опинилося у порівняно гіршому становищі, ніж до реформ.
Ці процеси наростали паралельно із скороченням сфери реальної економіки, досить згадати, що за цей час було ліквідовано 15 млн. Робочих місць, зниження зазнав технологічний і технічний рівні виробництва, що супроводжувалося падінням продуктивності праці і дальшим поширенням безробіття, відтоком працездатної і кваліфікованої робочої сили до нематеріальної сфери виробництва – переважно вуличної торгівлі. Спрямованого нищення зазнали сфери фундаментальних та прикладних наук шляхом зменшення обсягів їх робіт і чисельності науковців, що не відповідає прогресивному напряму скорочення чисельності працівників матеріального виробництва із зростанням продуктивності праці, що вимагає використання досягнень нтп на основі запровадження наукових розробок.

Один із важливих чинників нинішньої глибокої кризи української економіки полягає у тому, що була здійснена спроба переходу до ринку за допомогою лібералізації цін, а не шляхом забезпечення демократичних свобод у суспільстві та послідовних інституційних змін економічного середовища з використанням у процесі реформ лібералізації цін. Серед такої необхідності інституційних змін основними слід вважати: 1) забезпечення правового порядку стосовно основної маси населення включно з проведенням антимонопольної політики; 2) перетворення відносин власності, 3) забезпечення конкурентності і такої важливої її передумови, як 4) свобода економічної діяльності із створенням рівних можливостей; 5) розбудова інфраструктури ринку; 6) реформування грошової, фінансової і банківської діяльності; 7) проведення інвестиційної та структурної політики; 8) створення сприятливих умов для розвитку підприємництва; 9) проведення справедливого розподілу доходів. Удосконалення інституційної політики передбачає використання і таких інструментів, як індикативне планування і соціальні програми.

В економіці України до цього часу не існує умов для створення середнього класу (соціальні верстви і прошарки, проміжні між двома основними класами: робітників і капіталістів) як основи запровадження демократичних перетворень суспільства та реформування економіки, існування ж привілейованого прошарку підприємців не вирішує справи, підриває конкуренцію, сприяє продовженню існування монополізації економіки, в той час як соціалізація ринку передбачає розширення та активізацію рівноправної участі в ньому та у його регулюванні всього працездатного населення – натомість маємо збереження відчуження громадян від засобів виробництва, управління ринковими змінами, організації економіки, процесів приватизації, таке відчуження набуває тотального характеру і звужує соціальну базу реформування за рахунок усунення підприємливих груп населення, обмежує їх свободу щодо вибору контактів, інформації, форм господарювання. Отже, за цим напрямом державою не забезпечені відповідні інституційні заходи щодо обмеження нерівності і забезпечення всім громадянам повної економічної свободи, рівних можливостей для досягнення успіху незалежно від дружніх, сімейних і кланових зв’язків.

На сучасному етапі в українському суспільстві лише частково виявляє себе як середній клас колишня партгоспноменклатура середнього рівня, яка певним чином адаптувалася до ринкових умов і спробувала реалізувати свої капіталістичні потенції, чиновники середнього рангу, власники середніх за розміром підприємств та нижчий прошарок вищої групи капіталістів, проте слід зауважити, що такий середній клас не залучає найбільш освічену та кваліфіковану групу населення, оскільки в Україні вона за соціальними умовами існування перебуває переважно за межею бідності або на рівні мінімального забезпечення.

