<<
>>

Поняття та класифікація екстремальних ситуацій

У спеціальній літературі немає єдиної думки щодо визначення екстремальних ситуацій.

На думку М. М. Козяра, екстремальні ситуації – це ситуації, які для людини незвичайні, фізично і психологічно важкі, а часто пов’язані з ризиком для життя і вимагають від неї неймовірно великого напруження внутрішніх сил, емоційно-вольової стійкості та оптимального використання особистих можливостей для досягнення успіху безпеки [52, с.

8].

Окрім того, екстремальні ситуації розглядаються також як:

- несприятливі для життєдіяльності умови, що вимагають мобілізації прихованих можливостей організму;

- об’єктивно складні умови діяльності, які сприймаються й оцінюються як напружені чи небезпечні;

- несприятливий, складний стан умов життєдіяльності людини, що набув для окремої особи або групи осіб особливої значущості [1, с. 135];

- нестандартні, нештатні, загрожуючі, аварійні або катастрофічні [8, с. 41];

- ситуації, які викликають актуалізацію потреби у безпеці та одночасно блокують її задовільнення [2, с.

115].

Екстремальні ситуації розглядають також як критичні [60; 90], кризові [96], складні [68], нетипові [175], небезпечні [84; 124].

Екстремальна ситуація психологічно небезпечна для суб’єкта, так як у неї:

- відбувається перевантаження психологічних механізмів відбиття;

- виникають нерефлексовані прояви психічної діяльності;

- актуалізуються глибинні рівні психічної організації (вітальні потреби) при їх фрустрації;

- знижується рівень автономності особистості та вольової регуляції;

- відбувається дезорганізація процесів змістоутворення та цілепокладання;

- формуються «ризикові» засоби задовільнення потреб (в першу чергу потреби у безпеці);

- відбувається дезорганізація процесів відображення;

- пригнічується вірогідне прогнозування [2, с.

115].

Суб’єктивно екстремальні ситуації набувають форми екстремальності – особливого стану людської психіки, спричиненого незвичайними чи

екстраординарними умовами, що породжують підвищену тривожність та особливу емоційну напруженість.

Стосовно правоохоронної діяльності, екстремальні умови можна визначити як такі, в яких порушується звичайний перебіг подій, внаслідок чого виникає підвищений ризик, загроза для життя працівника правоохоронного органу або будь-якої іншої людини.

В екстремальних умовах події набувають для працівника особливого значення. Об’єктивні наявні ознаки ситуації, яка склалася, сприймаються та оцінюються як небезпечні для життя людини або її здоров’я, незважаючи на те, містить вона реальну небезпеку чи така небезпека є лише уявною. Тому, не виключено, що одна й та ж сама ситуація різними людьми буде усвідомлюватися по-різному.

У психологічній літературі [1, с. 137] виокремлюються такі види екстремальних ситуацій:

- швидкоплинна – пов’язана з необхідністю діяти в умовах жорсткого дефіциту часу, у максимально швидкому темпі, при високому рівні організованості та зі значним психологічним навантаженням;

- довготривала – психологічно напружена діяльність впродовж тривалого часу;

- викликана «невизначеністю» – потребує прийняття рішення за наявності альтернативних, суб’єктивно однакових значущих варіантів поведінки;

- ситуація, що потребує постійної готовності до дій – перебування в монотонних, малозмінюваних умовах в очікувані екстремальних змін;

- заснована на ймовірно недостовірній інформації – потребує екстрених дій за відсутності впевненості в достовірності одержаної інформації;

- породжена суб’єктивними обставинами, тобто самим працівником.

Найбільш значущими екстремальними ситуаціями є такі, в яких працівники правоохоронних органів зазнають різної фізичної шкоди аж до спричинення смерті, поранення або отримання глибокої психологічної травми. Загальним для екстремальних ситуацій є небезпека, тобто потенційна загроза, яка може призвести до пошкодження (погіршення) або знищення будь-якого явища або об’єкта.

З точки зору психології, небезпеку можна розглядати як стрес-фактор, який відображає ступінь усвідомлення особою обставин, за яких поведінка правопорушників, дія стихійних природних сил, техногенна аварія чи катастрофа тощо можуть завдавати їм фізичної або психологічної шкоди, привести до нещасного випадку, можливо, й загибелі [1, с. 145–146].

Суттю екстремальних ситуацій є невідповідність між рівнем впливу на психіку людини (людей) психотравмуючого фактору (факторів) та тими

можливостями, які в нього (них) є, щоб адекватно здійснити регуляцію життєдіяльності та психічної активності [2, 2008]. Екстремальні ситуації викликають травматичні кризи, що призводять до серйозних негативних наслідків [96, с. 12].

Інколи в психологічній літературі вживається визначення «критична ситуація». Загалом критична ситуація повинна бути визначена як ситуація неможливості, тобто така, в якій суб’єкт зустрічається з неможливістю реалізації внутрішніх потреб (мотивів, прагнень, цінностей тощо) [89, с. 39]. На думку В. О. Лефтерова та В. О. Тимченка, під критичною ситуацією (у фахових межах правоохоронної діяльності) умовно розуміється будь-яке поєднання компонентів зовнішнього середовища, що характеризується наявністю:

- безпосередньої загрози фізичної або моральної шкоди працівнику ОВС;

- опосередкованих соціальних погроз (соціально-правові санкції, матеріальна шкода, можливі наслідки фахових прогалин;

- опосередкованої або неопосередкованої загрози власної смерті [60, с. 20].

