<<
>>

4.2. Соціально-психологічні причини злочинної поведінки неповнолітніх

Злочин і злочинця необхідно розглядати в діалектичній єдності. Без цього неможливо розібратися в джерелах злочинного діяння, виявити механізм його вчинення. Адже злочинна поведінка, як і будь-яка поведінка людини, має дві основні групи ознак.

Суб'єктивні — мотиви, мета, намір людини та об'єктивні — фізичні рухи і дії. Злочин, перш ніж втілитися в небезпечні для суспільства дії, проходить стадію внутрішнього, психологічного визрівання. Людина спочатку вирішує, а вже потім вчиняє злочин. Рішучість особистості вчинити злочин називається наміром. Вчинити злочин навмисно — значить усвідомлювати характер свого вчинку, передбачати його суспільну небезпечність, наслідки та свідомо допускати їх. Характер наміру, таким чином, значною мірою свідчить про те, як злочинець ставився до вчиненого ним злочину.

При цьому намір розрізняється, насамперед, за ступенем обдуманості злочину: чи виник він раптово, чи готувався заздалегідь, задовго до вчинення злочину; чи є він наслідком зненацька сформованих обставин або спеціально вибраних умов. Адже для оцінки того, наскільки морально запущена та суспільно небезпечна особистість, необхідно визначити, як вона прийшла до рішення вчинити злочин. Звичайно, заздалегідь виниклий намір говорить про більшу небезпеку злочину та злочинця в порівнянні з наміром, який виникає раптово в якості емоційного відношення до тих або інших несподіваних обставин.

В залежності від особливостей наміру серед неповнолітніх правопорушників закону можливо виділити три основні їх групи. Перші — ті, у кого намір вчинити правопорушення та злочин виник раптово. Другі — ті, хто заздалегідь обміркував протизаконну дію, готувався до її здійснення. Треті — ті, хто іноді знали заздалегідь про вчинення злочину, а іноді намір у них виникав раптово.

Для першої групи характерно те, що противоправний намір тут цілком можна розглядати як своєрідну суспільно небезпечну реакцію па сформовані обставини.

Неповнолітній зазвичай не обмірковує заздалегідь злочинну дію, шляхи та засоби досягнення злочинного результату. Більше того, іноді навіть за кілька хвилин до вчинення злочину він і не задумується про нього. Рішучість вчинити так, а не інакше нерідко виявляється зненацька для молодої людини і швидко реалізується у вчинку та діях. Саме тому можна говорити про намір неповнолітнього як про таку форму провини, яка виникає в залежності від ситуації, тобто як реакція на непередбачену ситуацію.

Для другої групи характерний злочинний намір, який виникає в поверхневому і суперечливому усвідомленні суспільної шкоди. Це виражається в тому, що більшість підлітків та юнаків, зважуючись на вчинення злочину, усвідомлюють лише фактичну сторону свого діяння (тобто самі дії та предмет зазіхання). При цьому вони не вміють оцінювати соціального значення свого вчинку — його шкідливості для інтересів суспільства.

Для третьої групи особливість злочинного наміру проявляється в його спрямованості. Вона виражається в бажанні досягнення злочинних наслідків та визначається метою злочину9 тобто результатом. Специфіка його полягає насамперед у тому, що підлітки або юнаки досить часто не мають чіткого уявлення про мету злочинного діяння. "Так захотілося", "не знаю, як вийшло", "інші робили, і я теж" — за допомогою такого роду відповідей вони нерідко пояснюють причини злочину. Специфіка виражається й у тому, що серед підлітків та юнаків, на відміну від дорослих людей, досить розповсюджені с протиріччя між метою діяння та засобами його досягнення. Так, у злочинах неповнолітніх нерідкі випадки, коли спрямованість наміру, його ціль не є антигромадськими. Злочинне діяння в наявності, але ціль його сама по собі аж ніяк не злочинна — захист достоїнства товариша і свого власного, бажання надати допомогу іншій особі, прагнення утвердити себе в очах однолітків і т. ін. Специфіка спрямованості наміру неповнолітніх визначається тим, що психологічним джерелом цієї спрямованості та цілей діяння є вікова мотивація, тобто сукупність конкретних збудників (мотивів), якими визначається поведінка молодої людини.

Мотиви злочинних діянь, вчинених підлітками і юнаками, як правило, досить розрізнені та поверхові. Вони являють собою картину з яскраво вираженою дитячою мотивацією. Мотиви злочинів неповнолітніх значною мірою проявляються на основі групових дій. Як правило, найбільш розповсюджені престижні та наслідувальні мотиви, а також намагання до самоствердження серед товаришів та однолітків. Значний вплив па мотивацію має і той факт, що більшість молодих людей вчиняють злочин в стані сп'яніння, тобто тоді, коли підліток і юнак деякою мірою втрачають контроль над вчинками і їхніми спонуканнями. Звідси досить високий відсоток і так званих невмотивованих злочинів, тобто діянь, внутрішні причини яких неповнолітній не може чітко визначити. Звичайно, тут завжди потрібно мати на увазі й те, що мотиви злочинної, як і іншої поведінки, далеко не завжди усвідомлюються не тільки неповнолітніми, а й дорослими.

У тих випадках, коли неповнолітній чітко уявляє власну мотивацію до злочину, нерідко виявляється, що серйозний вплив на нього мають протиріччя між рівнем домагань неповнолітніх і можливостями їхнього задоволення. Підліток та юнак часто мають завищені домагання насамперед матеріального порядку: мати якусь річ, мати кишенькові гроші, гарний і модний одяг і т. ін. Будучи не задоволеними, ці домагання можуть обумовлювати формування корисливих за своєю сутністю спонукань, які втілюються в злочинних зазіханнях на державну та особисту власність.

