<<
>>

§ 4. Умови переходу України до соціального ринкового господарства

Реформаторські сили, які впроваджують соціально-економічні перетворення в Україні, намагаються переконати громадськість, що нині триває перехід до соціальної ринкової економіки, проте залишається невирішеним ключове питання, що постає як найважливіше для суспільного розвитку України: необґрунтована диференціація населення в одержанні результатів виробництва, першопричиною якої є патологічна форма власності на засоби виробництва.

Незважаючи на наявність необхідних загальних соціальних перетворень для нормального функціонування економічної системи — економічних ресурсів і потреб населення, економічне життя в країні деградує. Погіршуються макроекономічні показники, триває зубожіння абсолютної більшості населення України.

Про це свідчать і невизначеність конкретних перспектив розвитку українського суспільства.

Реальна економіка України далека від забезпечення умов щодо створення соціально орієнтованої ринкової економіки, а, отже, забезпечення стійкого економічного зростання як основи підвищення рівня життя населення, здійснення прогресивних структурних перетворень на основі досягнень НТП самої економіки, виробництва і сфери послуг, заощадження енергії, ресурсів та збереження довкілля.

Соціально-економічна система України перебуває у кризовому стані, для якого характерне порушення сталості і рівноваги, подолання утворених суперечностей соціально-економічного розвитку може бути здійснено залученням системи першочергових цілей економічного розвитку – перш за все забезпеченням стійкого зростання реального сектора економіки за умов стабільності грошової одиниці, існування вільної конкуренції, стабільного рівня цін, високого рівня зайнятості, зменшення кон’юнктурних коливань (тобто мінімізацію відхилень від рівноважних станів), вирівнюванням платіжного балансу.

Забезпечення стійкого зростання економіки повинно спиратися на пріоритетний розвиток галузей і виробництв за рахунок інтенсивних факторів, тобто розвитку науки, здійснення інноваційної політики та інвестиційного розвитку перспективних виробництв та галузей, які можуть здійснити прорив.

Це передбачає необхідність проведення державою активної політики щодо структурних перетворень економіки, проте і тут процес визначення пріоритетів до цього часу надто затягується як і не відбувається прогресивної реструктуризації підприємств.

Стимулювання соціально-економічного й технологічного розвитку та створення розвиненого національного виробництва й потужного експортного потенціалу на основі високотехнологічних наукомістких галузей, добувної промисловості, металургійних галузей потребує значних інвестицій. Звичайно, цей процес має спиратися переважно на іноземні інвестиції, проте потужним потенціалом української економіки мають стати власні інвестори. Зазначимо, що значні за обсягами інвестиції мають бути повернуті в українську економіку з числа тих, що втекли за кордон переважно до офшорних зон внаслідок відсутності сприятливих умов для їх застосування у ризикованому економічному середовищі України. І хоча без значної інвестиційної підтримки з боку західних інвесторів важко досягти стійкого економічного зростання, проте важливим джерелом інвестицій мають стати заощадження головного інвестора української економіки – власного народу, стосовно якого в українському економічному середовищі тривають затяжні соціальні експерименти на тлі духовної невизначеності, ідейного виснаження, зневіри всіх верств населення, незадоволених наслідками реформ.

Тобто на сучасному етапі для економіки України навіть за сприятливих умов освоєння інноваційної моделі економічного зростання передбачається рух за напрямом старого індустріалізму, а не трансформаційний перехід до постіндустріальної цивілізації, а отже, соціалізація економіки, що формує умови для розвитку духовного і розумового потенціалу народу разом із зростанням його добробуту, постає визначальними факторами швидкості подолання економічної кризи та трансформаційного переходу до нової цивілізації, до якої стрімко прямує західний світ, що спирається на базові християнські цінності: Істину, Правду, Милосердя, Добробут, що стали основою моралі, культури та економічного прогресу цього суспільства.

І тут на перше місце можна поставити мету вільного розвитку суспільства, що є запорукою від хибних шляхів українського суспільства до нової диктатури або поновлення унітарної централізованої держави з поєднанням державної економіки та надмірно керованого державою “ринку”.