Крім того, в літературі [67] зазначено, що складна ситуація – це ситуація, яка характеризується певною взаємодією зовнішніх і внутрішніх чинників, що сприяють або перешкоджають здатності особистості її подолати. Основні складові такої ситуації – зовнішні та внутрішні чинники.

Зовнішній чинник є об’єктивним, тобто незалежним від людини, який визначається та характеризується такими змінними:

• обмеженим терміном (часом) подолання (вирішення) ситуації;

• зовнішніми обставинами, які виявляються занадто складними для їхнього подолання, що характеризуються неможливістю чи небажанням протистояти і боротися з ними;

• ризиком для здоров’я (життя) людини;

• небажанням оточення розуміти людину;

• зміною ситуації, тобто виникненням інших (нових) проблем за наявності попередніх, а також швидкоплинністю обставин і в деяких випадках неможливістю швидкої зміни процесу дії;

• позитивним збігом обставин, що дозволяють людині подолати ситуацію з найменшими зусиллями;

• повною відсутністю будь-якої підтримки тощо.

Внутрішній чинник розглядається на двох рівнях: психологічному та соціально-психологічному.

Психологічний рівень характеризується такими змінними:

- усвідомлення (визнання) власного безсилля щось змінити для подолання складної ситуації;

- усвідомлення ризику для власного здоров’я;

- невизначеністю ситуації для людини, яка висуває проблему пошуку найкращого рішення;

- боротьбою мотивів між «хочу і можу» та «бажаю і можливо»;

- боротьбою із «самим собою» (морально-матеріальне, невпевненість у власних силах і можливостях, нервозність, самоусунення від боротьби);

- усвідомлення перебування у стресовій ситуації (перша зустріч з проблемою; важко наважитись зробити перший крок; розгубленість при виникненні непередбачених обставин тощо);

- психічною перевантаженістю, усвідомленням власної тривожності, необхідністю подолання ситуації, а також складністю адаптації;

- психічними станами (їх динамікою), невпевненістю у собі, психічною неготовністю до подолання ситуації, проявом емоцій, почуттів, усвідомленням проблеми «існування смерті», концентрацією зусиль;

Для соціально-психологічного рівня характерне:

• приймання та опрацювання великої кількості інформації;

• нерозуміння вимог оточення;

• недостатність необхідної інформації для обізнаності в ситуації;

• певний досвід дій людини в подоланні складних ситуацій;

• усвідомлення скоєного (вчиненого) та відповідальність за кінцевий результат;

• певна обмеженість можливостей (інтелектуальних, фізичних, емоційних, функціональних) і засобів (інструментів, приладів, машин тощо);

• власна спроможність термінового прийняття рішення (у стислі терміни прийняття єдино правильного рішення) [67].

В. Г. Бабенко та Б. Б. Шаповалов зазначають, що перелік і класифікація екстремальних умов не можуть бути вичерпними. Явища, які їх породжують, можуть мати різноманітне походження. З точки зору психологічної підготовки працівників правоохоронних органів, практичне значення мав би поділ екстремальних ситуацій службової діяльності залежно від рівня небезпеки для життя та здоров’я працівників правоохоронних органів або інших осіб.

Безперечно, припинення небезпечної поведінки правопорушника, масових заворушень, звільнення заручників, затримання озброєних осіб, відбиття нападу на охоронювану особу або важливий об’єкт належать до категорії екстремальних ситуацій з високим рівнем небезпеки. Натомість інші ситуації службової діяльності, якими б звичайними вони не здавались працівнику, зважаючи на можливість різкого перетворення звичайної «рутинної» ситуації в небезпечну, належать до екстремальних ситуацій з невизначеним рівнем небезпеки. Практика діяльності особового складу органів внутрішніх справ має

багато прикладів, коли небезпека для життя працівника міліції раптово виникала в процесі звичайного патрулювання, допиту, огляду місця події тощо. Усвідомлення того, що службових ситуацій з низьким рівнем небезпеки не існує, дозволить, на нашу думку, зберегти життя правоохоронців при виконанні ними службових обов’язків [112, с. 74 - 75].

На людей, що знаходяться в екстремальних умовах, поряд з іншими вражаючими факторами діють і психотравмуючі обставини, що можуть проявлятися у зниженні працездатності, порушенні психічної діяльності, а в окремих випадках і в серйозних психічних розладах. Психогенний вплив екстремальних умов виникає в результаті не тільки прямої, а й опосередкованої загрози життю людини («Очікування смерті гірше самої смерті»).

Психотравмуючий вплив на психіку людини може бути як потужним одноразовим, так і інтенсивним багаторазовим, який потребує періоду адаптації до джерел стресу, які діють постійно та характеризуються різним ступенем раптовості, масштабності, може слугувати джерелом як об’єктивно, так і суб’єктивно (із-за нестачі досвідченості, психологічної непідготовленості, низької емоціональної стійкості конкретної людини) обумовленого стресу [72, с. 257].