Якщо ж спробувати звести в групи найбільш важливі мотиви злочину неповнолітніх, то виявиться, що для більшості з них характерні:

— прагнення (у тому числі шляхом порушення закону) продемонструвати перед товаришами сміливість, хоробрість, рішучість;

— безглузда рішучість вчинити виражається в необдуманому суспільно небезпечному діянні;

— корисливе відношення до предмета домагання, заради якого неповнолітній готовий порушити правові заборони.

Таким чином, спонукають молоду людину до злочинної дії не He-усвідомлена неповага до закону, не відсутність зайнятої антигромадської позиції, не ідейне переконання, а інше... На першому місці для неї — перекручений, неправильно зрозумілий авторитет серед однолітків, що значить для правопорушника в тій або іншій ситуації більше, ніж інтереси суспільства та його членів. Порушує закон той, хто в стані сп'яніння, перебуваючи під впливом групи, не вміє правильно оцінити виникле спонукання, виявляється нездатним осмислити його та в результаті втрачає почуття відповідальності за свої вчинки.

Як бачимо, психологічне джерело злочину неглибоке. Але якими б поверховими й елементарними не здавалися злочинні наміри, вони все-таки настільки сильні, що в змозі диктувати неповнолітньому умови протиправної поведінки. Вони настільки стійкі, що цілком можуть визначати досить тривалу рішучість злочинної дії. Вони настільки діючі, що в різних ситуаціях здатні втілитися в різноманітні злочинні діяння. При всій наївно-дитячій мотивації ці спонукання антигромадські за своїм змістом і визначають як незначні, так і небезпечні для суспільства тяжкі злочини.

Правові порушення найчастіші в мікроумовах, у малих соціальних осередках. Адже саме в малих групах і колективах (родині, школі, різного роду об'єднаннях, а також в умовах вулиці, серед однолітків і дорослих) робить свої перші кроки людина. Саме ці колективи та групи виступають по відношенню до підлітка та юнака як конкретна ситуація, яка постійно і активно впливає на нього.

Родина є тим першим колективом, якій формує в людині поняття про те, як необхідно жити, що потрібно знати, як треба поводитися тощо. У родині молода людина одержує перші практичні навички взаємин з. іншими людьми, засвоює норми, які регулюють ці взаємини. Тут уперше виникає конфлікт між "хочу" та "не можна". Все це визначає той факт, що більшість особливостей, які характеризують дорослого злочинця (як, втім, і будь-яку іншу особистість), походять корінням з ранніх років життя людини. Адже навіть доросла людина нерідко дивиться на явища крізь призму вироблених у дитинстві оцінок та понять.

Злочин неповнолітнього — специфічний, сумний показник несприятливих умов життя та виховання підлітка і юнака в родині.

Найбільш важливими факторами, які негативно впливають на формування особистості в родині, є:

— виховання неповнолітнього в умовах неповної родини (відсутність одного з батьків);

— дефекти в сімейному укладі, головним чином в моральній атмосфері сімейних відносин;

— недоліки у взаєминах батьків і дітей, які виражаються найбільш яскраво в явищах бездоглядності.

Відсутність одного з батьків порушує цілісність родини як колективу, спричинює послаблення виховних функцій. З'являються прогалини в організації контролю за поведінкою дитини, як правило, знижується рівень вимогливості, змінюється весь психологічний клімат сімейних відносин. Але особливо негативно впливає на неповнолітнього та зовнішня атмосфера, яка зазвичай складається навколо зруйнованої родини: справжнє і показне співчуття, осуд того, "хто винуватий" і т. ін. Необережні репліки, необачні вчинки, випадково перехоплені погляди сусідів, знайомих і родичів — все це боляче ранить підлітка і юнака. З'являються почуття особистісної ущербності і зайвості. Це нерідко стає основою для формування негативного відношення до навколишнього, до норм, правил і принципів поведінки.

І справа не тільки в тому, що батько мав би серйозний виховний вплив на сина, стримав би його від аморальних та небезпечних для суспільства діянь. Головне — не були б створені ті внутрішні психологічні нашарування, які визначили можливість проникнення та • реалізації мотивів злочинної поведінки.

Відсутність одного з батьків підліток або юнак намагаються заповнити шляхом наслідування іншим особам, серед яких нерідко виявляються злочинці. Факт відсутності одного з батьків породжує хворобливий стан неповноцінності побуту і самої особистості. Звідси, з одного боку,— замкнутість, озлобленість, мстивість, а з іншого — прагнення за всяку ціну домогтися авторитету серед однолітків, довести, що він заслуговує більш престижного місця і положення. І, нарешті, ще одна риса — специфічна форма заздрості: "якби в мене був батько, я б мав такі ж матеріальні блага, як і однолітки".

Відхилення від норми в поведінці членів родини впливають на увесь духовний світ неповнолітнього, на його вчинки. Як правило, з таких родин виходять молоді люди, які перейняли в. дорослих членів родини цинічне відношення до моральних цінностей, неповагу до оточуючих їх людей, негативне відношення до суспільних норм і правил поведінки. Зазвичай ці підлітки і юнаки найчастіше відіграють провідну роль у злочинних групах неповнолітніх.

Поведінка членів таких родин має особливо великий вплив на мотив і характер злочинів неповнолітніх. У порівнянні з іншими категоріями молодих злочинців тут значно частіше спостерігаються умисні протиправні діяння. При цьому злочин у своїй основі має, як правило, продумані й стійкі мотиви.

Брутальність, приниження людської гідності, аморальні вчинки старших у подібних родинах озлоблюють підлітка і юнака й тим самим сприяють формуванню таких мотивів, як помста; озлоблення. З іншого боку, така сімейна атмосфера породжує своєрідну психологічну реакцію з боку неповнолітнього — відстояти власну людську гідність, затвердити себе як особистість якщо не в родині, так серед товаришів. Наявність у родині раніше засуджених осіб, а також алкоголіків, наркоманів нерідко призводить до затвердження в сімейних відносинах психології корисливості та користі. Цей факт уже сам по собі не може не мати негативного впливу на мотивацію поведінки неповнолітнього.