Надії на те, що в українські економіці все влаштується само собою, практика не підтвердила, стихійний напрям здійснення реформ видохся, рух за безнауковою основою у позбавленому дієвих демократичних інститутів суспільстві, з несформованістю відповідної правової бази і свідомими діями “груп тиску” щодо обмеження економічної свободи особистості економіка (як і суспільство у цілому) втрачає керованість і не може забезпечувати соціально-економічного розвитку суспільства.

До того ж, всі ці небажані процеси поєднуються з усуненням від економічної та іншої активної суспільної діяльності інтелектуальної еліти, що суперечить демократичним напрямам розвитку суспільства. За станом свободи і демократії у світі Україна посідає місце теж “перехідної демократії” серед 14 посттоталітарних країн (до речі, Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Естонія, Литва, Латвія за формальними критеріями визнані демократичними країнами), це ставить під загрозу і розвиток економіки і соціальний напрям розвитку суспільства, та головне – суттєво обмежує конкуренцію як фактор економічного розвитку, тобто мова йде про те, що її запровадження нині надійно загальмоване, а разом з нею можливості реформаторського якісного оновлення та модернізації економічного розвитку.

Демократичний розвиток суспільства як головні умови передбачає наявність ефективної національної держави, певний ступінь політичної та правової культури, а за цими показниками Україна має низький рейтинг. Сприятливий вплив на забезпечення демократії у суспільстві має соціальна модернізація його інфраструктури, забезпечення інституційного оновлення, правових засад та формування масового середнього класу, а в Україні, як відомо, соціально-економічна інфраструктура зазнала руйнування без оновлювання, для формування середнього класу і досі не існує відповідних соціальних умов.

Отже, можна визнати, що створення дійсно демократичної політичної системи повинно стати стратегічною метою для Україні з огляду на його визначальну функцію у динамічному розвитку всіх суспільних процесів.

Доводиться констатувати, що створена нині в Україні приватна власність нездатна забезпечити економічне зростання країни, а ринкова інфраструктура не діє, натомість масштабно задовольняються економічні потреби олігархічних груп, корпоративних кланів і зберігається політична та економічна безпека провідних груп старого правлячого класу радянських часів – все це стає можливим за політичної незабезпеченості реформ державою із зниженням ролі державного регулювання, а також громадянської незрілості суспільства. Усе це гальмує будь-які прогресивні реформи і процеси консолідації суспільства, а отже, створює режим десятирічного тупцювання на місці. Між тим добре відомо, що політичний протест під час економічних перетворень позитивно впливає на прискорення реформ і забезпечує захист демократичних надбань суспільства, хоча відомо також і те, що вільне ринкове соціально згуртоване суспільство забезпечує розвиток демократії.

Отже, на нинішньому етапі важливі еволюційні процеси економіки України повинні супроводжуватися використанням методів державного регулювання, що мають сполучати економічні та соціальні засоби розблокування економічного життя для забезпечення конкурентного економічного простору та функціонування ринкових відносин.

У свою чергу існування демократичної соціальної орієнтації економіки стає неможливим в умовах багатоваріантного нерегульованого розвитку без суспільного контролю за розвитком та розподілом власності з дотриманням економічної доцільності та соціальної справедливості, але суспільні соціальні інститути, як відомо, нездатні конкурувати з великим капіталом тіньового сектора економіки українського суспільства, що з поширенням його впливу на політичну сферу в умовах непрозорої тіньової політики та необмеженої сваволі бюрократії гальмувати будь-які ринкові та соціальні перетворення, призвело до хаосу, подолання якого має бути на сучасному етапі головним завданням держави.

Варто розуміти, що ринкові перетворення на сучасному етапі є засобом реалізації завдань соціального прогресу, тому постає об’єктивна необхідність посилення державного регулювання економіки, оскільки парламент дедалі більше втрачає значення соціального представництва і перетворюється на виразника інтересів частин політичних олігархічних кланів, що функціонують як єдиний політичний картель.

Порівняння трансформаційних змін економіки і становлення демократії у країнах Центральної Європи дає можливість виявити, що в цих країнах відновлення ринку відбувалося на основі дотримання послідовного здійснення 1) радикальних політичних реформ, 2) створення інститутів демократії, 3) проведення соціальних реформ для забезпечення системи соціальних гарантій і посередницьких інститутів між державою і ринком, 4) і тільки тоді були розпочаті глибокі структурні зміни економіки.