Нагромадження подібних ентальпійних явищ у соціальній сфері української економіки становить загрозу виникнення катастрофічних соціальних вибухів. Небезпечним наслідком нехтування соціальною складовою економічних перетворень є деградація виробничої сфери, втрата кваліфікації та ділових якостей основною масою працівників, усунення від наукової праці та процесу перетворення економіки інтелектуальної еліти суспільства. Нищення продуктивних сил без створення відповідних інституційних умов для забезпечення рівних економічних можливостей громадянам в україні поєднувалося з такими традиційними методами командної економіки, як обмеження демократичних інститутів, недосконале законодавство, свідомо керована криміналізація суспільства з метою налагодження специфічного контролю за приватною діяльністю та організація молодіжної злочинності. Таким чином, податковий та кримінальний тиск, номенклатурне підприємництво, яке охопила нині третя хвиля перерозподілу розподіленого державного майна, створили надто ризиковане середовище для здійснення у країні будь-якої економічної діяльності, що, як відомо, потерпає від корумпованості чиновництва, яке володіє монопольним правом дозволяти або забороняти відкривати свою справу і створювати робочі місця – тобто створює перешкоди за основним напрямом соціального забезпечення населення. За своєю сутністю це відповідає порушенню висхідної мети економічної діяльності людини, якою є створення економічних благ для поліпшення умов життя.

Натомість у суспільстві утворилося соціальне дно з числа тих, хто залишився без роботи і без житла, а іноді і без документів внаслідок недосконалості законодавства або недотримання його виконання щодо обмеження шахрайства і афер у сфері економіки. Загальна чисельність таких людей за різними оцінками становить 10% міського населення, проте насправді їх значно більше з врахуванням такого ж контингенту сільського населення. Таким людям відмовляють у наданні медичних послуг, смітники – джерело їх доходів, вони на вулицях живуть, на вулицях і вмирають. Безробіття, бідність стали причиною десоціалізації сімей і виникнення на цій основі дитячої безпритульності. Ці явища існують на тлі байдужого ставлення до них суспільства і жорстокого ставлення влади, що свідчить про бездуховність і фашизацію свідомості суспільства.

У соціальній політиці з точки зору функціонування економічної системи, як відомо, концентруються цілі економічного зростання і одночасно соціальна політика є фактором його забезпечення, якщо ж функціонування економіки не супроводжується підвищенням добробуту, то втрачаються стимули до ефективної економічної діяльності.

Нерозвиненість ринкових форм сучасного економічного середовища україни постає серйозною суперечністю, розв’язання якої так чи інакше пов’язане з необхідністю забезпечення у ньому конкуренції серед товаровиробників, галузей та обмеження монопольної діяльності, що потребує відповідної державної політики.

<< | >>
Источник: О.О. Бєляєв М.І. Диба, В.І. Кириленко, О.М. Комяков, О.В. Сінельник. Соціальна економіка. 2003

Еще по теме § 3. Соціальні суперечності економіки України та шляхи їх розв’язання:

  1. § 2. Діалектика економічного і соціального та суперечності ринкової економіки
  2. § 2. Соціальні функції економіки
  3. § 3. Інституційні зміни та соціальні функції держави в умовах соціалізації економіки
  4. 3.Україна в системі глобалізації економіки
  5. Інформаційна економіка. Суперечності інформаційного суспільства
  6. Суспільство і економіка. Економіка як об'єкт вивчення і об'єкт управління
  7. § 3. Юридичні колізії і способи їх розв'язання
  8. Види порушень та шляхи їх виявлення
  9. Загальний розв’язок рівнянь ЗТВ для однорідного та ізотропного світу.
  10. ~І § 4. Шляхи формування соціальної, правової держави в Україні
  11. 5.1 Види порушень та шляхи їх виявлення
  12. 9.4. Шляхи психологічної допомоги
  13. § 4. Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання
  14. § 1. Криміналістична характеристика підпалів та інших злочинів, пов’язаних з виникненням пожеж
  15. § 1. Соціальні норми Поняття і класифікація соціальних норм.
  16. Неписані правила, соціальні норми і культура ділових стосунків
  17. Розслідування підпалів та інших злочинів, пов’язаних із виникненням пожеж
  18. § 3. Особливості соціальної економіки в перехідних умовах.
  19. Особливості підготовки майбутніх правоохоронців до безпечної діяльності в екстремальних ситуаціях, пов’язаних з протидією правопорушенням