Родини з відхиленнями від норми, як і неповні родини, характеризуються серйозними недоліками у взаєминах батьків і дітей. Свій крайній вияв ці недоліки одержують у явищах бездоглядності, тобто ослабленні або відсутності контролю за підлітками та молодшими юнаками. Бездоглядність — постійний супутник злочинів неповнолітніх, одне із джерел суспільно небезпечних дій та вчинків.

Тяжкі наслідки, наприклад, викликає відсутність належного контролю за процесом становлення та розвитку потреб неповнолітнього: нерозумне задоволення будь-яких примх підлітка і юнака, відсутність контролю за використанням наявних у нього грошей, невміння батьків вчасно припинити тягу до куріння, спиртних напоїв і т. ін. Вищим мотивом їхніх учинків і дій стає егоїстичне "хочу", що і спонукує нерідко до порушення закону.

Важко переоцінити ту небезпеку, яка відображає такі форми бездоглядності, як надання підлітку чи юнаку волі егоїстичних дій, аморальних учинків. Небезпека полягає в тому, що вони не готові до самостійної культурної організації свого вільного часу. Культурне дозвілля припускає, що його учасники соціально виховані, мають певну культуру. У противному випадку заняття спортом, наприклад, цілком сумісні із правопорушеннями. Необхідно не просто заповнювати вільний час підлітка, а духовно розвивати та загартовувати його. Тоді він зможе вибрати правильну лінію поведінки і у несприятливій ситуації буде активно прагнути до культурного дозвілля, відчуваючи в цьому потребу, а не пасивно чекати, коли його почнуть розважати.

За помилки у сімейному вихованні розплачуватися доводиться дітям. Вони нерідко виявляються безпомічними при зустрічі з більш сильними і морально зіпсованими людьми. Не маючи досвіду спілкування з людьми, вони охоче йдуть на контакти з небезпечними для суспільства особами, які "ліплять" з них подібних собі по напряму думок і поведінки. Як знаряддя чужої волі підлітки стають на шлях вчинення злочинів, втягуючи в суспільно небезпечну діяльність своїх товаришів та однолітків.

Несприятливі умови сімейного, виховання — лише початкова ланка в ланцюзі обставин, перед якими був поставлений неповнолітній злочинець. Чим старше стає підліток, тим ширше коло його спілкування і тим більша кількість різноманітних факторів впливають на нього. Більш значне місце в його житті починають займати не тільки товариші та однолітки, ай дорослі люди, які не перебувають із ним у родинних відносинах. З кожним роком все більше увагу підлітка привертають оточуючі люди, їхні вчинки та поведінка; усе серйозніше й ближче сприймає він їхні думки, оцінки, судження. До моменту настання віку правової відповідальності підліток перебуває вже в різноманітних контактах з однолітками та дорослими, він має певний досвід спілкування з людьми та починає свідомо визначати своє відношення до них і безпосереднього побутового оточення.

Важко перебільшити ту шкоду, яку наносять боротьбі зі злочинністю дорослі підбурювачі та організатори злочинів неповнолітніх. Але не можна забувати і те, що вони найчастіше втягують у злочинну діяльність тих підлітків і юнаків, які вже певною мірою підготовлені до цього. Багато хто із залучених — це неповнолітні, які виховувалися в несприятливих сімейних умовах і вже засвоїли з безпосереднього побутового оточення деякі негативні риси: жадібність, користь, неповагу до старших, цинічне відношення до жінки і т. ін.

Інша справа групи неповнолітніх, які скоїли злочин самостійно, без участі дорослих. Тут груповому вчиненню злочину передують зазвичай досить тривале знайомство підлітків і юнаків, спільне проведення вільного часу, спільність занять, інтересів, захоплень. Злочинна група поступово ніби "виростає" із уже сформованих раніше групових відносин. У цих відносинах негативні впливи побуту та вікові особливості набирають найбільш виродливих форм: підвищена емоційність виражається в невитриманості; прагнення до самоствердження — у брутальності, хамстві; бажання бути дорослим — у цинізмі, вульгарності; відсутність трудових навичок —-у зневазі до праці інших людей тощо. Цинічні оцінки та судження, будучи підтриманими групою, починають сприйматися підлітком та юнаком як правило та принципи поведінки. Звідси виникає більша рішучість групи у вчиненні злочинів, її підвищена антигромадська активність. Це виражається, зокрема, в обов'язковій участі кожного члена групи в групових злочинах.

Підлітки і юнаки вливаються в злочинну групу, як правило, добровільно, без зовнішнього примусу. Адже в психології злочинної групи с, безсумнівно, елементи, які залучають неповнолітнього: лжеромантика, лжегероїка, своєрідні, найчастіше цинічні, оцінки тих або інших явищ, прямолінійні судження про заборонні сторони життя і т. ін. Виявившись під впливом цієї психології, неповнолітній починає усе більш істотно перебудовувати свої погляди і уявлення на навколишніх людей, суспільство в цілому, на особисті та суспільні цілі і завдання. В остаточному підсумку негативний вплив групи знаходить своє логічне завершення або в епізодичних злочинах, або в системі суспільно небезпечних групових дій.

Таким чином, антигромадські прояви серед неповнолітніх тісно пов'язані з існуванням злочинних груп. Ці групи — прояв вкрай негативного впливу на підлітків та юнаків неблагополучних умов сімейного виховання, а також негативного впливу безпосереднього побутового оточення — двору, вулиці, кримінальних елементів тощо.

