<<
>>

Стрес

Стрес, на думку Г. Сельє, це неспецифічна відповідь організму на будь-яку вимогу, яка йому висунута [89, с. 42]. Втім, Мартенс визначав стрес як процес, який характеризується відчуттям суттєвого дисбалансу між вимогами середовища та можливостями відповіді, якщо такі вимоги є персонально важливими.

У вітчизняній психологічній літературі [Юридична психологія] стрес розглядається як стан людини, що виникає як відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори). Стресори при цьому можуть бути як фізіологічні (біль, голод, спрага, надмірне фізичне навантаження, висока чи низька температура тощо), так і психологічні, які виникають внаслідок небезпеки, загрози, обману, образи, інформаційного перевантаження тощо. Отже стреси, залежно від стресору та характеру його впливу, можуть бути фізіологічними та психологічними. Останні у свою чергу, поділяються на інформаційні та емоційні.

Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційного перевантаження, коли людина, на яку покладено відповідальність за наслідки прийнятих нею рішень, не може впоратися з пошуком потрібного алгоритму або не встигає приймати правильні рішення у відповідному темпі.

Емоційний стрес виникає в ситуаціях, що загрожують фізичній безпеці людини (війни, злочини, аварії, катастрофи, тяжкі хвороби), її економічному благополуччю, соціальному статусу, міжособистісним взаєминам (втрата роботи, засобів існування, сімейні проблеми тощо).

Стрес – нервово-психічне перенапруження, викликане несподіваним чи надсильним подразником, адекватна реакція на який раніше не була сформована, але має бути знайдена в ситуації, що склалася; емоційний стан, що спонукає до вирішення екстремальної ситуації за рахунок загальної мобілізації всіх ресурсів організму до пристосування в наявних умовах [1, с. 139].

Наведені вище визначення лише підкреслюють правильність думки П.

Д. Червоного, який зазначає, що термін «стрес» часто вживається дуже вільно. Він використовується в медицині, фізіології, соціології та інших науках. У силу

цього, уявлення про стрес надзвичайно розпливчате й багатозначне, і в літературі зустрічається безліч плутаних та суперечливих визначень [106, с. 227].

Існує багато видів стресу. Виділяють фізіологічний та психічний стрес,

гострий та хронічний, організаційний, посттравматичний, професійний, стрес повсякденного життя. Професійний стрес, який розглядається як багатомірний феномен, що виражається в фізіологічних та психологічних реакціях на складну робочу ситуацію може бути інформаційним, емоційним, комунікативним [101, с. 48–49].

Вважається, що стрес середнього ступеня може здійснювати позитивний вплив, наприклад, робити поліцейського більш енергійним і краще підготовленим до оперативних дій. Водночас сильний і тривалий стрес має згубний вплив на розумовий та фізичний стан правоохоронця і негативно позначається на виконанні службових обов’язків безпосередньо на місці подій, або пізніше. До того ж, негативні наслідки пережитого психологічного стресу можуть проявлятися і проявляються й поза службою, зокрема у сімейних стосунках [91, с. 39].

Слід зазначити, що мобілізація психічного й фізичного потенціалу при

стресі можлива та бажана, але це не означає, що вона відбувається обов’язково. Психічна регуляція поведінки в екстремальних ситуаціях характеризується змінами у вищій нервовій діяльності (збудження або загальмованість) залежно від індивідуально-типологічних, зокрема психофізіологічних особливостей суб’єкта. Надто сильні подразники (стресори) викликають нейронно- вегетативні зміни – це посилене пульсування та підвищення рівня адреналіну й цукру в крові, що призводить до зниження активності психічних функцій і здатності до прийняття рішення. На надто складну обстановку організм реагує пасивно-оборонним чином, при цьому виникають помилки у відображенні дійсності, а здатність до правильних дій у таких випадках повертається до людини поступово.

Саме тоді й настає стадія мобілізації.

Стрес, що переживається людиною в ситуаціях значних фізичних та психічних навантажень, зокрема в екстремальних умовах діяльності, одержав позначення травматичного, тобто здатного викликати психічну травму [91, с. 37–38]. На думку В. Г. Ромека, В. О. Конторович, О. І. Крукович, травматичний стрес-особлива форма загальної стресової реакції. На їх думку, коли стрес створює надмірні навантаження на психологічні, фізіологічні, адаптивні можливості людини і руйнує захист, він стає травматичним. Далеко не кожна подія може викликати травматичний стрес [96, с. 48]. Були виділенні наступні чотири характеристики травми:

1. Подія, що мала місце, усвідомлюється, тобто людина розуміє що з нею сталося і із-за чого у неї погіршився психологічний стан;

2. Цей стан обумовлений зовнішніми причинами;

3. Пережите руйнує звичний спосіб життя;

4. Подія яка вже відбулася викликає жах і відчуття безпорадності, безсилля що-небудь зробити чи прийняти якесь рішення.

