<<
>>

§ 1. Використання спеціальних знань під час дослідження контрафактної аудіовізуальної продукції

Ефективність розкриття та розслідування злочинів багато в чому залежить від використання в кримінальному судочинстві спеціальних знань. Проблема використання спеціальних знань у діяльності слідчого певним чином досліджувалась у теорії кримінального процесу та криміналістиці[7].

Більшість вчених до спеціальних знань відносять знання в галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла й знання з конкретних видів діяльності, необхідні для вирішення питань, які виникають під час розслідування і розгляду справ[8].

У кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі немає єдності поглядів щодо сутності, завдань і цілей застосування спеціальних знань у розслідуванні злочинів. Це пояснюється тим, що поняття спеціальних знань у кримінально-процесуальному законодавстві не знайшло чіткої регламентації. Неврегульованість у законі багатьох питань використання спеціальних знань ускладнює процес збирання та дослідження доказів.

Розкриття й розслідування злочинів пов’язане із рухом до встановлення істини, що є процесом пізнання.

Специфіка процесу встановлення істини при розслідуванні злочинів полягає в тому, що пізнання фактів дійсності здійснюється у формі доказування, «під яким розуміється встановлення всіх фактів, обставин, що мають значення для розслідування кримінальної справи»[9]. Оскільки розслідування злочинів і розгляд кримінальних справ у суді мають ретроспективний характер, слідчий (суддя) пізнає подію злочину за його результатами, що відбиті у матеріальних або ідеальних слідах[10]. Чітко розмежувати загальнодоступні й спеціальні знання складно. У низці випадків слідчий (суддя), використовуючи загальнодоступні знання, може самостійно вирішити те або інше питання. Однак результати, які він отримує при цьому, не матимуть доказового значення в справі.
Результати повинні надаватися у формі, що встановлена кримінально-процесуальним законодавством. О. О. Ейсман справедливо зазначає, що «слідчий не може використати спеціальні знання не тому, що він ними не володіє, а завдяки загальній побудові кримінального процесу: одна й та сама особа не може надавати відомості про факти і їх же оцінювати»[11].

О. О. Ейдіван пише, що «загальнодоступні, очевидні й широко відомі знання» не належать до спеціальних[12]. Інші вчені доповнюють, що спеціальні знання не мають масового поширення, тобто це ті знання, якими професійно володіє лише вузьке (певне) коло спеціалістів[13].

Зростання рівня культури суспільства веде до того, що не лише деякі спеціальні знання, але й окремі науково-технічні засоби стають загальнодоступними й для їхнього застосування вже не потрібні глибокі професійні знання й навички. Спеціальні знання мають історичну рухливість, а тому й рухливі межі спеціальної освіти[14]. Іншими словами, спеціальними є знання в певній галузі на сучасному рівні їх розвитку[15], на сучасному рівні розвитку науки і техніки[16].

У зв’язку з постійним розвитком науки і техніки деякі знання, що були спеціальними, стають загальновідомими. У той же час судова експертиза розвивається, межі спеціальних знань стають ширшими, з’являються нові об’єкти судової експертизи, нові методи дослідження, коло завдань, що вирішує судова експертиза, збільшується. У зв’язку з цим потребує постійного удосконалення класифікація судових експертиз[17]. 17 січня 2002 р. наказом Міністерства юстиції України №4/5 були внесені зміни до «Переліку основних видів судових експертиз і експертних спеціальностей», і, таким чином, з’явилося 9 спеціальностей з дослідження об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ). Згодом перелік експертних спеціальностей був доповнений десятою — дослідження, пов’язані з використанням об’єктів інтелектуальної власності в рекламі[18].

Експертиза об’єктів інтелектуальної власності є прикладом нового роду судової експертизи, об’єктів авторського та суміжних прав — нового виду, контрафактної аудіовізуальної продукції — підвиду.

Кількість експертиз об’єктів інтелектуальної власності за останні 2-3 роки збільшилась, особливо з дослідження компакт-дисків, аудіо- та відеокасет з зафіксованими на них аудіовізуальними творами[19]. Тому є актуальним питання розробки теоретичних основ дослідження контрафактної аудіовізуальної продукції взагалі і, зокрема, уточнення меж компетенції судових експертів різних спеціальностей.