Отже, на формування неповнолітнього порушника правопорядку впливає безліч обставин. Одні з них відіграють роль безпосередніх причин злочинних діянь. Вони визначають процес формування суспільно шкідливих спонукань і зазіхань, а також особливості їхнього втілення в небезпечні для оточуючих дії та вчинки. Інші — виступають як умови, які визначають збереження цих причин і полегшують їхній прояв у злочинах неповнолітніх. Вони, як правило, підсилюють дію причин злочинних діянь і є тим обов'язковим фактором, на якому й реалізуються причини суспільно небезпечної діяльності підлітків та юнаків:

До першої групи належать негативні фактори сімейного виховання та побуту. Яку б категорію неповнолітніх злочинців ми не взяли, всі вони набули свій перший негативний зміст у сімейному та побутовому оточенні. Саме це оточення вносить у програму спонукальних мотивів і поведінки неповнолітнього ті негативні риси, які проявляються потім у злочинних і аморальних діях.

До другої групи належать фактори в організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах, училищах, коледжах та виробничих колективах. Недоліки такого роду виховання вже самі по собі можуть відіграти негативну роль у поведінці неповнолітнього. У тих же випадках, коли на молоду людину впливають при цьому ще й негативні елементи сімейних і побутових відносин, у наявності реальна основа для формування суспільно небезпечної особистості.

Неповнолітній правопорушник — мінлива й динамічна особистість. Навіть поверховий погляд на нього виявляє дивну непослідовність суджень, висновків і спонукань, нестійкість поведінки, нелогічність учинків і дій і т. ін. У психології правопорушника має місце єдність несумісності: подвійність і суперечливість самої основи особистості, її відношення до суспільства, до оточуючих людей, до норм і правил поведінки.

Зрозуміло, суперечливість психології властива взагалі підлітковому і певною мірою юнацькому віку. Більше того, формування особистості цього віку може протікати лише на основі подолання внутрішніх протиріч, на основі їхньої єдності та боротьби.

Внутрішня суперечливість особистості правопорушника має ряд особливостей. Головна з них полягає тому, що протиріччя духовного світу виявляються в несумісній, здавалося б, у рамках однієї особистості соціальній спрямованості: позитивній й негативній. А це значить, що в системі спонукань підлітка і юнака, які вчинили правопорушення, як правило, яскраво виражена внутрішня конфліктність між моральним відношенням до соціальних цінностей і корисної активності, з одного боку, і аморальним, цинічним відношенням до норм і правил, що виражається в антигромадській активності, — з іншого. Друга особливість полягає в тому, що внутрішній конфлікт особистості вирішується в конкретних, найбільш напружених життєвих ситуаціях на користь негативної спрямованості антигромадських устремлінь. Злочин неповнолітнього саме і є найчастіше неправильним вирішенням внутрішнього конфлікту особистості, яка перебуває в стадії формування найважливіших соціальних якостей.

Антигромадські риси і якості особистості завжди переплітаються та взаємодіють із її позитивними рисами і якостями. Абсолютно негативних особистостей немає навіть серед найбільш закоренілих злочинців, не говорячи вже про неповнолітніх правопорушників. У їхніх поглядах завжди є елементи позитивних починань, спираючись на які, можливо попередити порушення соціальних норм, виправити і перевиховати правопорушника. Найпоширенішими серед молодих правопорушників і злочинців є такі позитивні риси, як любов до батьків, родичів тощо.

Аналіз внутрішніх протиріч особистості неповнолітнього правопорушника дозволяє зробити висновок: протиріччя проявляються в найбільш гострій формі у сфері моральної свідомості. Вони охоплюють особистість у цілому — весь її духовний світ і знаходять найбільш яскраве вираження у відношенні цієї особистості до моральних норм. Роздвоєність моральних поглядів неповнолітнього, його відношення до норм моралі проявляється найчастіше в тому, що він має ніби дві моралі: одну — для суспільства, іншу — для себе. Перша з них, як правило, лицемірна, прикриває неповагу до суспільства і його вимог, байдуже відношення до оточуючих людей і їх інтересів. Друга — зазвичай досить цинічна та егоїстична, що свідчить про духовну вбогість, відсутність корисної для суспільства мети.

Молодій людині вдається іноді досить мистецьки маскуватися, формувати в цілому позитивне враження на навколишніх. Однак у конфліктній ситуації, яка вимагає безкомпромісного вибору між добром і злом, виявляються усі недоліки. Адже в порівнянні зі звичайними умовами людської діяльності конфліктні обставини, особливо якщо вони виникають раптово, викликають у людини стан підвищеної психічної напруженості. А це різко знижує, а іноді й зводить нанівець здатність маскувати свої справжні почуття, думки, наміри.

У юнацькому віці поступово переборюється подвійність моральних цінностей особистості. Однак і в цей віковий період досить часто виявляється внутрішня суперечливість відношення до норм моралі. Найчастіше це відбувається на тлі активного формування поглядів та критичного відношення до навколишніх явищ. У юнаків виявляється протиріччя між формально засвоєними ідеями (у тому числі і морального порядку), з одного боку, і невмінням критично використати їх для пояснення явищ і для керівництва власною поведінкою, з іншого боку. Нерідко таке протиріччя знаходить вихід у вчинках і діях, спрямованих проти суспільно сформованих цінностей. Внутрішня суперечливість світогляду ніби визначає роздвоєність моральних позицій і поступовий перехід на позиції цинізму.

Протиріччя моральної свідомості неповнолітнього с однією з важливих психологічних передумов, яка визначає виникнення спонукань до протиправних дій і вчинків. Подвійність моралі найбільш сприяє формуванню таких мотивів антигромадської діяльності" як жадібність, користь, помста, озлоблення.