Існування людини в екстремальній ситуації підпорядковується законам розвитку стресової реакції, яка, розвиваючись у вигляді травматичного стресу, може привести до посттравматичного стресового розладу. Дуже часто стрес ототожнюють з нервовим перевантаженням або сильним емоційним напруженням.

Провокувати стресові реакції можуть ситуації, які пов'язані з виконанням небезпечної роботи (боротьба з пожежами, участь у бойових діях), ситуації, коли діяльність ускладнена (дефіцит часу, вплив відволікаючих факторів тощо). До причин формування стресової реакції можна віднести і нездатність, невміння або неготовність людини діяти (новизна, незвичайність, раптовість ситуації), тобто неузгодженість спонукань до дії і можливість діяти адекватно в обстановці, що склалася [73, с. 31 - 32].

На розвиток екстремальних ситуацій та їх наслідки негативно впливають такі чинники: несподіваність виникнення небезпеки, невизначеність ситуації та можливих наслідків, відсутність дієвої підтримки (допомоги) з боку оточення та гарантій соціального (у тому числі правового) захисту тощо. Особливо несприятливими в цьому плані є так звані «нештатні» ситуації, тобто непередбачені нормативно екстремальні ситуації. Саме за таких обставин необхідно зберегти спокій і холоднокровність, швидко оцінити обстановку, не піддатися прагненню діяти за вже існуючими стереотипами. Прийняття рішення діяти неординарно може виявитися єдиним правильним виходом із ситуації, що склалась, і ним слід правильно скористатись. Стереотип діяти так, а не інакше, звичка застосовувати лише певні прийоми нападу та захисту

завжди має психологічну межу неповторюваності (це стосується використання зброї, прийомів самооборони, допоміжних засобів тощо), але екстремальна ситуація ніколи не повторюється в одному й тому ж вигляді, що потрібно враховувати, бути до цього готовим.

Технічний прогрес, який є характерним для останніх років розвитку людства примушує людину все частіше виступати в ролі оператора. А. М. Войтенко зазначає, що основною ланкою у розвитку аварійної ситуації та події, тобто пусковим механізмом розвитку подій, що призводять до зниження безпеки професійної діяльності, є помилкова дія людини-оператора.

Помилкова дія визначається як неправильна або несвоєчасна дія по управлінню об’єктом управління або обладнанням, а також бездія, вчинена без злого наміру.

Серед них виділяють дві основні групи: помилки випадкові та закономірні [19, с. 51].

Випадкові помилки, що складають лише 10–12 % від загальної кількості помилок оператора, носять дуже нестійкий, тимчасовий характер. Спостерігаються вони при виконанні як складних, так і простих, відпрацьованих дій. Випадковими дані помилки вважаються тому, що встановити їх причини вкрай важко.

Закономірні помилки можна не лише виявити, але й передбачити. Вони, як правило, обумовлені такими причинами:

- недостатньою професійною підготовкою (недонавченістю, нестійкістю або втратою навички після довгої перерви в роботі, негативним переносом навички тощо);

- зниженою працездатністю з-за зміненого функціонального стану організму (хвороба, втома, емоційна напруженість, вплив на організм факторів праці тощо);

- дефіцитом індивідуальних професійно важливих якостей;

- невідповідністю робочого місця оператора психофізіологічним та іншим характеристикам людини, завданням її діяльності;

- недоліками в управлінні та забезпеченні професійної діяльності [19, с. 51 - 52].

Наведені вище помилки в повній мірі відносяться до управління службовими та приватними транспортними засобами, застосуванню вогнепальної зброї та будь-яких приладів та пристроїв.

<< | >>
Источник: Б. Б. Шаповалов, М. Х. Хасанов, В. С. Бажанюк. ПСИХОЛОГО–ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПРАВООХОРОНЦІВ ДО БЕЗПЕЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ.. 2015

Еще по теме Поняття та класифікація екстремальних ситуацій:

  1. §4. Поняття і класифікація слідчих ситуацій
  2. Б. Б. Шаповалов, М. Х. Хасанов, В. С. Бажанюк. ПСИХОЛОГО–ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПРАВООХОРОНЦІВ ДО БЕЗПЕЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ., 2015
  3. Тема 1. Характеристика екстремальних ситуацій
  4. Особливості екстремальних ситуацій, характерних для діяльності працівників правоохоронних органів
  5. Тема 2. Характеристика емоційних станів, що викликаються екстремальними ситуаціями
  6. Особливості підготовки майбутніх правоохоронців до безпечної діяльності в екстремальних ситуаціях, пов’язаних з протидією правопорушенням
  7. Особливості підготовки майбутніх правоохоронців до безпечної діяльності в екстремальних ситуаціях техногенного та природного характеру
  8. §6. Поняття і класифікація холодної зброї
  9. Поняття та класифікація цінних паперів
  10. §1. Поняття і класифікація криміналістичних версій
  11. § 1. Соціальні норми Поняття і класифікація соціальних норм.