<<
>>

§ 2. Сутність соціальної ринкової економіки. Еволюція економічних систем

Суто економічні форми існують лише в теорії. На практиці, в господарській діяльності вони деформуються під впливом інших форм, а також інститутів неекономічного походження.

Для з’ясування механізму функціонування економічної системи і прояву її конкретних суспільних форм у господарській діяльності слід враховувати складові економічних відносин, з огляду на це можна визначити, наскільки конкретна економічна система відповідає пануючій соціально-економічній формі і що являє собою ця форма.

Кожній державі властиві свої проблеми функціонування і розвитку власної економічної системи. Тобто у кожній конкретній економічній системі існують свої структуроутворювальні складові, які конституюють економічну систему з урахуванням стану наявних суспільних інститутів. Такими складовими є планування і власність, а також комплекс інших складових, що стосуються ринку, підприємництва, грошового господарства, бюджету, зовнішньоекономічної діяльності. Кожний з цих елементів має свою специфіку, а їх комбінація формує конкретну економічну систему.
Саме це не дає змоги сліпо скопіювати економічну систему одних держав іншими. Економічна система Франції відрізняється від системи Німеччини, хоча вони сусіди і мають один і той самий соціально-економічний устрій. Тим глибша різниця між економічними системами США, Японії, Південної Кореї, Туреччини, Греції та ін. Кожна держава формує власну економічну систему, яка найповніше відповідає умовам її життєдіяльності і життєзабезпечення. Це зумовлено тим, що економічні системи розвиваються і змінюються як результат взаємодії складових економічної системи, а також духовних, гуманітарних, політичних, соціальних та інших факторів. У сучасних економічних системах цей процес відбувається під мобілізуючим і спрямовуючим впливом держав. Саме держава є найефективнішим інститутом, який гарантує успіх трансформації одного соціально-економічного устрою в інший.

Основоположною складовою економічної системи є власність. Теорія відносин власності виступає теоретичною основою з’ясування специфіки економічної системи. Саме ці відносини визначають господарську поведінку людей і регламентують їх дії як суб’єктів господарювання у прийнятті рішень. Панівна форма власності зумовлює соціально-економічний зміст економічної системи, проте яка б форма власності не царювала, економічна система може стабільно та ефективно розвиватися тільки у тому разі, якщо індивідуальні інтереси узгоджуються із суспільними без будь-яких зовнішніх примусових чинників.

Економічна система визначається організаційним правом, яке являє собою один зі складових елементів прав власності і втілює право на створення економічної одиниці в межах існуючих норм поведінки. Рівень організаційних прав вказує на роль держави в життєзабезпеченні пануючої економічної системи. Без урахування особливостей прав власності не можна визначитися з інституційним забезпеченням економічної системи, а відповідно і з механізмами прийняття рішень.

Трансформація ринкового господарства у соціальне ринкове відбулася під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх умов розвитку і постала як так званий третій шлях між класичним капіталізмом та командно-адміністративною економікою.

Це свідчить про поступову соціалізацію капіталістичної економіки, а також має далекою перспективою створення “єдиної економічної системи” за прогнозом У. Бекінгема, але синтез соціалізму і капіталізму прогнозується головним чином на підвалинах капіталізму із утвердженням перш за все ринкового механізму як головного для контролю над розподілом товарів і послуг.

Концепція соціального ринкового господарства була розроблена у Германії і до економічної дійсності вона запроваджена зусиллями Л. Ерхарда. Соціальне ринкове господарство постало формою організації економіки, що спирається на соціалізоване товарне виробництво, забезпечує взаємодію між виробництвом та споживанням за допомогою ринку, державного регулювання економіки, суспільних інститутів та гарантує соціально-економічну стабільність суспільства.

Оскільки економічне не існує без соціального, хоча кожне з них має елементи самостійності, тож і функціонування економічних і соціальних систем відбувається через функціональний взаємозв’язок їх складових елементів, а розвиток — через якісні й кількісні зрушення. Знання структури, механізмів функціонування та розвитку системи дає можливість управляти нею, впливати на її структуру і змінювати умови, в яких вона перебуває через формування і зміни відповідних інститутів та елементів інституційного забезпечення. Кожна із згадуваних систем має свій рівень складності, тому кожна зі структурних ланок системи може розглядатись як її підсистема з власною структурою, що обов’язково перебуває у певному взаємозв’язку із самою системою.

Соціальні системи — це своєрідний стан матеріальних елементів з власною структурою, особливою формою організації та зв’язками між структурними ланками. Слід зазначити, що проблема суспільних, соціальних, соціально-економічних систем як таких з позицій системного аналізу не знайшла точного визначення, незважаючи на те, що цими поняттями досить часто користуються, їх зміст не зовсім чітко визначено в енциклопедичних і навіть спеціальних, фахових словниках. А відсутність чіткого визначення системи на рівні її структурної побудови і функціонального забезпечення веде до сприйняття і розуміння цієї системи та її складових на аксіоматичному рівні.