Протиріччя морального плану неповнолітніх безпосередньо проявляються в логіці вчинків і дій. Точніше буде сказати, протиріччя проявляються у відсутності такої логіки.

Роздвоєність моральних рис і відносин призводить до того, що неповнолітній стає нездатний до послідовних дій у різноманітних умовах. Не маючи стійких моральних критеріїв в оцінці вчинків як навколишніх, так і своїх власних, він перетворюється в іграшку випадкових обставин і впливів. І хоча нерідко такий підліток або юнак має добрі наміри на майбутнє, гарні в цілому плани, він сьогодні діє так, як йому диктує сформована ситуація. Результатом є вчинки та дії, які у протирічать життєвим планам і перспективним устремлінням молодої людини.

Найбільш підступним вираженням подвійності моралі неповнолітнього є лицемірна поведінка. Підліток або юнак на очах у родичів, дорослих і наставників намагається поводитися відповідно до загальноприйнятих моральних вимог і норм, а виявившись поза контролем, з такою ж легкістю вчиняє аморальні вчинки. Маленька неправда завжди веде до великої неправди, аморальний вчинок — до серйозного порушення закону. І, здавалося б, тихий, позитивний підліток виявляється раптом правопорушником. У таких випадках педагоги, вихователі, батьки, а іноді й працівники правоохоронних органів здивовано розводять руками і говорять про "несподіваний" злочин.

Практика свідчить про те, що "несподівані" порушення закону — не таке вже рідкісне явище. Зазвичай близько третини неповнолітніх злочинців — особи, які не вважалися "важкими", не були на обліку в міліції, не значилися в списках злісних порушників навчальної та трудової дисципліни. Вони і у своїй родині уявлялися "гарними дітьми", "слухняними й покладливими", а іноді навіть наводили їх як позитивний приклад. Такі правопорушники, як правило, несподівані для оточуючих. Іноді злочини таких молодих людей оцінюються як випадкові.

У кримінальній практиці бувають і такі злочини, які є дійсно випадковими і тяжкими епізодами у житті підлітка або юнака. Бувають, але досить рідко. Значно частіше доводиться мати справу із звичайним обманом навколишніх, з маскуванням справжньої особистості — морально суперечливої та лицемірної. Тому необхідно дуже уважно підходити до оцінки "несподіваних" злочинів і осіб, які їх скоїли. Необхідно мати на увазі й те, що. категорія неповнолітніх злочинців — носіїв лукавої моралі найбільш "важка" у педагогічному відношенні. У навчальних закладах та в трудових колективах на таких молодих людей, як правило, не звертають особливої уваги. Вони вважаються цілком благополучними, такими "середнячками", до яких найменш застосовуються заходи виховного впливу. Лукавство служить їм надійним щитом, яким вони прикриваються насамперед від позитивного впливу. Тому такі люди мають найчастіше стійкі негативні риси. Перевиховувати таких молодих людей значно важче, ніж відвертих порушників закону, бешкетників і забіяк. У них на перший план виступає інше протиріччя. Воно полягає в дисгармонії моральних і правових поглядів, уявлень, понять і оцінок.

На цьому психологічному фоні особливо чітко проявляються значні дефекти правових уявлень та оцінок неповнолітніх правопорушників — відсутність правильного розуміння тієї шкоди, яку вони наносять. Підлітки і юнаки не замислюються над шкодою, яку причиняють своїми діями. А це значить, що в більшості неповнолітніх правопорушників відсутнє уявлення про суспільну шкідливість таких вчинків і дій.

Неправильне уявлення про шкідливість діянь істотно впливає на увесь духовний світ неповнолітнього, зокрема на його моральні погляди. Справа в тому, що перекручені уявлення про шкідливість вчинених діянь знаходять пряме відображення у свідомості неповнолітнього з деякими певними правильними моральними уявленнями, поняттями про добро, справедливість, честь, совісті і т. ін. Підліток і юнак у таких випадках сам не усвідомлює внутрішньої несумісності перекручених і правильних уявлень. Це серйозно утруднює процес виховного впливу на них. У судженнях і вчинках неповнолітніх проявляється навіть деяка цілісність і послідовність.

Однак злочин, як би його не уявляли неповнолітні, завжди залишається суспільно небезпечним діянням. Тому протиправна діяльність вступає в протиріччя зі сформованими моральними установками. Нерідко неповнолітній попадає в полон до власних неправильних правових уявлень, які й полегшують формування рішучості вчинити протиправне діяння.

Таким чином, неповнолітній правопорушник являє собою:

— складну систему з яскраво вираженими і досить гострими запереченнями, контрастами та протилежностями;

— непослідовність поведінки, внутрішньо нестійку систему з різко вираженою залежністю від ситуації;

— ситуація, як правило, характеризується конфліктами, які вимагають швидких рішень, заснованих па моральних і правових принципах;

— яскраво виражену подвійність моралі та дисгармонії моральних і правових уявлень, поглядів, почуттів;

— грубі порушення моральних, правових та інших соціальних норм як прояв конфлікту між суспільством і особистістю.

Неважко помітити, що в цілому виходить досить контрастна схема з внутрішньою роздвоєністю усіх без виключення елементів. Неповнолітній правопорушник виявляється настільки суперечливим й у своєму духовному світі, і у своїх діях, і у своєму відношенні до ситуації й суспільства, що внутрішньо єдиної моделі скласти просто неможливо.

Протиріччя особистості неповнолітнього правопорушника виникають не самі по собі, не як результат конфліктної ситуації та непослідовності у поведінці. Внутрішні протиріччя у своїй основі можуть бути лише наслідком суперечливих зовнішніх впливів або результатом заперечень життєвого досвіду. Висновок цей цілком відповідає принциповому положенню, висунутому С. Л. Рубінштейном: "Особистість виступає як зв'язана воєдино сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи" [23].