Деякі вчені розглядають як елемент спеціальних знань практичний досвід[20], інші вчені до поняття «спеціальні знання» відносять наявність життєвого досвіду[21]. Досвідом є сукупність практично засвоєних знань, навичок, уміння. Л. Г. Шапіро виокремив три основні елементи досвіду: знання; навички — уміння, що створені вправами, практикою; уміння — здатність робити що-небудь, з урахуванням надбаних знань та досвіду[22].

Г. І. Грамович вважає, що до спеціальних знань належать як практичний досвід, так і життєвий[23], але не визначає критерії (межі) віднесення знань до цих категорій. На нашу думку, поняття практичного і життєвого досвіду відрізняються за змістом, бо життєвий досвід може бути надбаний у результаті діяльності людини в побуті, а практичний — у результаті професійної підготовки

З. М. Соколовський об’єднує такі поняття, як спеціальні знання, практичний і життєвий досвід[24], які, на наш погляд, відрізняються одне від одного. Межі знань, які відносять до «життєвого досвіду», є досить невизначеними. Знання, які здобуває людина в побуті, не є спеціальними, тому що кожна особистість має такий життєвий досвід, який відрізняється від життєвого досвіду іншої особи. Тому висновок, зроблений на основі лише використання життєвого досвіду, має суб’єктивний характер.

Роль життєвого досвіду найбільш повно відбив Г. М. Надгорний, який під «життєвим досвідом» розуміє знання, накопичені людьми в побуті. Життєвий досвід включає знання про засоби трудової діяльності, способи їхнього застосування, найбільш раціональну поведінку в тих чи інших умовах. Автором також були виокремлені практичні знання, які використовуються в повсякденному житті[25].

К. О. Букалов під спеціальними знаннями в судочинстві розуміє перевірені практикою професійні знання компетентних осіб, їхнє вміння користуватися науково-технічними засобами й прийомами для виявлення, фіксації й дослідження доказів у ході слідчої дії та звертає увагу на те, що до змісту спеціальних знань має входити, крім теоретичних знань, також досвід роботи зі спеціальності[26].

Спеціальними знаннями в кримінальному процесі є «знання, які властиві різним видам професійної діяльності, за винятком знань, що є професійними для слідчого та використовуються при розслідуванні злочинів з метою сприяння встановленню істини в справі у випадках, формах і порядку, що передбачені кримінально-процесуальним законом»[27]. Юридичні знання не належать до спеціальних знань, однак законодавство не відокремлює чітко спеціальні знання від неспеціальних (крім випадків встановлення причин смерті, тілесних ушкоджень, фізичного стану та віку обвинувачуваного, потерпілого тощо, коли експертиза призначається обов’язково) (ст. 76 КПК України). Тому слідчому (судді) в усіх інших випадках надане право самому визначати, чи є знання, що необхідні для вирішення будь-якого питання, спеціальними.

У науковій літературі дискусійним є питання про віднесення юридичних знань до спеціальних. Окремі вчені вважають, що висновок експерта повинен мати лише технічний характер і не торкатися галузі правових питань[28], знання з галузі правових наук не застосовуються експертом[29], на ньому не лежить обов’язок правової оцінки певних фактів — це право тільки суду й слідства[30], які зобов’язані знати закон[31].

Інші вчені наводять аргументи й обґрунтування введення в практику судово-експертної діяльності правової (юридичної) експертизи[32].

В Україні проведення експертизи в галузі права можливе лише в практиці Конституційного Суду України. Тому в постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» і змінах, внесених постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. №15 зазначено необхідність „вказати судам на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з’ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо”[33]. У роз’ясненнях від 11. 11. 98 р. № 02-5/424 Арбітражним судам України „Про деякі питання практики призначення судової експертизи” зі змінами і доповненнями, внесеними роз’ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 18 квітня 2001 р. № 02-5/467, роз’ясненням президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 р. № 04-5/609, рекомендацією президії Вищого господарського суду України від 10 грудня 2004 р. № 04-5/3248, вказано, що „... неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема про відповідальність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо”.

Тому провадження правової експертизи слід визнати таким, що не відповідає змісту кримінально-процесуального законодавства. Однак деякі завдання, які виникають на межі юридичних та спеціальних знань, у практиці судової експертизи вирішуються. Це стосується й експертизи об’єктів інтелектуальної власності[34]. Зокрема, одним із завдань судової експертизи контрафактної аудіовізуальної продукції є встановлення відомостей про правовласників твору.