Травматичний стрес це особливе переживання, результат особливої

взаємодії людини і навколишнього світу. Це нормальна реакція на ненормальні обставини, стан, який виникає у людини яка пережила дещо таке, що виходить за рамки звичайного людського досвіду, наприклад, загроза життю, смерть або поранення іншої людини, участь у бойових діях, насильство, стихійні лиха, катастрофи і т.п. Коло явищ, які викликають травматичні стресові порушення досить широке та охоплює різноманітні ситуації, коли виникає загроза особистому життю, чи життю близької людини, загроза фізичному здоров’ю чи образу «я» [96, с. 49].

В. Г. Ромек, В. О. Конторович, О. І. Крукович зазначають, що психологічна реакція на травму включає в себе три відносно самостійні фази, що дозволяє охарактеризувати її, як розгорнутий в часі процес.

Перша фаза – фаза психологічного шоку – складається з двох основних компонентів:

• пригнічення активності, порушення орієнтування в навколишньому

середовищі, дезорганізація діяльності;

• заперечення того, що сталося (своєрідна захисна реакція психіки).

В нормі ця фаза досить короткочасна.

Друга фаза – вплив – характеризується вираженими емоційними реакціями

на подію та її наслідки. Це може бути сильний страх, жах, тривога, гнів, плач, обвинувачення – емоції відрізняються безпосередністю проявів і крайньою інтенсивністю. Поступово ці емоції змінюються реакцією критики або сумніву в собі. Вона протікає по типу «що було б, якби...» і супроводжується хворобливим усвідомленням того що відбулося, визнанням свого безсилля та самобичуванням. Характерний приклад – описаний в літературі відчуття

«провини того, хто вижив», яке нерідко доходить до рівня глибокої депресії.

Ця фаза є критичною, в тому відношенні, що після неї починається або процес відновлення (реагування, прийняття реальності, адаптація до обставин, що виникли), тобто третя фаза нормального реагування, або відбувається фіксація на травмі та подальша хроніфікація постстресового стану.

Порушення, що розвиваються після пережитої психологічної травми, впливають на всі рівні людського функціонування (фізіологічний, особистісний, рівень міжособистісної та соціальної взаємодії), призводять до стійких особистісних змін, не лише у людей, які безпосередньо пережили стрес, а й у свідків та членів їх сімей [96, с. 49–50].

В цілому погоджуючись з такою точкою зору, зазначимо, що другу фазу більш логічно було б назвати фазою реагування, а третю – відновлення.

Тяжкість переживання стресів залежить від ряду причин, починаючи з біологічних особливостей індивіда і закінчуючи актуальною соціальною ситуацією, в якій він знаходиться в момент дії стресорів.

По мірі розвитку стресової реакції можна спостерігати розлади адаптації (дезадаптивну реакцію на чітко виявлений психосоціальний стрес або стреси). Розлад припиняється, як правило, незабаром після того, як припиняється дія стресу і досягається новий рівень адаптації. Реакція є дезадаптивною через порушення в соціальній чи професійній діяльності або через прояви, що виходять за рамки нормальних, звичайних, очікуваних реакцій на подібний стрес.

Причини, що лежать в основі виникнення стресів, можуть знаходитись в

різних галузях життєдіяльності людини. Це і повсякденні труднощі, з якими стикається індивід (мікростресори), і критичні життєві події (макростресори), і хронічні стресори (характеризуються протяжністю в часі). Повсякденні складності можуть посилювати ефекти більш сильних і хронічних стресів, безпосередньо впливати на самопочуття, психічні та соматичні функції. Макростресори супроводжуються стійкими афективними реакціями. Їх можна датувати і локалізувати в часі і просторі. Вони вимагають якісної реорганізації в структурі «індивід – навколишній світ», тому неможливою стає адаптація яка приходить. Критичні життєві події поділяють на нормативні (передбачувані, виявляються у більшості людей) і ненормативні (несподівані, раптово виниклі, непередбачувані), позитивні (народження дитини) і негативні (смерть, розлучення) [73, с. 32].

<< | >>
Источник: Б. Б. Шаповалов, М. Х. Хасанов, В. С. Бажанюк. ПСИХОЛОГО–ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПРАВООХОРОНЦІВ ДО БЕЗПЕЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ.. 2015

Еще по теме Стрес:

  1. ЗАЩИТА ОТ СТРЕСА
  2. 4.2.2. Взаимодействие с другими людьми
  3. дОдатОк 6. Б. колодзін «як жити після психічної травми» (скорочено)
  4. Діагностика схильності до стресів
  5. завдання для самоконтролю до розділу «термінальні стани та вмирання» та додатка 7
  6. Небезпека для психічного здоров’я працівників правоохоронних органів
  7. 6.4. Кризові стани та критичні ситуації
  8. Диспозиционный подход к преодолению стресса
  9. Самоукина Н.В.. Экстремальная психология.2000, 2000
  10. Зміст
  11. Тест на профессиональный стресс1
  12. Розділ 1. Вступ до дисципліни
  13. 4.2.1. Условия жизни и работы (постоянные компоненты существования)
  14. О комплексности лечения и реабилитации пострадавших в ЧС
  15. Методика визначення нервово-психічної стійкості, ризику дезадаптації при стресі «Прогноз» Баранова .
  16. Экстремально-психологическая ситуация «Блокпост»