Вказуючи на основу виникнення внутрішніх протиріч — соціальні явища зовнішнього фактора стосовно особистості порядку, — ми зовсім не ігноруємо біологічного, природного фактора.

Внутрішня подвійна сутність підлітка і юнака має у своїй основі протиріччя безпосереднього його оточення. Це оточення-складається не тільки з явищ матеріального порядку, а й елементів свідомості. Безпосереднє оточення створює своєрідну соціально-психологічну атмосферу, яка складається з досить контрастних почуттів, суджень, вимог і т. ін. Прямий і безпосередній контакт неповнолітнього з цим оточенням призводить до того, що в його психології ніби трансформуються протиріччя безпосереднього оточення.

Особливості відображення у внутрішньому світі підлітка зовнішніх протиріч значною мірою залежать від форм його спілкування. Відомо, що з часом у сферу спілкування неповнолітнього втягуються все нові й нові люди. Коло зв'язків та контактів розширюється. Уже до підліткового віку особистість постійно спілкується не тільки з членами родини, родичами та однокласниками, але й зі значним колом людей за місцем проживання. До цього періоду значно зростає й інтенсивність спілкування, напруженість психологічних відносин з дорослими та однолітками. У роки ранньої юності, поряд зі зростанням значення та інтенсивності відносин з однолітками, поступово розвивається і зростає потреба в довірливому спілкуванні з дорослими. Такого роду спілкування включає в себе і товаришів по роботі, і наставників, і старших, більш сильних людей. І якщо юнак або підліток не знайшов себе серед товаришів у класі, він буде шукати спілкування в інших місцях.

При вивченні внутрішніх протиріч неповнолітнього правопорушника необхідно мати на увазі, що небажані впливи середовища саме й виражаються в суперечливій моральній орієнтації на ту або іншу систему відношень. При усій різноманітності суперечливих відносин, у яких перебуває неповнолітній, уявляється можливим виділити основні з них і звести їх в декілька груп.

Перша — протиріччя внутрішньо-сімейні та усередині колективу. Не усі з цих протиріч мають прямий негативний вплив на неповнолітнього. Адже деякі з них є неодмінною умовою вдосконалювання та розвитку внутрішньо-сімейних і внутрішньо-колективних відносин. Вони виступають як неодмінна умова зміцнення родини й колективу, усунення всього того старого, що заважає внутрішній єдності цих соціальних осередків. Це ті протиріччя, у. результаті подолання яких затверджуються нові, які відповідають вимогам сучасної моральності взаємин між членами родини, колективу.

Але є й інші протиріччя. Вони руйнують внутрішню цілісність, створюють несприятливі для виховання умови, призводять в остаточному підсумку до формування духовно нестійкої особистості. Це насамперед відноситься до сімейних умов виховання неповнолітніх правопорушників. Тут внутрішні протиріччя проявляються, як правило, у формі гострого конфлікту між сімейними відносинами, які відповідають вимогам моралі, і аморальною позицією, яку займають окремі члени родини. Особливо згубно впливають на внутрішній світ неповнолітнього ті протиріччя, які виражені в аморальних та антигромадських, вчинках членів родини, тобто в наявності усередині родини прямих джерел антигромадських і аморальних впливів.

Однак не менш важливе значення мають "приховані" від поверхового погляду внутрішньо-сімейні протиріччя. До таких протиріч відносяться насамперед дефекти в атмосфері психології родини, . виродливе розуміння цінностей, які обирають члени родини.

Особливо негативний вплив на внутрішній світ і поведінку неповнолітнього мають внутрішньо-сімейні протиріччя, коли вони посилюються педагогічною неспроможністю батьків. Часто батьки не розуміють, що головне для підлітка в родині, це відчуття свого захисту та шанобливого ставлення до себе.

Конфлікти між батьками і дітьми створюють особливу напругу в житті неповнолітніх і призводять до того, що вони або перетворюються в безвільних виконавців батьківських вимог, або шукають інші форми свого самоствердження як особистості. Неповнолітній виходить з-під впливу родини, знаходить далеко не завжди гарних друзів та наставників. Іноді результат цього — правопорушення.

Розкриття соціальної природи і психологічної характеристики протиріч особистості вносить досить важливі штрихи в "портрет" неповнолітнього правопорушника. Він з'являється як внутрішньо єдина система, у рамках якої спостерігаються важко сумісні психологічні риси і якості, їхня боротьба та взаємодія. І чим гостріше внутрішній конфлікт, чим більшою мірою властива неповнолітньому подвійність внутрішнього світу, тим не послідовніша його поведінка, тим різкіше амплітуда коливання його вчинків між добром і злом.

Найбільш гострі конфлікти властиві моральній свідомості неповнолітнього. Без перебільшення можна сказати: подвійність моралі — внутрішньо необхідна передумова більшості антигромадських діянь підлітків та юнаків. Тому головний напрямок виховної роботи із цією, категорією молоді повинен включати удосконалення форм і методів насамперед морального впливу на особистість. А таке вдосконалювання припускає глибоке знання внутрішніх протиріч неповнолітнього і надання йому своєчасної допомоги в їхньому подоланні.

Підліткові і юнаку необхідно допомогти в тому, чого він найбільш потребує. А бракує йому внутрішньої цілісності, уміння правильно розібратися у власних суперечливих поглядах, оцінках, судженнях. Мистецтво вихователя саме й полягає в тому, шоб вчасно помітити протиріччя особистості і допомогти затвердитися позитивним рисам. Для цього необхідно впливати на всі сторони особистості; інтелектуальну (усвідомлення значущості моральних цінностей), емоційну (моральні переживання та почуття), дієву (моральні вчинки та дії). Тільки такий всебічний вплив па процес подолання роздвоєності та суперечливості неповнолітнього в змозі дати ефективні результати у вихованні. Вони будуть тим вищі, ніж раніше вихователь розкриє протиріччя неповнолітнього і допоможе швидше їх перебороти.