За результатами узагальнення експертних проваджень з дослідження контрафактної аудіовізуальної продукції встановлено, що в 38,9% випадків на вирішення експертиз були поставлені питання правового характеру (чи порушені авторські права; хто є власником прав; чи є продукція контрафактною тощо).

Очевидно, що наведені питання мають правовий характер, виходять за межі компетенції судових експертів та повинні вирішуватися слідчими й суддями, але не експертами. Однак у зв’язку з відсутністю методики розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням авторського або суміжних прав, співробітникам правозастосовних органів важко розібратися в багатьох питаннях, які виникають у них у ході розслідування.

Результати анкетування слідчих МВС України свідчать про те, що у 87,3% респондентів на початковому етапі розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням авторського і суміжних прав, виникає необхідність у зверненні до спеціалістів у галузі інтелектуальної власності для консультацій з правових питань. 53,5% респондентів звертаються до спеціалістів за інформацією, що стосується правовласників творів на території України; 48,5% — за інформацією, що стосується переліку і обсягів матеріалів, які необхідно вилучати у процесі слідчих дій; 48,7% — за інформацією, що стосується встановлення факту контрафактності продукції; 33,3% — за інформацією, що стосується віднесення певного твору до об’єкта авторського або суміжних прав.

Форми використання спеціальних знань під час розслідування злочинів поділяються на два основні види: процесуальні й непроцесуальні. У практиці розслідування злочинів найчастіше застосовуються такі процесуальні форми, як участь спеціаліста у провадженні слідчих дій й судова експертиза[35]. Судова експертиза є найбільш кваліфікованою формою використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві[36].

Участь спеціаліста при проведенні слідчих дій передбачена ст. 128', а при проведенні судових дій — ст. 270' КПК України. Метою залучення спеціаліста до участі в слідчих (судових) діях є розширення практичної можливості слідчого (суду) з виявлення, фіксації і вилучення доказів.

Обов’язковою є присутність спеціаліста лише у випадках, що передбачені ст. 192 КПК України. Слідчий в усіх інших випадках запрошує спеціаліста за своїм розсудом, коли визнає за необхідне використати спеціальні знання і навички під час провадження будь-якої слідчої дії. Спеціаліст може залучатися до опису майна, обшуку, огляду, відтворення обстановки та обставин події тощо. Для залучення спеціаліста до участі у провадженні слідчої дії закон не вимагає винесення постанови, але ця участь обов’язково зазначається в протоколі цієї дії.

У статтях 1281 та 2701 КПК України йде мова про спеціаліста, який відрізняється від тих осіб (часто їх теж називають спеціалістами), спеціальні знання яких слідчий (суд) використовує у формі усних консультацій при плануванні слідчих дій. Консультації цих осіб мають позапроцесуальний характер і не відображаються в матеріалах справи. Закон не надає процесуального статусу результатам діяльності спеціаліста і не визначає їх як можливе джерело доказової інформації. Звідси випливає однозначний висновок про те, що результати діяльності спеціаліста не є доказом[37].

Результати анкетування співробітників МВС України свідчать про те, що у 93,5% випадків до порушення кримінальної справи за фактом порушення авторського або суміжних прав вони звертаються за консультацією до спеціалістів, що надається у режимі телефонної розмови (86,3%) та/або особисто (55,3%).

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість призначення й проведення експертизи тільки після порушення кримінальної справи. Однак не без підстави низка авторів висловлюють думку про те, що призначення й провадження експертизи слід здійснювати до порушення кримінальної справи. Серед учених–юристів на проблему можливості провадження експертизи до порушення кримінальної справи є протилежні точки зору. Одна група вчених виступає за зміну певних норм КПК і за надання права проводити експертизу до порушення кримінальної справи (Р. С. Бєлкін[38], О. Р. Росинська[39], В. П. Бахін[40], Я. П. Нагнойний[41], Л. М. Головченко[42] та інші вчені[43]), інша дотримується протилежної точки зору (В. М. Савицький[44], В. І Шиканов[45], В. Д. Арсеньєв[46], В. І. Гончаренко[47], Ю. К. Орлов[48] та інші вчені). Так, Р. С. Бєлкін обґрунтовує необхідність проведення експертизи до порушення кримінальної справи як форми залучення «поінформованої особи до встановлення наявності або відсутності підстав для порушення кримінальної справи»[49]. Наукова дискусія з цього питання триває вже близько 30 років, але з часом вона тільки набирає гостроти.

На нашу думку, до порушення кримінальної справи спеціальні знання в галузі дослідження аудіовізуальної продукції можуть застосовуватися не тільки для одержання достатньої сукупності даних, що вказують на ознаки злочину, а й для фіксації слідів злочину. Головним аргументом є встановлення необхідних процедур, «які дозволять застосовувати швидкі дії для збору необхідних доказів»[50], а саме: проведення в стислі строки повноцінного дослідження декількох тисяч компакт-дисків, аудіо — і відеокасет, значної кількості техніки, що використовувалась для тиражування творів, сучасних машинних носіїв аудіовізуальних творів, декількох сотень документів, що зберігаються у пам’яті комп’ютерів, десятків і сотень аудіовізуальних творів, які після порушення кримінальної справи будуть відігравати роль доказів. Найчастіше спеціалісту потрібне робоче місце зі спеціальним обладнанням, методики дослідження, а іноді — використання всього обсягу професійних знань у галузі дослідження об’єктів авторського й суміжних прав, комп’ютерної техніки й інформаційних технологій, технічного дослідження документів тощо. Проведення попереднього дослідження не може замінити судову експертизу. Часто за своїм змістом й методами, що використовуються, дослідження спеціаліста відрізняється від судової експертизи лише статусом особи, що проводить дослідження, і формою підсумкового документа, у якому викладені його результати. Висновок спеціаліста доказової сили не має, що призводить до того, що часто деякі об’єкти (наприклад, холодна зброя, наркотичні речовини, аудіовізуальна продукція тощо) «досліджуються двічі»[51] і після порушення кримінальної справи призначається відповідна судова експертиза, яка дублює попереднє дослідження[52]. Це веде до необґрунтованих витрат робочого часу судового експерта та бюджетних й спеціальних коштів. З іншого боку, в певних випадках співробітники оперативно-розшукових органів не мають можливості проведення попередніх досліджень, оскільки за рахунок бюджетних коштів провадяться лише судові експертизи, а на спеціальні дослідження витрати з бюджету не передбачені [53].

Деякі автори вказують, що за багатьма правопорушеннями до порушення кримінальної справи виникають важко розв’язувані проблеми, які нагадують «зачароване коло»[54]. Це стосується й попередньої перевірки фактів порушення авторського й суміжних прав за статтями 176 та 203' КК України, бо вилучена аудіовізуальна продукція може бути ліцензійною[55], або тільки частина продукції може бути контрафактною, оскільки ознаки контрафактності на деяких зразках аудіовізуальної продукції (наприклад, відсутність контрольної марки України) ще не свідчать про те, що продукція є контрафактною (марку продавець міг переклеїти на упаковку іншого екземпляру аудіовізуальної продукції). І навпаки, ознаки заводського виробництва дисків і касет (їх упаковки, марки, поліграфічне оформлення тощо) ще не свідчать про те, що продукція є ліцензійною, бо вона могла бути виготовлена поза обсягом, передбаченим ліцензійною угодою. У даному випадку для виявлення «неочевидних» стійких ознак контрафактності дисків і касет застосування спеціальних знань є необхідним. Тому, на наш погляд, до огляду місця події, де є десятки тисяч дисків і касет, доцільно залучати спеціаліста.

За результатами анкетування слідчих МВС України встановлено, що у 53,5% випадків у них виникають сумніви у віднесенні аудіовізуальної продукції до контрафактної під час її огляду та вилучення. Таким чином, якщо провадження судової експертизи контрафактної аудіовізуальної продукції було б можливим до порушення кримінальної справи, вилученню підлягала б тільки та аудіовізуальна продукція, яка має ознаки контрафактності. Крім того, 91,5% респондентів вважають, що до порушення кримінальної справи за ст. 176 КК України є потреба у проведенні судової експертизи примірників аудіовізуальної продукції, яка придбана під час контрольної закупки.

На наш погляд, є вірною пропозиція стосовно надання права правоохоронним органам призначати експертизу до порушення кримінальної справи. На користь цієї точки зору говорить і те, що в багатьох країнах подібні зміни в законодавство вже були внесені. Так, у п. 2 ст. 242 КПК республіки Казахстан передбачено: «У випадках, коли ухвалення рішення про порушення кримінальної справи неможливо без провадження експертизи, вона може бути призначена до порушення кримінальної справи»[56]. У пункті 2. ст. 173 КПК Білорусі: «до порушення кримінальної справи можуть бути отримані пояснення, витребувані додаткові документи, зроблені огляд місця події, експертизи, затримання й обшук особи при затриманні», а у п. 2 ст. 226: «до порушення кримінальної справи відповідно до статті 173 даного Кодексу допускається призначення судово-медичної експертизи для визначення причин смерті і ступеня тілесних ушкоджень та інших експертиз, висновки яких можуть мати істотне значення для вирішення питання про порушення кримінальної справи»[57].

Як позитивну рису призначення експертизи під час перевірки повідомлення про злочин слід також визнати можливість уникнути підміни цієї слідчої дії різного роду «дослідженнями»[58].

На нашу думку, у зв’язку зі складністю дослідження й багатоскладовістю зразків аудіовізуальної продукції (сам твір, його носій, упаковка, поліграфічне оформлення, позначення на диску й упаковці, марка[59] й наклейка тощо), а також з метою виключення необґрунтованого порушення кримінальних справ ми пропонуємо внести таке доповнення до ст. 75 КПК України: «У випадках, коли ухвалення рішення про порушення кримінальної справи неможливо без провадження експертизи, вона може бути призначена до порушення кримінальної справи». Ця норма надасть право слідчому призначати експертизи з дослідження контрафактної аудіовізуальної продукції до порушення кримінальної справи за ст. 176 та ст. 203' КК України, що сприятиме підвищенню оперативності виявлення й дослідження речових доказів, скороченню строків розслідування.

За результатами узагальнення експертних проваджень встановлено, що лише у 8,1% випадків провадиться дослідження спеціаліста контрафактної аудіовізуальної продукції, а найчастіше — у 91,9% випадків — судова експертиза. У статті 1 Закону України «Про судову експертизу» подається таке тлумачення судової експертизи: «дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду»[60]. Іншими словами, ознакою експертизи є необхідність використання спеціальних знань для проведення дослідження. Стаття 75 КПК України передбачає, що «експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.... Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта». Стаття 310 КПК України регламентує проведення експертизи в суді.

Експертна діяльність здійснюється в межах певної процедури, експертиза є елементом процесу доказування, законом визначені права й обов’язки органів і осіб, що беруть участь у проведенні експертизи, тощо[61]. Судова експертиза взагалі й, зокрема, аудіовізуальної продукції «є процесуальною формою одержання нових і уточнення (перевірки) наявних доказів»[62]. Експерт зобов’язаний за результатами проведеного дослідження скласти висновок, який є джерелом доказів[63].

Контрафактна аудіовізуальна продукція, як і інші об’єкти судової експертизи, має властивості (ознаки), які відбиваються в матеріалізованому вигляді й тому доступні для експертного дослідження. Вивчення властивостей, ознак об’єктів та їхніх відображень — підстава для проведення досліджень учених і судових експертів, створення наукових основ нових родів і видів судової експертизи, додаткових можливостей спільного вирішення завдань експертами різних спеціальностей[64].

Поява нового виду судової експертизи була б неможливою в умовах ізоляції від інших наук, без інтеграції знань з різних галузей науки. Судова експертиза об’єктів інтелектуальної власності інтегрувала наукові знання з права інтелектуальної власності, криміналістики та судової експертизи (наприклад, трасології, технічного дослідження документів, фоноскопії тощо), мистецтвознавства, техніки, кібернетики та інших галузей знань.

О. О. Макарян пише, що «цільове призначення будь-якої науки, особливо прикладної — це служіння практиці. В остаточному підсумку судово-експертна практика є замовником і споживачем тих знань, що інтегруються з інших наук через судову експертизу»[65]. Сучасні дослідження аудіовізуальної продукції мають потребу в широкому запозиченні понять і принципів авторського і суміжних прав, технології виробництва носіїв творів (аудіо — і відеокасет, компакт-дисків), сучасних методів і засобів кібернетики, основних положень теорій криміналістичної ідентифікації, діагностики та ситуалогії.

На ефективність розслідування злочинів, які пов’язані з порушенням авторських або суміжних прав, впливає визначення роду і виду експертизи та своєчасність її призначення. Вид судової експертизи, що призначається, буде визначатися, насамперед, її предметом і об’єктами дослідження. Предметом експертизи можуть бути обставини, що підлягають доказуванню в справі, пов’язані із встановленням факту відповідності (невідповідності) аудіовізуальної продукції ліцензійним зразкам, способів її виготовлення, кількості і вартості виготовленої контрафактної продукції тощо. Ці відомості в основному виходять за межі загальнодоступних і належать до спеціальних знань.

Аудіовізуальна продукція є складним об’єктом експертизи. Під час її дослідження залежно від розв’язуваного завдання використовуються спеціальні знання таких родів судової експертизи:

- дослідження об’єктів інтелектуальної власності (для виявлення й розшифровки позначень на дисках і/або касетах, що характеризують власників прав на твори, а також інформації, що свідчить про факт передачі авторських і/або суміжних прав; для ідентифікації твору та/або рекламного блоку; виявлення ознак контрафактності продукції);

- трасології (для встановлення способів виробництва аудіо-, відеокасет або компакт-дисків і їхньої упаковки; ідентифікації обладнання, за допомогою якого виготовлялися ці об’єкти, тощо);

- фоноскопії (для дослідження фізичних параметрів аудіо- або відеозапису, встановлення ознак монтажу, ідентифікації людини за голосом, ідентифікації апаратури запису тощо);

- технічного дослідження документів (для дослідження способів і якості нанесення інформації на поверхню диска, касети і/або їхню упаковку, поліграфічні матеріали, способу виготовлення контрольної марки України, ідентифікації акторів у відеозаписах тощо);

- комп’ютерно-технічної експертизи (для виявлення та ідентифікації відео- і аудіозаписів на компакт-диску та в пам’яті комп’ютера, встановлення виду обладнання, яке використовувалось для тиражування твору, тощо);

- хімічної і/або біологічної експертизи (для дослідження матеріалів, з яких виготовлені аудіо-, відеокасети, компакт-диски, їхні упаковки, вкладиші, контрольні марки України тощо).

У найбільш простих випадках дослідження з встановлення ознак контрафактності примірників аудіовізуальної продукції експерт з дослідження об’єктів авторських і суміжних прав може провести одноосібно, а у більш складних випадках — у складі комісії експертів однієї спеціальності. Однак ми вважаємо, що зараз в Україні «піратський» бізнес дуже швидко вдосконалюється, ознаки контрафактності касет і дисків стають усе більш «неочевидними». Тому до експертизи аудіовізуальної продукції доцільно було б залучати експертів різних спеціальностей. Такі дослідження можна проводити й у межах комплексної експертизи або комплексу експертиз.

Автором роботи вже розроблені та запроваджені в експертну практику програми підготовки судових експертів за спеціальностями «13. 1» «Дослідження об’єктів авторського права» і «13. 2» — «Дослідження об’єктів суміжних прав». У даний час в Україні успішно розвивається експертиза об’єктів інтелектуальної власності, розробляються методологічні основи цього роду експертизи, схеми і алгоритмізовані методики експертних досліджень, термінологічна база, уточнюються межі компетенції експертів різних спеціальностей, нові методи встановлення фактичних даних, необхідних для створення належної бази доказів.

<< | >>
Источник: Авдєєва Г.К.. Судова експертиза контрафактної аудіовізуальної продукції: Монографія. 2006

Еще по теме § 1. Використання спеціальних знань під час дослідження контрафактної аудіовізуальної продукції:

  1. Авдєєва Г.К.. Судова експертиза контрафактної аудіовізуальної продукції: Монографія, 2006
  2. Тема 16. Тактика використання спеціальних знань у розслідуванні
  3. §3. Дослідження і використання запахових слідів у практиці розслідування злочинів
  4. Стаття 36. Документи, які надаються акціонерам, та документи, з якими акціонери можуть ознайомитися під час підготовки до загальних зборів
  5. § 4. Договори у сфері заготівель сільськогосподарської продукції
  6. Порядок поточного та підсумкового оцінювання знань студентів
  7. СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА
  8. §5. Особливості авторознавчого дослідження
  9. Стаття 76. Спеціальна перевірка фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства
  10. РОЗДІЛ 1 ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ В СИСТЕМІ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ
  11. 1.15 Час та місце відкриття спадщини
  12. Глава 3. Роковой час
  13. І.В.ВІЛЕНТА.. ЛОГІКА навчальний посібник для студентів Національної Академії ДПС усіх спеціальностей.2005, 2005
  14. Якими спеціальними правами наділені учасники бойових дій у сфері охорони здоров’я?
  15. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ З КУРСУ «СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ»
  16. §7. Дослідження матеріалів документів