У той час, як в Україні проведення реформування було здійснене з точністю до навпаки: обвальне створення ринку проголошувалося здісненням руху до демократії, і зовсім не випадково формування демократичних інститутів для підтримки економічних реформ було загальмоване. До того ж, як з початком реформ, так і тепер відсутні ефективна державна підтримка ринкової економіки та системний соціальний захист населення, що посилюють стихійність і хаотичність ринкових перетворень. А зосередження влади і власності в руках олігархічних кланів, яких не цікавлять ні конкуренція, ні прогресивні зміни в економіці, здатне тільки поглибити кризу і може виявитися детонатором суспільного життя, тому так важливо 1) посилення ролі держави, виконавчої влади щодо дотримання вимог законодавства включно з антимонопольним, що забезпечує умови такого важливого суспільного явища, як конкуренція, наприклад, за відсутністю контролю виконання положень Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” – зокрема, цілеспрямованого порушення ст.1 і 15 забезпечуються неправомірні переваги для окремих підприємців і підприємницьких структур на користь, звичайно, олігархічних та наближених до них кіл, існування телефонного права як існування у суспільстві подвійних, і навіть потрійних стандартів: проголошується одне, розуміють інше, робиться зовсім протилежне. Тут йдеться і про несвоєчасність виплати заробітної плати – це безпрецедентне явище, оскільки загальна заборгованість часто перевищувала 1,5 – 2 роки, що дало змогу меншості суспільства збагатитися за рахунок надзвичайно жорсткого, злиденного існування більшості населення, без участі якої не створюється ВВП; 2) забезпечення у суспільстві свободи і рівних можливостей вільної економічної діяльності; 3) досягнення суспільного консенсусу з широкого кола проблем, і перш за все з соціальних питань для налагодження конструктивної форми співробітництва щодо подолання ентропії сучасного українського суспільства; 4) орієнтація у соціальній сфері на людські цінності для забезпечення прийнятного рівня соціального забезпечення працюючого і непрацюючого населення, створення умов для трансформації людського капіталу на капітал соціальний; 5) сприяння розвитку вітчизняної науки як основи НТП, а також для удосконалення соціальної системи, розробки наукових методів управління із залученням інтелектуальної частини суспільства до активної наукової діяльності з адекватною заробітною платою, оскільки нині інтелектуали в українському суспільстві асоціальні; 6) забезпечення розвитку освіти для інтелектуалізації нації і піднесення загального рівня її культури; 7) демократизація забюрократизованих профспілок як однієї з важливих форм соціального представництва для зміни якості їх діяльності щодо правдивого відстоювання інтересів трудівників; 8) проведення молодіжної політики для забезпечення майбутнього молоді відповідно до “Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, прийнятої як Закон України у 1992 р.; 9) вирішення соціальних проблем виниклого у суспільстві соціального дна – безпритульних безробітних асоціальних людей, які з різних причин втратили житло і часто не мають навіть документів, безпритульних дітей та молоді переважно з числа асоціальних сімей, від яких суспільство, по суті, нині відвернулося - їм відмовляють навіть у наданні медичної допомоги.

Не важко помітити, що на вулицях міст таких людей і підлітків стає все більше (незважаючи не запевнення влади про зростання добробуту населення), за деякими оцінками їх кількість складає 10 % міського населення. Такі люди втратили будь-яку надію, вважають не вартим жити. Байдуже ставлення до них суспільства свідчить про падіння моралі і здичавіння самого суспільства, а це вже межа, за якою проглядається його фашизація.

Україна ще не стала соціальною державою, проте необхідність такого напряму розвитку очевидна, і тут важливо не проголошення необхідності соціалізації, а прийняття відповідних законів щодо окреслення соціальних зобов’язань, механізмів їх виконання, забезпечення розбудови соціальної інфраструктури.