І якщо найбільш загально економічну систему можна визначити як певним чином упорядковану форму організації економічного життя суспільства, або більш конкретно: економічна система - це певним чином структурована і упорядкована система взаємовідносин між людьми в процесі їх життєдіяльності, спрямованої на індивідуальне і суспільне життєзабезпечення. Життєдіяльність членів суспільства передбачає взаємодію між людьми як форма прояву внутрішніх відносин, так і взаємодію з тим середовищем, в якому перебуває окрема людина, соціальна група, або суспільство в цілому. Саме форма власності і цільова орієнтація учасників суспільного виробництва є системоутворюючими елементами її структури, а всі інші лише похідні від них.

Саме суспільство, а, отже, і суспільна система знаходиться в постійному розвитку в напрямку ускладнення та вдосконалення, що притаманно всім матеріальним складним системам включно із соціальним.

Серед класифікацій економічних систем найбільш прийнятими являються цивілізаційна, формаційна та стадійна.

Саме суспільство, а, отже, й суспільна система, перебувають у постійному русі в напрямі ускладнення та вдосконалення, що притаманно всім складним матеріальним системам.

Соціально-економічна система розвивається через еволюцію продуктивних сил і відновлення економічних відносин, які створюють умови для подальшого розвитку продуктивних сил. Прогресивність соціально-економічної системи визначається темпами розвитку продуктивних сил, а це свідчить про досконалість економічних відносин. Коли ж темпи розвитку продуктивних сил уповільнюються або розвиток припиняється і навіть регресує, то це сигналізує про те, що економічні відносини застаріли і вони потребують модернізації. Якщо ж економічні відносини неспроможні до вдосконалення, то в системі виникає соціальний конфлікт, що закінчується соціальним вибухом, внаслідок чого виникають нові економічні відносини, які забезпечують розвиток продуктивних сил на новій соціально-економічній основі. Відбувається зміна панівних економічних відносин, а отже, і зміна соціально-економічної системи. Визначальним елементом соціально-економічної системи є економічні відносини, а системоутворюючим підґрунтям економічних відносин — домінуюча форма власності на знаряддя і засоби виробництва.

Можна навести таку класифікацію суспільного виробництва з погляду відносин експлуатації людини людиною:

первинний (архаїчний) безкласовий спосіб виробництва. Визначається тільки досягнутим рівнем продуктивних сил. Розвивається на власній, чисто природній основі;

патологічний (класовий) спосіб виробництва. Окрім усього, розвивається ще й під впливом паразитуючих груп населення (рабовласницький, феодальний та ін.);

нормальний (безкласовий) спосіб виробництва. Розвивається після звільнення від патологічних форм на власній природній основі відповідно до прогресу продуктивних сил, науки і техніки, вдосконалення самої людини. Сьогодні такого суспільства ще не існує.

Вочевидь, що така класифікація — не на користь сучасних українських експлуататорів, які прагнуть залишитися не виявленими, тож і переконують суспільство, в якому живуть, щодо правильності здійснюваних ринкових реформ, тобто нормального процесу розвитку виробництва. Проте з погляду проблем соціалізації суспільства потрібно вдосконалювати відносини власності, усувати деформаційний вплив з боку надбудови для унеможливлення паразитарного способу існування особистості у будь-яких його формах і проявах.

Економічні системи більшості країн світу як першочергові мають цілі забезпечення високого рівня зайнятості населення; стабільного рівня цін, низького і помірного рівня інфляції; стійкого економічного зростання.

<< | >>
Источник: О.О. Бєляєв М.І. Диба, В.І. Кириленко, О.М. Комяков, О.В. Сінельник. Соціальна економіка. 2003

Еще по теме § 2. Сутність соціальної ринкової економіки. Еволюція економічних систем:

  1. § 3. Типи і моделі соціальної ринкової економіки
  2. § 2. Діалектика економічного і соціального та суперечності ринкової економіки
  3. Тема 6. СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
  4. § 1. Інституційні основи координації соціальної економіки
  5. § 3. Особливості соціальної економіки в перехідних умовах.
  6. § 1. Сутність соціальної безпеки держави
  7. § 2 Трансформація соціальної структури в умовах перхідної економіки
  8. § 3.Механізм забезпечення соціальної безпеки: сутність, функції, принципи функціонування
  9. ТЕМА 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
  10. ТЕМА 5. МЕХАНІЗМ КООРДИНАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
  11. 23. Економічний цикл, його види, фази та чинники. Причини циклічного розвитку економіки.
  12. 3. Типи економічних систем
  13. Тема 4. РИНКОВА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА