<<
>>

Небезпека для психічного здоров’я працівників правоохоронних органів

Небезпеками для психічного здоров’я працівників правоохоронних органів, поряд з іншими, є стрес (в тому числі професійний), який виникає під впливом негативних чинників на психіку людини, бойової психологічної травми (скорочено – БПТ) та посттравматичного стресового розладу (ПСТР).

Існування зазначених вище небезпек обумовлено впливом несприятливих соціальних, психологічних, економічних та інших чинників на психіку людини. У спеціальній літературі [91, 36] зазначається, що різнобічна й тривала дія несприятливих соціальних, психологічних, економічних та інших чинників

зумовлює виникнення в людини високої нервово - психічної напруженості, первісною психологічною ознакою якої є тривога - відчуття невизначеної загрози, характер чи час виникнення якої не піддаються передбаченню, як почуття дифузного побоювання і тривожного очікування. Окрім тривоги емоційний стрес зв’язаний з цілим набором стійких негативних емоцій – страхом, злобою, образою, агресією тощо.

Ще в 1974 році вчений з ФРН В.

Дибшаг відмічав, що не можна допускати, щоб на роботі виникали тривалі екстремальні ситуації, з ними можна змиритися, як з виключними випадками. Люди, які змушені працювати з максимальним фізичним і психічним навантаженням, виглядають, як знесилені, виснажені. Нормальне максимальне навантаження працівників і їх необхідна готовність до праці забезпечується при 40-60 %, а в особливих випадках короткочасно при 80% від максимального навантаження. У свою чергу 20 %, що залишилися – це резерв, який допустимо використовувати лише у випадках крайньої необхідності (при виникненні загрози для життя).

Таким чином, будь-які ситуації з високим рівнем емоційно-стресових навантажень висувають особливі вимоги до стресостійкості, форм реагування та стилю поведінки людини. При оптимальному співвідношенні цих психосоціальних і психобіологічних параметрів психоемоційна напруга, як природна форма реагування людини в умовах стресогенних ситуацій, сприяє мобілізації резервних можливостей і активації адаптивних механізмів саморегуляції.

Але при надмірній або тривалій емоційній напрузі, що перевищує індивідуальний бар’єр психічної стійкості»...адаптивна стрес-реакція переходить в патогенну, що виявляється у дезорганізації психосоціальних й психобіологічних функцій індивідуума. Стани психічної дезадаптації, які виникають при цьому, знаходять свій вираз у зниженні працездатності, підвищеній втомлюваності, аномальних особистісних реакціях, девіантних формах поведінки (зловживання алкоголем, суіцидальні тенденції, імпульсивність вчинків та ін.), у нервово- психічних і психосоматичних порушеннях» [91, с. 37].

Як правильно зазначають А. В. Крахмальов та А. А. Кучер, практика бойових дій свідчить, що протидіючі сторони поряд з неминучими фізичними несуть відчутні психологічні втрати. Вони пов’язані з отриманням воїнами бойових психічних травм, які в свою чергу приводять до розладів психічної діяльності, повної або часткової втрати боєздатності [88, с. 193–194]. Ці слова, сказані по відношенню до військових, повною мірою можна віднести і до правоохоронців.

Під бойовою психічною травмою (БПТ) слід розуміти переживання великої сили, яке викликано короткочасним або тривалим впливом психотравмуючих факторів бойової ситуації, що призводять до розладів психіки різної ступені тяжкості та порушення психологічної структури дій.

38

Іншими словами, людина не поранена, не контужена, не отруєна, але бойові дії вести не може [88, с. 194].

Після пережитої психічної травми розвиваються порушення всіх рівнів функціонування (фізіологічного, особистісного, рівня міжособистісної і соціальної взаємодії), які приводять до стійких особистісних змін не тільки у тих людей, що безпосередньо пережили стрес, але й в очевидців, членів їхніх родин, рятувальників і ін. За оцінкою експертів на сьогодні велика частина населення страждає на психічні розлади, викликані гострим або хронічним стресом. Тому не випадково Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (далі – ВООЗ) назвала професійний стрес, що зустрічається в будь-якій професії,

«хворобою ХХІ століття». Показовими є, зокрема статистичні дані ВООЗ, відповідно до яких 45% всіх захворювань пов’язані зі стресом, а деякі спеціалісти вважають, що ця цифра вдвічі більша.

Заслуговують на увагу і результати опитувань, проведених американськими вченими (E. Greenberg, C. Canzoneri, C. Clark та ін.), згідно з якими в 1983 році 55% людей щотижня зіштовхувалися зі стресом. У 1992 році вже кожний третій відчував стрес щодня або декілька разів на тиждень, що на 20% більше, ніж десять років тому. Пізніше у 1996 році вже 75 % людей щодня переживали стрес, причому 78 % з них скаржилися на стрес, що виникає внаслідок роботи. За висновками британських лікарів, стрес на роботі підвищується з року в рік і не тільки сприяє розвитку синдрому професійного вигорання, але й в 20 % випадків провокує суїцид.

Наслідком дій в екстремальних умовах може бути посттравматичний стресовий розлад (ПТСР, англійською мовою PTSD – post traumatic stress disorder) – психічний стан людини, що характеризується комплексом взаємопов’язаних ознак (симптомів), що виникають внаслідок екстремального травматичного стресового впливу (психічна травма). Для цього стану характерним є постійне переживання та повернення людини до цього екстремального травматичного впливу. Ймовірність розвитку посттравматичного стресового розладу може збільшитися у відповідності з наближенням і збільшенням інтенсивності стресору. ПТСР проявляється у симптомах настирливого відтворення у свідомості людини травмуючої ситуації, наполегливим уникненням стимулів, пов’язаних з травмою, віковим (що існував до травми) рівнем фізіологічного збудження [100].

В спеціальній літературі ПТСР розглядається також як комплекс реакцій людини на травму, де травма визнається як переживання, потрясіння, які у більшості людей викликають страх, жах, безпорадність. Це в першу чергу ситуації, коли людина сама пережила загрозу власному життю, смерть або поранення іншої людини. Зазначається, що симптоми можуть з’явитися одразу

після перебування в травматичній ситуації, або через певний період, навіть через декілька років потому [96, с. 51-52].

У відповідності до особливостей прояву та плином розрізняють три види посттравматичних розладів:

• гострий, який розвивається в термін до трьох місяців (його не слід плутати з гострим стресовим розладом, який розвивається протягом одного місяця після критичного інциденту);

• хронічний, що має продовження більше трьох місяців;

• відстрочений, коли розлад виник через шість та більше місяців після травматизації.

На даний час ряд іноземних авторів пропонують доповнити діагностику

постстресових розладів ще однією категорією - посттравматичний розлад особистості, (англійською: PTPD – posttraumatic personality disorder), що являється досить логічним кроком, оскільки присутність хронічних симптомів посттравматичного стресового розладу досить часто відмічається на протязі всього наступного життя людини, яка пережила масштабну психотравму. Безумовно, така травма може залишити невиправний (незабутній) відбиток в душі людини і привести до патологічної трансформації всієї особистості.

Схематично взаємозв’язок різних за часом виникнення, тривалості і глибини стадій формування постстресових порушень представлено наступною схемою (див. рис. 2):

Травматичний стрес

(під час критичного інциденту і відразу після нього - до 2 діб)

Гострий стресовий розлад

(на протязі 1 місяця після критичного інциденту – від 2 діб до 4 тижнів)

Посттравматичний стресовий розлад

(якщо більше місяця після критичного інциденту – більше 4 тижнів)

Посттравматичний розлад особистості

(на протязі всього життя людини, яка пережила травму)

Рис. 2. Стадії формування стресових порушень

<< | >>
Источник: Б. Б. Шаповалов, М. Х. Хасанов, В. С. Бажанюк. ПСИХОЛОГО–ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПРАВООХОРОНЦІВ ДО БЕЗПЕЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ.. 2015

Еще по теме Небезпека для психічного здоров’я працівників правоохоронних органів:

  1. Небезпека для фізичного здоров’я працівників правоохоронних органів
  2. Тема 3. Небезпека для працівників правоохоронних органів, що виникає внаслідок екстремальної ситуації
  3. Особливості забезпечення безпечної діяльності працівників правоохоронних органів при спілкуванні з особами, в неадекватному психічному стані
  4. Особливості екстремальних ситуацій, характерних для діяльності працівників правоохоронних органів
  5. Небезпека негативних правових наслідків застосування працівниками правоохоронних органів сили в екстремальних умовах
  6. Особливості забезпечення безпечної діяльності працівників правоохоронних органів при вході в будівлю та огляді приміщень
  7. Особливості забезпечення безпечної діяльності працівників правоохоронних органів при реагуванні на сімейні конфлікти
  8. Тема 6. Особливості забезпечення безпечної діяльності працівників правоохоронних органів в окремих тактичних ситуаціях
  9. Тема 5. Особливості використання форм та методів безпечної діяльності в екстремальних умовах в процесі підготовки майбутніх працівників правоохоронних органів
  10. Методи забезпечення безпечної діяльностіпрацівників правоохоронних органів
  11. 4.3. Гра та її значення для психічного розвитку дошкільнят
  12. Сокрытие информации об обстоятельствах, создающих опасность для жизни и здоровья людей (ст. 237 УК РФ)
  13. 1. Повреждения отдельных частей тела и их последствия для жизни и здоровья
  14. Е.В. Каерова, Л.В Матвеева, С.А. Борщенко. Физическаякультура для студентов, имеющих отклонения в состоянии здоровья. Учебное пособие. Владивосток, ВГУЭС, 2015, 2015