Нині у процесі хаотичної трансформації української економіки втрачені соціальні мотиви та стимули до праці, натомість панує принцип забезпечення виживання, без врахування якості життя та здатності заробітної плати щодо відтворення робочої сили, що має наслідком надзвичайне виснаження людського потенціалу. Купівля житла, автомобіля, навіть холодильника, телевізора або відпочинок за путівкою тощо для більшості населення стали нежиттєвою проблемою, оскільки потребують праці декількох поколінь. Отже, це вимагає вирішення проблеми оплати праці всього населення України на рівні, який забезпечує сучасний стан економіки, а це набагато більше, ніж нинішня реальна заробітна плата – це одне з найголовніших завдань держави у сфері соціальної політики, особливо з огляду на те, що ціни за житло, комунальні послуги, лікування, відпочинок давно уже ринкові і спів ставні з цінами на аналогічні товари та послуги західних розвинутих країн. Роль заробітної плати як інструменту надзвичайно важлива у розв’язанні як економічних, так і соціальних проблем. Отже, має бути покладений край існуванню людини в умовах витискування останніх сил на роботі за надзвичайно низької заробітної плати, неадекватної трудовому внеску, що для багатьох українців сполучається із самоексплуатацією на присадибних ділянках, орендованих городах тощо.

До того ж, як соціальний нонсенс продовжує існувати система пільг для найбільш забезпеченого прошарку бюрократичної верхівки, включно з колишньою, українського суспільства щодо плати за житло -?, відпочинок, спецлікування тощо. З погляду забезпечення соціальної як і абстрактної справедливості це зло має бути скасоване.

Отже, у формуванні та розвитку соціальних відносин та системи соціального захисту значне місце належить державі і відпрацюванню нею політики включно із законодавчою, орієнтованої не на інтереси фінансово-промислових олігархів, а на збереження людського капіталу, розвиток соціального капіталу, підтримку законодавчою та виконавською владою формування такого соціального інституту, яким є середній клас, що має стати активним складником продуктивних сил країни з притаманними йому здатністю до самоорганізації, мобільністю у відстоюванні власних інтересів і застосуванням з цією метою цивілізованих форм тиску. Такі структуроутворювальні функції середнього класу у суспільстві можуть бути реалізованими лише за умови його чисельності (майже 60%).

Таким чином, сьогодні в Україні удосконалення соціальної державної політики потребують не тільки бідні верстви населення, до якого належать і всі працюючі висококваліфіковані працівники та науковці, але й ті, що потенційно можуть стати середнім класом.

Отже, подолання порушення принципів соціальної справедливості, допущених владою України за останнє десятиріччя, потребує налагодженої спільної діяльності законодавчої, виконавчої влади разом із залученням всіх суспільних сил до цього процесу на основі дотримання демократичних норм, що із забезпеченням соціальної рівноваги у суспільстві повинно сприяти новій якості економічного розвитку.

<< | >>
Источник: О.О. Бєляєв М.І. Диба, В.І. Кириленко, О.М. Комяков, О.В. Сінельник. Соціальна економіка. 2003

Еще по теме § 4. Умови переходу України до соціального ринкового господарства:

  1. ТЕМА 3. СОЦІАЛЬНЕ РИНКОВЕ ГОСПОДАРСТВО
  2. Проблеми інтеграції України у світове господарство
  3. 2. Натуральне господарство. Товарне господарство. Товар і його властивості. Теорії вартості та ціни.
  4. Соціально-теоретичний аспект процесуального права України
  5. 1. Характеристика состояния национальной экономики до перехода к рынку. Необходимость перехода к рынку. Сущность, основные черты переходной экономики. Особенности перехода РБ к рынку
  6. § 1. Соціальна структура суспільства. Соціально-економічна стратифікація
  7. Тема 4. РИНКОВА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
  8. § 1. Суспільне господарство та його форми
  9. 29. Світове господарство. Зовнішня торгівля та торговельна політика.
  10. Ринкова рівновага попиту та пропозиції
  11. 4.1.3 Ліцензійні умови провадження діяльності
  12. 4.1.2 Умови видачі ліцензії
  13. § 2. Порядок та умови вступу до кооперативу
  14. Світове господарство: його суть та структура
  15. 1.2 Істотні умови договору
  16. Глава 5. Ринкова економічна система
  17. Глава 19. Світове господарство
  18. §3. Загальні умови дійсності договору
  19. §3. Умови вступу в шлюб, порядок його укладення та