Потрібно завжди мати на увазі, що наявність внутрішніх протиріч у поглядах особистості хоча не означає неминучості здійснення нею антигромадських діянь, але створює для цього реальні психологічні передумови. Коли утворюється сприятлива ситуація та обставини, ці передумови реалізуються в протиправні і аморальні дії та вчинки. Таким чином, виховна робота по подоланню у неповнолітніх внутрішніх протиріч цілком може бути охарактеризована як рання профілактика антигромадських проявів.

Організовуючи виховну роботу з неповнолітніми, не слід розглядати внутрішні протиріччя внутрішнього світу в якості якогось мимовільно виникаючого негативного явища. Протиріччя неповнолітнього виникають не самі по собі, а як наслідки його суспільної практики, його життєвого досвіду, умов, у яких формуються його риси і якості. Протиріччя в навколишніх умовах і визначають ті внутрішні протиріччя особистості, які с психологічною передумовою протиправних та аморальних діянь.

Антигромадська поведінка неповнолітнього, як і іншої Особи, деякою мірою є наслідок двох груп протиріч: перша — зовнішні стосовно особистості (протиріччя середовища, колективів і груп), друга — внутрішні протиріччя духовного світу особистості. На характер взаємозв'язку цих двох груп Протиріч істотний і прямий вплив мають виховні заходи, а також ступінь досягнутої єдності суспільних вимог. Схильність до конфліктів не випадково особливо велика в ранньому юнацькому віці. Підлітки піддаються підвищеному тиску виховних санкцій. Вихователі завжди жадають від них "дорослого" поводження. У цьому віці виникненню конфліктів сприяє, крім того, не однакова поведінка самих вихователів, так само як і часто суперечливі виховні вимоги.

Молода людина стоїть перед вибором сфери діяльності, способу .життя, ідеалів і т. ін. Тому вона найбільш потребує своєрідного еталону, специфічного зразка для наслідування, за допомогою якого можна було б успішно налагодити зв'язок з навколишнім світом, визначити свою життєву позицію, намітити особисті цілі і співвіднести їх із цілями інших людей і суспільства в цілому. Приклад для наслідування, таким чином, необхідний підліткові чи юнаку, щоб зробити правильний вибір в проблемних соціальних умовах, у які його поставило життя. Помилка в герої, у прикладі, в ідеалі має тут особливо тяжкі наслідки. Вона може негативно вплинути на вирішення найважливіших для нього питань, від яких залежить його подальша доля. Вона може спотворити, ще не сформовану особистість і призвести її зрештою на позиції правопорушення.

При цьому необхідно також враховувати психологічні особливості віку. Вони хоча і не визначають саму потребу в прикладі для наслідування, однак впливають на форму реалізації цієї потреби. Ці особливості, з одного боку, полегшують пошук ідеалу, а з іншого — створюють сприятливі умови для сприйняття і особистісного прийняття порочних прикладів, негативних зразків для поведінки. А це означає, що вікова психологія не тільки полегшує вибір ідеальних еталонів поведінки та діяльності, а й одночасно створює більші труднощі для такого вибору.

Відсутність ідеалу — внутрішня передумова аморальної та протиправної поведінки неповнолітніх. Не сформованість ідеалу в підлітковому та юнацькому віці спричиняє ослаблення тих критеріїв, на основі яких виробляється вибір вчинків, породжує поверхові погляди про їхню суспільну значущість і моральну змістовність.

Більшість неповнолітніх правопорушників саме в силу не сформованості в них ідеалу стають схильними до некритичного наслідування негативним прикладам. Вони легковажно, а іноді і бездумно підкоряються виникаючим в тій або іншій ситуації мотивам і реалізують їx у небезпечних, протиправних діяннях. Таким чином, злочин і відсутність ідеалу у неповнолітнього виявляються в причинному зв'язку.

Відомо, що ідеал має різні форми. Основні з них дві: ідеали як образ конкретної особи, яку неповнолітній визначає втіленням кращих, найцінніших з його точки зору якостей (герой художнього твору, історична особистість, реальні люди тощо), і ідеал як узагальнений образ, цілісна сукупність ідеальних, на думку підлітка і юнака, якостей та найбільш істотних рис.

У неповнолітніх правопорушників у більшості випадків не сформована перша форма ідеалу. Мотивом їхньої діяльності не стало наслідування високоморальної особистості або позитивному образу із творів мистецтва. Втративши наївно дитячі еталони поведінки, вони не знайшли розумно сприйнятих і емоційно підтриманих прикладів, які б полегшували вибір правильного способу життя. Багато хто з них або взагалі не замислюється над таким прикладом, або скептично ставиться до нього, або висувають на противагу негативні факти та перекручують моральні риси і якості особистості. Причинами такого психологічного явища виступають найчастіше події та обставини, болісно пережиті раніше: розчарування в близькій і шанованій людині, випадки обману з боку дорослих, зрада товариша, несправедливість і т. ін.

Катастрофа ідеалу — це трагедія для ще несформованої особистості, яка відбувається зазвичай на очах у вихователів і дорослих. Факти, які викликали переоцінку прикладів для наслідування, нерідко здаються дорослим недостатньо серйозними, а переживання молодих людей — поверховими. Відсутність допомоги та підтримки з боку вихователів призводить до того, що неповнолітній взагалі може втратити віру в який-небудь позитивний ідеал.

У порівнянні з іншими віковими категоріями злочинців у неповнолітніх правопорушників частіше спостерігається ідеал у вигляді конкретної особи, яка стала прикладом для наслідування. Здасться, що це вираження загальної тенденції, властивої підлітковому та молодшому юнацькому віку: у цьому віці, як відзначають психологи та педагоги, найбільше інтенсивно формується ідеал у вигляді конкретно-почуттєвого образу, взятого часто з безпосереднього оточення. Цей процес пов'язаний з особливим психологічним станом — очікуванням спілкування. Уже у підлітків спостерігається підвищений інтерес і - гостра емоційність стосовно кожної нової людини — нового вчителя, нового знайомого, новачка в класі, нових хлопці у дворі тощо. У нових людях підліток шукає підтвердження тим уявленням та образам, які в нього склалися або перебувають у стадії формування. У юнацькому віці ці відносини мають дещо інший характер: інтерес до нового виражається в прагненні теоретично осмислити факти та вивести на цій основі збірні образи та поняття. Однак це аж ніяк не означає відрив від конкретно-почуттєвих явищ. Більше того, формування моральних абстракцій саме й припускає постійне повернення до життя, їх перевірку життєвими прикладами.

Життя різноманітне та суперечливе. Суперечливі та різноманітні уявлення неповнолітніх про ідеал. І правопорушники часто з позитивним ідеалом пов'язують такі приклади для наслідування, які в найкращому разі мають замість прізвищ прізвиська, а замість єдності ідеальних якостей — одну або дві досить помітних та ефектних риси. Саме неповнолітні найчастіше обирають таких осіб, які негідні такого відношення. Це відбувається не в силу якоїсь особливої порочності неповнолітніх, їхньої тяги до негативного, а внаслідок відсутності життєвого досвіду, невміння правильно розбиратися в людях, оцінити їх з погляду дорослої людини.

Значну роль у тому, що неповнолітній обирає в якості прикладу негативний образ, відіграють серйозні недоліки у виховній роботі з формування морального ідеалу. Не можна забувати, що психологія правопорушника — лише крайня і найбільш виродлива форма психології неповнолітніх. Це справедливо і відносно ідеалу. Як показують численні дослідження, не тільки в правопорушників, але й у значної частини підлітків та юнаків немає ще твердо сформованих ідеалів.

Підвищення ролі ідеалу як стимулу до діяльності нерозривно пов'язане з формуванням у підлітків та юнаків глибоко усвідомлених цілей і життєвих планів. Як показало вивчення психології неповнолітніх правопорушників, основний недолік — це розбіжність і навіть протиріччя між умоглядними ідеалами і тими практичними цілями, які молоді люди ставлять перед собою. Для більшості з них Ідеал не перетворився в той образ, у співвідношенні з яким вони хотіли б побудувати своє майбутнє, згідно з яким вони повинні діяти сьогодні. У їхній свідомості ідеал існує сам по собі, життєві плани — самі по собі. Слабшають і не перетворюються в стимул для діяльності ні ідеал, ні життєва мета. їхнє місце займають випадкові і нерідко негативні образи та спонукання. Поступово руйнуються позитивні життєві плани щодо майбутньої професії і т. ін.

Таким чином, не викликає сумніву, що подолання недоліків у формуванні ідеалів і життєвих цілей неповнолітніх має важливе значення в попередженні правопорушень і злочинів. Удосконалювання цього напрямку виховної роботи в школах пов'язано насамперед з поліпшенням діяльності по соціальній орієнтації підлітків та юнаків. Така орієнтація повинна містити в собі в органічній єдності моральний ідеал і життєву Мету. Для тих же, хто закінчує школу, ця мета зводиться в першу чергу до вибору професії з урахуванням своїх здібностей та інтересів, співвіднесених з інтересами суспільства.

Відомо, що з віком у молодих людей розширюється коло моральних понять і з'являється прагнення до більш узагальненого розгляду моральних якостей людини. Підлітки та молодші юнаки починають правильно оцінювати і досить чітко усвідомлювати в іншій людині те, як вона ставиться до своїх обов'язків, як проявляє себе відносно оточуючих людей. Однак вони ще недостатньо усвідомлюють більш складні внутрішні якості, які виражають відношення людини до самої себе, а також якості, які характеризують загальну спрямованість особистості та лінію її поведінки. Звідси уявлення молодих людей про моральний облік людини закономірно характеризуються деякою поверховістю, зовнішньою вираженістю та Недостатньою внутрішньою обґрунтованістю. А це створює передумови для нестійкості ідеальних моделей, для швидкої їхньої зміни та легкої схильності до негативних впливів.

<< | >>
Источник: Бочелюк В. Й.. Юридична психологія. 2010. 2010

Еще по теме 4.2. Соціально-психологічні причини злочинної поведінки неповнолітніх:

  1. § 2. Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки
  2. 2.3. Соціально-психологічні методи виправлення правопорушника
  3. Інші факти як людська поведінка. Зміст соціальних норм
  4. РОЗДІЛ 6 СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИПРАВЛЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
  5. § 8. Допит неповнолітніх
  6. § 1. Соціальна структура суспільства. Соціально-економічна стратифікація
  7. РОЗДІЛ 4 ПСИХОЛОГІЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ
  8. Розділ 18.ПОВЕДІНКА ОСОБИ У ПРАВОВІЙ СФЕРІ
  9. § 1. Поняття, ознаки і види правової поведінки
  10. Розділ 18. ПОВЕДІНКА ОСОБИ У ПРАВОВІЙ СФЕРІ
  11. 5.1. Загальні психологічні особливості молодших школярів
  12. § 3. Склад і види правомірної поведінки
  13. § 1. Правова і правомірна поведінка
  14. §4. Психологічні основи тактики допиту
  15. Тема 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НЕМОВЛЯТИ
  16. Тема 6. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКА
  17. Мораль як регулювання внутрішньої поведінки
  18. § 6. Психологічні основи використання тактичних прийомів
  19. РОЗДІЛ 3 ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЛОЧИННИХ ДІЙ